19 червня 2012 р. Справа № 68059/11
Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р.Й.,
суддів Довгополова О.М.,
Святецького В.В.,
з участю секретаря судового засідання Баранкевич А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року в адміністративній справі № 2а-1413/10/0770 за позовом Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «Аутомотив Україне» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів,
У квітні 2010 року Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Закарпатського окружного адміністративного суду із зазначеним позовом та просило стягнути із товариства з обмеженою відповідальністю «Аутомотив Україне» адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів у 2009 році в сумі 597 968 грн.
Позовні вимоги обгрунтовувало тим, що відповідач зобов'язаний був створити 75 робочих місць для працевлаштування інвалідів, проте було створено лише 47 таких місць, у зв'язку із чим та відповідно до вимог ст.ст.19 - 20 Закону України «Про основи соці-альної захищеності інвалідів в Україні» відповідач зобов'язаний сплатити за це відповідні санкції.
Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року в задоволенні позову відмовлено.
Постанова суду мотивована тим, що позивачем не надано жодних доказів, що на підприємство відповідача у 2009 році були направлені інваліди, що останні не були працевлаштовані, або їм було відмовлено у працевлаштуванні на вакантні посади, створені для останніх.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було вжито усіх необхідних заходів для дотримання вимог ст.19 вищезазначеного Закону.
Не погодившись із зазначеною постановою, її оскаржило Закарпатське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, яке вважає, що оскаржувана постанова прийнята судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права. Апелянт просив скасувати постанову суду першої інстанції і ухвалити нове рішення про повне задоволення позову.
Вимоги апеляційної скарги обгрунтовує тим, що фактичними обставинами справи повністю доведено вину відповідача у нестворенні робочих місць для працевлаштування інвалідів, проведення атестації цих місць та невведення в дію цих місць шляхом працевлаштування на них відповідної кількості інвалідів.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду, обговорив-ши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що дана апеляційна скарга є безпідставна і не належить до задоволення з наступних мірку-вань.
Відповідно до ч.3 ст.18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалі-дів в Україні» № 875-ХІІ від 21 березня 1991 року (далі - Закон № 875-ХІІ) підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно зі ст.19 Закону № 875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округляється до цілого значення.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.
Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.
Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.
Статтею 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністратив-но-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.
Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, зокрема звітом відповідача за формою № 10-ПІ, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу у 2009 році склала 1887 осіб, з них інвалідів - 47 осіб, проте, законодавчо кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів повинна бути - 75 місць.
Також встановлено, що на виконання вищевказаної норми, відповідачем вжито заходи щодо забезпечення працевлаштування інвалідів, а саме - протягом 2009 року здійснювалось інформування Виноградівського районного центру зайнятості населення шляхом направлення листів та звітів форми № 3-ПН щодо наявності вакантних місць для працевлаштування інвалідів, підприємством самостійно здійснювався пошук осіб-інвалідів для працевлаштування, зокрема шляхом звернення з листами до Виноградівської районної благодійно-реабілітаційної спортивної організації інвалідів «Відродження», Виноградівського районного центру зайнятості населення, управління праці та соціального захисту населення, подавались оголошення в засобах масової інформації - ТОВ «Севлюш», телерадіокомпанії «ТРК Виноградів ТВ».
Згідно із частиною 2 статті 18-1 цього Закону, рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСПК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.
Із аналізу зазначених норм законодавства видно, що законодавством України обов'язок з працевлаштування інвалідів покладений на орган державної влади з питань праці та соціальної політики, але цьому мають передувати певні дії підприємств, установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів.
Отже, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що відповідачем були вжиті всі заходи по створенню нормативів робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% і підприємство займалось пошуком інвалідів для працевлаштування.
Згідно із ч.1 ст.218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарюван-ня.
Частиною 2 даної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Оскільки в матеріалах справи наявні відомості про виконання відповідачем обов'язку, передбаченого нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні, по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини у справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
У відповідності до ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Статтею 200 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції є законною, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст.ст.160 ч.3, 195, 196, 198 п.1 ч.1, 200, 205, 206, 254 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Закарпатського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 вересня 2010 року в адміністративній справі № 2а-1413/10/0770, - без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України - з дня складення ухвали в повному обсязі.
Головуючий суддя Р.Й. Коваль
Судді О.М. Довгополов
В.В. Святецький
Ухвала складена у повному обсязі 22 червня 2012 року.