Справа № 1510/460/12
Провадження № 2/1510/1697/12
14 червня 2012 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області
в складі: головуючого судді - Присакар О.Я.,
при секретарі - Сирбу Г.В.,
за участю позивача - ОСОБА_1, представника позивача - ОСОБА_2,
представника відповідача - ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ізмаїла цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до Ізмаїльської міської ради Одеської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Одеської області про визнання права власності на нерухоме майно, -
Позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 звернулися до суду з позовними вимогами до Ізмаїльської міської ради Одеської області, які згодом заявою від 01.03.2012 року (а.с. 24) були уточнені та якими просять визнати за ними право власності на квартиру АДРЕСА_1 мотивуючи тим, що з 1990 року вони перебували на квартирному обліку в ПМК-70, у 1992 році їх родина була тимчасово поселена в гуртожиток за адресою: АДРЕСА_2, де вони мешкали до листопада 2000 року. 13.11.2000 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_5, наймачем квартири АДРЕСА_1, був укладений договір здачі житлової площі по броні, згідно якого ОСОБА_5 у зв'язку з виїздом за межі країни, здала ОСОБА_1 вищевказану квартиру у тимчасове користування. 30.10.2003 року ОСОБА_1 з ОСОБА_5 знову уклали договір здачі житлової площі по броні строком на три роки. По закінченню терміну дії зазначеного договору, наймачі квартири надали згоду на те, щоб квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, була передана в користування родині ОСОБА_1, за час проживання у цій квартирі вони зробили там ремонт. Вважають, що мають право на визнання за ними права власності за набувальною давністю на вищевказану квартиру.
В судовому засіданні позивач та представник позивача позовні вимоги підтримали в повному обсязі та наполягають на їх задоволенні.
В судовому засіданні представник Ізмаїльської міської ради Одеської області заперечувала проти задоволення позову мотивуючи тим, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 2 належить на праві власності Ізмаїльській міській раді Одеської області. ОСОБА_5 мешкала в вищезазначеній квартирі на підставі договору найму. У зв'язку з тимчасовим виїздом ОСОБА_5 та членів її сім'ї за межі України, спірна квартира була заброньована наймачем ОСОБА_5 та здана в піднайом ОСОБА_1 та членам її сім'ї. Нотаріально завіреною заявою від 02.10.2006 року ОСОБА_6 та ОСОБА_5 відмовились від подальшого користування квартирою, тобто наймачі спірної квартири розірвали договір найму жилого приміщення, та втратили право користування ним. З часу втрати такого права, припинився і договір піднайму квартири, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_1
В судове засідання представник Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Одеської області не з'явився, про час і місце судового розгляду повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Вислухавши пояснення позивача та представників сторін, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до довідки, наданої Управлінням житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради за № 756/05 від 20.06.2011 року квартира АДРЕСА_1 є комунальною власністю та знаходиться на балансі Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради Одеської області.
Згідно ч.1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до ч. 1, ч.2 ст. 99 ЖК України піднаймачі і тимчасові жильці самостійного права на займане жиле приміщення не набувають незалежно від тривалості проживання. У разі припинення дії договору найму жилого приміщення одночасно припиняється і дія договору піднайму. Піднаймач і члени його сім'ї, а також тимчасові жильці зобов'язані негайно звільнити займане жиле приміщення. У разі відмовлення вони підлягають виселенню в судовому порядку, а з будинків, що загрожують обвалом,- в адміністративному порядку. Виселення провадиться без надання іншого жилого приміщення.
Згідно ч.3 ст. 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються про розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22.12.2010 року у справі за позовом Ізмаїльської міської ради Одеської області до ОСОБА_1, ОСОБА_4 про виселення та зустрічним позовом ОСОБА_1, ОСОБА_4 до Ізмаїльської міської ради Одеської області про визнання права на проживання та користування квартирою було відмовлено у задоволенні позову Ізмаїльської міської ради Одеської області про виселення ОСОБА_1, ОСОБА_4 квартири АДРЕСА_1 також було відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1, ОСОБА_4 про визнання за ними права на жиле приміщення в квартирі АДРЕСА_1.
Рішенням апеляційного суду Одеської області від 22.06.2011 року рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22.12.2010 року було скасовано в частині відмови позовних вимог Ізмаїльської міської ради Одеської області, в цієї частині позовні вимоги Ізмаїльської міської ради Одеської області були задоволені - ОСОБА_1 та ОСОБА_4 були виселені з квартири АДРЕСА_1, без надання іншого житла.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.10.2011 року рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 22 грудня 2010 року, рішення апеляційного суду Одеської області від 22 червня 2011 року залишено без змін.
Так рішенням апеляційного суду Одеської області від 22.06.2011 року встановлено, що квартира АДРЕСА_1 належить на праві власності Ізмаїльській міській раді Одеської області.
У зв'язку з тимчасовим виїздом ОСОБА_5 та членів її сім'ї за межі України, спірна квартира була заброньована наймачем ОСОБА_5 за договорами від 13.11.2000 року та 30.10.2003 року, і здана в піднайом відповідачці ОСОБА_7 та членам її сім'ї.
Заявою від 02.10.2006 року наймач квартири ОСОБА_5 та члени її сім'ї відмовилися від подальшого користування вказаною квартирою у зв'язку з переїздом на місце проживання в місто Сургут Ханти - Мансійського автономного округу Тюменської області Російської Федерації.
Викладені обставини свідчать, що наймач спірної квартири ОСОБА_5 та члени її сім'ї розірвали договір найму жилого приміщення, та втратили право користування ним. З часу втрати такого права, припинилися і договір піднайму цієї квартири, укладеного між ОСОБА_5 і ОСОБА_1
У зв'язку з припиненням договору піднайму ОСОБА_1 та члени її сім'ї зобов'язані були негайно звільнити вказане приміщення.
Таким чином, вищезазначені обставини не підлягають доказуванню.
Із рішення апеляційного суду Одеської області від 22.06.2011 року вбачається, що Ізмаїльська міська рада звернулася 18.08.2008 року до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_4
Згідно частини 1 п.1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України правила зазначеної статті 344 ЦК України про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом. Тобто з 01.01.2001 року.
Враховуючи, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 вселилися 13.11.2000 року у квартиру АДРЕСА_1, а Ізмаїльська міська рада звернулася 18.08.2008 року до суду із позовом до ОСОБА_1 та ОСОБА_4, суд вважає, що ОСОБА_1 та ОСОБА_4 не володіють відкрито та безперервно спірною квартирою протягом десяти років.
Відповідно до частини 3 п.1 ст. 344 ЦК України право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
Доказів щодо наявності такої реєстрації позивачами не надано.
Положення ст. 344 ЦК України розповсюджуються на випадки володіння чужим майном, якщо інше не встановлено цим кодексом.
Правовідносини з користування комунальним житлом регулюються параграфом 1 глави 58 ЦК України та Житловим кодексом України, а набуття права власності на житлові приміщення Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Враховуючи, що у ОСОБА_1 та ОСОБА_4 відсутні законні підстави для користування квартирою АДРЕСА_1, то відповідно не може бути визнано за ними право власності за набувальною давністю на спірну квартиру.
Вищезазначений висновок суду співпадає з позицією Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (ухвала від 28.03.2012 року, справа 6-40519ск11, доповідач - Сімоненко В.М.).
В судовому засіданні свідок ОСОБА_9 пояснив, що проводив у 2002 та 2011 роках ремонт у квартирі АДРЕСА_1 на замовлення позивачів.
При цьому суд зазначає, що при проведенні, на замовлення позивачів, ремонту у квартирі АДРЕСА_1 у них не виникає права власності на спірну квартиру.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги, щодо визнання за позивачами права власності на квартиру АДРЕСА_1, не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст. 10, 60, 212, 213, 215 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_4 до Ізмаїльської міської ради Одеської області про визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_4 права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя О. Я. Присакар