83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46
іменем України
12.06.12 р. Справа № 5006/19/36пд/2012
Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Демідової П.В.
При секретарі судового засідання (помічнику судді) Перекрестній О.О.
Розглянув у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Граундхог», м. Донецьк
до відповідача: Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», м. Київ
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Енглер-Україна», м. Київ
про визнання недійсними кредитного договору відновлювальної кредитної лінії №18/059-КВ від 06.06.2007р. та іпотечного договору від 06.06.2007р.
За участю представників сторін:
Від позивача: не з'явився.
Від відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю.
Від третьої особи: не з'явився.
Суд перебував в нарадчій кімнаті
12.06.2012р. з 11.50 год. по 12.00 год.
Суть справи:
Товариство з обмеженою відповідальністю „Граундхог", м. Донецьк звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», м. Київ про визнання недійсними кредитного договору відновлювальної кредитної лінії №18/059-КВ від 06.06.2007р. та іпотечного договору від 06.06.2007р.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що положення оспорюваного кредитного договору щодо предмету договору суперечать приписам законодавства, яким регулюється обіг іноземних валют в Україні, та приписи ч.2 ст.548 Цивільного кодексу України, за якими недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню.
Ухвалою від 31.05.2012р. за вказаним позовом порушено провадження по справі №5006/19/36пд/2012 та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «Енглер-Україна», м. Київ.
08 червня 2012р. через канцелярію суду відповідачем наданий відзив на позов №08.6-03/85-2007 від 06.06.2012р., в якому він заперечив проти позову, посилаючись на наявність в нього повноважень для здійснення кредитних операцій в іноземній валюті.
11 червня 2012р. через канцелярію суду позивачем надано клопотання про відкладення розгляду справи №5006/19/36пд/2012, з посиланням на відсутність у штаті підприємства позивача юрисконсульта, у зв'язку з чим позивач вимушений звернутись до стороннього фахівця, повноваження якого підтверджені наданою довіреністю від 24.05.2012р., який наразі перебуває у відрядженні на підставі посвідчення, копію якого додано до клопотання.
В судовому засіданні 12.06.2012р. представник відповідача заперечив проти задоволення позовних вимог з підстав, викладених у відзиві. Представники позивача та третьої особи в судове засідання не з'явились, про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином, що підтверджується відбитком штемпелю канцелярії на ухвалі суду від 31.05.2012р.
За змістом правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п.3.9.2 постанови №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.). При цьому господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з ч.ч.1-5 ст.28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК).
З огляду на вищевикладене та враховуючи ненадання позивачем доказів в підтвердження відсутності в штаті працівників, уповноважених представляти його інтереси у господарській справі, та неможливості заміни представника, що перебуває у відрядженні, господарський суд відхиляє клопотання позивача про відкладення розгляду справи.
Оскільки у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, справа розглядається відповідно до ст.75 ГПК України без явки позивача та третьої особи за наявними в ній матеріалами.
Перед початком розгляду справи по суті представника відповідача було ознайомлено з правами та обов'язками, передбаченими ст.22 ГПК України. Судом, відповідно до вимог ст.81-1 ГПК України, складено протокол, який долучено до матеріалів справи.
У відповідності до п.п.2, 3, 4 ч.2 ст.129 Конституції України, ст.ст.42,43 ГПК, ст. 33 ГПК України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст.34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. За приписами ст.43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, господарським судом встановлено наступне:
Встановив:
06 червня 2007р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Енглер-Україна» (далі - позичальник) був укладений договір відновлювальної кредитної лінії №18/059-КВ (далі - кредитний договір), відповідно до п.1.1 якого кредитор зобов'язується надавати позичальнику грошові кошти на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання.
Згідно з п.1.1.1, надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами зі сплатою 13% річних та комісій, в розмірі та в порядку, визначеному Тарифами на послуги по наданню кредитів, що містяться в додатку №1 до цього договору, який є невід'ємною частиною цього договору, в межах максимального ліміту заборгованості позивальника за кредитом в сумі 800 000,00 дол.США, з графіком зниження максимального ліміту заборгованості, наведеному в п.1.1.1 кредитного договору. За згодою сторін, додатковими угодами №18/059-КВ/1 від 15.10.2007р., №18/059-КВ/3 від 29.07.2009р. пункт 1.1.1 кредитного договору викладено в новій редакції.
Статтею 2 кредитного договору сторонами встановлений порядок надання кредиту, нарахування та сплати процентів (комісій). Права та обов'язки сторін, що випливають з кредитного договору, визначені сторонами в статті 3.
Статтею 4 кредитного договору сторони узгодили підстави притягнення до відповідальності за неналежне виконання його умов, а статтею 5 - підстави звільнення від відповідальності.
В п.6.2 кредитного договору міститься третейське застереження, відповідно до якого у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів сторони, керуючись ст.5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним суддею спор розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконцем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному в даному пункті. У разі, якщо спор не може буде розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків відповідно до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.
Оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Граундхог» не є стороною кредитного договору, до яких в преамбулі віднесено кредитора та позичальника, а виступає іншою заінтересованою особою, яка заперечує його дійсність відповідно до ч.3 ст.215 ЦК України, справа №5006/19/36пд/2012 в частині визнання недійсним кредитного договору підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Оцінивши договір відновлювальної кредитної лінії №18/059-КВ від 06.06.2007р., дійсність якого оспорюється в межах справи №5006/19/36пд/2012, суд дійшов висновку, що укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, який підпадає під правове регулювання норм §2 глави 71 Цивільного кодексу України та ст.ст. 345-348 Господарського кодексу України.
06 червня 2007р. між Акціонерно-комерційним банком соціального розвитку «Укрсоцбанк» (далі - іпотекодержатель) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Граундхог» (далі - іпотекодавець), який є майновим поручителем за зобов'язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю «Енглер-Україна» згідно з договором відновлювальної кредитної лінії №18/059-КВ від 06.06.2007р., був укладений іпотечний договір, відповідно до п.1.1 якого іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю в якості часткового забезпечення виконання позичальником основного зобов'язання наступне нерухоме майно: нежитлове вбудоване приміщення загальною площею 186,1 кв.м на 1 поверсі житлового будинку літ.А-4, що знаходиться за адресою: м. Донецьк, вул. Любавіна, 1. За згодою сторін заставна вартість предмету іпотеки складає 1 630 393,00 грн., що за курсом НБУ на день укладення цього договору складає 322 850,10 дол.США (п.1.2).
Суть та розмір забезпечених іпотекою вимог конкретизовані сторонами в п.1.4 іпотечного договору. За цим договором заставна не випускається (п.1.13).
Відповідно до п.6.3, іпотечний договір набирає чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до припинення основного зобов'язання. Дія цього договору також припиняється з інших підстав, передбачених чинним законодавством, зокрема, Законом України «Про іпотеку».
06 червня 2007р. іпотечний договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4 та зареєстровано в реєстрі за №3598, на предмет іпотеки накладено заборону відчуження до припинення дії іпотечного договору.
В п.5.2 іпотечного договору міститься третейське застереження, відповідно до якого у випадку неможливості вирішення спору шляхом переговорів сторони, керуючись ст.5 Закону України «Про третейські суди», домовляються про те, що спір розглядається одноособово третейським суддею Ярошовцем Василем Миколайовичем Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків, що знаходиться за адресою: 02002, м. Київ, вул. М. Раскової, 15. У випадку неможливості розгляду спору вказаним суддею спор розглядається третейським суддею Мороз Оленою Анатоліївною або Білоконцем Юрієм Миколайовичем у порядку черговості, вказаному в даному пункті. У разі, якщо спор не може буде розглянутий визначеними у даному пункті суддями, суддя призначається головою Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків відповідно до чинного Регламенту Постійно діючого Третейського суду при Асоціації українських банків.
Виходячи зі змісту правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п.4.2.3 постанови №18 від 26.12.2011р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі наявності письмовою угоди сторін про передачу спору на вирішення третейського суду, проте якщо відповідач не заперечує проти розгляду справи саме господарським судом, спір підлягає вирішенню останнім.
З урахуванням викладеного та беручи до уваги відсутність заперечень щодо розгляду справи №5006/19/36пд/2012 господарським судом Донецької області, суд робить висновок про відсутність передбачених п.5 ст.80 ГПК підстав для припинення провадження у зазначеній справі.
Відповідно до п.1.3 Статуту Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів АКБ «Укрсоцбанк» від 09.03.2010р., Публічне акціонерне товариство „Укрсоцбанк" є правонаступником Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк», створеного в організаційно-правовій формі відкритого акціонерного товариства. Публічному акціонерному товариству «Укрсоцбанк» належать всі права та обов'язки, все рухоме та нерухоме майно, які належали Акціонерному комерційному банку соціального розвитку «Укрсоцбанк».
З огляду на вищевикладене, кредитором за договором відновлювальної кредитної лінії №18/059-КВ від 06.06.2007р. (зі змінами) та іпотечним договором від 06.06.2007р. виступає Публічне акціонерне товариство „Укрсоцбанк".
Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, суд вважає вимоги позивача про визнання недійсними зазначених договорів такими, що підлягають залишенню без задоволення, враховуючи наступне:
Заявляючи позов про визнання недійсним договору, позивач має довести наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настанням відповідних наслідків.
Відповідно до статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного Кодексу України, а саме: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; 2)особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3)волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.
Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом, що встановлено ч. 3 ст. 533 Цивільного кодексу України.
Визначення терміну "іноземна валюта" як "валютної цінності" містить ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993 р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", зокрема, ст. 1 Декрету визначає, що іноземна валюта -це іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових (клірингових) одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших фінансових установ за межами України.
