Справа №: 22-ц/0191/851/2012Головуючий суду першої інстанції:Блейз І.Г.
Головуючий суду апеляційної інстанції:Редько Г.
"12" червня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіРедько Г.В.
СуддівМоісеєнко Т.І., Полянської В.О.
При секретаріРемез Т.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Феодосії цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний банк» про захист прав споживачів, визнання договору недійсним, за апеляційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 27 березня 2012 року
У грудні 2011 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський Акціонерний банк» про захист прав споживачів, визнання недійсним кредитного договору № 23/03.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 27.06.2007 року між сторонами був укладений кредитний договір № 23/03. Договір був викладений українською мовою, якою позивач не володіє, але представник банку перед підписанням договору все розповів позивачу на російській мові і позивач підписав договір. 10 грудня 2008 року позивач підписав додаткову угоду до кредитного договору після ультимативного листа банка і пояснень представника банку. 22 листопада 2011 року позивач отримав переклад договору і зрозумів, що він не згоден з умовами спірного Кредитного договору та додатковою угодою, оскільки вони мають спірні пункти, які є несправедливими та такими, що порушують Закон України «Про захист прав споживачів» та не відповідають вимогам цивільного законодавства. Вважає, що відповідачем були порушені положення статей 15, 18-19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», Постанови Пленуму Верховного суду України «Про розгляд цивільних справ за позовами «Про захист прав споживачів». Порушення вказаних вимог закону є у тому, що банк надав собі дуже широке коло прав та нечітко виписав свою відповідальність, тоді як відповідальність позивача викладена категорично. Крім того, позивач не згоден із зміною процентної ставки. Також позивач вважає, що банк не надав йому інформацію про ціну угоди, яка є істотною умовою договору, не надав інформацію про вартість отриманого ним кредиту, як це зобов'язують робити банки. Відповідачем були порушені Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджені Постановою Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, оскільки був обмежений доступ його як споживача до інформації про продукцію, що надається банком. Крім того, позивач вважає, що відповідач обмежив його права, нав'язав акредитовані у банку страхові компанії для страхування придбаного у кредит автомобіля, заборонив вільно відчужувати майно.
Рішенням Феодосійського міського суду АР Крим від 27 березня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_6 про захист прав споживачів та визнання недійсними кредитного договору відмовлено.
На зазначене судове рішення ОСОБА_6 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове рішення, яким позов задовольнити.
Апелянт посилається на те, що банк не надав повну інформацію про умови кредитного договору та додаткової угоди, які на думку апелянта не відповідають чинному законодавству та порушують його споживчі права.
На думку апелянта, спірний кредитний договір не відповідає вимогам статей 27, 228, 230 Цивільного кодексу України, а тому відповідно до статті 203 ЦК України є недійсним.
Апелянт також посилається на те, що спірний кредитний договір суперечить Закону України «Про захист прав споживачів» та укладений внаслідок обману.
Апелянт посилається на те, що при укладанні договору банк позбавив апелянта права вибору страхової та оцінювальної компанії.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню за таких підстав.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підписавши договір та додаткову угоду, позивач погодився із усіма умовами, що викладено у договорі та угоді, та взяв на себе зобов'язання, які повинен виконувати належним чином.
З таким висновком суду погоджується колегія суддів.
Відповідно до статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 3 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
У відповідності до вимог статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У відповідності до вимог статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити Цивільному Кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
У відповідності до вимог статті 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Данні правовідносини регулюються статями 526, 626, 627, 628, 638, 1054 Цивільного кодексу України, відповідно до яких, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
З матеріалів справи вбачається, що 27 червня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Всеукраїнський Акціонерний Банк» (далі Банк) та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 23\03, за умовами якого позивач отримав кредит для купівлі-продажу автомобілю у розмірі 121 854 грн. (а.с.9-12). Умовами кредитного договору встановлено, що кредитні кошти надаються терміном по 20 червня 2013 року. За користування кредитними коштами встановлюється плата у розмірі 18 відсотків річних. 10 грудня 2008 року між сторонами укладено додаткову угоду №1, якою змінено відсоткову ставку до 25 відсотків. (а.с.15).
Виходячи з наведеного, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що банк не надав повну інформацію про умови кредитного договору та додаткової угоди, а також про те, що кредитний договір № 23\03 від 27 червня 2007 року суперечить Закону України «Про захист прав споживачів» та укладений внаслідок обману, оскільки апелянт самостійно, без примусу підписав спірний кредитний договір та додаткову угоду, чим погодився з усіма умовами, зазначеними в них.
Колегія суддів також вважає безпідставними посилання апелянта про те, що кредитний договір № 23\03 від 27 червня 2007 року не відповідає вимогам статей 27, 228, 230 Цивільного кодексу України, а тому відповідно до статті 203 ЦК України є недійсним, оскільки зазначений довід апелянта не підтверджений жодними доказами.
Також не можна погодитися з посиланнями апелянта на те, що при укладанні договору банк позбавив апелянта права вибору страхової та оцінювальної компанії, оскільки апелянтом не доведено, що він звертався до банку з відповідними пропозиціями.
Інші доводи апеляційної скарги не можуть бути підставою для скасування законного та обґрунтованого рішення суду.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює і прийшов до правильного висновку про безпідставність позовних вимог.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтею 303, частиною 1 статті 308, пунктом 1 частини 1 статті 307, статтею 314 та 315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.
Рішення Феодосійського міського суду АР Крим від 27 березня 2012 року залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.
Редько Г.В. Моісеєнко Т.І. Полянська В.О.