Справа № 2а/1570/946/2011
06 червня 2012 року
м.Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Цховребової М.Г.
суддів - Стеценка О.О., Федусика А.Г.
при секретарі судового засідання - Парій І.І.
за участю:
позивача - ОСОБА_1
представника позивача - ОСОБА_3
перекладача - ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій, Державної міграційної служби України про визнання рішення нечинним та зобов'язання вчинити певні дії, -
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Державного комітету України у справах національностей та релігій, Державної міграційної служби України про визнання рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій від 28.09.2010 року № 480-10, яким позивачу відмовлено в наданні статусу біженця в Україні, нечинним з моменту його прийняття; зобов'язання надати позивачу статус біженця в Україні.
В судовому засіданні позивач та представник позивача підтримали адміністративний позов, просили суд задовольнити його в повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві та у письмових поясненнях по справі. (а.с.4-6, 167-170)
Відповідачі в судове засідання не прибули. Про дату, час і місце судового розгляду повідомлені належним чином (а.с.189, 190), про причини неприбуття суд не повідомили, заяв про відкладення розгляду справи від них не надійшло. Заперечення проти позову до суду не надійшли.
Виходячи з наведеного, суд вважає за можливе розглянути справу за даною явкою.
Суд, заслухавши пояснення позивача та представника позивача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, дійшов до висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю, з наступних підстав.
В судовому засіданні встановлено, що позивач -ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянин Сирії, прибув на територію України 11.12.2008 року таємно, без документів. (а.с.52-55)
7 квітня 2009 року позивач звернувся до Управління міграційної служби в Одеській області із заявою про надання статусу біженця (а.с.37-38), з зазначенням наступних причин звернення: «Я є представником партії Робоча партія Курдистан. До вказаної партії я вступив у 1991 році, коли мені було 13 років. Зі всіх представників моєї родини більша частина відноситься до РПК. З моїх близьких родичів тільки я співпрацюю з РПК. Наступними є тільки двоюрідні та троюрідні брати. В 2003 році був вбитий ОСОБА_2 (це був один з керівників РПК в області Алепо. Всього таких керівників було двоє, другим є ОСОБА_5 -був вбитий у ІНФОРМАЦІЯ_2, до смерті він був єдиним лідером РПК в області Алепо). Під керівництвом вказаних лідерів відносилося біля 350 сел. ОСОБА_2 був вбитий з вогнепальної зброї на дорозі. Після зазначеної смерті, представники державної спец структури «Амен Алдуле»(переклад -безпека держави, це підрозділ «Мухабарату») почали розшукувати прибічників ОСОБА_2. З 2003 року представники спецслужби почали перевіряти адреси всіх прибічників РПК. Я з 2003 року вже практично не проживав у своєму будинку. Практично кожного дня до нашого будинку приходили представники Амен Алдуле, вони вривалися до будинку, шукали листівки, мене, зброю тощо. В січні 2004 року представники вказаної організації заарештували мене вдома, я просидів у них 3 доби (мене сильно били та питали хто відноситься до РПК та де проживають ці люди). Після 3 діб мене відпустили під розписку про невиїзд. В період з 2004 по листопад 2008 року я проживав у Алепо, Айн Аль-Араб, своєму селі та інших.
Щодо моєї діяльності -я відносився до групи під назвою «Азаді» (свобода), всього в групі було 15 осіб. Склад групи, назва змінювались кожні 3-ри місяці. Кожного разу перед тим, як розійтися, ми домовлялися про те, де зустрінемося через якийсь час та обговорювали місце наступної зустрічі. Представників міняли наступним чином: по три чоловіка переводили до іншої, наступні 3 місяці три чоловіка до іншої групи, поки не зміняться всі.
До функціональних обов'язків нашої групи входило: розповсюдження інформації: листівки, газети, усної інформації про вбитого бойовика, президента країни. Фінансові питання: зібрання грошей та передача їх керівникам підрозділів, фінансистам, родичам загиблих тощо. Військові обов'язки -підготовка бойовиків: психологічна підготовка, політична, економічна, географічна, типографічна підготовка. Підготовка із зброєю проходила в Лівані, а не в Сирії. Озброєну перепідготовку я проходив, як і всі інші один раз у 6 місяців. Де знаходяться бази в Лівані я не можу вказати -це тайна. До тайни також відноситься місце перебування представників РПК, бази, дійсні установчі дані осіб, нелегальні тропи партизанів, таємні слова лідера Оджалана, що відбувається на території між підрозділами РПК; хто ким є та й далі; звідки кожна особа, з якого міста.».
