Справа № 22-ц/1690/1796/2012
Головуючий по 1-й інстанції Кузіна Ж.В.
Суддя-доповідач: Карпушин Г. Л.
07 травня 2012 року м.Полтава
Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:
Головуючого судді : Карпушина Г.Л.,
Суддів: Винниченко Ю.М., Корнієнка В.І.,
при секретарі : Цюрі Я.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційними скаргами госпрозрахункової житлово-експлуатаційної дільниці № 7, ОСОБА_2
на рішення Київського районного суду м. Полтави від 01 березня 2012 року
по справі за позовом ОСОБА_2 до госпрозрахункової житлово-експлуатаційної організації № 7, управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Полтавської міської ради про зміну формулювання, стягнення коштів, -
Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 01 березня 2012 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені частково.
Змінено формулювання причини звільнення ОСОБА_2 згідно наказу госпрозрахункової житлово-комунальної дільниці №7 від 30 серпня 2010 року № 24-к , вважати звільненою 30 серпня 2010 року за власним бажанням у зв'язку невиконанням ГЖЕД №7 законодавства про працю, умов колективного та трудового договору згідно частини 3 статті 38 КЗпП України.
Зобов'язано госпрозрахункову житлово-комунальну дільницю №7 нарахувати та виплатити ОСОБА_2 вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку.
Зобов'язано госпрозрахункову житлово-комунальну дільницю №7 здійснити перерахунок ОСОБА_2 заробітної плати за період з 01 січня 2010 року по 30 серпня 2010 року з врахуванням визначеного розміру мінімальної заробітної плати встановленого згідно Закону України « Про Державний бюджет України на 2010 рік» та виплатити нараховані суми з врахуванням проведених платежів.
Стягнуто з госпрозрахункової житлово-комунальної дільниці №7 на користь ОСОБА_2 800 грн. моральної шкоди.
В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.
Стягнуто з госпрозрахункової житлово-комунальної дільниці №7 на користь держави судовий збір у розмірі 321 грн. 90 коп.
З рішенням суду не погодились ГЖЕД № 7, ОСОБА_2 та подали на нього апеляційні скарги.
Госпрозрахункова житлово-експлуатаційна дільниця № 7 прохали рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 про зміну формулювання причини звільнення, стягнення вихідної допомоги, недоплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди відмовити.
ОСОБА_2 прохала скасувати рішення місцевого суду в частині відмови у задоволенні позову щодо встановлення конкретно зазначеної сумі недоплаченої заробітної плати у розмірі 4466 грн. 18 коп., вихідної допомоги у розмірі тримісячного середнього заробітку у розмірі 5 902 грн. 69 коп., середньоденного заробітку у розмірі 89 грн. 03 коп., визначених на підставі наданих суду розрахунків, зроблених фахівцем контролюючого органу; стягнення з відповідача на користь позивач заподіяну їй моральну шкоду у розмірі 5000 грн. та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги. Крім того прохала також зобов'язати відповідача обчислити і виплатити їй середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 31.08.2010 року по день фактичного розрахунку із розрахунку середньоденного заробітку у розмірі 89 грн. 03 коп. на підставі ч. 2 ст. 117 КЗпП України.
Апелянти вважають рішення суду першої інстанції таким, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Судове засідання проводилося за участі ОСОБА_2 та її представника, за відсутності інших осіб по справі, які були належним чином та завчасно повідомлені про час та місце розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги не підлягають до задоволення за наступних підстав.
Відповідно п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Так, судом встановлено, що з 14 липня 2003 позивачка працювала двірником ГЖЕД № 7 двірником. 25 серпня 2008 року позивач звернулась з письмовою заявою до відповідача про звільнення її за ч. 3 ст. 38 КЗпП України, в якій вказала на порушення законодавства, а саме встановлення розміру часової тарифної ставки, яка нижче за визначену ставку галузевою угодою, не перерахування заробітної плати у зв'язку з введенням нових мінімальних гарантій в оплаті праці з 01 січня 2010 року. 30 серпня 2010 року позивач була звільнена з роботи за власним бажанням за ст. 38 КЗпП України.
Згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавства про працю, умови колективного чи трудового договору.
Відповідно до ст.47 КЗпП України при припиненні трудового договору внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, позивач звертаючись до ГЖЕД № 7 з заявою про звільнення, посилалась на порушення законодавства про працю та просила її звільнити за ч. 3 ст. 38 КЗпП України.
Факт порушення відповідачем законодавства про працю підтверджується матеріалами справи, а саме актом перевірки № 16-01-71/225 від 01 липня 2010 року Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю територіальної державної інспекції праці у Полтавській області, відповідно до якого встановлено порушення вимог ст. 3 Закону України «Про оплату праці»та ст. 95 КЗпП України стосовно дотримання законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати. На підставі даного акту був складений протокол про адміністративне правопорушення відносно начальника ГЖЕД №7 ОСОБА_4, остання була притягнена до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 41 КУАП України. Постановою Київського районного суду м. Полтави від 04.08.2010 року ОСОБА_4 визнана винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 41 КУАП.
