Справа № 22-ц/1690/1854/2012
Головуючий по 1-й інстанції Тімошенко Н.В.
Суддя-доповідач: Пікуль В. П.
24 травня 2012 року м.Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Полтавської області в складі:
головуючого судді: Пікуля В.П.,
суддів: Бондаревської С.М., Буленка О.О.,
при секретарі: Ачкасовій О.Н.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2
на рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 03 квітня 2012 року
у справі за позовом ОСОБА_2 до Управління житлово-комунального господарства Полтавської міської ради, ОСОБА_3 про визнання приватизації недійсною, -
У травні 2010 року позивачка звернулася в суд з позовом до УЖКГ Полтавської міської ради, ОСОБА_3, в якому просила визнати акт приватизації квартири АДРЕСА_1 - незаконним та визнати свідоцтво про право на житло від 16.07.1993 року, видане відділом приватизації житла УЖКГ Полтавської міської ради ОСОБА_2 та померлому ОСОБА_4 про належність права приватної власності спільної сумісної на квартиру АДРЕСА_1 - недійсним. В обґрунтування позовних вимог зазначала, що її син ОСОБА_4 своєї усної або письмової згоди на приватизацію житла не надавав, а підписи на відповідних документах необхідних для здійснення приватизації, в тому числі, у заяві про оформлення у приватну власність квартири АДРЕСА_1, позивачка ОСОБА_3 поставила сама, замість сина.
Рішенням Октябрського районного суду м.Полтави від 03 квітня 2012 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до Управління житлово-комунального господарства Полтавської міської ради, ОСОБА_3 про визнання приватизації недійсною про право власності на житло та визнання права на участь у приватизації квартири - відмовлено.
ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов. Вважає, що рішення суду прийнято із порушенням норм матеріального та процесуального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, заслухавши пояснення осіб які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи у межах доводів апеляційної скарги, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.
Згідно ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Згідно ст. 65-1 Житлового кодексу України наймачі жилих приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством. У відповідності з ч.1 ст.64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються на рівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму житлового приміщення.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація)- це відчуження квартир (будинків), квартир у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст.5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають в цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону. Кожний громадянин України має право приватизувати займане ним житло безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.
Згідно п.п. 5, 30 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Держжитлокомунгоспу України № 56 від 13 вересня 1992 року, приватизація квартир (передача їх у власність громадян) здійснюється в приватну (для самотніх наймачів) і в загальну (сумісну або часткову) власність всіх жителів квартири з письмової згоди всіх повнолітніх членів сім'ї, постійно мешкаючих в даній квартирі.
Таким чином, небажання когось із членів сім'ї взяти участь у приватизації квартири позбавляє можливість інших членів сім'ї на отримання квартири у власність у порядку, передбаченому Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду».
Однак, сам по собі факт відсутності письмової згоди когось із повнолітніх членів сім'ї на приватизацію квартири не свідчить про незаконність приватизації, якщо буди встановлено, що приватизація квартири відповідала його волевиявленню.
Як вбачається з матеріалів справи, на момент звернення ОСОБА_2 щодо реалізації свого права на приватизацію житла, відповідно до довідки житлово-обслуговуючої організації та заяви ОСОБА_2 №6662 від 29.06.1993 року в квартирі АДРЕСА_1 були зареєстровані та постійно проживали дві особи, а саме: ОСОБА_2 та ОСОБА_4
16.07.1993 року на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відділом приватизації УЖКГ Полтавського міськвиконкому було видано свідоцтво про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер (свідоцтво про смерть НОМЕР_1)
Відповідно до висновку експерта №458 від 22.07.2011 року підпис на заяві №6662 від 28.06.1993 року про оформлення передачі у приватну спільну сумісну власність квартири АДРЕСА_1, виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою.
Проаналізувавши матеріали справи, колегія суддів приходить до переконання, що суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позивачка подала документи на приватизацію, особисто підписала заяву про приватизацію за себе та свого повнолітнього сина, що свідчить про її вільне волевиявлення та реалізацію свого права на приватизацію.
Стосовно вільного реалізації свого права на приватизацію ОСОБА_2 не заперечує і у апеляційній скарзі.
Отже, оскільки позивач сама підписала заяву про приватизацію відносно себе та свого сина, проти свого вільного волевиявлення при здійсненні приватизації не заперечує, підстави вважати, що діями відповідачів порушені її права відсутні.
Посилання апелянта про те, що заява на приватизацію не була підписана її сином ОСОБА_4, тобто не було встановлено його волевиявлення, не ставлять під сумнів правильність рішення суду першої інстанції, оскільки сам по собі факт відсутності письмової згоди когось із повнолітніх членів сім'ї на приватизацію квартири не свідчить про незаконність приватизації, якщо буде встановлено, що приватизація квартири відповідала його волевиявленню.
Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_4 за життя не оспорював факт приватизації, а будь-яких переконливих та беззаперечних доказів того, що приватизація квартири не відповідала його волевиявленню позивачка суду не надала.
Таким чином, сам факт підпису позивачки у заяві про приватизацію замість свого сина не може бути підставою для задоволення її позову, оскільки характер поведінки ОСОБА_4 після приватизації свідчить про те, що приватизація відповідала його волевиявленню.
Суд першої інстанції також звернув увагу, що ОСОБА_2 при зверненні до суду пропустила строк позовної давності.
Посилання апелянта, що вона не знала про порушення свого права та права свого сина є безпідставними, оскільки вона особисто оформляла документи на приватизацію і 16.07.1993 року на ім'я ОСОБА_2 та ОСОБА_4 відділом приватизації УЖКГ Полтавського міськвиконкому було видано свідоцтво про право власності на житло - квартиру АДРЕСА_1.
Крім того, із рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 29.10.2003 року вбачається, що ОСОБА_3 у 2007 році звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на ј частини вищевказаної квартири, визнання порядку користування квартирою, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а ОСОБА_2 зверталася до нього із зустрічним позовом про усунення від спадщини, стягнення матеріальних затрат на поховання, відшкодування моральної шкоди. Цим рішенням позовні вимоги ОСОБА_3 були задоволені частково, зокрема, визнано право власності на ј частину спірної квартири, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 - відмовлено ( а.с. 11-13).
Із рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 01. 05.2008 року вбачається, що у жовтні 2007 року ОСОБА_3 звертався до ОСОБА_2 із позовом про вселення у квартиру АДРЕСА_1, а ОСОБА_2 зверталася із зустрічним позовом до нього про припинення права власності на цю квартиру. Рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_3 задоволені, у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено. (а.с. 14, 15)
Однак, при цьому, колегія суддів уточнює, що підставою відмови у задоволенні позову є саме безпідставність позовних вимог.
На підставі наведеного та враховуючи, що апеляційна скарга не містить доводів щодо неправильності рішення суду, які б були підставою для його зміни чи скасування, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для скасування чи зміни рішення суду відсутні.
Керуючись ст.303, п.1 ч.1 ст.307, ст.ст. 308, 314, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 03 квітня 2012 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.
Головуючий: В. П. Пікуль
Судді: