05.06.12 Справа№ 5015/1134/12
за позовом ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК»в особі Львівської філії АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК»
відповідач 1: ПП «Корпорація «Синтеком»
відповідач 2: ПП «Галицька будівельна компанія»
відповідач 3: ПП «УБГ»
про визнання недійсними договорів переведення боргу
суддя Фартушок Т.Б.
секретар Полюхович Х.М.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1- представники, довіреність в матеріалах справи;
від відповідача 1: ОСОБА_2- представник, довіреність в матеріалах справи;
від відповідача 2: ОСОБА_3, представник, довіреність в матеріалах справи;
від відповідача 3: Кремінець І.Я.- директор
Суть спору:
Публічне акціонерне товариство «БРОКБІЗНЕСБАНК»звернулось до господарського суду Львівської області з позовом до приватного підприємства «Корпорація «Синтеком»(Відповідач 1), приватного підприємства «Галицька будівельна компанія» (Відповідач 2), приватного підприємства «УБГ»(Відповідач 3).
Ухвалою господарського суду Львівської області по даній справі від 26.03.2012р. порушщено провадження у справі та розгляд справи призначео в судовому засіданні на 10год. 15хв. 19.04.2012р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалах господарського суду Львівської області по даній справі від 19.04.2012р., 03.05.2012р., 21.05.2012р.
Строк розгляду справи продовжено відповідно до ухвали від 21.05.2012р. за клопотанням Позивача.
Крім того суд зазначає, що за клопотанням Позивача здійснюється технічна фіксація судового процесу.
Протягом розгляду справи представникам Сторін оголошено права та обов'язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, в ухвалах господарського суду Львівської області, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції господарського суду Львівської облатсі та наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень), зазначалось, що права та обов'язки Сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв про відвід судді не надійшло.
Представник Позивача в судове засідання з'явилась, позовні вимоги підтримала повністю.
Протягом розгляду справи представником Позивача подано суду наступні документи: копії довіреностей на право здійснення представництва; копію клопотання ОСОБА_2 у справі №22ц-1877; пояснення з додатками згідно опису.
Представник Відповідача 1 в судове засідання з'явився, протии позову заперечив.
Протягом розгляду справи представником Відповідача 1 подано суду наступні документи: відзив на позовну заяву з додатками згідно опису; заяву про долучення документів до матеріалів справи від 05.06.2012р. з додатками згідно опису; копію листа Головного управлінння юстиції у Львівській області від 16.03.2012р.
Представник Відповідача 2 в судове засідання з'явився, протии позову заперечив.
Протягом розгляду справи представником Відповідача 2 подано суду наступні документи: копію довіреності на право здійснення представництва та відзив на позовну заяву.
Представник Відповідача 3 в судове засідання з'явився, проти позову заперечив.
Протягом розгляду справи представником Відповідача 3 подано суду наступні документи: відзив на позовну заяву з додатком згідно опису та копію акту здачі-приймання за договором.
Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов'язувалось надати всі докази в обгрунтування правової позиції по суті спору.
Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обгрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.
Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обгрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.
В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Розглянувши матеріали справи в їх сукупності, дослідивши матеріали справи, та оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.
Позивач просить суд визнати недійсним
1) договір переведення боргу №2909/1 від 29 вересня 2011р. укладений між ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК», ПП «КОРПОРАЦІЯ «СИНТЕКОМ», ПП «ГАЛИЦЬКА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ», та
2) договір переведення боргу №2909/2 від 29 вересня 2011р. укладений між ПАТ «БРОКБІЗНЕСБАНК», ПП «КОРПОРАЦІЯ «СИНТЕКОМ», ПП «УБГ».
29.09.2011р. між Позивачем (Кредитор), Відповідачем 1 (Первісний боржник) та Відповідачем 2 (Новий боржник) укладено договір переведення боргу №2909/1 (далі -Договір 1), згідно якого Відповідач 1, як первісний боржник за кредитним договором №21/С від 26.01.2006р. (далі -Кредитний договір) в частині зобов'язання в розмірі 782 028,49 доларів США, та 899 473,53 грн. штрафних санкцій переводив свій борг на Відповідача 2.
