Справа № 2/0510/120/2012
29.05.2012 Гірницький районний суд міста Макіївки Донецької області
в складі : головуючого -судді Алексєєнко І.П.
при секретарі - Хорхордіної О.О.
з участю представника
позивача - ОСОБА_1
представника
відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Макіївки справу за позовом ОСОБА_3 від імені якої за довіреністю діє ОСОБА_1, до Публічного акціонерного товариства комерційний банк ( ПАТ КБ ) «Приватбанк»міста Дніпропетровська в особі Макіївського центрального відділення Філії «Донецьке регіональне управління»ПАТ КБ «Приватбанк», про встановлення юридичного факту неукладення кредитного договору і визнання кредитного договору недійсним у зв'язку з його не укладенням,
У травні 2011 року ОСОБА_3, від імені якої за довіреністю діє ОСОБА_1, звернулась до суду з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк»про припинення правовідносин і зобов'язань та визнання кредитного договору № DN81AR03110069 від 15.10.2007 року розірваним. (а.с. 3-7 )
21 листопада 2011 року представником позивача було подано заяву про зміну позовної заяви і позовні вимоги викладені як визнання недійсним правочину щодо укладання кредитного договору та сам кредитний договір № DN81AR03110069 від 15.10.2007 року між ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк». ( а.с. 59-62 )
28 грудня 2011 року представником позивача подано заяву про доповнення позовної заяви і він просив в інтересах ОСОБА_3 встановити юридичний факт того, що кредитний договір № DN81AR03110069 від 15.10.2007 року не був укладений між ОСОБА_3 і ПАТ КБ «Приватбанк» і визнати недійсним кредитний договір № DN81AR03110069 від 15.10.2007 року між ОСОБА_3 і ПАТ КБ «Приватбанк», як такий, що не був укладений між цими особами. ( а.с. 77-80 )
У зв'язку з неодноразовою зміною та уточненням і збільшенням позовних вимог представником позивача ОСОБА_1, судом було прийнято рішення про необхідність явки в судове засідання позивача для дачі особистих пояснень.( а.с. 109-110)
Проте, позивач відмовилась від особистої участі в судовому засіданні по цій справі, просила розглянути справу у її відсутності з участю її представника ОСОБА_1 ( а.с. 88 ), а 14 травня 2012 року подала заяву про уточнення своїх позовних вимог , підписану нею особисто, в якій в остаточній редакції просила встановити юридичний факт того, що кредитний договір № DN81AR03110069 від 15.10.2007 року не був укладений між нею та ПАТ КБ «Приватбанк»і за цією підставою визнати цей кредитний договір недійсним. ( а.с. 166-167 )
Отже, суд виходить із остаточної редакції заявлених позовних вимог ОСОБА_3, від імені якої діє на підставі довіреності ОСОБА_1, а саме: про встановлення юридичного факту, що кредитний договір № DN81AR03110069 від 15.10.2007 року не був укладений між сторонами і про визнання цього кредитного договору недійсним у зв'язку з його не укладенням.
На обгрунтування позовних вимог представник позивача ОСОБА_3, -ОСОБА_1, діючий на підставі довіреності ( а.с. 24 ), в судовому засіданні пояснив, що між позивачкою і ПАТ КБ «Приватбанк» кредитний договір не був укладений, тому він має бути визнаний недійсним. Банк з 2008 року не надає і не може надати фінансового документу, який би підтвердив, що саме Банк перерахував грошові кошти автосалону «Автоприват»за автомобіль, який придбала позивачка в цьому автосалоні. Згідно приписів цивільного законодавства, не може бути укладений договір позики або кредиту на грошові кошти, які фактично не отримував позичальник. Позивачка не отримувала грошові кошти за кредитним договором від Банку, а тому на підставі ст. 1051 ЦК України вона має право оспорити цей договір позики. Більш за те, сторони не досягли згоди стосовно істотних умов кредитного договору. З 2008 року позивачка оспорює укладання кредитного договору з Банком і за рішенням Гірницького районного суду м. Макіївки від 03.09.2010 року, яке набрало законної сили, визнано недійсними умови декількох пунктів кредитного договору № DN81AR03110069 від 15.10.2007 року, у тому числі і такі пункти, які визначають загальну суму кредиту, процентну ставку та розподіл кредиту за цільовим призначенням. З дати, яка зазначена як дата підписання кредитного договору, між його сторонами є неузгодженими істотні умови договору. ПАТ КБ «Приватбанк»не приймає заходів для виконання вказаного рішення суду і не узгоджує з позивачкою умови кредитного договору, що, на їх думку, свідчить про невизнання Банком вказаного кредитного договору. Відповідно до приписів Господарського кодексу України( ст. 180 ), у разі, якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов договору, такий договір вважається неукладеним чи таким, що не відбувся. Так як між позивачкою та ПАТ КБ «Приватбанк»не узгоджені істотні умови кредитного договору - суми кредиту, процентної ставки, порядку і строку погашення кредиту, і це є однією із достатніх підстав визнання такого договору неукладеним, а тому недійсним.
