"14" червня 2012 р. Справа № 28/5005/265/2012
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів: Дерепи В.І. -головуючого (доповідача), Бондар С.В., Грека Б.М.,
за участю повноважних представників: позивача -ОСОБА_3
відповідача -
розглянувши касаційну скаргу Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи підприємця ОСОБА_4 на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2012 року у справі за позовом Суб'єкта підприємницької діяльності -фізичної особи підприємця ОСОБА_4 до Фермерського господарства "Ромашка біла" про стягнення 31187,85 грн.,
У січні 2012 року позивач звернувся до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача про витребування належного позивачеві за накладними №03/12/01 від 03.12.2009 року; №03/12/02 від 03.12.2009 року; №03/12/03 від 03.12.2009 року; №03/12/04 від 03.12.2009 року майна, а саме: сіялка СЗ-36003, культиватор КПС 013, катки ЗККС 005, транспортний причеп 006, сцепка С-11 007, сцепка навісна 009, сцепка навісна 008, сіялка СУПН-8 010, культиватор КПС 011, культиватор КПС 012, культиватор КПС 014, культиватор КПС 004, борона БДТ- 3 015, плуг ПЛ-5-35 017, плуг ПЛ-3-35 018, очисна машина ОВС 021, культиватор КПВ 39 022, тракторний причеп ПС 023, бочка для води 18 м3 024, станок деревообробний 029, трактор ЮМЗ -6, борона 063-092 - 29 шт., жалюзі 097 - 4 шт., стілець 098 -10 шт., зернопогрузчик 020- 1 шт., оприскувач 102, розприскувач добрива 111, прес - підборщик 101, культиватор КПН 100 та про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження вказаним майном.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 31 січня 2012 року (суддя Манько Г.В.) позов задоволений повністю. Витребувано у відповідача належне позивачеві за накладними №03/12/01 від 03.12.2009 року; №03/12/02 від 03.12.2009 року; №03/12/03 від 03.12.2009 року; №03/12/04 від 03.12.2009 року майно та усунено перешкоди у здійсненні права в користуванні та розпорядженні зазначеним майном. Стягнуто з відповідача на користь позивача судовий збір в сумі 1609,50 грн.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2012 року рішення суду скасовано. В позові відмовлено.
Не погоджуючись з вказаною постановою суду, скаржник просить її скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Обговоривши доводи касаційної скарги, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що постанова апеляційного господарського суду підлягає залишенню без змін, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як правильно було встановлено апеляційним господарським судом, 13 січня 2009 року між сторонами у справі був укладений договір позики, згідно умов якого позикодавець передає позичальнику у власність грошові кошти в сумі 11187,85 грн. в порядку та на умовах, передбачених даним договором.
Згідно п.5 укладеного договору позичальник зобов'язався повернути суму позики не пізніше 20.10.2009 року.
Крім того, 3 березня 2009 року між сторонами у справі був укладений договір позики, згідно умов якого відповідач отримав безпроцентну позику в сумі 10000 грн. в порядку та на умовах, передбачених даним договором.
Згідно п.5 укладеного договору позичальник зобов'язався повернути суму позики не пізніше 20.10.2009 року.
Також, 2 червня 2009 року між сторонами у справі був укладений договір позики на суму 10000 грн. в порядку та на умовах, передбачених даним договором.
Згідно п.5 укладеного договору позичальник зобов'язався повернути суму позики не пізніше 20.10.2009 року.
З матеріалів справи вбачається, що на підставі накладних №03/12/01, №03/12/02, №03/12/03, №03/12/04 від 3 грудня 2009 року позивачем відповідачеві було передано майно в рахунок погашення заборгованості за укладеними договорами позик від 13.01.2009 року, від 03.03.2009 року, від 02.06.2009 року на загальну суму 31187,85 грн. (а.с.18-21).
Згідно з актом зарахування однорідних вимог, складеним та підписаним між сторонами у справі 3 грудня 2009 року, сторони дійшли згоди про припинення взаємних зобов'язань в сумі 31187,35 грн., які виникли за наслідками укладення зазначених договорів позики та накладних від 3 грудня 2009 року (а.с.24).
Звертаючись з позовом до суду, позивач послався на той факт, що належне йому за вказаними накладними майно знаходиться у відповідача, у зв'язку з відсутністю приміщення для його зберігання і неодноразові звернення позивача з вимогою до відповідача про його повернення залишались відповідачем без реагування.
Згідно ст.319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
На підставі ст.387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння здійснюється шляхом подання до суду віндикаційного позову. Предметом віндикаційного позову є вимога позивача до відповідача про витребування майна із чужого незаконного володіння, яка повинна мати відповідні підстави, що тягнуть за собою визначені законом правові наслідки.
Підставою віндикаційного позову є обставини, які підтверджують правомірність вимог позивача про повернення йому майна з чужого незаконного володіння (це факти, що підтверджують право власності на витребуване майно, вибуття його з володіння позивача, перебування його в натурі у відповідача та ін.).
Тобто, позивач повинен довести факт вибуття майна з його володіння, наявність майна у незаконному володінні відповідача, відсутність у відповідача правових підстав для володіння майном.
Розглядаючи справу, апеляційний господарський суд дійшов правильного висновку про те, що зазначені обставини позивачем в установленому порядку доведені не були.
Тому, правильно суд апеляційної інстанції визнав таким, що не відповідає фактичним обставинам справи висновок місцевого господарського суду про те, що фактична передача майна за накладними від 03.12.2009 року не відбулася і, як наслідок, про знаходження майна у незаконному володінні відповідача.
Крім того, об'єктом віндикаційного позову може бути індивідуальне визначене майно.
Тобто, витребувати з чужого незаконного володіння можна лише індивідуально визначене майно. Власник може вимагати повернення саме того майна, що вибуло з його володіння.
Згідно ст.184 Цивільного кодексу України річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її.
Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.
Річ є визначеною родовими ознаками, якщо вона має ознаки, властиві усім речам того ж роду, та вимірюється числом, вагою, мірою.
Річ, що має лише родові ознаки, є замінною.
Як правильно було встановлено судом апеляційної інстанції, позивач, звертаючись з позовом до суду, просив витребувати у відповідача майно, яке не було визначене індивідуальними ознаками, посилаючись, в підтвердження наявності у нього права власності на це майно на накладні від 03.12.2009 року, в яких це майно індивідуально не визначено, оскільки відсутні паспортні дані, інвентаризаційний номер, рік випуску, реєстраційні дані Держтехнагляду даного майна, тощо.
Згідно ст.391 Цивільного кодексу України власник має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Підставою подання позову про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном є факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей.
На підставі ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст.32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Приймаючи оскаржувану постанову, якою скасовано рішення місцевого господарського суду, апеляційний господарський суд вірно визнав необгрунтованим висновок місцевого суду про визнання такими, що можуть вважатись належними та допустимими доказами документи, надані позивачем в підтвердження заявлених ним позовних вимог та відмовив позивачеві в задоволенні позовних вимог за їх недоведеністю.
За таких обставин, оскаржувана постанова відповідає вимогам закону і обставинам справи, тому підстав для її зміни немає.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд
Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2012 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Головуючий, суддя В.Дерепа
Судді С.Бондар
Б.Грек