ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-36/6439-2012 13.06.12
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська
інвестиційна фінансова група»
До Дочірнього підприємства «Авіаком -Рівне»(відповідач -1)
Товариства з обмеженою відповідальністю «Контанго Трейд»
(відповідач -2)
Про відшкодування матеріальних збитків за договором відповідального
зберігання за №040111 від 04.01.2011р. в сумі 302 430, 37 грн.
Суддя Трофименко Т.Ю.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_1 -по дов. №б/н від 14.09.2011р.
Від відповідача-1: ОСОБА_2 -по дов. №б/н від 12.06.2011р.
ОСОБА_3 -по дов. №б/н від 12.03.2011р.
ОСОБА_4 -п о дов. №б/н від 05.09.2011р.
Від відповідача -2 не з»явився
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Європейська інвестиційна фінансова група»про стягнення з Дочірнього підприємства «Авіаком -Рівне»(відповідач -1) завдані збитки за договором відповідального зберігання №040111 від 04.01.2011р. в сумі 299 406,06 грн. та з Товариства з обмеженою відповідальністю «Контанго Трейд»(відповідач -2) 3 024, 31 грн. завдані збитки.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2012р. порушено провадження у справі №5011-36/6439-2012, розгляд справи призначено на 13.06.2012р.
В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.
Позовні вимоги вмотивовані тим, що 04 січня 2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Європейська інвестиційна фінансова група»та Дочірнім підприємством "Авіком Рівне" був укладений договір за № 040111 про надання послуг по прийманню (зливу в резервуари нафтобази), зберіганню та відвантаженню (відпуску) нафтопродуктів на протязі терміну дії даного договору.
22.03.2011р. відповідно до умов договору відповідального зберігання за №040111 від 04.01.2011р., позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання паливо дизельне підвищеної якості (Євро) у кількості 110,215 тон. Факт отримання пального підтверджується актом № 22\03 від 22.03.2011р. по формі 5-НП.
У відповідності до умов п. 3.2 договору відповідального зберігання повернення товару зі зберігання здійснюється на підставі розпорядження позивача на відвантаження нафтопродуктів з нафтобази відповідача.
В рамках даного договору позивач передав відповідачу на зберігання 110,215 тон. дизельного пального, а відповідач повернув позивачу пального 79,82 тони дизельного пального Евро марки С.
З огляду на викладене позивач зазначає, що відповідачем -1 30,395 тон дизельного пального Евро марки С вид залишились не повернутими зі зберігання. Відповідач -1 вимоги про повернення товару ігнорує, товар не повертає.
Між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Контанго Трейд" був укладений договір поруки за № 05-01/11 -п від 05.01.2011р. до договору відповідального зберігання за № 040111 від 04.01.2011р. За цим договором поруки поручитель поручився солідарно відповідати перед кредитором за виконання боржником всіх своїх зобов'язань за договором відповідального зберігання за № 040111 від 04.01.2011 р.
Виходячи з вищевикладеного позивач просить стягнути з відповідачів з збитки, які складаються зі вартості неповернутого дизельного пального.
Представники відповідача -1 проти задоволення позову заперечували.
Заперечення мотивовані тим, що договором від 04.01.2011 року не встановлено строку виконання зобов'язання ДП "Авіком Рівне" щодо повернення товару зі зберігання. Зважаючи на це, до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст. 530 ЦК України.
Крім того, відповідач -1 вважає, що вимога позивача про стягнення збитків є безпідставною, з огляду на наступне:
Згідно ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Відповідно до ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Згідно ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.
Отже, збитки, про які йде мова у ст. 951 ЦК України, підлягають стягненню лише у випадку втрати (нестачі) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання. Проте на момент звернення позивача до суду з позовом (10 травня 2012 року) у позивача були відсутні докази втрати, нестачі чи пошкодження нафтопродуктів позивачем. Відтак вимога позивача про стягнення збитків позивача є надуманою та безпідставною.
Представник відповідача -2 в судове засідання не з»явився письмового відзиву на позов не надав. Про час та місце розгляду справи судом повідомлений належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення відповідачу -2 поштового рекомендованого відправлення (ухвалу суду представник відповідача -2 отримав 28.05.2012р.).
Відповідно до вимог ст. 75 Господарського процесуального Кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача -2 та його відзиву на позовну заяву.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача та відповідача -1, Господарський суд міста Києва -
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договір - це категорія цивільного права, яка визначається як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До зобов'язань, що виникають з договорів, застосовуються загальні положення про зобов'язання, якщо інше не випливає із закону або самого договору. Як і будь-який правочин, він є вольовим актом, оскільки виражає спільну волю сторін, що втілюється у договорі. Змістом договору є, власне, ті умови, на яких сторони погоджуються виконувати договір, і вони мають дотримуватися взятих на себе зобов'язань п
За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (ст.. 936 Цивільного кодексу України).