Сам кредитний договір оформлений з порушенням чинного законодавства. Статтею 208 ЦК України встановлено, що у письмовій формі належить вчиняти правочини між фізичною і юридичною особами. Відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України договір викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Згідно ст.. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному документі, який повинен бути підписаний його сторонами. Стаття 639 ЦК України містить також вимоги до письмової форми договору і встановлює, що такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
У даному випадку жодна сторінка кредитного договору № DN81AR03110069 від 15.10.2007 року не підписана Банком, а стаття 638 ЦК України передбачає, що угода або договір вважаються укладеними тільки в тому випадку, якщо сторони дійшли згоди щодо істотних і обов'язкових умов договору, а також зафіксували їх письмово. Наданий примірник договору складається з двох різних договорів, сторінки виконані навіть на різних мовах та різним шрифтом, на договорі стоїть печатка сторонньої особи, аркуш договору, на якому містяться основні фінансові умови, завірений печаткою ТОВ «Автокредит плюс». Тому вважає, що Банк відмовився від підписання вказаного кредитного договору з позивачкою, а це є підставою для визнання цього договору недійсним. А складання або «монтаж»договору з різних аркушів, які не мають ознак єдиного документу, без підписів сторін, містять ознаки злочинних дій -підробка документа або підлог. Відповідно до ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів»саме Банк зобов'язаний був надати належний примірник договору позивачці у разі укладення такого договору, та за приписами ст.. 18 цього Закону всі нечіткі та двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
За вказаними вище фактичними обставинами і правовими підставами, з урахуванням, що сторони до теперішнього часу не дійшли згоди щодо суми та інших істотних фінансових умов кредитного договору, слід вважати об'єктивно доказаним юридичний факт того, що кредитний договір між позивачкою і відповідачем не підписаний і не укладений, а тому, відповідно, його слід визнати недійсним. Просить встановити вказаний юридичний факт не укладення кредитного договору № DN81AR03110069 від 15.10.2007 року між ОСОБА_3 і ПАТ КБ «Приватбанк»та визнати цей кредитний договір недійсним.
Відповідач - представник ПАТ КБ «Приватбанк»ОСОБА_2, діючий на підставі довіреності ( а.с. 81-82 ), позов не визнав і у судовому засіданні показав, що 15 жовтня 2007 року між Банком та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № DN81AR03110069, який був підписаний позивачем і слід вважати, що позивачем були зрозумілі і узгоджені всі умови кредитного договору. Від імені Банку вказаний кредитний договір був укладений ТОВ «Автокредит Плюс»на підставі договору № 1 від 17 червня 2006 року, який був пролонгований і діяв на час укладення спірного кредитного договору між сторонами. За цим договором Банк надав повноваження Компанії ( ТОВ «Автокредит Плюс» ) і доручив укладання кредитних договорів на купівлю Клієнтами транспортних засобів з використанням банківського кредиту. Отже, укладання і підписання кредитного договору на купівлю транспортного засобу позивачкою від імені Банку представником ТОВ «Автокредит Плюс», як повіреною особою, є законним. Письмова форма договору дотримана, всі істотні умови договору викладені у самому договорі і так як підписані позивачем, то слід вважати, що зрозумілі і узгоджені. Кредит складається з кількох складових: 42160 гривень -на купівлю автомобілю, 34 гривні -оплата за реєстрацію транспортного засобу, 2365,44 гривні -на сплату страхових платежів, 3372,80 гривень -за надання фінансового інструменту, 16558,08 гривень -на сплату страхових платежів, передбачених п.п.2.1.3, 2.2.7 кредитного договору № DN81AR03110069 від 15.10.2007 року, загалом сума кредиту становить 64490,32 гривні. Позивач стверджує, що не отримувала в Банку вказану суму кредиту, стверджуючи, що і автосалон «Автоприват», де ОСОБА_3 придбала автомобіль, підтвердив, що не отримував кошти від «Приватбанку», чим фактично вводить суд в оману. З наданого меморіального ордеру, який є розрахунковим документом, вбачається, що Банк виконав умови кредитного договору і з рахунку Банку на рахунок автосалону списав грошові кошти, необхідні для придбання позивачкою транспортного засобу, його реєстрації, страхування і таке інше, тобто були проведені безготівкові розрахунки, що не суперечить діючому законодавству.