В анкеті позивача, як особи, яка звернулась з заявою про надання статусу біженця, від 07.04.2009 року (а.с.46-51) зазначено зокрема, що ОСОБА_1:
- народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в Сирії, провінція Алепо, смт. Кубані (на арабській Айн Аль-Араб), село Кумлух Шиюх (залишилась назва Шиюх);
- громадянин Сирії, курд, мусульманин;
- рідна мова -курдська, володіє арабською вільно, турецька, англійська -на початковому рівні;
- одружений;
- члени сім'ї, які не супроводжують заявника: батько, помер у 2001 році через хворобу; ОСОБА_6 -мати, приблизно 1960 року народження, народилася в Айн Аль-Араб, домогосподарка, постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1; ОСОБА_7 -брат, 1977 року народження, займається фермерством, народився в с. Кумлух Шиюх, постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1; ОСОБА_8 -дружина брата, біля 28 років, народилася в Айн Аль-Араб, домогосподарка, постійно проживає за адресою: АДРЕСА_1; також багато двоюрідних сестер та братів, дядьків та тіток - всього біля 250 осіб;
- освіта: школа, с. Кумлух Шиюх, 1984-1993 роки, атестат про закінчення 9 класів;
- раніше займався політикою та хазяйством по будинку;
- в Україні проживає за адресою: АДРЕСА_2;
- з червня 2006 року по 10.11.2008 року проживав у Алепо, Кубані тощо, періодично відвідував родичів в своєму селі;
- 10.11.2008 року офіційно вилетів до Москви, з Москви виїхав 8-9 грудня 2008 року, мій родич ОСОБА_9 (громадянин України) зустрічав мене 11.12.2008 року в м. Одесі;
- в інших країнах за наданням притулку або за наданням статусу біженця не звертався;
- військовозобов'язаний.
Наказом Управління міграційної служби в Одеській області № 26 від 07.04.2009 року «Про дозвіл у прийнятті заяви про надання статусу біженця»прийнято до розгляду заяву позивача та згідно чинному законодавству зобов'язано провести відповідну процедуру. (а.с.45)
07.04.2009 року позивача ознайомлено з порядком прийняття рішення за його заявою, правами і обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. (а.с.57-58)
27.04.2009 року головним спеціалістом -юристом управління міграційної служби в Одеській області Максименком А.В. в присутності перекладача проведено співбесіду (а.с.59-63), під час проведення якої позивач зазначив, зокрема на питання:
- Скільки разів Ви приїжджали до свого будинку до села Кумлух Шиюх в період з 2003 по листопад 2008 року?
- До дому приїжджав за вимог матері десь 2-чі на місяць. В будинку затримувався на 2-3 години. Як правило до будинку повертався вночі чи у вечорі.
- Вас під час повернення до села затримували хоч раз?
- Ні. Мене затримували до 2003 року.
- Коли Вас заарештовували та на який час?
- Десь в квітні 2001 року мене заарештували в селі Кубані (Айн Аль-Араб), після святкування Новруза. Мене тримали в поліцейській дільниці -райвідділ Аміндоуля. В поліції перебував на протязі 3 діб. Кожного дня мене лупцювали. В поліції знали, що я є представником Робочої партії Курдистану, але родина заплатила 800 доларів, тому мене відпустили. В поліції це було оформлено, як помилка.
- Що означає слово помилка?
- Поліція заарештовує. Вони наприклад знають, що я є представником РПК, але за гроші відписують документ, що помилися. Тобто по документам вказується, що я не відношусь до РПК.
- Коли Вас було призначено на посаду старшини?
- З 2001 по 2008 роки. В 2001 році я почав проходити підготовку, а з 2002 чи 2003 року приступив до виконання обов'язків.
- Ви особисто воювали?
- Ні. Річ в тому, що моя родина маленька і в цих випадках воювати не беруть. Я міг погодитися, але батьки були проти, тому мене не відправляли.
- Ви підготовку проходили? Коли це відбувалося?
