Справа № 2-30/12
Провадження № 2/1001/30/12
24 травня 2012 року Баришівський районний суд Київської області в складі
головуючого судді Лисюка О.Д.
при секретарі Сивоголовко Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засiданнi в смт. Баришівка справу за позовом публічного акціонерного товариства « Банк Демарк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства « Банк Демарк» про визнання кредитного договору недійсним,
Публічне акціонерне товариство « Банк Демарк» звернулося до суду з названим позовом стверджуючи, що 06.08.2007 року між ПАТ «Банк Демарк», який є правонаступником ВАТ « Банк Демарк » та відповідачкою було укладено кредитний договір згідно якого, Банком було надано кредит на суму 10 000,00 грн. зі сплатою 25% річних та з кінцевим строком повернення 05.08.2009 року.
На виконання умов договору, ОСОБА_1 в рахунок погашення основного боргу частково сплатила 1064,63 грн., відсотки в сумі 1 188,65 грн., комісію в сумі 300,00 грн. та штраф на суму 162,32 грн.
В подальшому , умови договору відповідачкою не виконувалися в результаті чого виникла заборгованість по сплаті основного боргу на суму 8 935.37 грн., відсотків за користування кредитом за період з 01.02.2008 по 19.10.2011 роки - 8 420,34 грн., пеня за порушення строку сплати кредиту - 3466,92 грн., пеня за несвоєчасну сплату відсотків за користуванням кредиту - 2714,88 грн., штраф за несвоєчасну сплату відсотків за крелитом 1320 грн. та заборгованість за щомісячною комісією - 2250,00 грн.
В зв'язку з вищенаведеним, просить стягнути з ОСОБА_1 двадцять сім тисяч сто сім грн. 51 коп. та судові витрати на суму 391 грн.08 коп.
В судовому засіданні представник публічного акціонерного товариства « Банк Демарк» начальник обліково-операційного відділу відділення банку « Демарк» в м. Київ ОСОБА_2 пред'явлений до суду позов підтримав в повному обсязі.
Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 звернулася до суду із зустрічним позовом про визнання кредитного договору № 106-060 від 06.08.2007 року недійсним.
В обгрунтування своїх позовних вимог зазначала, що вона ніколи не була в нині ліквідованому Київському відділенні № 2 « Банку Демарк » і ніякого кредитного договору в даному відділенні не укладала. Кредитні документи банку були надані нині покійною директором ПП « Скарби Тібету» та директором магазину Здоров'я ОСОБА_4, яка шантажем примусила ОСОБА_1 їх підписати.
Оскільки відповідно до ч. 3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі просить суд визнати кредитний договір № 106-060 від 06.08.2007 року недійсним.
Підтримуючи позовні вимоги своєї довірительки, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 суду пояснив, що підписання договору про надання споживчого кредиту стало наслідком цілого ряду грубих порушень норм діючого законодавства та прав відповідачки ОСОБА_1 як із сторони ПАТ « Банк Демарк» в особі його Київського відділення № 2, так і із сторони директора ПП « Скарби Тібету» ОСОБА_4, яка була фактичним отримувачем коштів внаслідок надання банку неправдивих довідок про доходи ОСОБА_1
Виклад обставин, які є підставою для зустрічного позову, базується на рішенні Конституційного суду України № 15-рп/2011 який звертає увагу судів всіх інстанцій на те, що правовідносини між кредитором та споживачем по договору про надання кредиту, які виникають як при його укладенні так і під час виконання, повинні базуватися на вимогах Закону України « Про захист прав споживачів» .
Аналогічна позиція закріплена в п.2 ст. 627 ЦК України відповідно до якої, у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів. Таким чином, згідно ЗУ « Про захист прав споживачів» , зокрема в ст.21 сказано, що права споживачів вважаються порушеними, якщо
1) при реалізації продукції будь-яким чином порушується право споживача на свободу вибору продукції;
2) при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення:...
3) порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач ;
4) будь-яким чином (крім випадків, передбачених законом) обмежується право споживача на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про відповідну продукцію.
Відповідно до ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, яка визначає загальні вимоги , додержання яких є необхідним для чинності правочину, в том числі:
1. зміст правочину не може суперечити ньому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. ...
3. волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі ...
5. правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Спірний правочин укладений проти волі ОСОБА_1, внаслідок примусу, психологічного тиску, шантажу та обману із сторони нині покійної ОСОБА_4, яка використала наявну матеріальну залежність ОСОБА_1 від неї, яка в свій час вклала 50 тисяч доларів США на розвиток її бізнесу. Це підтверджується договором пайової участі ОСОБА_1 в фінансуванні програм корпорації « Скарби Тібету» від 31.03.2007 року; постановою прокуратури Дніпровського району м. Києва про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_4 від 23.01.2009 року на підставі перевірки заяви голови правління банка « Демарк » ОСОБА_6; завідомо неправдиві довідки о заробітній платні ОСОБА_1, які надавала банку ОСОБА_4;
Спірний кредитний договір оформлений 06.08.2007 року на ОСОБА_1 Київським відділенням № 2 внаслідок обману ОСОБА_1 Так, банк уклав договір не по заяві ОСОБА_1, а в результаті попередньої домовленості ОСОБА_4 із колишнім директором Відділення Банку ОСОБА_7, що підтверджується особистими поясненнями останньої, які вона давала начальнику служби безпеки Банку.
Окрім того, Банк надав для підписання договір, який не відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема ст.6 ЗУ « Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» від 12.07.2001 року, оскільки окремі його норми прямо обманюють позичальника та мають несправедливі та дискримінаційні умови.
Заперечуючи проти пред'явленого зустрічного позову, представиник ПАТ « Банк Демарк » начальник обліково-операційного відділу відділення банку « Демарк» в м. Київ ОСОБА_2 суду пояснив, 06 серпня 2007 року між ПАТ «Банк Демарк», який є правонаступником ВАТ «Банк Демарк» і ОСОБА_1 було укладено договір № 106-060. Згідно даного договору Банком було надано Позичальнику кредит на суму 10 000,00 грн., з кінцевим строком повернення 05 серпня 2009 року.
Згідно ст.510 ЦК України, сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. На підставі кредитного договору № 106-060 від 06.08.2007р. сторонами у зобов'язанні є Публічне акціонерне товариство "Банк "Демарк" та ОСОБА_1.
Стаття 629 ЦК України визначає принцип обов'язковості виконання сторонами своїх зобов'язань. Банк свої зобов'язання по кредитному договору виконав у повній мірі та надав кошти саме ОСОБА_1, як стороні кредитних зобов'язань, що підтверджується заявою на видачу готівки № 106-060 (20411139) від 06.08.2007 року, а не ОСОБА_4 як це стверджує відповідач за первісним позовом. Таким чином, твердження ОСОБА_1 про надання кредитних коштів іншій особі мають характер припущення.
Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 60 ЦПК України). Обставини справи, які за законом можуть бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ст. 59 ЦПК України).
Проаналізувавши передумови та факт отримання кредитних коштів вбачається наступне.
Заява на видачу готівки № 106-060 (#20411139) від 06.08.2007р. та кредитний договір підписані ОСОБА_1, безпосередньо нею були надані та завірені копії власного паспорту та ідентифікаційного коду, надана до Банку довідка про доходи. Всі ці обставини визнаються й самим відповідачем ОСОБА_1, а отже не підлягають доказуванню.
З огляду на це незрозумілим є посилання відповідачки стосовно причинового зв'язку між обманом й тиском на неї з боку ОСОБА_4 та правовідносинами по укладенню і виконанню кредитного договору № 106-060 від 06.08.2007 року.
Пункт 20 Постанови № 9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначає, що ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Обманні дії громадянки ОСОБА_4 по відношенню до громадянки ОСОБА_1 жодним чином не вважаються ознакою обману під час вчинення правочину саме між Банком «Демарк » та ОСОБА_1
Окрім того, ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до Банку 19 жовтня 2011 року, пропустивши тим самим строк позовної давності дя звернення до суду за захистом свого порушеного права.
Просить суд в позові відмовити.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи в своїй сукупності суд вважає, що позов публічного акціонерного товариства « Банк Демарк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічний позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства « Банк Демарк» про визнання кредитного договору недійсним, є необгрунтованими та не можуть бути задоволені виходячи з наступних міркувань.
Судом встановлено, що 06.08.2007 року було укладено кредитний договір № 106-060. Сторонами за договором є публічне акціонерне товариством «Банк Демарк», який став правонаступником відкритого акціонерного товариства «Банк Демарк» з однієї сторони та ОСОБА_1 ( як вбачається згідно договору ) - з іншої. Згідно даного договору, Банком було надано Позичальнику кредит на суму 10 000,00 грн., зі сплатою 25% річних, зі сплатою щомісячної комісії за користування кредитом в розмірі 50 грв, з кінцевим строком повернення 05.08.2009 року.
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Цивільні права та обов'язки виникають в учасників правовідносин на підставі юридичних фактів - дій або подій. Найпоширенішим юридичним фактом, який породжує цивільні права та обов'язки, змінює чи припиняє їх, є правочин. Саме в правочинах проявляється така характерна риса цивільних правовідносин і метод цивільного права, як ініціативність. Адже щоб укласти правочин, необхідна ініціатива (бажання, вияв волі) учасників правовідносин.
Відповідно до положень ЦКУ правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Правочину притаманні певні ознаки: 1) правомірність - правочин завжди має бути правомірною дією, не може суперечити закону, інакше він не буде дійсним; законодавець встановив презумпцію (припущення), що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлено законом або якщо він не визнаний недійсним у судовому порядку; 2) він завжди спрямований на досягнення певного правового результату (перехід права власності від продавця до покупця, передача права користування майном орендарю і т. ін.); 3) він є вольовою дією - для його вчинення необхідно виявити волю (ініціативу) учасника.
Як юридичний факт, що зумовлює виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків, правочин повинен задовольняти певним вимогам, які встановлюються законом. Правочин породжуватиме належні юридичні наслідки (ті, яких справді прагнули досягти сторони) лише у тому разі, якщо відповідатиме умовам дійсності. При цьому, стаття 203 ЦК України передбачає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
1. Зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.
5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Таким чином, однією із необхідних вимог для чинності правочину, є волевиявлення його учасника, яке повинно бути вільним, тобто формуватися за відсутності тиску на психіку або особистість особи; формуватися в умовах, за яких фізична особа може належним чином оцінити ситуацію, визначити для себе мету правочину, уявлення про його характеристику і відповідати його внутрішній волі. Бажання учасника укласти правочин має бути справжнім і відповідно відображатися в його зовнішніх діях (волевиявленні), тобто бажання і зовнішня поведінка повин ні збігатися. Якщо зовнішня поведінка начебто свідчить про намір укласти угоду ( громадянин підписує в даному випадку кредитнтй договір), але внутрішньої волі, справжнього бажання на вчинення таких дій немає (вони вчиняються під впливом насильства, погрози, обману, помилки тощо), то такий правочин може бути в подальшому визнаний недійсним.
В судовому засіданні встановлено, що кредитний договір № 106-060 від 06.08.2007 року був укладений проти волі ОСОБА_1 внаслідок примусу, психологічного тиску, шантажу та обману із сторони нині покійної ОСОБА_4, в результаті її попередньої домовленості із колишнім директором Київського відділення № 2 Банку « Демарк» ОСОБА_7 ( встановлене судом підтверджується особистими поясненнями ОСОБА_7, які вона давала начальнику служби безпеки Банку )
Окрім того, ОСОБА_4 використовуючи матеріальну залежність від неї ОСОБА_1 , яка згідно з договором пайової участі в фінансуванні програм корпорації « Скарби Тібету» від 31.03.2007 року вклала 50 тисяч доларів США на розвиток бізнесу ОСОБА_4, надавши завідомо неправдиву довідку банку про заробітну плату ОСОБА_1, в результаті погрози ліквідації корпорації та як наслідок - не повернення отриманих коштів, заставила її підписати кредитний договір та в касі банку особисто отримала 10000 грн. пообіцявши ОСОБА_1, що всі зобов'язання за даним договором, вона буде виконувати повністю.
Аналогічним чином, ОСОБА_4 оформила кредит на ОСОБА_8, ОСОБА_5, що підтверджується постановою про порушення кримінальної справи заступника прокурора Дніпровського району м. Києва від 23 січня 2009 року.
Таким чином, в ході судового розгляду було встановлено, що ОСОБА_1 підписала кредитний договір № 106-060 від 06.08.2007 року під психологічним тиском ОСОБА_4, а грошові кошти, які були предметом даного договору, вона ніколи особисто не отримувала.
За таких обставин суд вважає, що вимоги банку « Демарк» про стягнення із ОСОБА_1 коштів за договором від 06.08.2007 року є необгрунтованими, а тому не можуть бути задоволені.
Відповідно до положень ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України).
Тобто, строк позовної давності в три роки для визнання кредитного договору недійсним встановлений ст. 257 Цивільного кодексу України є строком в межах якого позивач мав право звернутись до суду з відповідною вимогою.
Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
В судовому засіданні встановлено, що 06.08.2007 року було укладено кредитний договір № 106-060. Сторонами за договором є публічне акціонерне товариством «Банк Демарк», який став правонаступником відкритого акціонерного товариства «Банк Демарк» з однієї сторони та ОСОБА_1 ( як вбачається згідно договору ) - з іншої. Згідно даного договору, Банком було надано Позичальнику кредит на суму 10 000,00 грн., зі сплатою 25% річних, зі сплатою щомісячної комісії за користування кредитом в розмірі 50 грв, з кінцевим строком повернення 05.08.2009 року. Підписавши вказаний договір, позивачка мала час здійснити його аналіз, і у випадку порушення охоронюваних законом своїх законних прав та інтересів, звернутися до суду про визнання даного правочину недійсним. Проте, із даною заявою, вона звернулася лише тоді, коли банк пред'явив до неї позов про стягнення заборгованості, тобто через майже п'ять років. Поважності пропуску позовної давності ОСОБА_1 не надала.
Відповідно до п.4 ст.267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявленостороною у справі, є підставою для відмови в позові.
З урахуванням вищенаведеного суд вважає, що подаючи позовну заяву про визнання кредитного договору недійсним, ОСОБА_1 пропущений строк позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні її позовних вимог, як на тому наполягає представник банку.
Керуючись ст.ст. 10,11,88,209,212,214-215,218 ЦПК України, ст.ст. 203,215, 256,257, ч.1 ст.261, п.4 ст.267 ЦК України, суд -
Позовну заяву публічного акціонерного товариства « Банк Демарк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором та зустрічний позов ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства « Банк Демарк» про визнання кредитного договору недійсним, залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Київської області протягом 10 днів з дня його проголошення через Баришівський районний суд.
Суддя Баришівського районного суду О. Д. Лисюк