Справа: № 2а-4805/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Журавель В.О.
Суддя-доповідач: Бєлова Л.В.
Іменем України
"21" червня 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд в складі :
головуючого - Бєлової Л.В.,
суддів: Гром Л.М., Кучми А.Ю. при секретарі -Салоїд І.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві, в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України апеляційну скаргу відповідача - Державної податкової інспекції в Миронівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» до Державної податкової інспекції в Миронівському районі Київської області про визнання протиправним та нечинним податкового повідомлення 0000762353 від 23.09.2011 року ,-
У жовтні 2011 року, Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до ДПІ у Миронівському районі Київської області, в якому просило:
- визнати протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Миронівському районі Київської області № 0000762353 від 23.09.2011 року.
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року позовні вимоги задоволено повністю:
Визнано протиправним та нечинним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області № 0000762353 від 23.09.2011 року.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, ДПІ у Миронівському районі Київської області подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю, мотивуючи свої вимоги тим, що судом порушено норми матеріального та процесуального права.
Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце апеляційного розгляду справи, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення з'явившихся учасників процесу, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, Державною податковою інспекцією у Миронівському районі Київської області проведено планову невиїзну документальну перевірку ПАТ «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків ПП «Торгсервіс-інвест»за 2009-2011 р.р., за результатами якої складено Акт №328/23-011/00951770 від 06.09.2011 року (а.с. 10-13).
З вищезазначеного акту вбачається, що позивачем порушено п. 1.7, п. 1.8 ст. 1, п.п.7.2.1, п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п. 7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4, п.п.7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», а також ст.ст. 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними; визнано, що підприємством завищено суму податкового кредиту за жовтень 2009 р. в сумі 4266 грн. 92 коп., за листопад 2009 р. в сумі 177441 грн. 20 коп., за грудень 2009 р. в сумі 126425 грн. 59 коп., за січень 2010 р. в сумі 15522 грн. 55 коп., за лютий 2010 р. в сумі 36650 грн. 31 коп., за березень 2010 р. в сумі 1131055 грн. 67 коп., за квітень 2010 року в сумі 181332 грн. 68 коп.. за травень 2010 р. в сумі 598627 грн. 74 коп., за липень 2010 р. в сумі 248028 грн. 25 коп., за серпень 2010 р. в сумі 1483926 грн. 94 коп., за вересень 2010 р. в сумі 1385061 грн. 17 коп., за жовтень 2010 р. в сумі 1043084 грн. 27 коп., за листопад 2010 р. в сумі 3519473 грн. 21 коп., за грудень 2010 р. в сумі 941897 грн. 48 коп., за січень 2011 р. в сумі 2789276 грн. 03 коп., за лютий 2011 р. в сумі 619591 грн. 15 коп., за березень 2011 р. в сумі 1670202 грн. 05 коп.
За результатами перевірки посадовими особами податкового органу зроблено висновок про те, що операції з операції поставки товарів, здійснені ПП «Торгсервіс-інвест»на користь позивача, мають ознаки «безтоварних», оскільки ПП «Торгсервіс-інвест»не має достатньої кількості персоналу (трудових ресурсів), сировини, матеріалів для здійснення відповідної діяльності, в нього відсутні основні засоби, виробниче обладнання, власні чи орендовані складські, торговельні, виробничі та інші приміщення, транспорт та торгівельне обладнання.
На підставі висновків Акту перевірки №328/23-011/00951770 від 06.09.2011року ДПІ у Миронівському районі Київської області прийнято податкове повідомлення-рішення №0000762353 від 22.09.2011року про донарахування податку на додану вартість у сумі 63239,00 грн.( а.с. 14).
Як вбачається з матеріалів справи, 2009-2011 роках позивач придбавав у Приватного підприємства «Торгсервіс-інвест»сільськогосподарську продукцію: пшеницю, ячмінь. Придбання товарів здійснювалось позивачем без укладення письмових договорів, оплата за придбаний товар здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки постачальника - ПП «Торгсервіс-інвест».
На виконання умов цих усних правочинів ПП «Торгсервіс-інвест»поставило Покупцю товар на загальну суму 379435 грн. у 2010 р. Факт поставки товару оформлювався видатковими накладними, що підписувались уповноваженими особами вказаного контрагента та позивача. Контрагент позивача при здійсненні поставок оформив належним чином видаткові накладні (усього у 2010 р. - 3 видаткових накладних, перша - від 01.12.2010, остання - від 12.12.2010,), а також податкові накладні на суму 379435 грн. (у т.ч. ПДВ на суму 63239 грн. 17 коп.), які позивачем у подальшому було надано на перевірку (усього у 2010 р. - 3 податкових накладних, перша- від 01.12.2010, остання - від 12.12.2010).
Суму податку на додану вартість за зазначеними податковими накладними позивачем включено до складу податкового кредиту відповідного періоду, відображено у реєстрах отриманих податкових накладних та включено до податкових декларацій з податку на додану вартість за період жовтень-грудень 2009 р., за період січень-грудень 2010 р. та за період січень-березень 2011р.
Транспортування придбаного товару проводилось ПП «Торгсервіс-інвест»за власний рахунок, що підтверджується товарно-транспортними накладними.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, відповідно до якого факт поставки товару підтверджується накладними на видачу отриманого товару між підрозділами підприємства позивача - зі складу на переробку у виробництво, які містяться в матеріалах справи (а.с. 61-70).
В рахунок оплати отриманих товарів позивач на користь ПП «Торгсервіс-інвест»перерахував грошові кошти в розмірі 379435 грн., що підтверджується банківськими виписками, які також було надано відповідачу для проведення перевірки.
Даючи правову оцінку вищевикладеним обставинам справи, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що при ухвалені оскаржуваної постанови Окружний адміністративний суд м. Києва вірно виходив з наступного.
Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину встановлена законом, такий правочин вважається нікчемним (ч. 2 ст. 215 ЦК України).
В силу статті 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Підпунктами 7.4.1 та 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»встановлено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.
Згідно з частиною другою статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення (частина перша статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина друга статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).
Судм першоїі інстанції вірно встановлено про правомірність факту поставки товарів позивачу з боку ПП «Торгсервіс-інвест»та оплати їх вартості підтверджується документально, господарські операції належним чином відображено у бухгалтерському і податковому обліку позивача та його податковій звітності; а право позивача на віднесення понесених витрат до складу податкового кредиту та суми бюджетного відшкодування підтверджується представленими суду первинними фінансово-господарськими документами та наявністю очевидного зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент вчинення та виконання господарських угод ПП «Торгсервіс-інвест»є належним чином зареєстрованою юридичною особою, яка має право вчиняти правочини, на дату здійснення господарських операцій з позивачем була зареєстрованим платником податку на додану вартість і мало право виписувати податкові накладні.
Також, відповідно до п. 10.1, п. 10.2 ст. 10 Закону України «Про податок на додану вартість»особами, відповідальними за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, за нарахування, утримання та сплату (перерахування) податку до бюджету, та за повноту та своєчасність його внесення до бюджету є платники податку. При цьому, такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку, тобто обов'язок сплачувати податки та відповідальність за порушення чинного законодавства є персоніфікованою. Така відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Отже, на платника податків не може покладатися відповідальність за порушення, вчинені іншими особами.
Апеляційний суд вважає, що факт несплати податку продавцем (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, а відповідальною за сплату податку на додану вартість до бюджету є особа, що формує дані податкового обліку з цього податку, а не контрагент такої особи.
Тобто, при ухвалені оскаржуваної постанови судом першої інстанції зроблено вірний висновок, що порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.
Так як статтею 228 ЦК України встановлено, що для правочину, який порушує публічний порядок, передбачено наявність умислу сторін на незаконний результат, а також суперечність його публічно-правовим актам держави, то такий умисел повинен встановлюватися під час розслідування кримінальної справи і розгляду її судом або у момент винесення постанови про адміністративне правопорушення.
Отже, визначенню правочину як такого, що порушує публічний порядок, повинен передувати вирок суду про притягнення учасників такого правочину до кримінальної відповідальності, який набрав законної сили, чи постанова суду (компетентних органів) про притягнення названих осіб до адміністративної відповідальності. Відомостей про наявність таких судових рішень відповідачем не надано.
Дослідивши матеріали та фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що зміст правочинів, укладених між позивачем та ПП «Торгсервіс-інвест»протягом періоду, що був перевірений, відповідав вимогам діючого законодавства України, тому в Акті №328/23-011/00951770 від 06.09.2011 відповідачем положення статей 203, 215, 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України застосовано безпідставно.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підставі первинних документів по господарських відносинах з ПП «Торгсервіс-інвест»було сформовано податковий кредит з податку на додану вартість.
Податкові накладні, які надавались для проведення перевірки, є документами, що засвідчують факт придбання платником податків товару, з дати отримання яких, згідно із приписами підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у платника виникає право на податковий кредит та які, виходячи із змісту підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 цього ж Закону, підтверджують право платника податку на включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку на додану вартість.
З врахуванням вищезазначеного апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем не доказано факту порушення позивачем п. 1.7, п. 1.8 ст. 1, п.п.7.2.1, п.п.7.2.3, п.п.7.2.6 п. 7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п. 7.4, п.п.7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та відсутні підстави для висновку про порушення публічного порядку при укладанні спірного правочину, оскільки не вбачається порушення ст. 228 Цивільного кодексу України та не доведено, що метою укладання правочину є настання протиправних наслідків.
Крім того, відповідно до інформаційного листа Вищого адміністративного суду України «Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби»№1112/11/13-10 від 20.07.2010, процесуальна діяльність суду із встановлення обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість повинна включати такі етапи: 1) встановлення факту здійснення господарської операції; 2) становлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; 3) встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг) і господарською діяльністю платника податку. При цьому в обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку; 4) встановлення дотримання платником податку спеціальних вимог щодо документального підтвердження сум податкового кредиту та/або бюджетного відшкодування з податку на додану вартість.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що постанова Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеній постанові, у зв'язку з чим підстав для її скасування не вбачається.
Відповідно до статті 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 160, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд , -
Апеляційну скаргу відповідача - Державної податкової інспекції в Миронівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року - залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 14 листопада 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом 20 днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Бєлова Л.В.
Судді: Гром Л.М.
Кучма А.Ю.