"21" червня 2012 р. м. Київ К/9991/71119/11
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Тракало В.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 до Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області про стягнення допомоги на оздоровлення, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2011 року,-
У листопаді 2010 року ОСОБА_4 звернулася з позовом до Управління праці та соціального захисту населення Вишгородської районної державної адміністрації Київської області (далі УПСЗН) із зазначеним позовом.
Зазначала, що є постраждалою від аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, інвалід другої групи і за правилами статті 48 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»(далі Закон № 796-XІІ) має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат.
Посилалась на те, що всупереч Закону № 796-XІІ, їй було виплачено допомогу не із застосуванням кратності до встановленого розміру мінімальної заробітної плати, а у твердій грошовій сумі на підставі постанов Кабінету Міністрів України «Про компенсаційні виплати особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»№ 836 від 26 липня 1996 року (далі Постанова КМУ № 836) і № 562 від 12 липня 2005 року (далі Постанова КМУ № 562), просила визнати відмову відповідача у її виплаті неправомірною і стягнути грошову допомогу за 2009 рік, у розмірі 2532 гривень.
Постановою Вишгородського районного суду Київської області від 14 грудня 2010 року позов задоволено частково.
Оскаржуваною постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2011 року постанову суду першої інстанції скасовано, а позов залишено без розгляду за пропущенням строків звернення до суду.
У касаційній скарзі позивач посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права, просить рішення суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Заслухавши доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення з таких підстав.
Судами встановлено, що ОСОБА_4 є постраждалою від аварії на Чорнобильській АЕС першої категорії, інвалід другої групи.
Суди дійшли правильного висновку, що згідно вимог статті 48 № 796-XІІ позивачка має право на щорічну допомогу на оздоровлення в розмірі 5 мінімальних заробітних плат за 2009 рік, виходячи з принципу пріоритетності статті 48 Закону № 796-XІІ над підзаконними актами, зокрема вказаними Постановами КМУ № 562 та № 836.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції і залишаючи позовну заяву без розгляду у зв'язку з пропущенням строків звернення до адміністративного суду апеляційний суд, на підставі наявних у справі даних встановив і правильно виходив з того, що позивачка пропустила шестимісячний строк звернення із адміністративним позовом, передбачений статтями 99, 100 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції спірного періоду).
Так, відповідно до частини 1 і 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції спірного періоду) адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно з частиною 1 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов, поданий після закінчення строків, установлених законом, залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка його ухвала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.
Тобто, для вирішення питання про правильність застосування судами строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку та правову природу щорічної допомоги на оздоровлення.
Судами попередніх інстанції встановлено, що позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав 12 листопада 2010 року.
При цьому, вона не надала жодних об'єктивних доказів поважності причин пропуску строку звернення із позовом до суду.
За таких обставин правових підстав для задоволення позову у суду першої інстанції не було.
Рішення апеляційного суду, в частині застосування статей 99 і 100 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідає дійсним обставинам справи та нормам процесуального права, доводи касаційної скарги його висновків не спростовують, а тому підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.
За правилами частини першої статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанцій залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення -без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.
Керуючись статтями 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів,-
Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2011 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії сторонам і оскарженню не підлягає.
Суддя М.І. Мойсюк