В п.3 Договору 1 передбачено, що у строк 3-х банківських днів з моменту набрання чинності цим договором Первісний боржник зобов'язаний передати Новому боржнику всю необхідну інформацію (документи), пов'язану із переведенням боргу за цим Договором.
Пункт 4 Договору 1 передбачає, що за згодою Позивача Відповідач 1 передає, а Відповідач 2 приймає у власність: - земельну ділянку для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських споруд, площею 0,0898 га, яка знаходиться за адресою: м.Львів-Брюховичі, вул.Очеретяна, 9; кадастровий №4610166300:09:002:0027, цільове призначення смельної ділянки - для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських споруд; - незавершений будівництвом цегляний житловий будинок, позначений в плані літ.«А-2», готовністю 95%, що розташований на земельній ділянці площею 0,0898 га, для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських споруд, який знаходиться а адресою: м.Львів-Брюховичі, вул. Очеретяна, буд.№9.
В пункті 5 Договору 1 передбачено, що протягом трьох днів після реєстрації за Відповідачем 2 права власності на об'єкти, зазначені у п.4 Договору 1, Відповідач 2 зобов'язується з врахуванням вимог ст.23 ЗУ«Про іпотеку»внести зміни в договір іпотеки від 24.03.2008р. - реєстровим номером 1998, і викласти його в новій редакції з метою забезпечення виконання зобов'язань передбачених п.1 цієї угоди.
Крім того в п.6 Договору 1 передбачено, що виконання грошових зобов'язань Відповідачем 2, які виникли (виникнуть) унаслідок реалізації пунктів 1, 5 Договору 1 починається з 01.03.2012р. у відповідності до Графіку погодженому Кредитором та Новим боржником.
Крім того, 29.09.2011р. між Позивачем (Кредитор), Відповідачем 1 (Первісний боржник) та Відповідачем 3 (Новий боржник) укладено договір переведення боргу №2909/2 (далі - Договір 2), згідно якого Відповідач 1 як первісний боржник кредитним договором № 21/С від 26.01.2006р. (Кредитний договір) в частині зобов'язання в розмірі 744 447,08 гривень, переводив свій борг на Відповідача 3.
В пункті 3 Договору 2 зазначено, що у строк 3-х банківських днів з моменту порання чинності цим Договором 2 Первісний боржник зобов'язаний передати Новому Боржникові всю необхідну інформацію (документи), пов'язану із переведенням боргу за цим і говором (пункт 3 Договору 2 змістом аналогічний п.3 Договору 1).
Пункт 4 Договору 2 передбачає, що за згодою Кредитора Первісний боржник передає, а Новий кредитор приймає у власність: автокран ІЛ 130, держ. номер НОМЕР_5, 1982р. випуску, шасі НОМЕР_6, сідловий тягач ЗІЛ -4510, держ. номер НОМЕР_1, 1987р. випуску, шасі НОМЕР_7, самоскид ЗІЛ ММЗ 4502, держ. номер НОМЕР_2, 1991р.випуску, шасі НОМЕР_8, напівпричіп КАЗ 9368, держ. номер НОМЕР_3, 1987р.випуску, автомобіль КАМАЗ 53208, держ. номер НОМЕР_4, 1990р.випуску, шасі НОМЕР_9 півпричіп ГКБ 8352, держ. номер НОМЕР_10, 1987р.випуску, автомобіль КрАЗ 256В, держ номер НОМЕР_11 року випуску, шасі НОМЕР_12, цегляну нежитлову будівля клубу №1, значена в плані літ. «А-2», загальною площею 680,2 кв.м., знаходиться за адресою: Львівська область, м. Стрий, вул.Грабовецька, 5 «б».
Пунктом 5 Договору 2 передбачено, що протягом трьох днів після реєстрації за ПП «УБГ»права власності на об'єкти, зазначені у п.4 цього Договору, Відповідач 3 (Новий боржник) зобов'язується внести зміни в договір іпотеки та договора застави стосовно зміни власника заставного майна, з метою забезпечення виконання зобов'язань передбачених п.8 цієї угоди.
