Категорія №11.5
Іменем України
18 червня 2012 року Справа № 2а/1270/4229/2012
Луганський окружний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Островської О.П.
при секретарі Тельдековій Н.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Трест Луганськшахтопроходка" до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції про скасування постанови, -
Встановив:
У грудні 2011 року позивач ПАТ «Луганськшахтопроходка» звернувся до суду з позовом до відповідача Ленінського відділу Державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції, в якому послався, що постановою відповідача від 30 листопада 2011 року, копію якої ними отримано 15 грудня 2011 року, з позивача стягнуто виконавчий збір у сумі 1484, 83 грн. за виконавчим провадженням №39839848 по виконанню судового наказу 2-н-1756/11. Позивач вважає цю постанову незаконною, оскільки відповідачем у порушення вимог ст. 12 ч. 4 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не враховано те, що 13 грудня 2010 року господарським судом Луганської області порушено справу про банкрутство позивача та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, а тому нарахування виконавчого збору, який по суті є санкцією, на яку поширюється дія мораторію, є незаконним. Тому позивач просить скасувати вказану постанову про стягнення з нього виконавчого збору.
У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, дав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві, також пояснив, що виконавче провадження, по якому стягнуто спірний виконавчий збір, відкрито за судовим наказом про стягнення заробітної плати.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце судового розгляду повідомлений належним чином, надав заперечення, у яких послався, що спірний виконавчий збір стягнуто за невиконання позивачем у добровільному порядку у встановлений строк судового наказу про стягнення з позивача заробітної плати, на що дія мораторію не поширюється.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши надані докази, суд приходить до наступного.
Предметом спору у даній справі є правомірність та законність прийнятої державним виконавцем відповідача постанови про стягнення виконавчого збору з позивача за відкритим виконавчим провадженням.
Тому справа розглядається саме у зазначених межах позовних вимог.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо; добросовісно; розсудливо; з дотримання принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частини 2 статті 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону, підлягають примусовому виконанню у разі їхнього невиконання у добровільному порядку, визначаються Законом України «Про виконавче провадження» (із змінами та доповненнями).
Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Згідно зі ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України.
Відповідно до ст. 8 Закону України « Про виконавче провадження» Сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, визначена виконавчим документом. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Приписами ст. 25 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що Державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові. Постанова про відкриття виконавчого провадження може бути оскаржена сторонами у десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.
Судом встановлено, що на підставі судового наказу № 2н-1756/11 від 4 листопада 2011 року виданого Ленінським районним судом м. Луганська про стягнення з позивача на користь гр. ОСОБА_2 заборгованості по заробітній платі у сумі 14 848,31 грн. відповідачем відкрито виконавче провадження №29839848, та було запропоновано добровільно виконати вказане грошове зобов'язання. Позивачем ця вимога державного виконавця відповідача добровільно не виконана у встановлений строк. 30 листопада 2011 року державним виконавцем відповідача було прийнято оскаржувану постанову про стягнення з позивача виконавчого збору у сумі 1484,83 грн.
Вказані обставини не заперечуються сторонами, а також підтверджуються копією судового наказу № 2н-1756/11 від 4 листопада 2011 року (а.с.94), постановою про відкриття виконавчого провадження № 29839848 від 16.11.2011 року (а.с92), постановою про стягнення виконавчого збору за виконавчим провадженням № 29839848 від 30.11.2011 року (а.с.93).
Суд вважає, що у даному випадку постанова відповідача відповідає вимогам Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно зі ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання боржником рішення майнового характеру у строк, встановлений частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного його виконання, постановою державного виконавця з боржника стягується виконавчий збір у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає стягненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом. У разі невиконання боржником у той самий строк рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - фізичної особи і в розмірі вісімдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з боржника - юридичної особи. У зазначених розмірах виконавчий збір стягується з боржника також у разі повернення виконавчого документа без виконання за письмовою заявою стягувача та у разі самостійного виконання боржником рішення після початку його примусового виконання, зокрема шляхом перерахування коштів безпосередньо на рахунок стягувача. Постанова про стягнення виконавчого збору може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом. Виконавчий збір не стягується за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів, стягнення виконавчого збору, накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, відшкодування витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, і стягнення штрафів, накладених відповідно до вимог цього Закону.
Таким чином, оскільки позивачем добровільно виконавчий документ не виконано, виконавчий документ, за яким відкрито вказане виконавче провадження, не відноситься до визначеної законом категорії виконавчих документів, за якими не стягується виконавчий збір, суд вважає, що у відповідача були підстави для стягнення виконавчого збору з позивача та винесення оскаржуваної постанови.
Посилання позивача на ст. 12 ч.4 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» та введення щодо позивача у зв'язку з цим мораторію на задоволення вимог кредиторів, у даному випадку є помилковим, ґрунтується на його хибному тлумаченні вказаної правової норми стосовно санкцій, які не нараховуються протягом дії мораторію.
У ст. 12 ч.4 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» мова йде про санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань та зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).
Постановою Пленуму Вищого Адміністративного Суду України № 5 від 21 травня 2012 року «Про внесення змін до постанови Пленуму ВАСУ від 13 грудня 2010 року № 3 "Про практику застосування адміністративними судами законодавства у справах із приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби" роз'яснено, що постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору та накладення штрафу належать до видів відповідальності за невиконання рішення самостійно та за невиконання без поважних причин рішення, що зобов'язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі. Виконавчий збір - це санкція відповідальності майнового характеру, що накладається на боржника за невиконання рішення у строк, встановлений для його самостійного виконання.
Таким чином, санкції у вигляді стягнення виконавчого збору за невиконання виконавчого документу, передбачені Законом України «Про виконавче провадження» не є тотожними санкціям, про які йде мова у Законі України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», передбаченим за невиконання грошових зобов'язань.
З інших підстав спірна постанова відповідача про стягнення виконавчого збору позивачем не оскаржується.
За таких обставин, суд вважає, що у даному випадку відповідач діяв у відповідності до вимог закону, а тому підстав для скасування спірної постанови не вбачається.
На підставі ч.3 ст.160 КАС України в судовому засіданні 18.06.2012 проголошено вступну та резолютивну частини постанови. Виготовлення постанови у повному обсязі відкладено на 21.06.2012, про що повідомлено сторонам після проголошення вступної та резолютивної частини постанови в судовому засіданні з урахуванням вимог ч.4 ст.167 КАС України.
Керуючись ст. ст. 11, 71, 94, 159-163 КАС України, суд, -
У задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Трест Луганськшахтопроходка"до Ленінського відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції про скасування постанови - відмовити за необґрунтованістю.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.
Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.
Повний текст постанови складено та підписано 21 червня 2012 року.
Суддя О.П. Островська