"21" червня 2012 р. Справа № 5024/1994/2011
Вищий господарський суд України в складі колегії
суддів:Грейц К.В. - головуючого, Бакуліної С.В., Сибіги О.М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Шуменський ринок"
на постановувід 27.03.2012
Одеського апеляційного господарського суду
у справі господарського суду Херсонської області № 5024/1994/2011
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Шуменський ринок"
доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4
простягнення 3022,50грн. та зобов'язання звільнити торгівельне місце,
за участю представників: позивача - Шевельов О.В.
відповідача -не з'явились
Рішенням господарського суду Херсонської області від 26.12.2011 у справі №5024/1994/2011 (суддя Ємленінова З.І.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 27.03.2012 (колегія суддів у складі головуючого судді Савицького Я.Ф., суддів Гладишевої Т.Я., Лавренюк О.Т.), відмовлено в задоволенні позовних вимог ТОВ "Шуменський ринок" (далі-позивач) до ФОП ОСОБА_4 (далі-відповідач) про стягнення 3022,50 грн. та зобов'язання звільнити торгівельне місце.
Позивач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме ст. ст. 204, 214 ЦК України та ст.36 ГПК України.
Зокрема, позивач зазначає, що судами не враховано дію договору оренди, адже, ним до 08.09.2011 не направлялися на адресу відповідача повідомлення в порядку ст. 782 Цивільного кодексу України про відмову від договору оренди, відповідач в письмовій формі також не надавав своєї згоди на дострокове припинення цього договору, при цьому, невідома особа - гр. ОСОБА_6 - не була уповноважена на вчинення відмови від договору, що свідчить про шахрайські дії цієї особи.
Представник відповідача своїм процесуальним правом на участь в судовому засіданні касаційної інстанції не скористався.
Заслухавши у відкритому судовому засіданні пояснення представника похзивача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 01.02.2011 між ТОВ "Шуменський ринок" (орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (орендар) укладено договір оренди торгівельного місця в павільйоні, обладнане під торгівлю рибою загальною площею 9,3 м2, розташоване на території ТОВ "Шуменський ринок", в тимчасове користування для здійснення торгівельної діяльності (п.1 договору) строком з 01.02.2011 по 31.12.2011 (п.18 договору); орендна плата за об'єкт оренди складає за 1 місяць 65 грн. за 1 м2; нарахування податку на додану вартість на суму орендної плати здійснюється в порядку, визначеному законодавством; орендна плата розраховується на підставі розрахунку та вноситься до 5 числа місяця, за який проводиться оплата (п. п. 9, 10 договору).
Протягом періоду з 01.06.2011 по 10.10.2011 орендна плата відповідачем не вносилася, в зв'язку з чим і на підставі ст. 782 ЦК України позивач надіслав відповідачеві повідомлення від 08.09.2011 про відмову від договору з вимогою звільнити торгівельне місце. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до господарського суду з даним позовом про стягнення 3022,50 грн. заборгованості з орендної плати за вказаний період та зобов'язання звільнити торгівельне місце.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що правовідносини відповідача щодо оренди торгівельного місця врегульовані договором оренди з іншим орендодавцем, а договір оренди з позивачем припинився за пропозицією останнього у зв'язку з відмовою від договору.
Так, під час розгляду справи судами встановлено, що позивач листом № 01100222 від 21.02.2011, надісланим на адресу відповідача, відмовилося від типового договору оренди торгівельного місця від 01.02.2011 з посиланням укладення договору №21/02/11 на право оперативного управління (користування) майном ТОВ "Шуменський ринок", в зв'язку з чим заявив про припинення орендних правовідносин.
Дійсно, 21.02.2011 між позивачем (адміністрація) та ФОП ОСОБА_7 (установа) укладено договір №21/02/11, згідно з яким позивач за актом приймання-передачі від 21.02.2011 передав ФОП ОСОБА_7 майно (малі архітектурні форми - торгові павільйони, обладнані захисними ролетами в кількості 264 штуки загальною площею 2326 м2; павільйон критий для торгівлі загальною площею 754,4 м2; ряди торгові під навісом загальною площею 90 м2; ваговимірювальна техніка; холодильне обладнання та інше майно), розташоване у АДРЕСА_1, що знаходиться на балансі адміністрації ринку, в оперативне управління (користування) (п. 1 договору) строком з 21.02.2011 по 10.03.2015 (п. 2.1 договору).
Водночас, 25.03.2011 між ФОП ОСОБА_7 (орендодавець) та ФОП ОСОБА_4 (орендар) укладено договір оренди №4 торгового місця площею1,5 пог.м, розташованого на території ринку "Шуменський" в АДРЕСА_1, для здійснення торгівельної діяльності (п.1.1 договору) строком на 11 місяців з 25.03.2011 по 25.02.2012 (п.6.1 договору).
28.03.2011 між цими ж сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору №4 від 25.03.2011, якою внесені зміни до договору та викладено п.1.1 договору №4 в новій редакції, відповідно до якої предметом договору є торгове місце в рибному ряді загальною площею 1,5 м погонних, розташованого в критому павільйоні на території ринку "Шуменський" за адресою: АДРЕСА_1.
Згідно з довідкою ФОП ОСОБА_7 від 23.11.2011 №23/11/11, відповідач сплачує йому орендну плату за договором оренди від 25.03.2011 та заборгованості станом на 23.11.2011 не має.
При цьому, судами попередніх інстанцій встановлено, що об'єктом оренди за цим договором є саме те торгівельне місце, яке було об'єктом оренди за договором від 01.02.2011, укладеним між сторонами за справою.
Наведені обставини обумовили висновок судів попередніх інстанцій про те, що з 25.03.2011 відповідач використовує орендоване раніше у позивача майно на інших правових підставах і за іншим договором, укладеним з ФОП ОСОБА_7, якому зобов'язався сплачувати орендну плату, а обов'язки її сплати позивачеві за договором від 01.02.2011 припинилися у зв'язку з передачею позивачем об'єкту оренди в оперативне управління ФОП ОСОБА_7, відтак, підстав для задоволення позову, обґрунтованого положеннями цього договору, який втратив чинність, не існує.
З висновками судів першої та апеляційної інстанцій слід погодитися, враховуючи таке.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно ч. 1 ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 1 ст. 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, що передбачено ст. 611 Цивільного кодексу України.
Відповідно до ст. 761 ЦК право передання майна у найм має власник речі, або особа, якій належать майнові права та/або яка уповноважена на укладення договору найму.
Враховуючи, що передача майна в найм є одним із способів здійснення права розпорядження майном, отримавши майно в оперативне управління (користування), новий користувач -ФОП ОСОБА_7 відповідно до п. 4.2.1 договору від 21.02.2011 набув прав володіння, розпорядження і користування майном ринку, в т.ч. прав передання майна в оренду третім особам без узгодження з позивачем, відповідно, останній, уклавши цей договір і передавши все майно ринку у володіння, розпорядження і користування ФОП ОСОБА_7, втратив, зокрема, права орендодавця, передавши їх останньому та повідомивши відповідача як орендаря про припинення орендних правовідносин, заявивши відмову від попереднього договору оренди від 01.02.2011 на користь нового розпорядника майна, тобто, фактично, відбулась заміна орендодавця як кредитора у зобов'язанні, згода на яку від орендаря як боржника в силу ст. 516 ЦК України не вимагається.
В порушення приписів ст. ст. 32, 34 ГПК України позивач під час розгляду справи в судах попередніх інстанцій не спромігся довести за допомогою належних і допустимих доказів підставності своїх позовних вимог, які ґрунтуються на не діючому з 25.03.2011 договорі оренди, адже, не спростував правомірності користування відповідачем орендованим майном на підставі чинного договору №4 від 25.03.2011, укладеного з ФОП ОСОБА_7, не довів недійсності як цього договору, так і договору оперативного управління №21/02/11 від 21.02.2011.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій, що, оскільки відповідач правомірно використовує майно, яке раніше було орендоване у позивача, на інших правових підставах - за іншим договором, укладеним з новим орендодавцем ФОП ОСОБА_7, вимоги позивача, які ґрунтуються на умовах договору оренди від 01.02.2011, не підлягають задоволенню та вважає, що доводи касаційної скарги цього висновку не спростовують, а зводяться до намагання переоцінити встановлені судами попередніх інстанцій обставини та досліджені докази, що перебуває поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Доводи скаржника про чинність і дію договору оренди від 01.02.2011 відхиляються колегією суддів, адже, з новим розпорядником (користувачем) майном ринку, до якого у відповідності з нормою ст. 770 ЦК України перейшли права орендодавця, відповідачем укладено новий договір оренди №4 від 25.03.2011, отже, його зобов'язання орендаря існують, але перед іншим орендодавцем.
Крім того, вірним слід визнати і висновок судів попередніх інстанцій про те, що посилання позивача на підписання договору від 21.02.2011 №21/02/11 від імені позивача не уповноваженою особою не може бути прийнято до уваги, адже в силу ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. При цьому, колегія суддів враховує, що під час розгляду справи доказів на підтвердження того, що зазначений договір визнано судом недійсним, позивачем не надано.
Посилання скаржника на порушення судами вимог ст. 36 ГПК України щодо оцінки в якості відмови позивача від договору незасвідченої ксерокопії листа № 01100222 від 21.02.2011 не приймаються до уваги колегії суддів з огляду на встановлені нормою ст. 1117 ГПК України межі перегляду справ в касаційній інстанції, відповідно до якої касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими або додатково перевіряти докази. Крім того, з матеріалів справи не вбачається, що позивач в порядку ст. 38 ГПК України клопотався про витребування оригіналу цього листа господарським судом, а останній безпідставно ухилився від вчинення цієї процесуальної дії, при цьому, докази того, що суду не було надано цей лист в оригіналі для огляду, в матеріалах справи також відсутні.
З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстав для скасування оскаржуваних судових актів та задоволення вимог касаційної скарги не вбачається.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Шуменський ринок" залишити без задоволення.
Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 27.03.2012 у справі господарського суду Херсонської області № 5024/1994/2011 залишити без змін.
Головуючий суддя К.В. Грейц
Судді С.В. Бакуліна
О.М.Сибіга