Згідно п.6 Договору 2, виконання грошових зобов'язань Новим боржником (ПП «УБГ»), які виникли (виникнуть) унаслідок реалізації пункту 1 цього Договору починається з 01.12.2011р. згідно графіку погодженого Кредитором та Новим боржником.
Факт укладення Договорів 1, 2, в тому числі досягнення згоди щодо усіх істотних умов Договорів, встановлено рішенням господарського суду Львівської області від 19.01.2012р. у справі №5015/7123/11 за позовною заявою: Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Львівської філії Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до відповідача-1: Приватного підприємства "Корпорація "Синтеком", до відповідача-2: Приватного підприємства "Галицька будівельна компанія", до відповідача-3: Приватного підприємства "УБГ", м.Стрий Львівської області про визнання недійсними договорів про переведення боргу від 29.09.2011р. №2909/1 та від 29.09.2011р. №2909/2.
Відповідно до ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії , а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Як підставу для визнання Договору 1 та Договору 2 недійсними як такі, що є фіктивними правочинами, Позивач зазначає наступне:
на даний час на виконання оспорюваних Договорів Позивачем жодних дій не вчинялось, і він не має наміру вчиняти такі;
жодних дій на виконання оспорюваних Договорів Відповідачами також не вчинено;
заборгованість за Кредитним договором не змінилась;
Відповідач 1 не звертався до Позивача із заявами про надання згоди на передачу у власність Відповідачам 2, 3 майна згідно Договорів 1, 2;
Відповідачі 2, 3 до Позивача з пропозицією графіку погашення заборгованості на виконання пунктів 6 Договорів 1, 2 також не звертались;
Згідно витягів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень нерухомого майна, наявна заборона щодо майна, яке повинно бути передане Відповідачам 2, 3 за Договорами 1, 2;
Позивач вважає, що Договори 1, 2 вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлені цими правочинами; дані правочини не були спрямовані на настання правових наслідків, - тобто волевиявлення учасників правочинів не відповідає їх дійсній волі;
Позивач уклав такі правочини як такі, що не будуть встановлювати права та обов'язки для Сторін, лише з метою введення в цивільний процес при розгляді апеляційної скарги нових сторін, що в майбутньому дозволило б укласти мирову угоду.
У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав у своїх вимог і заперечень.
Згідно ч.1 ст.202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ч.1 ст.12 Цивільного кодексу України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд. Положеннями ст.627 цього ж Кодексу передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним - оспорюваний правочин (ч.3 вказаної норми).
Ст.203 зазначеного Кодексу передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.1 ст.216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.234 Цивільного кодексу України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином; фіктивний правочин визнається судом недійсним.
З даного приводу суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», що для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину; судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин.
Також суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року N3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», що невиконання або неналежне виконання угоди не може бути підставою для визнання її недійсною і у цьому разі сторона вправі вимагати розірвання договору або застосування інших встановлених наслідків (п. 16).
Отже, позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Крім того, для визнання правочину фіктивним ознака його вчинення без наміру створити наслідки має бути властива діям всіх сторін правочину.
Щодо доводів Позивача про те, що ним на даний час на виконання оспорюваних Договорів Позивачем жодних дій не вчинялось, і він не має наміру вчиняти такі суд зазначає, що як наведено вище, вчинення правочину без наміру створити наслідки, які ним обумовлені, має бути доведено щодо усіх сторін правочину, а не тільки однієї, якою є Позивач.
Крім того суд зазначає, що Позивачем не доведено, що станом на час укладення спірних Договорів 1, 2 у нього відсутній був намір на намір створення юридичних наслідків за цим Договорами, а наявний лише намір на майбутнє підписання з Відповідачами 1, 2, 3 мирової угоди в цивільній справі..
