19.06.2012 року Справа № 15/5005/2949/2012
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Широбокової Л.П. - доповідач,
суддів: Пруднікова В.В, Орєшкіної Е.В.
при секретарі судового засідання Єрьоміній К.В.
За участю представників сторін:
від позивача: ОСОБА_2, дов. №09/38 від 15.09.2011р., представник;
від відповідача: представник у судове засідання не з'явився, про час та місце судового засідання повідомлений належним чином,
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт», м. Миколаїв на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2012р. у справі № 15/5005/2949/2012
за позовом Державного підприємства «Миколаївський морський
торговельний порт», м. Миколаїв
до Товариства з обмеженою відповідальністю
«Будівельне управління Промбуд-4»,
м. Кривий Ріг Дніпропетровської області
про стягнення 4 278,16 грн
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2012р. у справі №15/5005/2949/2012 (суддя Петренко Н.Е.) позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальні-стю "Будівельне управління Промбуд-4" на користь Державного підприєм-ства "Миколаївський морський торговельний порт" заборгованість за використану електричну енергію в розмірі 3 708,44 грн, інфляційні втрати в розмірі 29,67 грн, 3% річних в розмірі 58,22 грн, витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 609,50 грн. В частині стягнення інфляційних втрат у сумі 180,33 грн та 3% річних у сумі 301,50 грн в позові відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням ДП «Миколаївський морський торговельний порт»звернулось до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення, прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Вважає, що рішення суду першої інстанції було прийнято з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що суд неправомірно дійшов до висновку про невірне визначення Позивачем в позовній заяві періоду нарахування інфляційних втрат та 3 % річних та зробив висновок, що виникнення прострочення зобов'язання Відповідача по оплаті за електроенергію відбулося з 07.09.2011р. При цьому судом були враховані дата отримання претензії № 09/1482 від 05.08.2011р. та умови ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України, а листи №10-963 від 03.08.2010р. та №10-1332 від 01.11.2010р., якими Позивач нагадував про належну заборгованість перед портом, залишились не дослідженими та такими, що не були прийняті до уваги при винесенні рішення. Крім того, господарським судом не враховано, що законодавством не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, а тому рахунок від 28.02.2010р., як платіжна вимога-доручення, може вважатися вимогою про оплату спірної заборгованості.
Апелянт в судовому засіданні доводи, викладені в апеляційній скарзі, підтримав, просив її задовольнити, рішення скасувати, позовні вимоги задовольнити повністю.
Відповідач відзив на позовну заяву не надав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, не зважаючи на те, що належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Як встановлено господарським судом та підтверджується матеріалами справи 02.10.2009р. на адресу Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт»(надалі позивач) від Товариства з обмеженою відповідальністю «Будівельне управління Промбуд-4»(надалі відповідач) надійшов лист № 344 від 29.09.2009р., в якому відповідач просив позивача надати точки підключення електричної енергії для виконання робіт, перелік яких зазначено у даному листі. Також у даному листі відповідач гарантував здійснити оплату по факту використання електричної енергії.
28.02.2010р. між сторонами був підписаний приймально-здавальний акт №47 780 про надані послуги за електроенергію, в якому зазначена сума до сплати - 7 706,30 грн. На підставі цього акту позивач був склав рахунок №08442533 від 28.02.2010р. на суму 7 706,30 грн. За твердженням представника позивача даний рахунок 15.03.2010р. був направлений на адресу відповідача простою кореспонденцією, що підтверджує запис у книзі реєстрації документів (гривневі рахунки) за 2010р. (а.с. 18-19).
Відповідач за використану електричну енергію розрахувався частково у сумі 3 997,86 грн, заборгованість складає - 3 708,44 грн.
05.08.2011р. позивачем на адресу відповідача була направлена претензія №09/1482 з вимогою сплатити заборгованість, інфляційні втрати та 3% річних. Відповідач претензію отримав 30.08.2011р., що підтверджується повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.12), втім заборгованість не сплатив, що і стало предметом спору.
Відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Статтею 202 Цивільного кодексу України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України).
Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ст. 205 Цивільного Кодексу України).
Дії сторін по наданню дозволу, користуванню електричною енергією та сплаті за таке користування були направлені на набуття цивільних прав та обов'язків, про що сторонами підписаний приймально-здавальний акт № 47780, в якому визначений предмет правочину (електроенергія), іі спожита кількість, істотна умова договору -ціна, та направлена претензія (вимога про оплату). З огляду на викладене, у відповідача виник обов'язок щодо оплати за отриману електроенергію.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України боржник, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
З огляду на викладене колегія суддів вважає правомірним та обґрунтованим рішення першої інстанції щодо стягнення з Відповідача спірної заборгованості у сумі 3 708,44 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Господарським судом визначено, що інфляційні втрати та 3% річних мають бути нараховані за період з 07.09.2011р. по 15.03.2012р., та відповідно становлять: інфляційні втрати - 29,67 грн, 3% річних - 58,22 грн. Апеляційний господарський суд погоджується з даною позицією з огляду на те, що претензію № 09/1482 від 05.08.2011р. відповідач отримав 30.08.2011р., що підтверджується підписом представника на поштовому повідомлені. Та саме з цієї дати починає перебіг строк, встановлений ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України (прострочення зобов'язання виникає з 07.09.2011р., як і було встановлено господарським судом). До справи додані листи про нагадування Відповідачу заборгованості від 03.08.2010р. та 01.11.2010р., на які посилається апелянт, втім жодних доказів надсилання їх відповідачу та отримання останнім суду не надано, що унеможливлює визначити строк виконання зобов'язання за цими вимогами. Позивач також не надав доказів надсилання Відповідачу спірного рахунку, оскільки витяг із Книги реєстрації документів (гривневі рахунки) за 2010р. не містить відмітки (штемпелю) органу зв'язку про прийняття такої кореспонденції до відправлення. Відтак, позивач не доведено належними доказами щодо направлення відповідачу вимогу про оплату раніше, ніж претензія від 05.08.2011р.
На підставі викладеного, колегія суддів погоджується із висновком господарського суду щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат саме з 07.09.2011р.
Враховуючи викладене, підстав для скасування чи зміни рішення суду відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України не вбачається, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення господарського суду Дніпропетровської області без змін.
Судові витрати по апеляційній скарзі покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 44-49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Миколаївський морський торговельний порт», м. Миколаїв залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 26.04.2012р. у справі № 15/5005/2949/2012 залишити без змін.
Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України через Дніпропетровський апеляційний господарський суд протягом двадцятиденного строку з дати її прийняття.
Головуючий суддя Л.П. Широбокова
Суддя В.В. Прудніков
Суддя Е.В. Орєшкіна
Повний текст постанови складений 20.06.12р.