ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5011-47/3898-2012 05.06.12
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сталкер Трейд"
До 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Факторинг"
2. Закритого акціонерного товарситва "Торгови дім "Керамін - Україна"
Про визнання недійсним договору
Суддя Станік С.Р.
Представники:
Від позивача ОСОБА_1 -представник за довіреністю
від відповідача-1 в судове засідання 05.06.2012 не з'явився (в минулих засіданнях по справі був присутній ОСОБА_2 -представник за довіреністю)
від відповідача-2 не з'явився
У судовому засіданні 05.06.2012 на підставі статті 85 Господарського процесуального кодексу України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору № 02 про надання фінансової послуги факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) від 14.10.2009, укладеного між відповідачами, а також відшкодування судових витрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2012 було порушено провадження у справі № 5011- 47/3898-2012, розгляд справи було призначено на 24.04.2012.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.04.2012 розгляд справи відкладено до 17.05.2012, а в судовому засіданні 17.05.2012 -відкладено до 24.05.2012.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.05.2012 продовжено строк вирішення спору на 15 днів та відкладено розгляд справи до 05.06.2012.
В судовому засіданні 05.06.2012 представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Просив суд позов задовольнити. Вимоги позивача мотивовані тим, що оспорюваний договір не відповідає договірній конструкції факторингу, оскільки відповідачі при укладанні договору № 02 про надання фінансової послуги факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) від 14.10.2009 вчинили удаваний правочин з метою приховати укладення договору цесії (відступлення права грошової вимоги) по договору поставки № 8/04 від 08.04.2009 (укладеного між позивачем, як покупцем, та відповідачем-2, як постачальником). На підставі укладення оспорюваного договору фактично відбулась заміна первісного кредитора новим кредитором відповідно до статті 512 Цивільного кодексу України, оскільки саме у договорі відступлення права грошової вимоги відбувається передача прав та обов'язків кредитора, проте не передбачено фінансування конкретної вимоги, а цесія передбачає саме факт заміни кредитора у зобов'язанні. В свою чергу, позивач наголошуючи на тому, що фактично сторонами при укладенні оспорюваного договору приховано укладення договору цесії (відступлення права грошової вимоги), на відступлення права вимоги за яким необхідна письмова згода позивача згідно п. 9.5 основного договору, яким є договір поставки № 8/04 від 08.04.2009. А оскільки згоди позивача на відступлення права вимоги за договором поставки № 8/04 від 08.04.2009 отримано відповідачем-2 не було, а відтак договір № 02 від 14.10.2009 є недійсним в силу ч. 1 статті 235, ст. 203, ст. 215 Цивільного кодексу України.
Відповідач-1 у письмовому відзиві на позов проти заявлених вимог заперечував, просив суд у задоволенні позову відмовити. В обгрунтування заперечень наголошував на тому, що позивач не є стороною оспорюваного правочину, жодних його прав та охоронюваних законом інтересів порушено не було. Також, наголошував на тому, що договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) від 14.10.2009 відповідає вимогам, передбаченим чинним законодавством, в тому числі Цивільним кодексом України та Законом України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Зокрема, оспорюваний договір факторингу містить усі істотні умови договору факторингу, а саме назву документа, найменування, адреси та реквізити фактора, клієнта, боржника, основного договору, найменування фінансової операції, розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків, розмір плати за користування фінансуванням, права та обов'язки сторін, строк дії договору, порядок зміни та припинення договору, підписи сторін, як це передбачено ч. 1 ст. б Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Відповідно до ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Предметом оспорюваного договору факторингу є наявна грошова вимога (п. 2.1.), як це передбачено ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України. Відповідач-1, як фактор, відповідно до Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи ТОВ «ФК Факторинг»№ 122 серія ФК, є фінансовою установою та згідно з Додатком до Свідоцтва про реєстрацію фінансової установи ТОВ «ФК Факторинг»№ 122 серія ФК, має право надавати фінансову послугу - факторинг.
Відповідач-2 своїх представників в судові засідання 24.04.2012, 17.05.2012, 24.05.2012 та від 05.06.2012 -не направив, вимог ухвал суду щодо надання витребуваних документів та письмових пояснень по суті спору -не надав. Про проведення судового засідання був повідомлений за адресою вказаною у витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій. Через канцелярію Господарського суду міста Києва заяв та клопотань не подавав. Суд зазначає про те, що відповідач-2 не був позбавлений права надати витребувані документи через канцелярію суду або шляхом їх направлення поштою, про що зазначено в ухвалах суду.
Справа розглядається в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -
08.04.2009 між відповідачем -2 -Закритим акціонерним товариством «Торговий дім «Керамін Україна», як постачальником, та позивачем -ТОВ «Сталкер Трейд», як покупцем, укладено договір поставки № 8/04 (далі -основний договір, договір поставки № 8/04 від 08.04.2009), відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити та передати у власність товар (плитку керамічну), згідно заявки покупця, а покупець прийняти та оплатити товар у відповідності до умов договору.
Пунктом 9.5 основного договору визначено, що права та обов'язки за даним договором заборонено передавати третім особам без попереднього узгодження сторонами.
14.10.2009 між відповідачем -1 - Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК Факторинг", як фактором, та відповідачем -2 -Закритим акціонерним товариством «Торговий дім «Керамін Україна», як клієнтом, укладено договір № 02 про надання фінансової послуги факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) від 14.10.2009 (далі -договір № 02 від 14.10.2009, оспорюваний договір), який підписано представниками сторін та посвідчено печатками обох сторін.
Пунктом 1.1 договору № 02 від 14.10.2009 сторони визначили, що за даним договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), в силу статті 1077 Цивільного кодексу України, ст.. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фактор (відповідач-1) передає грошові кошти (фінансування) в розпорядження клієнта (відповідача-2) за плату, а клієнт (відповідач-2) відступає факторові (відповідачу-1) своє право грошової вимоги до ТОВ «Сталкер Трейд»(позивача), як боржника, за грошовими зобов'язаннями, які виникли відповідно до договору поставки № 8/04 від 08.04.2009 (далі -основний договір).
Згідно п. 1.2 договору № 02 від 14.10.2009, відповідно до ч. 3 статті 1079 Цивільного кодексу України, фактор (відповідач-1) підтверджує наявність у нього права за чинним законодавством укладати та виконувати цей договір. Фактор є фінансовою установою відповідно до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи ТОВ «ФК Факторинг»№ 122 серія ФК та додатку до нього.
Умовами договору № 02 від 14.10.2009 сторони визначили, що відповідно до статті 1078 ЦК України, клієнт (відповідач-2) відступає факторові (відповідачу-1) наявну грошову вимогу до боржника (позивача) (п. 2.1), право грошової вимоги виникло внаслідок здійснення клієнтом (відповідачем-2) поставки товарів відповідно до умов основного договору та наступних первинних документів (видаткових накладних): № Кер-000664 від 15.04.2009 на суму 81 286,79 грн., № Кер-000728 від 23.04.2009 на суму 45 456,55 грн., № Кер-000727 від 23.04.2009 на суму 32 758,02 грн., № Кер-000725 від 23.04.2009 на суму 2 041,42 грн., № Кер-000724 від 23.04.2009 на суму 24 218,76 грн., № Кер-000736 від 23.04.2009 на суму 52 647,59 грн., № Кер-000751 від 28.04.2009 на суму 16 915,80 грн., № Кер-000752 від 28.04.2009 на суму 82 348,22 грн., № Кер-000753 від 28.04.2009 на суму 12 636,00 грн. (п. 2.2), сума грошового зобов'язання боржника (позивача) за вказаними накладними згідно основного договору складає загалом 350 309,15 грн. (п. 2.3), відступлення права грошової вимоги у зобов'язанні за основним договором відбувається у момент набрання чинності цим договором (п. 2.4), в силу цього договору та статті 514 ЦК України, до фактора (відповідача-1) переходять права та обов'язки клієнта (відповідача-2) як кредитора в грошових зобов'язаннях, що виникли із основного договору відносно усіх прав клієнта (відповідача-2), у тому числі права одержання від боржника (позивача) сум основного боргу, процентів, неустойки (штрафів, пені) у повному обсязі (п. 2.5), обов'язки клієнта (відповідача-2) перед боржником (позивачем), які полягають у поставці товару, на момент укладення цього договору виконані клієнтом (відповідачем-2) повністю (п. 2.6), під відступлення права грошової вимоги, що виникло згідно вказаних вище накладних, фактор (відповідач-1) належним чином надав клієнтові (відповідачу-2) фінансування, здійснивши переказ останньому грошових коштів у сумі 245 216,41 грн. (без ПДВ) (п. 2.7).
Відповідно до п. 4.1, п. 4.4, п. 4.7 договору № 02 від 14.10.2009, за користування клієнтом (відповідачем-2) фінансуванням, наданим фактором (відповідачем-1) відповідно до цього договору, клієнт (відповідач-2) сплачує факторові грошові кошти у вигляді відсотків за користування фінансуванням (надалі - плата за користування фінансуванням). Суми плати за користування фінансуванням обчислюються пропорційно часу користування клієнтом (відповідачем-2) фінансуванням із застосуванням ефективної ставки відсотка, відповідно до умов цього договору. Загальна сума плати за користування фінансуванням сплачується клієнтом (відповідачем-2) частково авансом, згідно п. 4.4 договору (протягом перших 10 календарних днів з моменту надання фінансування 1,800 % від розміру договірної суми за відступленим клієнтом правом грошової вимоги за цією угодою та становить 6 305.56 грн.), та частково протягом всього строку користування фінансуванням згідно п. 4.7 договору (за користування клієнтом (відповідачем-2) фінансуванням протягом всього строку користування фінансуванням, нараховується звичайна щомісячна плата за користування клієнтом (відповідачем-2) фінансуванням та складає 0,0603% від розміру фактичного фінансування за кожен календарний день фінансування).
Відповідачем-2 для долучення до матеріалів справи надано лист № 1 від 25.05.2012, адресованого відповідачу-2 та обслуговуючому банку, в якому відповідач-1 повідомляв відповідача -2 про те, що у зв'язку з укладенням договору факторингу № 02 від 14.10.2009, а також враховуючи той факт, що надане факторингове фінансування на даний час фактично не повернуто, просив вважати вірним наступне призначення платежу за платіжним дорученням № 2111 від 19.05.05.2009: «факторингове фінансування згідно договору № 02 від 14.10.2009».
Стаття 202 Цивільного кодексу України встановлює, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. 1-3, 5,6 ст. 203 Цивільного кодексу України.
Вимогами статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно статті 180 Господарського кодексу України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору. Умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг. Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними. У разі визнання погодженої сторонами в договорі ціни такою, що порушує вимоги антимонопольно-конкурентного законодавства, антимонопольний орган має право вимагати від сторін зміни умови договору щодо ціни. Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору. На зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.
Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року N 18-рп/2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
Згідно п. 2 Постанови Пленуму Верховного суду України від 28.04.1978 року №3 "Про судову практику про визнання угод недійсними" угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Вирішуючи спір про визнання угоди недійсною, суд повинен з'ясувати наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних юридичних наслідків.
Частина 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно частини 2 статті 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Позивач, в обґрунтування вимог про недійсність оспорюваного договору № 02 від 14.10.2009 посилається на те, що вказаний договір не відповідає договірній конструкції факторингу.
Поняття договору факторингу визначено частиною 1 статті 1077 Цивільного кодексу України, відповідно до якої за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.
У цьому випадку права грошової вимоги до боржника переходять до фактора з метою забезпечення виконання зобов'язань клієнта перед фактором (забезпечувальне відступлення).
Крім того, відповідно до статті 350 Господарського кодексу України, банк має право укласти договір факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги), за яким він передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони за плату, а друга сторона відступає або зобов'язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої особи.
Загальні умови та порядок здійснення факторингових операцій визначаються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законодавчими актами.
Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, зокрема, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
При цьому чинне законодавство не вимагає від сторін узгодити умови щодо відплатності уступки права вимоги (здійснення оплати за уступку), виконання будь-якого зустрічного зобов'язання (наприклад, надання грошових коштів, передати майно тощо), вимог щодо самого права вимоги (тобто це може бути будь-яке право вимоги, в тому числі вимога передати майно, здійснити дії тощо).
Виходячи зі змісту статті 1077 Цивільного кодексу України, за наведеним у цій нормі визначенням договору факторингу, цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів, за умови відступлення іншою стороною свого права грошової вимоги. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Таким чином, у випадку правової конструкції договору факторингу має місце двостороннє зобов'язання сторін (з однієї сторони - надання грошових коштів у розпорядження, а з другої сторони - відступлення права грошової вимоги та здійснення оплати). У той же час, правова конструкція заміни кредитора у зобов'язанні (цесії), наявності будь-якого зустрічного зобов'язання, як то надання грошових коштів, сплати винагороди за відступлення права вимоги тощо, не передбачає.
Крім того, чинне законодавство України висуває ряд додаткових умов, які повинні бути дотримані сторонами при укладенні договору факторингу.
Відповідно до ч. 1 ст. 1078 Цивільного кодексу України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Таким чином, предметом договору факторингу може бути тільки грошова вимога.
Згідно з частиною 3 статті 1079 ЦК України, фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Отже, відповідно до вимог статей 1077, 1079 Цивільного кодексу України та статей 4, 5, 7 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фактор, на момент укладення договору факторингу, повинен мати статус фінансової установи та отримати дозвіл на надання фінансової послуги факторингу.
Як зазначав відповідач-1 у відзиві, і що не заперечувалось сторонами, згідно зі свідоцтвом про реєстрацію фінансової установи товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Факторинг"№ 122 серія ФК є фінансовою установою. Крім того, згідно з додатком до свідоцтва про реєстрацію фінансової установи товариства з обмеженою відповідальністю "ФК Факторинг"№ 122 серія ФК останнє має право здійснювати фінансові послуги: надання гарантій, надання порук, фінансовий лізинг, факторинг.
Розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг № 231 від 03.04.2009 р. "Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг", до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): 1) фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; 2) набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; 3) отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.
Згідно з частиною 1 ст. 1080 Цивільного кодексу України, договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку з порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
У частині 1 ст. 1082 Цивільного кодексу України зазначено, що боржник зобов'язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Згідно зі ст. 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Враховуючи наведені приписи чинного законодавства, суд дійшов висновку, що вимогами закону не встановлено імперативної норми про черговість надання грошових коштів фактором клієнтові та відступлення права грошової вимоги клієнтом факторові. Крім того, відповідно до частини 1 ст. 638 Цивільного кодексу України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Також, суд зазначає про те, що відповідно до статті 1085 Цивільного кодексу України, якщо фактор пред'явив боржнику вимогу здійснити платіж, боржник має право пред'явити до заліку свої грошові вимоги, що ґрунтуються на договорі боржника з клієнтом, які виникли у боржника до моменту, коли він одержав повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові. При цьому, боржник не може пред'явити факторові вимоги до клієнта, у зв'язку з порушенням ним умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги.
Статтею 235 Цивільного кодексу України визначено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Судом встановлено, що позивачем не надано належних та допустимих доказів в розумінні ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України того, що воля сторін в правочині -договорі № 02 від 14.10.2009, який позивач вважає удаваним, була спрямована саме на встановлення інших цивільно-правових відносин (відступлення права вимоги - цесії), ніж ті, які передбачені правочином (послуги факторингу), як не було і доведеного того, що договір № 02 від 14.10.2009 укладений з такою метою і не доведено, що саме договір № 02 від 14.10.2009 приховує укладений правочин цесії.
Також, суд враховує і те, що договір № 02 від 14.10.2009 не має ознак удаваного правочину, зокрема щодо розбіжностей між волею сторін та зовнішнім виявом вказаного договору, і станом на момент вирішення спору суду не надано доказів навмисних дій його учасників, які б мали за мету одержання усіма його учасниками (відповідачем-1 та відповідачем-2) або одним із них певної користі. До того ж, позивач, який виступає у якості боржника по вказаному договору № 02 від 14.10.2009, у відповідності до вимог ст. 1085 Цивільного кодексу України наділений правами пред'явлення до заліку своїх вимог до боржника, а також користуватися іншими правами, наданими йому чинним законодавством для захисту своїх прав.
В свою чергу, договором № 02 від 14.10.2009 у відповідача -1 та відповідача-2 виникли права і обов'язки, виходячи саме з правовідносин факторингу, обумовлених ст. ст. 1078, 1079, 1080, 1085 Цивільного кодексу України, а не з правовідносин цесії, оскільки п. 1.1 оспорюваного договору сторонами чітко визначено, що в силу статті 1077 Цивільного кодексу України, ст.. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», фактор (відповідач-1) передає грошові кошти (фінансування) в розпорядження клієнта (відповідача-2) за плату, а клієнт (відповідач-2) відступає факторові (відповідачу-1) своє право грошової вимоги до ТОВ «Сталкер Трейд»(позивача), як боржника, за грошовими зобов'язаннями, які виникли відповідно до договору поставки № 8/04 від 08.04.2009. Станом на момент вирішення спору доказів того, що між сторонами оспорюваного правочину встановлені інші правовідносини, ніж правовідносини факторингу -позивачем належними доказами суду не доведено.
З огляду на вищенаведене, враховуючи і те, що закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі, а відтак посилання позивача на те, що при укладенні оспорюваного договору № 02 від 14.10.2009 відповідачі мали на меті приховати договір цесії (договір відступлення грошової вимоги) - судом відхиляється як безпідставне та необґрунтоване, а вимоги позивача щодо недійсності оспорюваного договору не були доведені належними і допустимими доказами, і задоволенню не підлягають.
Судовий збір по справі відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається на позивача.
Керуючись ст.ст. 33, 49, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У позові відмовити.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Суддя С.Р.Станік
дата підписання рішення -11.06.2012