Саме лише посилання на можливість в подальшому введення в процес Відповідачів 2, 3 з метою укладення, в тому числі з їх участю шляхом підписання такої, мирової угоди у справі №22-1877/11, що розглядалось апеляційним судом Львівської області, не доводить відсутності наміру у Позивача в момент укладення спірних Договорів 1, 2 на створення правових наслідків за цими Договорами з наступних підстав.
Як зазначає сам Позивач у письмових поясненнях від 21.05.2012р., укладення мирової угоди у справі №22-1877/11 планувалось Позивачем згідно вимог ст.175 ЦПК України. Відповідно до доводів письмових пояснень Позивача, Відповідачі 2, 3 введені у цивільний процес в якості третіх осіб. Проте, відповідно до ч.1 ст.175 ЦПК України, мирова угода укладається сторонами. Згідно ч.1 ст.26 ЦПК України, у справах позовного провадження особами, які беруть участь у справі, є сторони, треті особи, представники сторін та третіх осіб. Відповідно до ч.1 ст.30 КПЦ України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що треті особи, згідно вимог ЦПК України, не є сторонами цивільного процесу, а відтак, в силу вимог ст.175 ЦПК України, правом на підписання мирової угоди не наділені.
Наведеним спростовується доводи Позивача щодо підписання ним Договорів 1, 2 з Відповідачами 2, 3 виключно з метою наступного підписання Відповідачами 2, 3 у цивільній справі №22-1877/11 мирової угоди, оскільки така, в силу вищенаведеним вимог законодавства, ними не могла бути підписана.
Крім того, вищенаведеним спростовуються і доводи Позивача щодо відсутності у Відповідачів 1, 2, 3 наміру на створення правових наслідків, які обумовлювалися Договорами 1, 2, а підписання таких лише з метою наступного підписання мирової угоди у вищезазначеній цивільній справі.
З приводу доводів Позивача про те, що жодних дій на виконання оспорюваних Договорів Відповідачами також не вчинено суд зазначає наступне.
Протягом розгляду справи Відповідачами неодноразово наголошувалось на готовність виконання умов Договорів 1, 2, проти виконання яких заперечувала в судовому засіданні представник Позивача.
Крім того, відповідно до наявних в матеріалах справи копій листів Відповідача 1 від 24.05.2012р. та від 25.05.2012р. з відміткою про отримання таких Позивачем, у Відповідача 1 наявне волевиявлення щодо виконання зобов'язань за Договорами 1, 2, а відтак, на настання правових наслідків за такими.
Також суд зазначає, що виконання зов'язання за Договором 1 Відповідачем 2 повинно розпочинатись 01.03.2012р., за Договором 2 Відповідачем 3 -01.12.2011р. Проте, 25.11.2011р. Позивачем подано до господарського суду Львівської області позов про визнання зазначених Договорів 1, 2 недійсними (справа №5015/7123/11, рішення по якій набрало законної сили 14.03.2012р. (дата постанови Львівського апеляційного господарського суду).
Також, суд зазначає, що виконання грошових зобов'язань Відповідачем 2 згідно п.6 Договору 1 починається унаслідок реалізації п.п.1-5 Договору 1. Згідно ж п.5 Договору 1, у Відповідача 2 виникають зобов'язання, поставлені в залежність (протягом 3-х днів) після реєстрації за Відповідачем 2 права власності на об'єкти, зазначені у п.4 Договору 1. Проте, згідно п.4 Договору 1, Відповідач 1 передає об'єкти Відповідачу 2 за згодою Позивача. Договір 1 не містить положень щодо необхідності звернення Відповідача 1 до Позивача за отриманням такої згоди, оскільки обов'язко надання згоди Позивачем вже зазначений у п.4 Договору. Проте, в матеріалах справи відсутні, Сторонааи не наведені доводи та не подані докази наявності згоди Позивача на передачу об'єктів у власність Відповідачу 2. З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що, за умови не реалізації не з вини Відповідача 2 п.п.1-5 Договору 1, з врахуванням вимог п.6 Договору 1, строк виконання грошових зобов'язань у Відповідача 2 не настав, а відтак, невиконання Відповідачем 2 зобов'язань за Договором 1 не доводить відсутність у нього наміру на виконання положень Договору 1.