- Так, один раз проходив підготовку в Лівані. Офіційно проходив підготовку у 2002 році. Неофіційно здійснював це багато разів (як правило здійснював це перед святкуванням відкриття партії).
- Якщо Ви не проходили військової підготовки, як Вам могли пропонувати їхати до Туреччини?
- Це здійснюється за власним бажанням. Якщо би я погодився -мене би знов відправили до Лівану для проходження військового навчання, яке здійснюється від 6 місяців до року.
- У Вас були проблеми при виїзді з Сирії?
- Ні, мене провили на літак та й все. В аеропорту була домовленість.
- Приїзд до України пов'язаний із тим, що у Вас тут проживає брат?
- Взагалі я потрапив до України через наявність фінансових коштів. Я хотів потрапити до країн Європи, але не міг за браком грошей.
- У Вас є родичі, крім брата в Україні, що проживають за кордоном?
- Ні.
- Ви до виїзду займалися політичною діяльністю?
- Я практично з кінця 2007 року перестав працювати.
Згідно з висновком працівника щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця позивачу від 28.04.2009 року (а.с.84-85), причиною виїзду з країни громадської належності заявник називає наступне: іноземець з 1991 року був представником Робоча партія Курдистану; з близьких родичів до цієї організації відносився тільки заявник; з 2003 року представники спецслужби почали перевіряти адреси всіх прибічників РПК, тому з цього ж періоду заявник практично не проживав у своєму будинку; практично кожної доби до будинку, де проживали батьки іноземця, приходили представники «Амен Алделе», їх метою було затримання іноземця та розшук листівок; у січні 2004 року вдома, представниками вказаної організації був заарештований ОСОБА_1; він просидів у поліцейській дільниці протягом 3 діб; під час допитів його питали про інших представників РПК, сильно лупцювали; в період з 2004 року по листопад 2008 року він проживав у Алепо, Айн Аль-Араб, своєму селі та інших місцях.
Враховуючи вищезазначене, розглянувши справу № 09/91 заявника громадянина Сирії -ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, головний спеціаліст -юрист відділу у справах біженців Максименко А.В., прийшов до висновку, що на підставі проведеного інтерв'ю та вивчення матеріалів справи, що не виключають можливості вважати обґрунтованими побоювання стати жертвою переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи, або політичних переконань, і вимагають подальшої перевірки, вважає доцільним прийняти рішення: про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.
Наказом Управління міграційної служби в Одеській області № 32 «Про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця»прийнято рішення про здійснення оформлення необхідних документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця громадянину Сирії ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1. (а.с.86)
30.04.2009 року Управлінням міграційної служби в Одеській області направлено письмові запити до відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб ГУМВС України в Одеській області, УМВС України в Одеській області, УСБ України в Одеській області щодо повідомлення про наявність або відсутність інформації, яка перешкоджала б наданню позивачу статусу біженця в Україні, та направлення на ідентифікацію позивача. (а.с.87-92)
Листом відділу у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Одеського міського управління ГУМВС України в Одеській області № 31/30-1263 від 15.06.2009 року повідомлено: «компрометуючими матеріалами відносно вказаної особи не володіємо.». (а.с.93)
Листом Управління служби безпеки України в Одеській області № 65/1/2-5444 від 23.06.2009 року повідомлено: «інформацією, яка б перешкоджала отриманню громадянином Сирії ОСОБА_1, 1978 р.н., статусу біженця, Управління не володіє.». (а.с.94)
Наказом Управління міграційної служби в Одеській області № 48 від 26.06.2009 року «Про дозвіл на продовження розгляду документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця»за поданням головного спеціаліста-юриста відділу у справах біженців Управління міграційної служби в Одеській області Максименка А.В. від 26.06.2009 року (а.с.95) прийнято рішення про подовження оформлення особової справи № 09/91 на позивача та підготування особової справи до направлення в Деркомнацрелігій України для прийняття остаточного рішення. (а.с.96)