Представник позивача неодноразово надає пояснення позовних вимог, які заперечують один другому, а саме: посилається на рішення суду від 03.09.2010 року , позивачем у якому є ОСОБА_3, а відповідачем ПАТ КБ «Приватбанк», в той же час стверджує, що Банк не видавав кредит і вимагає узгодження умов цього кредитного договору, заявляє, що не отримав примірника кредитного договору і в той же час надає такий примірник до матеріалів справи. Представник позивача помилково тлумачить рішення суду від 03.09 2010 року, нібито цим рішенням визнаний недійсним пункт 7.1 кредитного договору. Тобто факт видачі кредиту у сумі 42160 гривень та 2365,44 гривні на сплату страхових платежів взагалі не оскаржувався. Згідно ст.. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Щодо суті заявлених позивачкою позовних вимог, то позивач просить визнати кредитний договір неукладеним та недійсним , тобто заявляє дві протилежні вимоги. Хоча, взагалі, не наводить жодну з причин для визнання договору неукладеним або недійсним, які передбачені ст.ст. 215-236 ЦК України. Тому просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Суд, вислухавши пояснення представників сторін і дослідивши надані докази, приходить до висновку, що позов ОСОБА_3, від імені якої діє за довіреністю ОСОБА_1, в межах заявлених позовних вимог, не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір ( оферти ) і прийняття пропозиції ( акцепту ) другою стороною.
Із заявлених позовних вимог, підтриманих у судовому засіданні представником позивача, вбачається, що предметом позову є оспорювання позивачем факту укладання кредитного договору № DN81AR03110069 від 15.10.2007 року,між позивачем ОСОБА_3 та ПАТ КБ «Приватбанк», відповідачем по справі.
Позивач свої вимоги викладає як встановлення юридичного факту неукладення вказаного кредитного договору між нею і відповідачем і одночасно про визнання цього кредитного договору недійсним у зв'язку з його неукладенням, тобто фактично позивачем заявлені вимоги про визнання кредитного договору неукладеним.
Згідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 16 ЦК України передбачені способи захисту цивільних прав та інтересів, зокрема шляхом визнання правочину недійсним.
Проте, як визначено у приписах постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»( пункт 8 ) , відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання стороною ( сторонами ) вимог, які встановлені статтею 203 ЦК, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено.
Вимога про визнання правочину ( договору ) неукладеним не відповідає можливим способам захисту цивільних прав та інтересів, передбачених законом. Суди мають відмовляти в позові з такою вимогою. У цьому разі можуть заявлятися лише вимоги, передбачені главою 83 книги п'ятої ЦК.
Відповідно до пункту 14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ за № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», суди повинні розмежувати кредитний договір, який є недійсним у силу закону ( нікчемний ), або може бути визнаний таким у судовому порядку ( оспорюваний ) з підстав, встановлених частиною першою статті 215 ЦК , та кредитний договір, який є неукладеним ( не відбувся ), що не може бути визнаний недійсним, зокрема у випадку, коли сторони в належній формі не досягли згоди щодо хоча б з однієї його істотної умови або зміст яких неможливо встановити, виходячи з норм чинного законодавства ( статті 536, 638, 1056-1 ЦК ).
Згідно кредитного договору № DN81AR03110069 від 15.10.2007 року, ПАТ КБ «Приватбанк»з одної сторони, надалі Банк, від імені якого діє особа, зазначена у пункті 8.1 цього договору, і особа , зазначена в пункті 8.2 цього договору, надалі Позичальник, уклали цей договір про наступне: Банк зобов'язався надати Позичальнику кредитні кошти шляхом видачі готівкою через касу або шляхом перерахування на рахунок, зазначений у пункту 7.1 цього договору. Строк, вид кредиту, цілі, розмір кредиту, процентів, заощаджень, розмір щомісячних платежів, період оплати платежів, порядок погашення заборгованості по даному договору зазначені у пункті 7 цього кредитного договору. Позичальник за цим договором зобов'язалась використати кредит на цілі, зазначені у пункті 7.1 даного договору , сплачувати проценти за користування кредитом, сплатити Банку заощадження і таке інше. ( а.с. 63-65 )
За змістом кредитного договору цей кредит був наданий позивачці на споживчі цілі - для придбання транспортного засобу і саме для купівлі автомобілю Банк надав їй кредит у сумі 42160 гривень.