Аналогічна позиція щодо необхідності передачі об'єктів (майна) викладена і у Договорі 2.
Крім того суд зазначає, що за скерованими Позивачем виконавчими листами у справі про стягнення заборгованості за Кредитним Договором, нерухоме та рухоме майно, яке є предметом іпотеки і застави та забезпечує виконання зобов'язань ПП «Корпорація»Синтеком»за кредитним договором № 21/С від 26.01.2006р., описане та арештоване (наведене підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням органу ДВС від 10.02.2012р.).
З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що невиконання Договорів 1, 2 Відповідачами пов'язане, в тому числі з неможливістю передання йому майна, яке арештоване.
Також, Відповідно до Договорів 1, 2, Відповідачами 2, 3 прийнято борг Відповідача 1 перед Позивачем. Підтвердженням прийняття даного боргу є акт здачі-приймання про переведення боргу від 21.03.2012р., складений між Відповідачем 1 та Відповідачем 3 за Договором 2, та доводи представників Сторін, в тому числі Відповідача 2, щодо передачі боргу за Договорами 1, 2, які не спростовані Позивачем та з приводу надання доказів щодо спростування яких Позивачем клопотання в порядку ст.38 ГПК України не заявлялось.
Наведені вище обставини, які пояснюють невиконання Відповідачами 2, 3 умов Договорів 1, 2, пояснюють також і ту обставину, що заборгованість за Кредитним договором не змінилась.
Крім того, вищенаведене, в тому числі арешт майна, спростовує можливість звернення Відповідача 1 за згодою до Позивача щодо передачі відповідача 2, 3 у власність майна.
Також, як зазначає сам Позивач та не заперечується Відповідачами, згідно витягів з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державного реєстру обтяжень нерухомого майна, наявна заборона щодо майна, яке повинно бути передане Відповідачам 2, 3 за Договорами 1, 2. Відтак, передача майна за Договорами 1, 2 могла бути реалізована виключно за умови виконання Позивачем вказаних Договорів.
Крім того, щодо названого Позивачем у письмовому поясненні клопотання ОСОБА_2 у цивільній справі №22-1877/11 про закриття провадження у справі внаслідок укладення Договорів 1, 2, якими Позивач обґрунтовує відсутність у Відповідача 1 наміру створення правових наслідків, які обумовлювались Договорами 1, 2 суд зазначає наступне.
У цивільній справі №22-1877/11 ОСОБА_2, як поручитель за Кредитним договором, був самостійною стороною процесу, а тому його волевиявлення у даному клопотанні не є волевиявленням Відповідача 1 (у справі, що розглядається).
Відтак, даними доводами Позивача не доводиться відсутність у Відповідача 1 наміру створення правових наслідків, які обумовлювались Договорами 1, 2, оскільки Відповідач 1 є самостійною особою господарського процесу.
Враховуючи вищенаведене, в тому числі недоведеність Позивачем обставин, які б вказували на на укладення між Сторонами Договорів 1, 2 без наміру у всіх Сторін на сворення правових наслідків, які обумовлювались Договорами 1, 2, в тому числі враховуючи недоведеність наявності умислу у Сторін Договорів на відсутність наміру сворення правових наслідків за такими Договорами, беручи до уваги також встановлені судом обставини щодо невиконання Договорів 1, 2 станом на час розгляду справи, враховуючи також наявне волевиявлення Відповідачів на виконання Договорів 1, 2, в тому числі акт приймання-передачі, беручи до уваги також зазначене судом (аналогічно і в описаній вище Постанові Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року N3 «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними») про те, що невиконання або неналежне виконання угоди не може бути підставою для визнання її недійсною, і у цьому разі сторона вправі вимагати розірвання договору або застосування інших встановлених наслідків, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для визнання укладених Договорів 1, 2 фіктивними, а відтак, недійсними.