Як встановлено ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України № 15-93 від 19.02.1993р. "Про систему валютного регулювання і валютного контролю":
- Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом;
- генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання;
- індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції;
- порядок і терміни видачі ліцензій, перелік документів, необхідних для одержання ліцензій, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.
За наявності банківської ліцензії та за умови отримання письмового дозволу Національного банку України банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями, зазначеними у п. 2.3 Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Національного банку України № 275 від 17.07.2001р.
Стаття 49 Закону України "Про банки і банківську діяльність" відносить до кредитних операції, зазначені у пункті 3 частини першої та у пунктах 3 - 7 частини другої статті 47 цього Закону, зокрема, розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.
Виходячи з викладеного, банк як фінансова установа може здійснювати кредитування як валютну операцію, при наявності банківської ліцензії та письмового дозволу Національного банку України.
Відповідач станом на час укладання кредитного договору мав видані Національним банком України банківську ліцензію №5 на право здійснювати банківські операції, визначені частиною першою та п.п. 5 - 11 частини другої ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність", дозвіл №5-2 на право здійснення операцій, визначених п.п.1 - 4 частини другої та частиною четвертою ст. 47 Закону України "Про банки і банківську діяльність" згідно з додатком до цього дозволу.
Отже, відповідач мав право здійснювати операції з валютними цінностями із розміщенням залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, тобто кредитування в іноземній валюті на підставі банківської ліцензії та дозволу.
Крім того, ч.4 ст. 5 Декрету КМУ №15-93 встановлено, що індивідуальної ліцензії потребують операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, проте до теперішнього часу ці межі законодавчо не встановлені. Отже, будь-які операції з надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті (незалежно від строків та сум) отримання індивідуальної ліцензії не потребують.
Відповідно до п. 1.5. Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 483 від 14.10.2004р. використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється: якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями); у випадках, передбачених законами України. У всіх інших випадках використання іноземної валюти як засобу платежу можливе лише за наявності ліцензії. Отримувачем відсотків, комісій за кредитним договором є відповідач (банк), таким чином, посилання позивача на обов'язкове одержання індивідуальної ліцензії на використання іноземної валюти на території України, як засобу платежу, є помилковим.
Згідно з приписами ст. 2 Закону України „Про банки та банківську діяльність" банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми. У свою чергу, термін «кошти» законодавець визначив як гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.
Таким чином, законними є надання кредиту в іноземній валюті, так і вимоги щодо повернення коштів позичальником коштів у валюті отриманого кредиту. З урахуванням викладеного, вимоги позивача не відповідають умовам спірного кредитного договору, та суперечать нормам Цивільного кодексу України, Закону України «Про банки та банківську діяльність».
На підставі вищевикладеного, доводи позивача щодо незаконного укладення кредитного договору про відкриття кредитної лінії договору відновлювальної кредитної лінії №18/059-КВ від 06.06.2007р. є необґрунтованими.
Беручи до уваги викладені вище обставини, суд відмовляє в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Граундхог», м. Донецьк до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», м. Київ, про визнання недійсними кредитного договору відновлювальної кредитної лінії №18/059-КВ від 06.06.2007р. як необґрунтовано заявлених.
Разом з цим, правовою підставою визнання недійсним іпотечного договору від 06.06.2007р. позивач визначив ч.2 ст.548 ЦК України, за якими недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню, а недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Відтак, беручи до уваги викладений вище висновок суду про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору відновлювальної кредитної лінії №18/059-КВ від 06.06.2007р., наразі відсутні правові підстави для визнання недійсним відповідно до ч.2 ст.548 ЦК України іпотечного договору 06.06.2007р., яким забезпечувалось виконання вищевказаного кредитного договору.
Крім того, відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є способом захисту порушених прав, проте позивачем не доведено в чому саме полягає порушення його прав внаслідок укладення спірних договорів.
Отже, беручи до уваги, що вимоги позивача не відповідають приписам закону, суд відмовляє в їх задоволенні в повному обсязі.
Відповідно до ст.49 ГПК України, судовий збір підлягає віднесенню на позивача.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.129 Конституції України, ст.ст. 202-203, 215, 626-629, §6 Глави 49, §2 Глави 71 Цивільного кодексу України, Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.ст.345-348 Господарського кодексу України, Законом України «Про іпотеку», ст.ст.1, 4, 22, 27, 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Граундхог», м. Донецьк до Публічного акціонерного товариства «Укрсоцбанк», м. Київ, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Енглер-Україна», м. Київ про визнання недійсними кредитного договору відновлювальної кредитної лінії №18/059-КВ від 06.06.2007р. та іпотечного договору від 06.06.2007р. - відмовити.
У судовому засіданні 12.06.2012р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення за правилами ст.ст.84-85 ГПК України підписано 18.06.2012р.
Суддя Демідова П.В.