Справа: № 2-а-3039/10 Головуючий у 1-й інстанції: Нечепоренко Л.М.
Суддя-доповідач: Федорова Г. Г.
Іменем України
"12" червня 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: суддів: Федорової Г.Г., Данилової М.В., Оксененка О.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Рокитнянському районі Київської області на постанову Рокитнянського районного суду Київської області від 10 грудня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України в Рокитнянському районі Київської області про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У листопаді 2010 року ОСОБА_4 (далі -позивач) звернулася до Рокитнянського районного суду Київської області із позовом до Управління Пенсійного фонду України в Рокитнянському районі Київської області (далі -відповідач), в якому просила визнати неправомірними дії Управління Пенсійного фонду України в Рокитнянському районі Київської області та зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячної додаткової пенсії, передбаченої ст. ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»починаючи з 22.05.2008 року з урахуванням проведених виплат. Крім цього, позивач просила зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячної державної соціальної допомоги як дитині війни у розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком, у відповідності до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», ч. 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»з 22.05.2008 року.
Постановою Рокитнянського районного суду Київської області від 10 грудня 2010 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Рокитнянському районі Київської області щодо недонарахування і виплати позивачу пенсії.
Зобов'язано Управління Пенсійного фонду України в Рокитнянському районі Київської області здійснити ОСОБА_4 перерахунок і виплату доплати до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю у розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», з 05.05.2010 року до моменту відсутності підстав для такого підвищення пенсії позивачу. Зобов'язано відповідача провести з 05.05.2010 року перерахунок призначеної ОСОБА_4 пенсії як дитині війни, з урахуванням її підвищення на 30 % мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру визначеною відповідно до ст. 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та виплатити її з урахуванням виплачених позивачеві за цей період сум підвищення.
В задоволенні решти позовних вимог -відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні заявлених позивачем вимог.
Крім цього, відповідно до приписів ч. 1 ст. 195 КАС України, колегія судді вважає за можливе переглянути судове рішення лише в межах апеляційної скарги відповідача, оскільки позивач останнє не оскаржує.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є пенсіонером та особою, постраждалою від наслідків аварії Чорнобильській АЕС 4 категорії, яка проживає в зоні посиленого радіоекологічного контролю, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 10.01.1997 року, отримує пенсію за віком, додаткову пенсію потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи 4 категорії та доплату за шкоду, заподіяну здоров'ю, у відповідності до ст. ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»від 28.02.1991 року № 796-ХІІ (далі -Закон № 796-ХІІ).
Відповідно до ст. 49 Закону № 796-ХІІ, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: державної пенсії; додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Згідно ст. 39 Закону № 796-ХІІ, пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, зокрема, у зоні посиленого радіоекологічного контролю провадиться доплата до пенсії в розмірі однієї мінімальної заробітної плати, а відповідно до ст. 51 Закону № 796-ХІІ, особам віднесеним до 4-ї категорії, додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров'ю призначається у розмірі 15 % мінімальної пенсії за віком.
Всупереч ст. ст. 39, 51 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»позивачу вказані доплати виплачувалися не згідно Закону, а відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
З огляду на те, що Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має вищу юридичну силу в порівняні з постановою Кабінету Міністрів України № 836 від 26.07.1996 року, відповідач неправомірно виплачував позивачу доплату до основної пенсії та додаткову пенсію в меншому розмірі ніж це передбачено ст. ст. 39, 51 зазначеного Закону.
Крім цього, з матеріалів справи вбачається, що позивач є особою, що належить до соціальної категорії громадян «діти війни»в розумінні ст. 1 Закону України «Про соціальний захист дітей війни»від 18.11.2001 року № 2195-IV (далі -Закон № 2195-IV), а відтак, на нього повністю розповсюджуються всі пільги та соціальні гарантії, передбачені цим Законом.
Відповідно до ст. 6 Закону № 2195-IV, особам, що належать до соціальної категорії громадян «діти війни», з 01.01.2006 року відповідач повинен був нараховувати та виплачувати щомісячне підвищення до пенсії в розмірі 30 % мінімальної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначений ст. 28 Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»від 09.07.2003 року № 1058-IV, згідно із яким мінімальна пенсія за віком дорівнює прожитковому мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність.
Розмір прожиткового мінімуму для осіб щорічно встановлюється Законом України «Про державний бюджет України»на відповідний рік.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що відповідно до ст. 17 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії»від 05.10.2000 року № 2017-ІІІ (далі -Закон № 2017-III), основні державні соціальні гарантії встановлюються законами з метою забезпечення конституційного права громадян на достатній життєвий рівень. До числа основних державних соціальних гарантій, зокрема, включається мінімальний розмір пенсії за віком.
При цьому, положенням ст. 19 Закону № 2017-III передбачено, що виключно законами України визначається, зокрема, мінімальний розмір пенсії за віком.
Оскільки будь-яким іншим законом, крім Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», мінімальний розмір пенсії не встановлений, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для застосування будь-якої іншої величини, ніж встановлена Законом № 1058-IV, для розрахунку підвищення пенсії позивачу як дитині війни.
Проте, відповідач всупереч ст. 6 Закону № 2195-IV, виплачував позивачу щомісячне підвищення до пенсії у меншому розмірі.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги висновки суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
Керуючись ст. ст. 183-2, 195, 197, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в Рокитнянському районі Київської області на постанову Рокитнянського районного суду Київської області від 10 грудня 2010 року - залишити без задоволення.
Постанову Рокитнянського районного суду Київської області від 10 грудня 2010 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Федорова Г. Г.
Судді: Данилова М. В.
Оксененко О.М.