На підставі викладеного, місцевий суд правильно визначив, що відповідач не мав права приймати рішення щодо звільнення позивача за ч. 1 ст. 38 КЗпП України та обґрунтовано прийшов до висновку про необхідність змінити формулювання причин її звільнення, вважати такою, що звільнена за власним бажанням у зв'язку невиконанням ГЖЕД № 7 законодавства про працю, умов колективного та трудового договору згідно ч. 3 ст. 38 КЗпП України та зобов'язав ГЖЕД № 7 нарахувати та виплатити позивачу вихідну допомогу у розмірі тримісячного середнього заробітку.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про оплату праці»мінімальна заробітна плата - це встановлений державою розмір заробітної плати, нижче якого не може проводитися оплата за фактично виконану найманим працівником повну місячну (денну або годинну) норму праці (робочого часу).
Згідно ч.2 ст. 34 Закону України «Про оплату праці»розмір оплати праці може бути нижчим від встановленої державою мінімальної заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, простою та з інших причин, передбачених законодавством, які мали місце з вини працівника.
Місцевим судом встановлено, що сторони перебували у договірних відносинах, відповідно до трудового договору, який був укладений між ними. Відповідачем не надано доказів, що з підстав визначених ч.2 ст. 34 Закону України «Про оплату праці»позивачу визначена була заробітна плата нижче мінімального рівня встановленого Законом України «Про державний бюджет України на 2010 рік».
Як вже зазначалося вище актом перевірки № 16-01-71/225 від 01 липня 2010 року Державного департаменту нагляду за додержанням законодавства про працю територіальної державної інспекції праці у Полтавській області було встановлено відповідачем порушення вимог ст. 3 Закону України «Про оплату праці»та ст. 95 КЗпП України стосовно дотримання законодавчо встановленого розміру мінімальної заробітної плати. На підставі даного акту був складений протокол про адміністративне правопорушення відносно начальника ГЖЕД № 7 ОСОБА_4, яку було визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.1 ст. 41 КЗпП постановою Київського райсуду м. Полтави.
Колегія суддів вважає, що місцевий суд прийшов до правильного висновку про неправомірні дії відповідача в частині неповної оплати праці позивача з 01 січня 2010 року, якими порушено вимоги ст.21 КЗпП України в частині обов'язку роботодавця виплачувати працівнику заробітну плату, передбачену законодавством, колективним договором та угодою сторін, вимоги ст.43 Конституції України, в частині гарантування права на своєчасне одержання винагороди за працю, вимоги п.5.1.Колективного договору в частині зобов'язання ГЖЕД №7 здійснювати оплату праці працівників відповідно до Законів України і прийшов до висновку щодо необхідності зобов'язання ГЖЕД № 7 здійснити перерахунок позивачу заробітної плати за період з 01 січня 2010 року по 30 серпня 2010 року з врахуванням визначеного розміру мінімальної заробітної плати встановленого згідно Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»та виплатити нараховані суми з врахуванням проведених платежів.
Посилання апелянта ГЖЕД № 7 щодо відсутності фінансової можливості щодо перерахунку заробітної плати, колегія суддів вважає неприйнятними, оскільки це суперечить вищезазначеним нормам та нормам закону щодо державної соціальної гарантії працівників з оплати праці. Зміна мінімальної заробітної плати, а не фінансові можливості підприємства, і є механізмом зміни заробітної плати позивача. Інші посилання даного апелянта повністю спростовуються висновками місцевого суду.
Відповідно до ст. 237-1 КЗпП України власником або уповноваженим ним органом моральна шкода відшкодовується працівнику у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Враховуючи підстави спричинення моральної шкоди та докази, які позивач навела суду у підтвердження цих позовних вимог, виходячи з засад розумності, добросовісності та справедливості, місцевий суд прийшов до правильного висновку про визначення моральної шкоди саме у розмірі 800 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.
Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.
Відповідно до ч.2 статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у встановлені законодавством строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, позивачу при звільненні була видана трудова книжка, їй були виплачені кошти нараховані відповідачем Між сторонами на день звільнення позивача існував спір про розмір заробітної плати, що підлягала виплаті позивачу. Беручи до уваги висновки суду, те що виплата не донарахованої заробітної плати позивачці, ще не проведено, місцевий суд прийшов до правильного висновку про відсутність підстав, на даний час, для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку.
Доводи апелянта ОСОБА_2 повторюють доводи її позову, яким суд першої інстанції дав правильну оцінку і зробив висновки, які ґрунтуються на встановлених обставинах і відповідають нормам закону.
Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційних скарг необґрунтовані і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, тому задоволенню вони не підлягають.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308 ,314,315 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги госпрозрахункової житлово-експлуатаційної дільниці № 7, ОСОБА_2 - відхилити .
Рішення Київського районного суду м. Полтави від 01 березня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ.
Головуючий: _______________ Г.Л. Карпушин
Судді : _____________ Ю.М. Винниченко ____________ В.І. Корнієнко
Копія: