ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-68/4642-2012 21.06.12
За позовомПриватного акціонерного товариства "Народна фінансово-страхова компанія «Добробут»
до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС»
провідшкодування шкоди,
Суддя Ониськів О.М.
Представники сторін:
від позивача: ОСОБА_1, за довіреністю.
від відповідача: не з'явився.
Приватне акціонерне товариство "Народна фінансово-страхова компанія «Добробут»(далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС»(далі - відповідач) про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 11.624,98 грн. та пені у розмірі 1.564,91 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем, як страховиком виплачено страхове відшкодування в розмірі 11.624,98 грн., внаслідок чого до позивача в порядку ст. 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України перейшло право вимоги (регресу) в межах здійснених фактичних затрат та ліміту відповідальності за вирахуванням франшизи до відповідача про відшкодування шкоди в порядку регресу в розмірі 11.624,98 грн., як до особи, яка відповідальна за заподіяні збитки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.04.2012 порушено провадження у справі № 5011-68/4642-2012 та призначено до розгляду на 24.04.2012.
Ухвалою суду від 24.04.2012 розгляд справи було відкладено на 15.05.2012 у зв'язку з неявкою представників сторін.
У судовому засіданні 15.05.2012 було оголошено перерву до 17.05.2012.
У судовому засіданні, що відбулося 17.05.2012 було оголошено перерву до 24.05.2012.
У судовому засіданні 24.05.2012 було оголошено перерву до 05.06.2012.
У судовому засіданні, що відбулося 05.06.2012 було оголошено перерву до 18.06.2012.
Ухвалою суд від 18.06.2012 розгляд справи було відкладено на 21.06.2012 в зв'язку з неявкою представника відповідача.
У судове засідання 21.06.2012 з'явився лише представник позивача. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Представник позивача у судових засіданнях підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі.
Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого проти заявлених позовних вимог заперечував та просив у їх задоволені відмовити, зазначивши про відсутність доказів, що підтверджують законність керування винної особи (ОСОБА_2) автомобілем «Сузукі»д.н. НОМЕР_4 під час ДТП.
У судовому засіданні 21.06.2012 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
Між ПрАТ "Народна фінансово-страхова компанія «Добробут»та ОСОБА_3 (далі -страхувальник) 11.07.2008 було укладено договір добровільного страхування наземного транспортного засобу № 30/11358 (далі -Договір), за яким було застраховано автомобіль марки «Мітсубіші»державний номер НОМЕР_3.
В місті Києві 09.10.2010 по вул. Будівельників, 21/9 сталася дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП), за участю транспортного засобу марки «Мітсубіші»державний номер НОМЕР_3, який належить на праві власності страхувальнику, під керуванням ОСОБА_4 та транспортного засобу марки «Сузукі», д.н. НОМЕР_4, який належить на праві власності ОСОБА_5, під керуванням ОСОБА_2.
Внаслідок зазначеного ДТП було пошкоджено автомобіль марки «Мітсубіші»державний номер НОМЕР_3, який належить на праві власності страхувальнику.
Постановою Дніпровського районного суду від 25.10.2010 у справі № 3-5070/1/10 ОСОБА_2 визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, притягнуто до адміністративної відповідальності та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340,00 грн.
Страхувальник 11.10.2010 звернувся до позивача із заявою про виплату страхового відшкодування у зв'язку з ДТП, яка є страховим випадком відповідно до умов Договору.
З метою визначення вартості матеріального збитку, нанесеного власнику автомобіля марки «Мітсубіші»державний номер НОМЕР_3, позивач замовив у ФОП ОСОБА_6 звіт про незалежну оцінку з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного транспортного засобу. Згідно зі звітом № 0810 від 19.10.2010 вартість матеріального збитку в результаті ДТП з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу, становить 11.624,98 грн.
Позивач відповідно до страхового акту № 180 та звіту № 0810 від 19.10.2010 відповідно до якого встановлена вартість матеріального збитку завданого власнику автомобіля «Мітсубіші»д.н. НОМЕР_3 виплатив страхове відшкодування у розмірі 11.624,98 грн., про що свідчить платіжне доручення № 6232 від 15.11.2010 (копії містяться в матеріалах справи).
Транспортний засіб марки «Сузукі», д.н. НОМЕР_4, який належить на праві власності ОСОБА_7, що на час скоєння ДТП під керуванням ОСОБА_2, застраховано у відповідача згідно полісу № ВЕ/5259747, що підтверджується витягом з Єдиної централізованої бази МТСБУ та довідкою відділу державтоінспекції № 8701420 від 12.10.2010.
З метою досудового врегулювання спору позивач направив на адресу відповідача претензію № 19 від 14.04.2011 про виплату страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 11.624,98 грн., але станом на момент звернення позивача з даним позовом до суду відповіді на зазначену претензію відповідачем не надано, виплати страхового відшкодування в порядку регресу у розмірі 11.624,98 грн., не здійснено.
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Згідно з ст. 27 Закону України "Про страхування" до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Позивач, здійснивши виплату страхового відшкодування, набув право вимоги до відповідальної за заподіяні збитки особи.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Частиною другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується винною особою.
Пунктом 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 року № 6 "Про практику розгляду судами справ за позовами про відшкодування шкоди"визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа чи громадянин, що здійснює експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Судом встановлено, що власником транспортного засобу марки «Сузукі», д.н. НОМЕР_4 є ОСОБА_7, що підтверджується матеріалами справи.
Як вбачається з матеріалів справи, цивільна відповідальність власника транспортного засобу марки «Сузукі», д.н. НОМЕР_4, застрахована у відповідача згідно з полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВЕ/5259747 (1 типу).
Судом також установлено, що на момент ДТП винна особа ОСОБА_2 керувала транспортним засобом марки «Сузукі», д.н. НОМЕР_4 на законних підставах, адміністративний протокол за ст. 126 КУпАП відносно ОСОБА_2 не складався, що підтверджується довідкою ВДАІ Дніпровського РУГУ МВС України в місті Києві від 07.06.2012, виданої на запит суду . Тим самим спростовуються доводи відповідача про зворотнє.
Пунктом 22.1 ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Враховуючи, що на момент скоєння дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність особи, винної у заподіянні збитків, була застрахована у відповідача, останній, відповідно до статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" повинен відшкодувати їх у межах встановлених лімітів. Розмір відповідальності відповідача з урахуванням положень ст. 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" з урахуванням ліміту відповідальності у розмірі 25.500,00 грн. та франшизи «нуль»відповідно до полісу № ВЕ/5259747, складає 11.624,98 грн., яку позивач і просить стягнути з відповідача.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги, щодо стягнення з відповідача шкоди в порядку регресу в розмірі 11.624,98 грн., підлягають задоволенню.
Крім того, позивач у позовній заяві посилаючись на п. 37.2 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" просив суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 1.564,91 грн. за період з 18.05.2011 по 05.04.2012.
Зазначена вимога позивача задоволенню не підлягає виходячи із наступного.
Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (спеціальними законами), які застосовуються до спірних правовідносин, не передбачено розміру неустойки (пені) у разі звернення страхової компанії з регресним позовом до іншої страхової компанії, відповідальної за шкоду, заподіяну винною у ДТП особою, а договірні відносини між сторонами відсутні, а відтак, відсутні і правові підстави для стягнення пені.
Відповідно до ст. 547 ЦК України, правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання (в тому числі щодо неустойки) вчиняється у письмовій формі.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 1 та ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 551 ЦК України предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Однак, правові підстави для стягнення суми пені відсутні, оскільки розмір пені договором або актом цивільного законодавства у спірних регресних правовідносинах сторін не визначено.
Разом з цим, згідно з п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування (регламентної виплати) з вини страховика (МТСБУ) особі, яка має право на отримання такого відшкодування, сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня.
Отже, положення п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не розповсюджується на правовідносини між сторонами у даній справі, оскільки останні (сторони) є страховиками, а у вищевказаній нормі чітко йдеться про обов'язок страховика сплатити саме на користь страхувальника (потерпілої особи) або ж вигодонабувача пеню в разі прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика.
Крім того, відповідно до ст. 992 ЦК України у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом.
Таким чином, виходячи зі змісту норм ст. 992 ЦК України та п. 36.5 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право на стягнення пені у розмірі, встановленому законом або договором, належить лише страхувальнику або вигодонабувачу.
Разом з цим, згідно з ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 548 ЦК України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Одним з видів забезпечення виконання зобов'язань є неустойка (ч. 1 ст. 546, ч. 1, ч.3 ст. 549 ЦК України).
Однак, ні Цивільним кодексом України, ні Законами України "Про страхування" та "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не встановлено, що виконання регресного зобов'язання відповідальної особи перед страховиком забезпечується неустойкою (пенею).
За таких обставин, для позадоговірних (регресних) зобов'язань у сфері страхування цивільне законодавство не передбачає можливості забезпечення виконання таких зобов'язань шляхом встановлення неустойки, а договірні відносини між сторонами з цього приводу відсутні.
Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог чи заперечень.
Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували правомірність та обґрунтованість заперечення проти задоволення позовних вимог.
Згідно з ст. 49 ГПК України позивачем понесені судові витрати, пов'язані з розглядом справи, зокрема витрати по сплаті судового збору, то зазначені витрати відшкодовуються за рахунок відповідача пропорційно задоволеним вимогам.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ТАС»(03062, м. Київ, проспект Перемоги, 65 код ЄДРПОУ 30115243) на користь Приватного акціонерного товариства "Народна фінансово-страхова компанія «Добробут»(04070, м. Київ, вул. Сагайдачного/Ігорівська, 10/5 Літ. «А»код ЄДРПОУ 31093336) страхове відшкодування в розмірі 11.624 (одинадцять тисяч шістсот двадцять чотири) грн. 98 коп. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1.414 (одна тисяча чотириста чотирнадцять) грн. 61 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 21.06.2012.
Суддя Ониськів О.М.