Крім того, у той же день був укладений і договір застави рухомого майна для забезпечення виконання зобов'язання за вказаним кредитним договором і заставним майном виступає за цим договором саме автомобіль, придбаний позивачем за кредитні кошти в автосалоні. ( а.с. 66-68 )
З названих кредитного договору та договору застави рухомого майна, вбачається, що позивачем ОСОБА_3 особисто був підписаний кожний аркуш договору, при чому і останній аркуш, який виконано на українській мові, а решта аркушів кредитного договору виконана російською мовою. Позивач і її представник не заперечують, що позивач підписала особисто вказаний кредитний договір та інші документи.
Із кредитного договору ( пункт 8.1 ) вбачається, що від імені ПАТ КБ «Приватбанк», кредитний договір був підписаний посадовою особою за довіреністю від ТОВ «Автокредит плюс»і поставлена печатка вказаного Товариства.
Позивач стверджує, що саме підписання кредитного договору іншою особою, у даному випадку керівником відділу ТОВ «Автокредит плюс»ОСОБА_5, і не підписання цього договору Банком, є доказом того, що такий кредитний договір між позивачкою ОСОБА_3 і Банком не укладався.
Проте таке ствердження позивача є хибним.
Відповідно до ст. 1000 ЦК України, за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони ( довірителя ) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Як вбачається з Договору № 1 від 17липня 2006 року, який був укладений на строк до 17 липня 2007 року і пролонгований на рік тобто до 17 липня 2008 року, сторонами за цим договором виступають ПАТ КБ «Приватбанк»( надалі Банк) та ТОВ «Автокредит плюс»( надалі Компанія), директор якої і є саме ОСОБА_5, який за довіреністю підписав спірний кредитний договір, Банк доручив , а Компанія прийняла на себе зобов'язання за винагороду від Банку виконувати певні види послуг у тому числі організацію придбання Клієнтами транспортного засобу в автосалоні з притягненням кредитних коштів Банка і при цьому Банк доручив Компанії від імені Банка укладати кредитні договори на купівлю Клієнтом транспортних засобів для чого надані повноваження по ідентифікації Клієнтів, оформленню і підписанню з ними Договорів про відкриття і обслуговування платіжної картки «Авторозстрочка»і додаткових угод до них…Цим же Договором передбачено, що перерахування кредитних коштів Банком здійснюється виключно у безготівковій формі з відповідного рахунку Банку на рахунок автосалону, який укладає договір купівлі-продажу транспортного засобу з Клієнтом, укладає одночасно договір страхування. ( а.с. 168-172 )
Таким чином, на момент укладення кредитного договору № DN81AR03110069 від 15.10.2007 року, між ПАТ КБ «Приватбанк»і ОСОБА_3 директор ТОВ «Автокредит плюс»діяв від імені Банку на законних підставах.
Доводи представника позивача, що у кредитному договорі невірно зазначено місце його укладення, що позивачка ніколи не їздила у місто Дніпропетровськ для підписання договору, не можуть вплинути на висновки щодо факту укладення цього договору чи не укладення, оскільки , відповідно до ст.647 ЦК України, договір є укладеним у місці проживання фізичної особи або за місцезнаходженням юридичної особи, яка зробила пропозицію укласти договір, якщо інше не встановлено договором.
У даному випадку сторона за договором ПАТ КБ «Приватбанк»розташований за юридичною адресою у місті Дніпропетровську так і повірений ТОВ «Автокредит плюс», що діяв від імені Банку, має юридичну адресу у місті Дніпропетровську.
Тобто, зазначення у кредитному договорі місця його укладення - місто Дніпропетровськ є обґрунтованим.
Позивач , крім того, стверджує, що Банк не надав їй грошові кошти за кредитним договором, а тому цей договір є неукладеним, бо відповідно до ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей.
Проте , суд не може погодитися з таким ствердженням, оскільки за умовами кредитного договору і Договору № 1 поручительства, встановлено, що Банк при наданні кредиту позивачці на придбання транспортного засобу перераховує кредитні кошти у розмірі 100% оплати вартості транспортного засобу за рахунок кредитних коштів з відповідного рахунку Банку на рахунок автосалону, тобто здійснюється безготівкова форма розрахунку, що не суперечить вимогам законодавства України ( ст.ст. 1087-1088 ЦК України, Закону України «Про Національний Банк України», Закону України «Про банки і банківську діяльність», Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні») .
Відповідно до меморіального ордеру № 3086 від 16.10.2007 року, як розрахункового документу, який складається за ініціативою банку для оформлення операцій щодо списання коштів з рахунку платника і внутрішньобанківських операцій , що передбачено п.22.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», з рахунку «Приватбанку»на рахунок ТОВ «Автоприват»було перераховано 42160 гривень з призначенням платежу -оплата за автомобіль відповідно до розрахунку-фактури № 0013934 від 09.10.2007 року ОСОБА_3 ( а.с. 127 )
Судом встановлено, що фактично позивач купила в автосалоні ТОВ «Автоприват»транспортний засіб та погашала кредитні кошти, що підтверджується листом ПАТ КБ «Приватбанк»і довідками по рахунках за кредитним договором № DN81AR03110069 від 15.10.2007 року, укладеним з ОСОБА_3 ( а.с. 94-103 )
Крім того, позивач посилається на рішення Гірницького районного суду міста Макіївки від 03 вересня 2010 року, що набрало законної сили і яким за позовом ОСОБА_3 до «Приватбанку» в межах захисту прав споживачів, був частково задоволений позов і визнані недійсними умови підпунктів 2.3.1 і 2.3.3 пункту 2.3, пункту 2.3.8 та пункту 3.3. кредитного договору № DN81AR03110069 від 15.10.2007 року,, укладеного між позивачем і відповідачем, про право Банку в односторонньому порядку самостійно вчиняти заборонені законом дії ( стягувати з позичальника грошові кошти, зміняти призначення платежу, збільшувати розмір процентної ставки, розірвати договір тощо ), визнано нечинним ( недійсним ) умови кредитного договору , які передбачені пунктами 7.1 та 7.2 кредитного договору № DN81AR03110069 від 15.10.2007 року, укладеного між позивачем і відповідачем про надання у якості кредиту і перерахування без згоди позивача грошових коштів на оплату майбутніх платежів, для оплати додаткових відсотків та щомісячної винагороди, а саме положення про надання у якості кредиту та про перерахування наступних грошових коштів: -3372,80 гривень на оплату винагороди , - 16558,08 гривень на сплату майбутніх страхових платежів. ( а.с. 52-58 )
Але , саме цим рішення суду, яке набрало законної сили, встановлено, що кредитний договір № DN81AR03110069 від 15.10.2007 року, був укладений між ОСОБА_3 і ПАТ КБ «Приватбанк», а тому, заявлення вимог у даному провадженні про встановлення факту неукладення цього ж кредитного договору, визнання його неукладеним і про визнання цього кредитного договору у зв'язку з цим недійсним, є безпідставним.
Твердження представника позивача, що кредитний договір за своєю формою складається з різних аркушів, становить різні договори , бо за текстом написаний на різних мовах ( російською та українською ) і різним шрифтом, і що завірений печаткою сторонньої особи, та що відсутність підпису цього кредитного договору з боку Банку самим Банком та відсутність печатки Банку свідчить про те, що цей договір не був підписаний, а значить не був укладений, спростовуються наведеними вище доказами щодо правомірності підписання кредитного договору ПАТ «Автокредит плюс»від імені Банку, а ніші технічні недоліки вказаного договору не впливають на його істотні умови і не свідчать про його не укладення сторонами.
Форма кредитного договору у розумінні дотримання вимог письмової форми правочину відповідно до ст. 207 ЦК України, у даному випадку дотримана.
Той факт, що за вищезазначеним рішенням Гірницького районного суду міста Макіївки від 03.09.2010 року окремі пункти кредитного договору були визнані недійсними, не може свідчити про те, що цей договір не був укладений.
Відповідно до ст. 217 ЦК України, недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Таким чином, аналізуючи всі докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги щодо встановлення юридичного факту не укладення кредитного договору № DN81AR03110069 від 15.10.2007 року між сторонами і про визнання цього договору неукладеним і у зв'язку з цим недійсним, не підлягають задоволенню , як не основані на вимогах закону і не підтверджені ніякими доказами.
На підставі викладеного, ст.ст. 15,16, 202-205, 207, 215, 217, 638, 647, 1000, 1054 ЦК України,
керуючись ст.ст. 209,212-215 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 від імені якої за довіреністю діє ОСОБА_1, до Публічного акціонерного товариства комерційний банк ( ПАТ КБ ) «Приватбанк»міста Дніпропетровська в особі Макіївського центрального відділення Філії «Донецьке регіональне управління»ПАТ КБ «Приватбанк», про встановлення юридичного факту неукладення кредитного договору № DN81AR03110069 від 15.10.2007 року між сторонами : ПАТ КБ «Приватбанк»і ОСОБА_3 і визнання цього кредитного договору недійсним у зв'язку з його неукладенням.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Донецької області через Гірницький районний суд міста Макіївки протягом десяти днів з дня його проголошення або з дня отримання копії рішення суду.
Суддя: