Справа № 801/2897/2012
іменем України
"21" червня 2012 р. Бердянський міськрайонний суд Запорізької області
у складі - головуючого - судді Пустовіт З.П.
при секретарі Гоноболіній О.І.,
з участю позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, представника відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бердянську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Запорізькій області про внесення змін до наказу про звільнення, виправлення запису про причину звільнення в трудовій книжці та стягнення одноразової грошової допомоги,
Позивач 13.03.2012 року звернувся до Бердянського міськрайонного суду з позовом до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Запорізькій області, в якому просив зобов'язати відповідача внести зміни до наказу №10-к від 16.-1.2012 року та виправити запис №37 від 16.01.2012 року в його трудовій книжці, зазначивши причину звільнення «за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію (ст..38 КЗпП України) та сплатити йому матеріальну допомогу в розмірі 6660,00 грн. В обґрунтування позову зазначав, що він працював у відповідача на посаді завідувача сектору - страхового експерта з охорони праці сектору організації профілактики нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань відділення виконавчої дирекції Фонду у м.Бердянську з 01.12.2005р. по 16.01.2012 р. ОСОБА_3 роботи у Фонді складає 6 років 1 місяць і 15 днів. 16.01.2012 року він звернувся до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Запорізькій області із заявою про звільнення за власним бажанням, зазначивши при цьому, що є пенсіонером та додав копію пенсійного посвідчення. Пенсійного віку він досяг 30.04.2009 року в період роботи у відповідача. Відповідно до п.6.5 Положення про умови оплати та стимулювання праці працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та їх робочих органів, затвердженого постановою правління Фонду, «Одноразова грошова допомога надається працівникам виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів (крім працівників, які працюють за сумісництвом) при звільненні з роботи за власним бажанням, пов'язаному з виходом на пенсію за віком, за умови, якщо право на державне пенсійне забезпечення за віком наступило виключно в період перебування таких працівників у трудових відносинах з виконавчою дирекцією Фонду та її робочими органами. Зазначена грошова допомога виплачується один раз із розрахунку місячного посадового окладу за кожен рік роботи, але не більше 10 місячних посадових окладів. На зазначеній посаді він мав посадовий оклад 1110 грн. 16 січня 2012 року його було звільнено за власним бажанням згідно наказу №10-к від 116.01.2012 року, проте при звільненні не була виплачена грошова допомога у розмірі 6-ти посадових окладів. Тому 24.01.2012 року він звернувся до Управління із заявою про її виплату, проте 07.02.2012 року він отримав відповідь на неї, де було зазначено, що так як його було звільнено за власним бажанням, то Управління не мало права на виплату йому зазначеної грошової допомоги. З рішенням управління він не згодний, оскільки в своїй заяві на звільнення він зазначав, що є пенсіонером та додав копію пенсійного посвідчення, пенсіонером він став під час роботи у відповідача та під час усної бесіди у відділі кадрів він повідомив, що хоче звільнитися саме у зв'язку з виходом на пенсію. Крім цього, він не попереджав відповідача про звільнення за власним бажанням за 2 тижні, як того вимагає ч.1 ст.38 КЗпП України, його заяву було задоволено в день її подання. Працедавець знав про його бажання звільнитися за власним бажанням саме у зв'язку з виходом на пенсію.
У червні 2012 року позивач подав уточнюючу позовну заяву, в якій, посилаючись на ті ж самі обставини, збільшив розмір матеріальної допомоги до 7800,00 грн., яка підлягає стягненню з відповідача, згідно наданої довідки щодо розміру посадового окладу.
Представник позивача за довіреністю ОСОБА_2 підтримала позов із зазначених у ньому підстав, просила задовольнити повністю.
Позивач ОСОБА_1, даючи показання у судовому засіданні як свідок за власною згодою в порядку ст..62 ЦПК України, позов підтримав та показав, що 16.01.2012 року він написав заяву на ім'я начальника Управління Фонду у Запорізькій області про своє звільнення за власним бажанням і факсом передав її в Управління до м.Запоріжжя. Однак йому зателефонувала начальник юридичного відділу ОСОБА_4 і повідомила, що він повинен дописати в заяві звільнити за власним бажанням з 16.01.2012 року як працюючого пенсіонера. Він у своїй заяві дописав ці слова, а також те, що копію пенсійного посвідчення додає і знову відправив цю заяву факсом.. Потім до відділення виконавчої дирекції Фонду у м. Бердянську надійшов наказ про його звільнення, в якому він розписався, а приблизно через місяць отримав свою трудову книжку. Свою заяву на звільнення залишив у Максимова, начальника відділення Фонду у м.Бердянську. Хто приймав від нього другий факс він не пам'ятає.
Представник відповідача за довіреністю ОСОБА_3 позов не визнала, підтримала письмові заперечення та пояснила, що відділ кадрів знаходиться у м.Запоріжжі. Заява позивача на звільнення за власним бажанням була написана ним власноручно та надіслана факсом, погоджена з начальником управління, ніяких додатків не містила. З наказом про своє звільнення позивач ознайомився того ж дня, 16 січня 2012 року, та ніяких заперечень чи незгоди з ним не висловив. Відповідно до прийнятого Положення про умови оплати та стимулювання праці працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та їх робочих органів, затвердженого постановою правління Фонду, дійсно, при звільненні у зв'язку з виходом на пенсію працівники мають право на отримання одноразової грошової допомоги. Доказів того, що позивач писав заяву на звільнення за власним бажанням саме з цих підстав, тобто у зв'язку з виходом на пенсію, він не надав. Після звільнення він міг працевлаштуватися і після прийняття рішення про звільнення у зв'язку з виходом на пенсію, отримати таку допомогу. Стаття 38 КЗпП України допускає звільнення за власним бажанням у строк, в який просить працівник. Свідок ОСОБА_5 бачила, як позивач відправляв факсом саме цю заяву, яка є в матеріалах справи та яка не містила ніяких додатків. Просила в позові відмовити.
Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні показала, що начальник Управління Фонду у Запорізькій області наділений правом прийому та звільнення співробітників. 16.01.2012 року ОСОБА_1 їй зателефонував і попросив прийняти факсову заяву про своє звільнення з 16 січня 2012 року за власним бажанням. Коли вона її прийняла, то сказала про це ОСОБА_1П, зареєструвала в журналі вхідної кореспонденції .і понесла її до начальника управління, який, оцінивши ситуацію, яка склалася з ОСОБА_1, який у звітний період у грудні 2011 року, написавши заяву на відпустку без збереження заробітної плати, не дочекавшись наказу, залишив самовільно роботу, вирішив її задовольнити. Вона підготувала наказ про звільнення і відправила його факсом до відділення Фонду у м.Бердянську, з яким ОСОБА_1 ознайомився і ніяких заперечень по ньому не висловив. Наступного дня він не з'явися до управління за своєю трудовою книжкою, після чого вона написала йому листа про необхідність її забрати. Те, що позивач є пенсіонером, вона знала, але документів як то копії пенсійного посвідчення, в його особовій справі немає, він сам оформлявся на пенсію. ОСОБА_6 не написав заяву про звільнення за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію, ст..38 КЗпП України допускає звільнення працівника в день подачі заяви з інших причин. Ніякої другої заяви до Управління позивач не направляв. Оригінал свої заяви про звільнення позивач повинен був відправити до управління поштою, проте вона також не надходила і в особовій справі ОСОБА_1 її немає. Категорично заперечувала проти твердження позивача про те, що вона йому телефонувала і пропонувала дописати в заяві слова «у зв'язку з виходом на пенсію».
Свідок ОСОБА_5 пояснила в судовому засіданні, що звільненню позивача передувала відпустка. ОСОБА_1 у середині грудня 2011 року подав заяву на відпустку без збереження заробітної плати, проте начальник відділення був проти її задоволення, оскільки наближався річний звіт. Коли ОСОБА_1 повернувся на роботу у січні 2012 року, її як голову профспілкової організації, начальник попросив запропонувати ОСОБА_1 написати пояснення з приводу самовільного перебування у відпустці. Після того, як ОСОБА_1 побував у кабінеті начальника, він підійшов до неї і попросив зареєструвати свою заяву на звільнення за власним бажанням. Вона її прочитала і побачила, що вона адресована на ім'я начальника управління Олійника і сказала, що реєструвати її не потрібно, її необхідно відправити до м.Запоріжжя. в управління Фонду. При цьому заява була одна, ніяких додатків не містила. Іншої заяви у ОСОБА_1 вона не бачила.
Заслухавши позивача, його представника, представника відповідача, свідків, дослідивши матеріали справи та оглянувши особову справу ОСОБА_1, суд приходить до висновку, що позовна заява є не обґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.
Судом встановлено та підтверджено доказами і не заперечувалося поясненнями сторін та свідків, що позивач з 01.12.2005 року був прийнятий на посаду завідуючого сектором організації профілактики нещасних випадків та профзахворювань відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві і професійних захворювань України у м.Бердянську. 01.01.2010 року посаду перейменовано на завідувач сектору -страховий експерт з охорони праці. 16 січня 2012 року позивача було звільнено з займаної посади за власним бажанням (ст.38 КЗпП України) на підставі його заяви від 16.01.2012 року, що підтверджується копією трудової книжки, копією наказу №10-к від 16.01.2012 року, копією заяви ОСОБА_1 на звільнення від 16.01.2012 року.
Відповідно до п.6.5 Положення про умови оплати та стимулювання праці працівників виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України та їх робочих органів, затвердженого постановою правління Фонду від 24.02.2004 року №12, «Одноразова грошова допомога надається працівникам виконавчої дирекції Фонду та її робочих органів (крім працівників, які працюють за сумісництвом) при звільненні з роботи за власним бажанням, пов'язаному з виходом на пенсію за віком, за умови, якщо право на державне пенсійне забезпечення за віком наступило виключно в період перебування таких працівників у трудових відносинах з виконавчою дирекцією Фонду та її робочими органами. Зазначена грошова допомога виплачується один раз з розрахунку місячного посадового окладу за кожен рік роботи, але не більше 10 місячних посадових окладів».
Як було встановлено в судовому засіданні, на заяву позивача до Управління виконавчої дирекції Фонду у Запорізькій області від 24.01.2012 року листом від 07.02.2012 року позивачу було повідомлено, що він звернувся із письмовою заявою про звільнення за власним бажанням 16.01.2012 року, яка була зареєстрована в управлінні за вхідним №74 від 16.01.2012 року, погоджена з начальником відділення у м.Бердянську, та наказом №10-к від 16.01.2012 року він був звільнений згідно поданої заяви. За таких обставин управління не мало правових підстав проводити виплату передбаченої п.6.5 Положення одноразової грошової допомоги.
Частина 1 ст.38 КЗпП України не забороняє роботодавцю звільнити працівника з роботи за власним бажанням у строк, про який просить працівник, крім прямо зазначених причин, «також з інших поважних причин».
Позивач наполягав на тому, що він повторно факсом направив до управління заяву від 16.01.2012 року, в якій вже ним, на прохання начальника юридичного відділу, було дописано причину звільнення «у зв'язку з виходом на пенсію», до якої долучив копію пенсійного посвідчення.
Однак дана обставина не знайшла свого підтвердження в судовому засіданні, виходячи з наступного. В особовій справі позивача міститься тільки одна копія його факсової заяви про звільнення за власним бажанням від 16.01.2012 року без дописок та додатків до неї, так само відсутня і копія пенсійного посвідчення позивача. Оригіналу своєї заяви позивач до управління виконавчої дирекції Фонду у Запорізькій області так і не направив та її також немає в особовій справі. На запитання, хто вдруге приймав факсову заяву від нього, позивач відповісти не зміг. Свідок ОСОБА_4 категорично заперечувала, що вона, нібито, телефонувала позивачу і пропонувала дописати в заяві причини звільнення за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію. Свідку ОСОБА_5 позивач давав в руки лише одну заяву, без додатків та посилань за звільнення у зв'язку з виходом на пенсію.
Більш того, сам позивач у свої позовній заяві не посилався на ту обставину, що ним повторно направлялася заява до управління з дописуванням та копією пенсійного посвідчення, і в поясненнях, які він давав як свідок, він вийшов за межі підстав позову. Як вбачається з позовної заяви, саме одна його заява про звільнення за власним бажанням від 16.01.2012 року була задоволена та видано наказ №10-к від 16.01.2012 року, з яким він того ж дня і ознайомився. А після того, 24.01.2012 року звернувся до управління із заявою про виплату, на яку отримав відповідь 07.02.2012 року про роз'яснення про відсутність підстав для її виплати за відсутності посилань в заяві на звільнення саме у зв'язку з виходом на пенсію.
Згідно ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення -в місячний строк з дня вручення йому копії наказу про звільнення.
Відповідно до ч.2 ст. ст..47 КЗпП України у разі звільнення працівника з власної ініціативи, копія наказу видається на вимогу працівника.
Судом встановлено, що з наказом про звільнення, де не вказано причину звільнення за власним бажанням саме у зв'язку з виходом на пенсію, позивач був ознайомлений 16.01.2012 року, що ним і не заперечувалося в судовому засіданні, проте у встановлений законодавством місячний строк він його до суду не оскаржив, навіть після отримання 07.02.2012 року відповіді Управління про відсутність підстав для виплати йому матеріальної допомоги за відсутності відповідної заяви. Тобто з позовними вимогами про внесення змін до наказу про звільнення щодо формулювання причини звільнення позивач звернувся до суду з пропуском строку, вважаючи, що до даних правовідносин слід застосовувати тримісячний строк для звернення до суду.
Однак позов ОСОБА_1 не підлягає задоволенню у зв'язку з його недоведеністю в судовому засіданні.
Аналізуючи фактичні обставини, що встановлені, та докази, які надані сторонами, суд приходить до висновку, що позивач не надав суду належних і допустимих доказів в розумінні ст..57-59 ЦПК України щодо подання ним заяви про звільнення за власним бажанням із зазначенням причини «у зв'язку з виходом на пенсію», не виконавши таким чином обов'язку, передбаченого ч.3 ст.10 ЦПК України, довести ті обставини, на які він посилався як на підставу своїх вимог.
Крім власних свідчень, які суперечать показанням допитаних двох свідків з боку відповідача та оглянутій судом особовій справі ОСОБА_1, яка зберігається у відповідача, позивач не довів, що він таки звертався до відповідача з іншою заявою про звільнення, до якої долучав би копію пенсійного посвідчення, оскільки в особовій справі їх немає, свідки категорично заперечують щодо її надіслання факсом до управління, а оригінал цієї заяви у позивача відсутній та суду не наданий, тому суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог в частині зобов'язання відповідача внести зміни до наказу про звільнення та виправлення запису в трудовій книжці.
Враховуючи, що позовна вимога про зобов'язання відповідача виплатити йому матеріальну допомогу в розмірі 7800,00 грн., є похідною від першої, то підстави для її задоволення теж відсутні.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду відповідно до п.) 1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати слід віднести за рахунок держави.
На підставі викладеного, керуючись ст..ст. 10, 11, 57-60, 62, 64, 212-215 ЦПК України, ст.ст.. 38, 47, 232, 233 КЗпП України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Запорізькій області про внесення змін до наказу про звільнення, виправлення запису про причину звільнення в трудовій книжці та стягнення одноразової грошової допомоги відмовити повністю.
Рішення суду може бути оскаржене до апеляційного суду Запорізької області через Бердянський міськрайонний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення.
Суддя:
ОСОБА_7