04 січня 2011р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Європейська інвестиційна фінансова група» (надалі позивач) та Дочірнім підприємством "Авіком Рівне" (надалі відповідач -1) був укладений договір за № 040111 про надання послуг по прийманню (зливу в резервуари нафтобази), зберіганню та відвантаженню (відпуску) нафтопродуктів на протязі терміну дії даного договору.
22.03.2011р. відповідно до умов договору відповідального зберігання за №040111 від 04.01.2011р., позивач передав, а відповідач прийняв на зберігання паливо дизельне підвищеної якості (Євро) у кількості 110,215 тон. Факт отримання пального підтверджується актом № 22\03 від 22.03.2011р. по формі 5-НП.
Відповідно до п.1.1. - п.1.3. договору відповідального зберігання за № 040111 від 04.01.2011р. відповідач взяв на себе зобов'язання по забезпеченню відповідального зберігання вищевказаного товару.
У відповідності до умов п. 3.2 договору відповідального зберігання повернення товару зі зберігання здійснюється на підставі розпорядження позивача на відвантаження нафтопродуктів з нафтобази відповідача.
В рамках даного договору позивач передав відповідачу на зберігання 110,215 тон. дизельного пального, що не заперечується с представникам и позивача та відповідача -1 в судовому засіданні.
Між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Контанго Трейд" (надалі відповідач-2) був укладений договір поруки за № 05-01/11 -п від 05.01.2011р. до договору відповідального зберігання за № 040111 від 04.01.2011р. За цим договором поруки поручитель поручився солідарно відповідати перед кредитором за виконання боржником всіх своїх зобов'язань за договором відповідального зберігання за № 040111 від 04.01.2011 р.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідач -1 в порушення умов договору частково повернув позивачу дизельне пальне, чим порушив умови Договору та вимоги чинного законодавства України, в зв'язку з чим позивач просить стягнути збитки з відповідача -1 в сумі 299 406, 06 грн. та з 3 024, 31 грн. відповідача -2.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Статтею 15 Цивільного кодексу України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно статті 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 20 Господарського кодексу України встановлено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.
Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення права та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами передбаченими законом.
Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами.
Згідно п. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання цих прав; визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Згідно ст. ст. 942 і 950 ЦК України зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі. За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.
Межі відповідальності зберігача перед поклажодавцем за неналежне виконання своїх обов'язків щодо схову переданої речі встановлено ст. 951 цього Кодексу, відповідно до змісту якої збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) речі, відшкодовуються зберігачем у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості.
Відповідно до п. 1 ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.
Як вбачається із договору 04.01.2011 року сторонами не обумовлений строк виконання зобов'язання відповідача -1 щодо повернення товару зі зберігання.
Згідно з частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк виконання зобов'язання не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
При розгляді справи судом встановлено, що позивач листом від 08.05.2012р. за № 08/05/12-01 звернувся до відповідача-1 з вимогою про повернення нафтопродуктів з відповідального зберігання.
Вказана вимога була отримана відповідачем-1 16 травня 2012 року, про що свідчать конверт та довідка відділення поштового зв'язку, які надані представником відповідача -1 в судовому засіданні .
З огляду на викладене суд вважає, що початок семиденного строку за вимогою позивача розпочався лише з 17 травня 2012 року. Сплив строку припадає на 23 травня 2012 року.
Як вбачається із відмітки суду позивач звернувся до суду з позовною вимогою про стягнення збитків, заподіяних неповерненням товару вже 18 травня 2012 року, тобто до початку дії строку, встановленого для виконання відповідачем-1 вимоги позивача. Оскільки у відповідача-1 на вказаний час зобов'язання щодо повернення товару було відсутнє, то й у позивача на час звернення до суду було відсутнє право вимагати стягнення збитків у зв'язку з таким неповерненням. Тому вимоги позивача є неправомірною та передчасною.
Згідно ст. 1 ГПК України, ст. 16 ЦК України право особи на звернення до суду за захистом майнових прав та інтересів обумовлюється їх порушенням або оспорюванням, втім, у позивача на час звернення до суду за захистом своїх прав такі підстави були відсутні.
Відповідно до ст. 949 ЦК України зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості. Згідно ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.
Отже, збитки, про які йде мова у ст. 951 ЦК України, підлягають стягненню лише у випадку втрати (нестачі) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання. Проте на момент звернення позивача до суду з позовом (18 травня 2012 року) у позивача були відсутні докази втрати, нестачі чи пошкодження нафтопродуктів позивачем.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач доказів втрати (нестачі) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання відповідачем суду не надав.
З огляду на вищевикладене, оцінюючи подані докази та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладається на позивача.
Керуючись ст. ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя Трофименко Т.Ю.
Повний текст рішення складено
14.06.2012р.