Крім того, Позивачем у позовній заяві також наведено як підставу позовних вимог зміст ст.203 Цивільного кодексу України в частині, - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Проте, в тому числі з врахуванням наведеного вище, Позивачем не наведено доводів, не вказано обставин та не подано доказів, а в матеріалах справи такі відсутні, щодо відсутності цивільної дієздатності у Відповідачів, чи відсутності вільного та відповідного внутрішній волі волевиявлення учасників правочину, чи не спрямування правочинів на настання правових наслідків, обумовлених ними.
Крім того, факти щодо наявності відповідної правоздатності у Відповідачів в момент укладення Договорів 1, 2, спрямованість Договорів на настання правових наслідків (відповідно до змісту Договорів 1, 2) встановлені рішенням господарського суду Львівської області від 19.01.2012р. у справі №5015/7123/11 за позовною заявою: Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі Львівської філії Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до відповідача-1: Приватного підприємства "Корпорація "Синтеком", до відповідача-2: Приватного підприємства "Галицька будівельна компанія", до відповідача-3: Приватного підприємства "УБГ", м.Стрий Львівської області про визнання недійсними договорів про переведення боргу від 29.09.2011р. №2909/1 та від 29.09.2011р. №2909/2.
Відповідно до ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.
Крім того суд зазначає, що ПП «Корпорація «Синтеком»не виконала свої зобов'язання за кредитним договором № 21/С від 26.01.2006р. і не погасила заборгованість перед Банком до 23.03.2010р. З 2009р. підприємство перестало сплачувати відсотки за користування кредитними коштами та не виконувало графік погашення заборгованості.
Банк звернувся в Стрийський міжрайсуд з позовом про стягнення заборгованості 13.05.2010р. 05.11.2010р. судом було прийнято рішення по справі № 2-2017/2010, яким позов АТ «БРОКБІЗНЕСБАНК»задоволено і стягнуто з ОСОБА_2 ( поручитель, засновник ПП «Корпорація «Синтеком») , ПП «Корпорація «Синтеком»( Відповідач 1) в користь Банку 7 791 706,79 грн.
Дане рішення оскаржене в Апеляційний суд Львівської області поручителем ОСОБА_2
Апеляційна інстанція залишила без змін рішення від 05.11.2010р. Стрийського міськрайсуду Львівської області.
По виконавчих листах порушено виконавче провадження згідно постанови від 18.01.2012р. державного виконавця ВДВС Стрійського міськрайонного управління юстиції. 10.02.2012р. Органом ДВС повідомлено Банк, що виконавче провадження знаходиться в Підрозділі примусового виконання рішень відділу ДВС Головного управління юстиції у Львівській області. Нерухоме та рухоме майно, яке є предметом іпотеки і застави та забезпечує виконання зобов'язань ПП «Корпорація»Синтеком»за кредитним договором № 21/С від 26.01.2006р., описане та арештоване. Виконавчою службою призначено експерта з метою визначення реальної вартості та передачі його для реалізації спеціалізованій організації.
З врахуванням вищенаведеного, в тому числі перебуванні на виконанні виконавчого документа про стягнення коштів на користь Позивача за Кредитним договором, суд зазначає, що доводи представника Позивача про те, що у випадку незадоволення позову неможливо буде стягнути заборгованість за Кредитним договором не знаходять свого підтвердження.
З врахуванням вищенаведеного, в тому числі недоведеністю обставин, якими Позивач обґрунтовує недійсність Договорів 1, 2, в тому числі фіктивність таких, в суда відсутні правові підстави для визнання Договорів 1, 2 недійсними, а відтак, задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.
Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
05.06.2012року у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання, та оголошено, що повний текст рішення буде виготовлено та підписано на п'ятий день з моменту його проголошення. Повний текст рішення виготовлений та підписаний (з врахуванням перебування судді Фартушка Т.Б. на лікарняному в період з 08.06.2012р. по 16.06.2012р.) 18.06.2012року.
На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід залишити за Позивачем.
Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4-7, 33, 34, 43, 49, 82-87 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В позові відмовити повнійстю.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня підписання.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.
Суддя Фартушок Т.Б.