ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-68/5094-2012 18.06.12
За позовомПриватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування»
до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА»
провідшкодування шкоди,
Суддя Ониськів О.М.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився.
Приватне акціонерне товариство «ПРОСТО-страхування»(далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА»(далі - відповідач) про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 4.518,74 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем, як страховиком виплачено страхове відшкодування в розмірі 4.518,74 грн., внаслідок чого до позивача в порядку ст. 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги (регресу) в межах здійснених фактичних затрат та ліміту відповідальності за вирахуванням франшизи до відповідача про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 4.518,74 грн., як до особи, яка відповідальна за заподіяні збитки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2012 порушено провадження у справі № 5011-68/5094-2012 та призначено до розгляду на 10.05.2012.
У судове засідання 10.05.2012 представник позивача з'явився, вимоги ухвали від 20.04.2012 виконав частково.
Ухвалою суду від 10.05.2012 розгляд справи було відкладено на 24.05.2012 в зв'язку з неявкою представника відповідача та необхідністю витребувати додаткові докази у сторін.
Ухвалою суду від 24.05.2012 розгляд справи було відкладено на 05.06.2012 в зв'язку з неявкою представника відповідача та необхідністю витребувати додаткові докази у сторін.
Ухвалою суду від 05.06.2012 розгляд справи було відкладено на 12.06.2012 в зв'язку з неявкою представника відповідача та необхідністю витребувати додаткові докази у сторін.
Ухвалою суду від 12.06.2012 розгляд справи було відкладено на 18.06.2012 у зв'язку з неявкою представників сторін.
У судове засідання 18.06.2012 представники сторін не з'явились.
Представник позивача у судових засіданнях підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач проти заявлених позовних вимог заперечував та просив у їх задоволені відмовити, зазначивши про застосування до спірних правовідносин наслідків пропущення строку позовної давності та посилаючись на відсутність звіту про оцінку вартості матеріального збитку, завданого автомобілю «Тойота»д.н. НОМЕР_1, на підставі якого мало бути виплачено грошове відшкодування збитку завданого в результаті ДТП.
У судовому засіданні 18.06.2012 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
Між ПАТ «ПРОСТО-страхування»та ОСОБА_1 (далі -страхувальник) 20.10.2007 було укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу АТК 135420 (далі -Договір), за яким було застраховано автомобіль марки «Тойота»державний номер НОМЕР_1.
В місті Києві 18.10.2008 сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю транспортного засобу марки «Тойота»державний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності страхувальнику, під його керуванням ОСОБА_2 та транспортного засобу марки «Сузукі», д.н. НОМЕР_2, який належить на праві власності ОСОБА_3, під керуванням ОСОБА_4.
Внаслідок зазначеного ДТП було пошкоджено автомобіль марки «Тойота»державний номер НОМЕР_1, який належить на праві власності страхувальнику.
Постановою Святошинського районного суду від 22.10.2008 у справі № 3-33451/2008 ОСОБА_4 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, притягнуто до адміністративної відповідальності та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 68,00 грн.
Страхувальник 09.02.2009 звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування у зв'язку з ДТП, яка є страховим випадком відповідно до умов Договору.
З метою визначення вартості матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля марки «Тойота»державний номер НОМЕР_1, позивач замовив у ФОП ОСОБА_5 звіт про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу. Згідно зі звітом № 2425/22925 від 20.10.2008 вартість матеріального збитку в результаті ДТП з урахування коефіцієнту фізичного зносу, становить 5.199,47 грн.
Позивач відповідно до страхового акту від 16.11.2009 та на підставі рахунку-фактури № ВДзС від 18.10.2008 і звіту № 2425/22925 від 20.10.2008, відповідно до якого встановлена вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «Тойота»д.н. НОМЕР_1 виплатив страхове відшкодування у розмірі 4.518,74 грн. про що свідчить платіжне доручення № 20175 від 27.11.2009 (копії містяться в матеріалах справи).
Транспортний засіб марки «Сузукі», д.н. НОМЕР_2, який належить на праві власності ОСОБА_3, що на час скоєння ДТП під керуванням ОСОБА_4, застраховано у відповідача згідно полісу № ВВ/8046236, що підтверджується витягом з Єдиної централізованої бази МТСБУ.
З метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача заяву № 1347/269П від 01.06.2010 про виплату страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 4.518,74 грн. Відповідач на таке звернення відповів відмовою, посилаючись на відсутність звіту або висновку яким визначено розмір заподіяної матеріальної шкоди.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується винною особою.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 "Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди"визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа чи громадянин, що здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Судом встановлено, що власником транспортного засобу марки «Сузукі», д.н. НОМЕР_2 є ОСОБА_3, що підтверджується матеріалами справи.
Як вбачається з матеріалів справи, цивільна відповідальність власника транспортного засобу марки «Сузукі», д.н. НОМЕР_2, застрахована у відповідача згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВВ/8046236. При цьому в розділі «Інші особи, цивільно-правова відповідальність яких застрахована полісом № ВВ/8046236», зазначено ОСОБА_4
Судом також установлено та підтверджується матеріалами справи, що на момент ДТП винна особа ОСОБА_4 керував транспортним засобом марки «Сузукі», д.н. НОМЕР_2 на законних підставах, що підтверджується матеріалами справи.
Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Враховуючи, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність особи, винної у заподіянні збитків, була застрахована у відповідача, останній, відповідно до статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" повинен відшкодувати їх у межах встановлених лімітів. Розмір відповідальності відповідача з урахуванням положень ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з урахуванням ліміту відповідальності у розмірі 35.000,00 грн. та франшизи «нуль»відповідно до полісу № ВВ/8046236, складає 4.518,74 грн., яку позивач і просить стягнути з відповідача.
Доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву про відсутність звіту про оцінку вартості матеріального збитку, завданого автомобілю a Auris»д.н. НОМЕР_3 на підставі якого мало бути виплачено грошове відшкодування збитку завданого в результаті ДТП, спростовуються матеріалами справи.
Щодо доводів відповідача про застосування до спірних правовідносин наслідків пропущення строку позовної давності то суд вважає такі доводи безпідставними з огляду на таке.
Відповідно до статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 ЦК України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Частиною першою статті 1191 ЦК України передбачено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Крім того, статтею 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, чинній на момент виплати страхового відшкодування) передбачено право страховика після виплати страхового відшкодування подати регресний позов.
Отже відповідно до вищенаведених вимог закону позивач після виплати страхового відшкодування отримав право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду.
Згідно із статтею 256 ЦК України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Частиною шостою статті 261 ЦК України передбачено, що за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
За таких обставин саме з моменту виконання позивачем свого зобов'язання щодо виплати страхового відшкодування за договором добровільного страхування у нього виникло право подати регресний позов до суду (так ж позиція викладена у постанові Верховного Суду України № 3-20гс12 від 27.03.2012 у справі № 58/168).
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували правомірність та обґрунтованість заперечення проти задоволення позовних вимог.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги, щодо стягнення з відповідача шкоди в порядку регресу в розмірі 4.518,74 грн., підлягають задоволенню.
Згідно з ст. 49 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати по сплаті судового збору, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «ОРАНТА» (01032, м. Київ, вул. Жилянська, 75 код ЄДРПОУ 00034186) на користь Приватного акціонерного товариства «ПРОСТО-страхування»(04050 м. Київ, вул. Герцена, 10 код ЄДРПОУ 24745673) страхове відшкодування в розмірі 4.518 (чотири тисячі п'ятсот вісімнадцять) грн. 74 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1.609 (одна тисяча шістсот дев'ять) грн. 50 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 21.06.2012.
Суддя Ониськів О.М.