05 липня 2006 року м.Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:
головуючої: судді Фадєєвої Н.М.
суддів: Бим М.Є., Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Чалого С.Я.
при секретарі: Біла-Грошко О.А.
з участю:
позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2
представника відповідача Євтушика В.О.
розглянувши в судовому засіданні справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 19 квітня 2005 року та ухвалу апеляційного суду м.Києва від 23 серпня 2005 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головної державної інспекції з карантину рослин України про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, -
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головної державної інспекції з карантину рослин України про визнання незаконним наказу НОМЕР_1 про звільнення з посади ІНФОРМАЦІЯ_1, та поновлення його на роботі, посилаючись на те, що в 2000 році він був призначений і працював на зазначеній посаді, мав неодноразові заохочення. З вересня 2003 року на його адресу безпідставно почали висловлюватися претензії, йому пропонували покинути посаду, та розпорядженням Закарпатської облдержадміністрації НОМЕР_2 було створено комісію в складі 18 осіб по перевірці діяльності прикордонної держінспекції. На нього чинився тиск, що призвело до загострення серцевої хвороби. Ним заява про переведення за власним бажанням на посаду ІНФОРМАЦІЯ_2 була написана під моральним примусом, в умовах постійного втручання в його особисте життя. Наказом відповідача дію трудового контракту з ним припинено, його переведено на посаду ІНФОРМАЦІЯ_2 з порушенням норм трудового законодавства. Строк звернення до суду ним пропущено з поважної причини. У зв'язку з наведеним позивач просив суд поновити строк звернення до суду та задовольнити його позовні вимоги.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 19 квітня 2005 року, яке залишено без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 серпня 2005 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій, та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на те, що судові рішення прийняті судами з порушенням норм матеріального і процесуального права.
У запереченнях на касаційну скаргу відповідач зазначає про необґрунтованість вимог касаційної скарги. Вважає оскаржувані судові рішення законними і обґрунтованими.
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково виходячи з наступного.
Відмовляючи в позові суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивач 27.10.2003 р. добровільно звернувся до відповідача з заявою про переведення його на посаду ІНФОРМАЦІЯ_2, тому наказом відповідача за НОМЕР_1 дію контракту від 20.06.2000 року було припинено, а позивача переведено на посаду ІНФОРМАЦІЯ_2 з 28 жовтня 2003 року.
Однак, такі висновки суду визнати обґрунтованими не можна.
Як вбачається з матеріалів справи, 06 червня 2000 року сторони уклали контракт, відповідно до якого ОСОБА_1 з 20 червня 2000 року по 20 червня 2005 року прийнятий на посаду начальника державної інспекції з карантину рослин по Закарпатській області.
Відповідно до ч. 3 ст. 21 Кодексу законів про працю України контракт є особливою формою трудового договору, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі і матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умов розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватись угодою сторін.
Контракт як особлива форма трудового договору повинен спрямовуватися на створення умов для виявлення ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності й професійні навички, його правову і соціальну захищеність.
Згідно пунктів 16,17 « Положення про порядок укладання контракту з керівником підприємства, що є у державній власності, при найманні на роботу», затв. постановою Кабінету Міністрів України № 203 від 19.03.1993 р. з послідуючими змінами, контракт з керівником підприємства може бути розірваний на підставах, установлених чинним законодавством, а також передбачених у контракті. При цьому розірвання контракту з ініціативи органу управління майном або керівника підприємства повинно провадитися з урахуванням гарантій, встановлених чинним законодавством. При розірванні контракту на підставах, встановлених у контракті, але не передбачених чинним законодавством, звільнення провадиться згідно з пунктом 8 статті 36 Кодексу законів про працю України, про що робиться відповідний запис у трудовій книжці керівника підприємства.
27.10. 2003 року позивач звернувся до відповідача із заявою про переведення його на посаду ІНФОРМАЦІЯ_2, зазначивши в заяві « в зв'язку з диспансерним лікуванням».
Наказом відповідача за НОМЕР_1 дію контракту від 20.06.2000 року припинено, позивача переведено на посаду ІНФОРМАЦІЯ_2 інспекції по Закарпатській області з 28.10.2003 року.
На час видання відповідачем наказу про розірвання з позивачем трудового контракту позивач хворів, що стверджується довідкою НОМЕР_3 (а.с.9).
Так як контракт є особливою формою трудового договору, то аспекти не врегульовані умовами контракту, регулюються відповідним законодавством про працю.
Оскільки дія контракту від 06.06.2006 року поширюється на конкретний строк з 20 червня 2000 року по 20 червня 2005 року, тому на правовідносини, що виникають з вказаного контракту за аналогією слід застосувати положення Кодексу законів про працю України, згідно якої строковий трудовий договір підлягає розірванню достроково на вимогу працівника в разі його хвороби або інвалідності, які перешкоджають виконанню роботи за договором.
Отже, судом першої інстанцій безпідставно зроблено висновок про те, що заявою від 27.10.2003 року про переведення на іншу посаду позивач таким чином вимагав розірвання контракту за станом здоров'я.
Крім того, суд першої інстанції відмовив позивачу в позові з двох підстав: недоведеності позову та із-за пропуску строку позовної давності.
Слід зазначити, що за правилами Кодексу адміністративного судочинства України (ч.1ст.100) пропущення строку звернення до суду є підставою для відмови у задоволенні позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін.
У відповідності із статтею 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанції і направлення справи на новий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції в силу ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд касаційної інстанції не має повноважень досліджувати докази, встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Відповідно до ч.2 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України. адміністративні справи з приводу оскарження правових актів індивідуальної дії, а також дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які стосуються інтересів конкретної особи, вирішуються адміністративними судами за місцем проживання позивача. З матеріалів справи вбачається, що справа територіально підсудна Ужгородському міськрайонному суду Закарпатської області, тому Солом'янському районному суду м. Києва у визначеному ст. 22 КАС України порядку необхідно вирішити ухвалою питання про передачу справи за територіальною підсудністю.
Керуючись ст. ст. 19, 223, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів ,-
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Солом'янського районного суду м.Києва від 19 квітня 2005 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 серпня 2005 року скасувати, а справу повернути на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді: