Справа № 22-ц/1690/1716/2012 Головуючий по 1-й інстанції Кузнецов А.В.
Суддя-доповідач: Пилипчук Л. І.
17 травня 2012 року м.Полтава
Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Полтавської області у складі:
головуючого -судді: Пилипчук Л.І.,
суддів: Карнауха П.М., Кривчун Т.О.,
при секретарі -Філоненко О.В.,
за участю: представника банку Салівона В.І., відповідача ОСОБА_3,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства «Автокразбанк»
на рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 12 березня 2012 року
по справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Автокразбанк»до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по кредитному договору, -
У жовтні 2011 року ПАТ «Автокразбанк»звернулося в суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 149312,09 грн., з яких: 84395,12 грн. заборгованості за кредитом, 39866,04 грн. заборгованості за нарахованими відсотками, 22050,93 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту та нарахованих відсотків, 3000,00 грн. штрафу. Позовні вимоги обґрунтовувано тим, що між банком та відповідачем укладено кредитний договір, по якому останній не виконує своїх обов'язків.
Рішенням Кременчуцького районного суду Полтавської області від 12 березня 2012 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Автокразбанк» 84395,12 грн. заборгованості за кредитом, 15677,46 заборгованості за нарахованими відсотками, 1553,80 грн. пені за несвоєчасне погашення кредиту та нарахованих відсотків, 3000,00 грн. штрафу та 1046,26 грн. сплаченого судового збору, а всього 105 672,64 грн.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Вказане рішення оскаржив позивач ПАТ «Автокразбанк», який, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, просив його змінити, а саме, задовольнити позов повністю, стягнувши з відповідача заборгованість за кредитом в сумі 149 312,09 грн.
Зазначає, що місцевий суд помилково прийшов до висновку, що у відносинах між сторонами мало місце прострочення кредитора, оскільки іпотекодержателю надано право, а не встановлено обов'язок, одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які брали участь у розгляді справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, та підтверджується матеріалами справи, що між ПАТ «Автокразбанк»та ОСОБА_3 укладено договір про кредитну лінію №119/К5 від 24 березня 2008 року, за яким банк надав відповідачеві кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості 100 000,00 грн. на споживчі потреби зі сплатою за користування 20% у місяць на строк до 23 березня 2018 року /а.с. 11-13/.
24 березня 2008 року, на забезпечення виконання кредитного зобов'язання, ПАТ «Автокразбанк»уклало з ОСОБА_3 договір іпотеки №119/К5-1, відповідно до якого останній передав банку в іпотеку земельну ділянку для обслуговування жилого будинку та господарських споруд загальною площею 0,19 га за адресою АДРЕСА_1 /а.с. 34-36/.
Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_3 належним чином не виконував своїх обов'язків щодо повернення кредиту, у зв'язку із чим станом на 29.09.2011 року за ним виникла заборгованість у загальному розмірі 149 312,09 грн.: заборгованість за кредитом у розмірі 84 395,12 грн., заборгованість за простроченими відсотками -39 866,04 грн., нарахована пеня -22 050,93 грн., штраф за порушення строків погашення кредиту та відсотків -3000,00 грн. /а.с. 23-24/.
У зв'язку з невиконанням відповідачем умов кредитного договору, 22.06.2010 року банк звернувся до Кременчуцького районного відділу Полтавської філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України»із заявою про реєстрацію права власності на предмет іпотеки, однак в реєстрації йому відмовлено.
Відмову в реєстрації права власності на замельну ділянку банк оскаржив до суду. Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.12.2010 року в задоволенні позову ПАТ «Автокразбанк»до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України» про зобов'язаня вчинити дії, скасування акту на право власності на землю відмовлено.
Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Постановою Полтавського окружного адміністратинвного суду від 16.10.2010 року встановлено, що на земельній ділянці, яка є предметом іпотеки, розташований житловий будинок, 1/2 частина якого належить ОСОБА_3, а інша 1/2 частина -ОСОБА_4 Відповідно до абз.5 ст.6 Закону України «Про іпотеку»якщо в іпотеку передається земельна ділянка, на якій розташовані будівлі (споруди), які належать іпотекодавцю на праві власності, така земельна ділянка підлягає передачі в іпотеку разом з будівлями (спорудами), на якій вони розташовані. Вказаний будинок не є предметом іпотеки. За таких обставин у банка відсутній належний правовстановлюючий документ, який би підтверджував його право на здійснення за ним державної реєстрації права власності на земельну ділянку.
Викладені обставини унеможливили реалізацію права банку на звернення стягнення на предмет іпотеки, однак вони не можуть бути підставою для повного чи часткового звільнення боржника від зобов'язань по кредитному договору.
Відповідно до ч.1 ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Норма, викладена у ст.526 ЦК України, визначає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання стронами.
Згідно п.6.1 договору іпотеки №119/К5-1 від 24.03.2008 року у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем у встановлений строк зобов'язань, забезпечених іпотекою, а також у разі дострокового стягнення кредиту на підставах, обумовлених кредитним договором, іпотекодержатель має право звернути стягнення на предмет іпотеки та задовольнити свої вимоги у встановленому законом порядку.
Тому неприпустимим є ототожнення права як міри можливої поведінки та прострочення кредитора (відмови прийняти належне виконання зобов'язання), що мало місце при вирішенні спору в суді першої інстанції.
Відповідно до ч.1 ст.613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.
Частково задовольняючи позовні вимоги банку в частині стягнення відсотків, пені і штрафу, районний суд помилково виходив із того, що у відносинах між сторонами мало місце прострочення кредитора -звернувшись із заявою про реєстрацію права власності на предмет іпотеки, позивач не вчинив усіх належних дій, у зв'язку з чим отримав відповідну відмову, і тим саме, обумовив відсутність умов для боржника виконати свої обов'язки за рахунок заставленого майна.
Оскільки місцевий суд ухвалив рішення на підставі неправильного застосування норм матеріального права, колегія суддів приходить до висновку, що рішення районного суду необхідно скасувати і постановити нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до ст.88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати: 1493,12 грн. судового збору і 120,00 грн. витрат на ІТЗ розгляду справи, сплачені при поданні позову, та 523,13 грн. судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду, а всього 2136,25 грн.
Керуючись ст.ст. 303, 304, 307, п.4 ч.1 ст. 309, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Автокразбанк»-задовольнити.
Рішення Кременчуцького районного суду Полтавської області від 12 березня 2012 року -скасувати та ухвалити нове про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Автокразбанк»заборгованість за кредитом у розмірі 84 395,12 грн., заборгованість за простроченими відсотками у розмірі 39 866,04 грн., пеню у розмірі 22 050,93 грн., штраф за порушення строків погашення кредиту та відсотків -3000,00 грн., а всього - 149 312,09 грн. (сто сорок дев'ять тисяч триста дванадцять гривень 09 коп).
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «Автокразбанк»2136,25 грн. (дві тисячі сто тридцять шість гривень 25 коп.) судових витрат.
Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги.
ГОЛОВУЮЧИЙ: /підпис/ Л.І. Пилипчук
СУДДІ: /підпис/ П.М. Карнаух
/підпис/ Т.О. Кривчун
Суддя апеляційного суду
Полтавської області Л.І. Пилипчук