Справа № 2-1247/11
Номер провадження 2/1620/50/2012
іменем України
20 червня 2012 року Миргородський міськрайонний суд Полтавської області в складі:
головуючого -судді Чернюк В.Д.,
при секретарі Міщанін Т.М.,
з участю адвоката ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Миргороді цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Миргородської міської ради Полтавської області про надання квартир та видачу ордерів на вселення в конкретному житловому будинку,-
Зазначена позовна заява подана до суду в червні 2010 року / т. 1, а.с. 6 -7 /.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської від 30 грудня 2010 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області від 21 червня 2011 року у задоволенні заявленого позову відмовлено / т. 1, а.с. 141 -143, 228, 229 -231 /.
Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2011 року вищезгадані судові рішення скасовані з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції / т. 1, а.с. 256 -257 /.
В процесі нового розгляду справи сторона позивачів заявлений позов підтримала, просила задовольнити його, та, виходячи із засад диспозитивності, зобов'язати Миргородську міську раду Полтавської області надати кожному з позивачів по однокімнатній квартирі з усіма зручностями в 9-ти поверховому житловому будинку АДРЕСА_1 та зобов'язати відповідача видати кожному ордери на вселення в ці квартири.
Представник відповідача ОСОБА_5, яка діяла на підставі відповідної довіреності / т. 2, а.с. 34 /, заявленого позову не визнала, просила відмовити у його задоволенні, в тому числі і з огляду на те, що Миргородська міська рада позбавлена правових підстав, без порушення права власності юридичної особи -власника житла надати кожному з позивачів по однокімнатній квартирі з усіма зручностями в 9-ти поверховому житловому будинку АДРЕСА_1 та видати кожному ордери на вселення в ці квартири, оскільки квартири в цьому будинку не перебувають у власності чи житловому фонді органу місцевого самоврядування.
Як вбачається з пояснень позивачів та їх представника -адвоката ОСОБА_1 / т. 1, а.с. 46, 47/, влітку 2007 року позивачами було виявлено знесення житлового будинку АДРЕСА_2, який перебував у власності позивачки ОСОБА_2. Таке знесення, на думку сторони позивача, проведено відповідачем з застосуванням бульдозерної техніки, який відмовив їм у наданні квартир. З пояснень позивачів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, зафіксованими технічними засобами, наявні в матеріалах справи позовна заява від 14 червня 2010 року, апеляційна скарга від 10 січня 2011 року та касаційна скарга від 08 липня 2011 року, безпосередньо оглянуті ними в судовому засіданні / т. 1, а.с. 6 -7, 152 -153, 237 -239 /, ними не підписувалися, довіреностей на підписання цих0 документів іншим особам вони не видавали, проте вони схвалюють дії особи, що підписала такі документи, а відтак вважають себе належними позивачами.
Представник відповідача ОСОБА_5 суду пояснила, що на момент відведення органом місцевого самоврядування земельної ділянки під спорудження багатоквартирного житлового будинку, на місці розташування домоволодіння ОСОБА_2 мався смітник. Ця земельна ділянка була вільна від будь -яких забудов і насаджень. Позивачі належним чином не дбали про своє житло, яке прийшло у непридатний для проживання стан, через що і залишили його та не проживали в ньому тривалий час. Як стверджувала представник, рішення про знесення житлового будинку, який перебував у власності позивачки ОСОБА_2, у зв'язку з вилученням земельної ділянки для державних чи громадських потреб Миргородською міською радою не приймалося. Право власності на земельну ділянку, на якій знаходився житловий будинок, чи право користування нею не підтверджувалося відповідним державним актом.
Заслухавши пояснення сторони позивача і сторони відповідача, провівши огляд місцевості, переглянувши відеозапис телевізійного сюжету, дослідивши письмові докази по справі, надані сторонами на засадах змагальності і диспозитивності, вивчивши зміст оригіналів окремих документів та, проаналізувавши всі докази їх сукупності, суд приходить до висновку про те, що у задоволенні заявленого позову слід відмовити зі слідуючих обгрунтувань.
Як вбачається з копії договору дарування від 30 серпня 1994 року, позивачка ОСОБА_2 набула право власності на житловий будинок № 16 з надвірними побудовами по вул. Перемоги в м. Миргороді Полтавської області, 1951 року забудови, на земельній ділянці держфонду площею 600 м кв., де в подальшому зареєструвала місце свого проживання разом з дітьми / а.с. 20 -21, 13 -19, 22 -26 /.
Вивченням судом змісту документів інвентаризаційної справи № 1239 на домоволодіння АДРЕСА_1 з'ясовано, що вже станом на 04 квітня 1978 року амортизаційний знос житлового будинку становив 44 %, а окремих споруд домоволодіння 35 -55 % ( аркуші інвентаризаційної справи 35, 39, 47 ), станом на 18 вересня 1987 року амортизаційний знос житлового будинку становив 47 %, а окремих споруд домоволодіння 35 -55 % ( аркуші інвентаризаційної справи 49, 51), станом на 16 квітня 1993 року амортизаційний знос житлового будинку становив 48 %, а окремих споруд домоволодіння 45 -55 % ( аркуш інвентаризаційної справи 55).
За даними цієї ж інвентаризаційної справи надлишок землекористування по домоволодінню, без відповідного рішення органу місцевого самоврядування складав 66 квадратних метрів ( аркуші інвентаризаційної справи 5, 17, 19, 21, 34, 47, 55 ).
Як вбачається з показань допитаних в судовому засіданні свідків ОСОБА_6 та ОСОБА_7 будинковолодіння АДРЕСА_1 тривалий час перебувало у занедбаному стані, після чого розвалилося і на його місці утворилося звалище. Мешканці будинків, в яких мешкають свідки, власними силами прибрали сміття, облаштували частину земельної ділянки та використовували її під огороди за декілька років до початку будівництва багатоквартирного житлового будинку.
Викладені обставини та факт того, що житловий будинок АДРЕСА_1 вже був відсутній станом на червень 2005 року підтверджується також змістом відеосюжету Міської телестудії „Миргород", дослідженого судом / т. 1, а.с. 56, 57, 58 /, та фотоматеріалами, наданими сторонами / т. 1, а.с. 90, 95, 96, 115, 184 /.
Допитані , як свідки ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 суду повідомили, що в липні 2007 року входили до складу комісії по вибору земельної ділянки для будівництва 3-х секційного багатоповерхового житлового будинку ПП „Ангронафта" та безпосередньо на місцевості встановили, що така земельна ділянка була вільна від будівель та зелених насаджень.
Це підтверджується і змістом акту вибору земельної ділянки для будівництва 3-х секційного багатоповерхового житлового будинку ПП „Ангронафта" від 31 липня 2007 року, за яким ділянка вільна від будівель і зелених насаджень / т. 1, а.с. 61 /.
Свідок ОСОБА_12, як представник підприємства -забудовника і власника відповідного багатоповерхового житлового будинку АДРЕСА_1, зазначила, що перед початком будівельних робіт на земельній ділянці, де мав споруджуватися житловий будинок, ніяких споруд і насаджень не було. Власником квартир в цьому житловому будинку Миргородська міська рада не є.
Рішеннями Миргородської міської ради Полтавської області від 02 серпня та 14 листопада 2007 року погоджено матеріали вибору земельної ділянки та надано дозвіл ПП „Ангронафта" на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складення документів, які посвідчують право користування на земельну ділянку для будівництва 3-х секційного багатоповерхового житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 та затверджено таку документацію / т. 1, а.с. 59, 60 /.
Аналіз змісту згаданих рішень органу місцевого самоврядування не дає підстав суду прийти до висновку про те, що цими рішеннями житловий будинок АДРЕСА_2 Полтавської області, власником якого була позивачка ОСОБА_2, підлягав знесенню та у зв'язку з цим підлягала вилученню земельна ділянка, на якій знаходився цей будинок, для державних або громадських потреб.
В подальшому такий будинок був збудований і зданий в експлуатацію / т. 2, а.с. 10 -15, 62 -76, 130 -196 /.
За повідомленням Миргородської міської ради Полтавської області в протоколах засідань її виконавчого комітету за період з 1977 по 2010 роки рішення про знесення житлового будинку та вилучення земельної ділянки АДРЕСА_1 не значаться / т.1,а.с. 58 /.
Свої позовні вимоги позивачі обґрунтовують положеннями ст. 171 Житлового кодексу України, за якою у разі знесення жилих будинків, що є в приватній власності громадян, у зв'язку з вилученням земельних ділянок для державних або громадських потреб зазначеним громадянам, членам їх сімей, а також іншим громадянам, які постійно, проживають у цих будинках, надаються за встановленими нормами квартири в будинках державного або громадського житлового фонду.
Аналіз цієї норми дає підстави прийти до висновку про те, що надання квартир за встановленими нормами громадянам -власникам, членам їх сімей, а також іншим громадянам можлива лише за умови постійного проживання цих осіб у відповідних будинках та лише за умови прийняття органом місцевого самоврядування відповідного рішення про знесення житлового будинку і вилучення земельної ділянки для державних або громадських потреб.
Вказана норма не передбачає можливості та обов'язку органу місцевого самоврядування забезпечувати квартирами громадян тільки з підстав руйнування їхнього житла на земельних ділянках, які перебувають у їх користуванні, які ними не використовуються за призначенням, без їх вилучення. Крім того, за наявними документами, позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 землекористувачами на підставі відповідних документів не були взагалі, а отже на виконання ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 жовтня 2011 року, встановлений судом першої інстанції правовий статус земельної ділянки, не дозволяє без її належного вилучення та знесення житлового будинку забезпечувати квартирами належних землекористувачів.
Згідно до ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 27 ч. 2 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобов'язані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться -до початку розгляду справи по суті.
В супереч цих вимог закону та вимог ст. 60 ЦПК України стороною позивачів суду не надано належних і допустимих доказів відносно того, що вони фактично і постійно проживали, як слідує з їхніх же пояснень, в аварійному будинку АДРЕСА_1. Сам факт реєстрації за вказаною адресою не підтверджує цієї обставини та спростовується поясненнями позивачів, які самі стверджують, що тривалий час не проживали в цьому будинку, оскільки будинок потребував капітального ремонту і вони збирали кошти на це, фактично проживаючи за іншою адресою.
Позивачами не доведено той факт, що саме Миргородська міська рада вчинила дії по знесенню, а відтак і знищенню будинку АДРЕСА_2, власником якого була позивачка ОСОБА_2. Не надано суду і доказів того, що відповідачем було прийнято рішення про знесення згаданого житлового будинку та вилучення земельної ділянки, на якій він знаходився, для державних або громадських потреб.
З проаналізованих доказів слідує, що в супереч положенням ст. 322 ЦК України, за якою власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом, позивачка ОСОБА_2 чи через відсутність коштів, чи з інших підстав належним чином не виконувала цих зобов'язань, внаслідок чого її житло, яке ще станом на 1993 рік мало значний амортизаційний знос, було занедбане та прийшло у непридатний для проживання стан, з подальшим повним руйнуванням. З огляду на це, виходячи із засад справедливості, територіальна громада м. Миргорода не повинна фактично нести майнову відповідальність за неналежне утримання майна його власником, а власник не має законного права вимагати з цих підстав якихось компенсацій, в тому числі і, зважаючи зміст ст. 323 ЦК України.
Виходячи із засад диспозитивності, визначених ст. 11 ЦПК України, зважаючи на те, що позивачі вимагали забезпечити їх благоустроєним житлом у виді трьох однокімнатних квартир тільки в житловому будинку АДРЕСА_1, ними не доведено, що саме в цьому будинку маються квартири, власником яких є відповідач -Миргородська міська рада Полтавської області, що є додатковою і самостійною підставою для відмови у позові.
Разом з тим, з досліджених судом матеріалів вбачається, що забудовником і власником багатоквартирного житлового будинку АДРЕСА_1 є ПП „Ангронафта" / т. 1, а.с. 58, 59, 60, 62, 202, 206 -207, т. 2, а.с. 130 -196 /.
З цих підстав, виходячи із положень ст. 41 Конституції України, ст. ст. 346, 386 ЦК України суд позбавлений законної можливості вилучити із власності ПП „Ангронафта" та передати у власність трьох позивачів три однокімнатні квартири в житловому будинку АДРЕСА_1.
Наявний в матеріалах справи висновок будівельно -технічної експертизи № 244/245 від 28 квітня 2012 року / т. 2, а.с. 220 -235 / судом оцінюється за своїм внутрішнім переконанням за результатами всебічного розгляду всіх обставин, на основі аналізу всіх доказів по справі в їх сукупності. При цьому суд не погоджується з цими висновками в частині встановлення дійсної вартості домоволодіння АДРЕСА_2 станом на 2004 та 2007 роки, оскільки за переконанням суду, не встановивши амортизаційний знос домоволодіння на вказані роки з урахуванням змісту наданих судом документів інвентаризаційної справи № 1239 на домоволодіння, така вартість є не об'єктивною і не відповідає перевіреним та проаналізованим доказам.
Разом з тим суд приймає до уваги ту обставину, що житловий будинок АДРЕСА_1, за висновком такої експертизи, побудовано на частині земельної ділянки, яка перебувала у користуванні позивачки ОСОБА_2, що встановлено в ході безпосереднього огляду судом відповідної місцевості / т. 2, а.с. 62 -76 /. При цьому позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 документів про наявність такого права користування суду не надали. Судом приймається до уваги і та обставина, що таке будівництво проведено на земельній ділянці з надлишками при будинковолодінні в 66 квадратних метрів, які у визначеному законом порядку в користування позивачки ОСОБА_2 не передавалися.
З урахуванням викладеного обґрунтованих і законних підстав для задоволення заявленого позову немає, а тому в його задоволенні слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 10, 11, 14, 27, 60, 61, 62, 64, 88, 208, 209, 214, 215 ЦПК України, ст. ст. 2, 5, 9, 10, 14, 31, 34, 38, 39, 51, 52, 58, 118, 171, 191 ЖК України, ст. ст. 316, 317, 319, 322, 323, 346 ЦК України, суд ,-
У задоволенні позову ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Миргородської міської ради Полтавської області про надання квартир та видачу ордерів на вселення в житловому будинку АДРЕСА_1 відмовити.
Рішення може бути оскаржене до апеляційного суду Полтавської області через Миргородський міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Суддя: В. Д. Чернюк