У висновку органу міграційної служби щодо відмови в наданні статусу біженця позивачу від 24.03.2010 року, справа № 09/91 (а.с.71-76), зазначено, зокрема: «Відсутність однакових даних є негативним елементом, але у висновку буде мати тільки другорядне значення. …
За аналізом справі можна дійти висновку, що іноземець потрапив до України за економічними причинами, подана до Управління інформація була найвірогідніше навмисно перебільшена, що здійснено з метою фактичної легалізації на території України. …
Крім цього, за особистою розповіддю щодо свого переслідування можна ствердити про надання до Управління неправдивої інформації. Так, за заявою та анкетою ОСОБА_1 з 2003 року практично не проживав у батьківському будинку. Річ в тому, що саме в 2003 році був вбитий його двоюрідний брат ОСОБА_2, який був одним з керівників Робочої партії Курдистану. Після цього вбивства спецслужби Сирії почали розшукувати абсолютно всіх прибічників цієї організації, насамперед тих, хто працював разом із ОСОБА_2. Якщо взяти за основу той факт, що заявник перебував з 2003 року в розшуку, незрозумілим залишається факт отримання ним довідки про відсутність судимості, яка видана відділом карної безпеки при МВС Сирії. З урахуванням того, що іноземець розповів про 3 добове затримання (відбулося у січні 2004 року) та з урахуванням доповіді щодо його розшуку правоохоронними структурами, вбачається, що іноземець надає неправдиві дані, тому як він 15.08.2004 року отримав довідку з відділу кримінальної безпеки. …
За отриманими даними, іноземець переслідувався правоохоронними структурами починаючи з 2003 року. При цьому з країни громадянського походження він виїхав офіційно, за національним паспортом, що відбулося 10.11.2008 року, тобто через 5 років, як його почали переслідувати.
В підтвердження щодо переслідування заявник розповів, що його у січні 2004 року було затримано спецструктурами Сирії. При цьому його протримали у поліцейському відділенні на протязі 3 діб. В даному випадку вважається, що 3 добове затримання не може вважатися переслідуванням, а якщо би іноземець підозрювався в причетності до терористичної діяльності, його би не відпустили.
З Сирії, як вже було вказано, заявник вилітав офіційно рейсом літаку Aлепо Москва. При цьому в аеропорту при проходженні прикордонних терміналів, що відбувалося мінімум два рази, його би при наявності розшуку вже би затримали.
Незрозумілим також залишається наступний факт. Іноземця переслідували з 2001 року до моменту виїзду. При цьому він неодноразово виїжджав до Лівану, де проходив спецнавчання у терористичних таборах. Вважається, що при наявності небезпеці в країні походження, ОСОБА_1 обов'язково би залишився у Лівані. …
- одним з елементів, що побічно підтверджує факт економічної зацікавленості заявника в потраплянні до України є його заява про те, що він неодноразово виїжджав до Лівану на заробітки.
- другим фактом є висловлювання щодо економічної зацікавленості до України, де заявник стверджує: «я хотів потрапити до країн Європи, але не міг за браком коштів». …
Іноземець звернувся до міграційної структури саме з метою фактичної легалізації на території України. Це підтверджує той факт, що заявник вирішив не залишатися у Російській Федерації. В даному випадку вбачається, що можливо РФ міжнародним законодавством не належить до третіх безпечних країн, але заявник міг подати клопотання щодо отримання статусу біженця в РФ та ця країна є такою, де існує найбільша національна меншина курдів в світі. В даному випадку заявник потрапив на територію України не через намагання отримати статусу біженця, а з метою нелегального виїзду до країн Європи. …
Під час заповнення анкети особи, яка звернулася з метою отримання статусу біженця, заявником було вказано, що до України він виїхав через наявність в Україні близького родича -громадянина України ОСОБА_9. В протоколі співбесіди було виявлено, що заявник надав неправдиву інформацію та зазначена особа виконували обов'язки тільки перекладача.
Під час подання клопотання щодо отримання статусу біженця заявником було вказано, що його було затримано спецслужбами на 3 доби, що відбувалося у січні 2003 року. Під час протоколу була отримана інформація, що затримання проводили правоохоронні структури а це відбулося у січні 2001 року. …
Таким чином, враховуючи вищевикладене, відповідно до ст. 1 Закону України «Про біженців», вважаю за доцільне відмовити у наданні статусу біженця громадянину Сирії -ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.».
Рішенням Державного комітету у справах національностей та релігій від 28 вересня 2010 року № 480-10 «Про відмову в наданні статусу біженця»підтримано висновок Управління міграційної служби в Одеській області та відмовлено у наданні статусу біженця позивачу, відповідно до абзацу п'ятого статті 10 Закону України «Про біженців», як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, відсутні. (а.с.193)
Письмовим повідомленням від 07.10.2010 року № 17-9-1619 позивача сповіщено про відмову в наданні статусу біженця, роз'яснено порядок оскарження вищезазначеного рішення та обов'язок, у разі невикористання права на оскарження, залишити територію України в установлений строк за відсутності інших законних підстав для перебування в Україні.
Зазначене повідомлення отримане позивачем 26.10.2010 року. (а.с.166)
В судовому засіданні також встановлено, що на ім'я ОСОБА_1, ім'я матері ОСОБА_6, що народився у Кумлюку в 1978 році, у 1997 році видано Атестат про середню освіту відділення гуманітарних наук за реєстраційним № 7838 Управління освіти провінції Ракка Міністерства освіти Сирійської АР. (а.с.78)
Згідно Розсиланню паспртно-іміграційного департаменту Міністерства внутрішніх справ Сирійської АР від 02.12.2002 року, розшук громадянина ОСОБА_1 припинений з п. 15409 зі ст. 10 від 2001 року, зі ст. 24 від 2002 року, якій ще у процесі оформлення. (а.с.82)
В судовому засіданні позивач підтвердив вищенаведені анкетні дані, обставини щодо прибуття та знаходження в Україні, причини еміграції та причини і підстави звернення із заявою про надання йому статусу біженця, з рішенням за результатами розгляду якої він не згоден.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст. 71 КАС в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали.
Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.
Спірні правовідносини врегульовано національним законодавством та міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (чинними та у редакції станом на момент виникнення відповідних правовідносин): Законом України «Про біженців»від 21 червня 2001 року № 2557-III (далі -ЗУ № 2557-III), Положенням про управління (відділ, сектор) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та релігій, затвердженим Наказом Державного комітету України у справах національностей та релігій від 12 лютого 2009 р. № 15 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11 березня 2009 р. за № 228/16244 (далі -Положення про управління), Конвенцією «Про статус біженців»від 28 липня 1951 року, приєднання до якої відбулось на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції про статус біженців та Протоколу щодо статусу біженців»від 10 січня 2001 року № 2942-III (далі -Конвенція), Угодою між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців від 23 вересня 1996 року ратифікація якої відбулась на підставі Закону України «Про ратифікацію Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців та Протоколу про доповнення пункту 2 статті 4 Угоди між Урядом
України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців»від 21 жовтня 1999 року № 1185-XIV (далі -Угода), Керівництвом з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців ООН від 1992 року.
Абзацом 2 частини 1 статті 1 ЗУ № 2557-ІІІ встановлено, що біженець -особа, яка не є громадянином України і внаслідок цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Згідно зі ст. 1 Конвенції, у цій Конвенції термін «біженець»означає особу, яка:
1) вважалася біженцем згідно з угодами від 12 травня 1926 р. і 30 червня 1928 р. або згідно з конвенціями від 28 жовтня 1933 р. і 10 лютого 1938 р., Протоколом від 14 вересня 1939 р. або згідно зі Статутом Міжнародної організації у справах біженців;
постанови про відмову в праві вважатися біженцями, ухвалені Міжнародною організацією у справах біженців у період її діяльності, не перешкоджають тому, щоб статус біженця надавався особам, які задовольняють умовам, викладеним у пункті 2 цього розділу;
2) внаслідок подій, які відбулися до 1 січня 1951 р., і через обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознакою расової належності, релігії, громадянства, належності до певної соціальної групи чи політичних поглядів знаходиться за межами країни своєї національної належності і не в змозі користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися таким захистом внаслідок таких побоювань; або, не маючи визначеного громадянства і знаходячись за межами країни свого колишнього місця проживання в результаті подібних подій, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок таких побоювань.
З аналізу наведених норм вбачається, що поняття «біженець»включає чотири обов'язкові ознаки, а саме:
- знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства -за межами країни свого колишнього місця проживання;
- наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
- неможливість або небажання користуватись захистом країни походження внаслідок таких побоювань;
- побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
При цьому суд вважає, що «побоювання стати жертвою переслідувань»складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання»є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Саме під впливом цієї суб'єктивної оцінки особа вирішує покинути країну і стати біженцем. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Згідно ст. 6 ЗУ № 2557-ІІІ до компетенції спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції належить:
- прийняття рішень про надання, втрату і позбавлення статусу біженця;
- координація взаємодії інших органів виконавчої влади з питань, що стосуються біженців;
- розроблення і затвердження зразків довідок про подання особою заяви про надання статусу біженця, про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця, про прийняття скарги до розгляду, про звернення до суду та переліку документів і їх зразків, необхідних для вирішення питання про надання, втрату і позбавлення статусу біженця;
- розгляд скарг на рішення органів міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця та про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця та скасування цих рішень, якщо вони були прийняті з порушенням законодавства про біженців;
- видача довідок про прийняття скарги до розгляду та про звернення до суду;
- ведення централізованого обліку та створення централізованої інформаційної системи про осіб, які подали заяви про надання статусу біженців;
- збір та аналіз інформації щодо наявності у країнах походження біженців умов, зазначених у абзаці другому статті 1 цього Закону;
- створення та утримання пунктів тимчасового розміщення біженців;
- підготовка до розгляду Кабінетом Міністрів України пропозицій про визначення обсягів фінансування заходів, які здійснюються на виконання цього Закону;
- контроль за виконанням цього Закону.
Стаття 7 ЗУ № 2557-ІІІ закріплює компетенцію органів міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, в тому числі прийняття заяв від іноземців та осіб без громадянства про надання їм статусу біженця у порядку, передбаченому цим Законом та прийняття рішень про оформлення документів для вирішення питання щодо надання, втрати або позбавлення статусу біженця.
Згідно з ст. 8 ЗУ № 2558-ІІІ служба безпеки України та її органи на місцях при зверненні органів міграційної служби у межах своєї компетенції вживають заходів до виявлення серед осіб, які подали заяви про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, таких, яким статус біженця не надається відповідно до абзаців другого, третього і четвертого статті 10 цього Закону. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб та його органи в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі реєструють осіб, які подали заяви про надання їм статусу біженця, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їм статусу біженця, яким надано такий статус та які оскаржили рішення щодо статусу біженця.
Відповідно до ч. 6 ст. 9 ЗУ № 2557-ІІІ особи, які не є громадянами України та на законних підставах тимчасово перебувають на території України і під час такого перебування в країні їх громадянської належності чи постійного проживання виникли умови, зазначені у абзаці другому статті 1 цього Закону, внаслідок яких вони не можуть повернутися до країни свого походження і мають намір набути в Україні статусу біженця, повинні звернутися до відповідного органу міграційної служби із заявами про надання їм статусу біженця до закінчення строку дії дозволу на перебування в Україні.
Статтею 10 ЗУ № 2557-ІІІ передбачено, що статус біженця не надається особі:
- яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві;
- яка вчинила тяжкий злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою набуття статусу біженця, якщо таке діяння віднесено Кримінальним кодексом України до тяжких злочинів;
- яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об'єднаних Націй;
- стосовно якої встановлено, що умови, передбачені абзацом другим статті 1 цього Закону, відсутні;
- яка до прибуття в Україну була визнана біженцем або отримала притулок в іншій країні;
- яка до прибуття в Україну з наміром набути статусу біженця перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених з сім'ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їхніх нащадків (дітей, онуків).
Частиною 2 статті 12 ЗУ № 2557-ІІІ встановлено, що під час співбесіди заявникові, який не розуміє українську або російську мову, орган міграційної служби забезпечує перекладача, який перекладає на мову, якою заявник може спілкуватися. Заявник має право залучити перекладача за свій рахунок або за рахунок інших юридичних чи фізичних осіб. Перекладач повинен суворо дотримуватися конфіденційності з обов'язковим оформленням органом міграційної служби розписки про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника. Співбесіда з дитиною, розлученою з батьками, проводиться в присутності її законного представника, який подав заяву про надання статусу біженця від імені дитини, психолога або педагогічного працівника. На прохання законного представника дитини, розлученої з сім'єю, співбесіда з такою дитиною проводиться в присутності адвоката.
Згідно з ч. 3 ст. 12 ЗУ № 2557-ІІІ рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби.
Відповідно до ст. 13 ЗУ № 2557-ІІІ розгляд заяви про надання статусу біженця здійснюється органами міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця. У разі потреби строк розгляду може бути продовжено керівником органу міграційної служби за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більше ніж до трьох місяців.
Працівником органу міграційної служби проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частиною другою статті 12 цього Закону.
Орган міграційної служби разом з органами внутрішніх справ, служби безпеки здійснює перевірку наявності обставин, за якими статус біженця не надається відповідно до абзаців другого, третього і четвертого статті 10 цього Закону.
Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про надання їй статусу біженця, орган міграційної служби готує письмовий висновок щодо надання або відмови у наданні статусу біженця.
Особова справа заявника разом з письмовим висновком органу міграційної служби, який розглядав заяву, надсилається до спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції для прийняття остаточного рішення за заявою.
Згідно ст. 14 ЗУ № 2557-ІІІ рішення за заявою про надання статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більше ніж до трьох місяців.
На основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця.
Якщо спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції прийняв рішення про відмову у наданні статусу біженця, орган міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі протягом семи робочих днів з дня його отримання надсилає або видає особі, стосовно якої прийнято це рішення, письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення. Довідка про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця, вилучається, про що орган міграційної служби протягом трьох робочих днів інформує орган внутрішніх справ за місцем проживання заявника і відповідний орган спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб. Національний паспорт та інші документи, що перебували на зберіганні в органі міграційної служби, повертаються власникові.
Відповідно до ч. 2 ст. 16 ЗУ № 2557-ІІІ, рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції про відхилення скарги про відмову у прийнятті заяви про надання статусу біженця, про відхилення скарги про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, про відмову у наданні, втрату або позбавлення статусу біженця можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку до суду.
Відповідно до абз. 2 п. 1 Положення про Державний комітет у справах національностей та релігій є спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції в межах, визначених законодавством про біженців.
Відповідно до ст. 3 Угоди співробітництво між Урядом та Управлінням Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців у галузі надання міжнародного захисту і гуманітарної допомоги біженцям та іншим особам, які належать до компетенції Управління Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, здійснюється на основі Статуту Управління Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, відповідних рішень та резолюцій Управління Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, прийнятих органами Організації Об'єднаних Націй.
На підставі встановлених в судовому засіданні обставин та аналізу вищенаведених вимог законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов до висновків про те, що:
- висновок Управління міграційної служби в Одеській області щодо відмови в наданні статусу біженця позивачу від 24.03.2010 року відповідає даним особової справи позивача, обставинам, встановленим в судовому засіданні, та нормам діючого законодавства, які регулюють спірні правовідносини;
- надані представником позивача роздруківки з загальнодоступних джерел походження інформації щодо сучасної ситуації в Сирії (а.с.195-201) -не спростовують обставин та висновків, здійснених на підставі встановлення цих обставин, про те, що позивач не підпадає під визначення статусу біженця, передбаченого ч. 2 ст. 1 ЗУ № 2557-ІІІ та Конвенцією «Про статус біженців»від 28 липня 1951 року;
відповідно
- рішення від 28 вересня 2010 року № 480-10, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні статусу біженця в Україні, -прийняте відповідачем, Державним комітетом України у справах національностей та релігій, відповідно до вимог діючого законодавства, в тому числі положень ч. 3 ст. 2 КАС України, відповідно -підстав для його скасування немає.
Враховуючи та на підставі висновків суду про відсутність підстав для скасування оскаржуваного рішення, суд вважає за неможливе задоволення другої позовної вимоги позивача про зобов'язання надати позивачу статус біженця в Україні.
Керуючись ст.ст. 6, 7, 71, 86, 94, 128, 158-162, 167, 184-186 КАС України, суд -
постановив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного комітету України у справах національностей та релігій, Державної міграційної служби України про визнання рішення Державного комітету України у справах національностей та релігій від 28 вересня 2010 року № 480-10, яким ОСОБА_1 відмовлено в наданні статусу біженця в Україні, нечинним з моменту його прийняття; зобов'язання Державного комітету України у справах національностей та релігій надати ОСОБА_1 статус біженця в Україні - залишити без задоволення повністю.
Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги на постанову суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
В повному обсязі постанову складено 08 червня 2012 року
Головуючий суддя М.Г. Цховребова
Суддя О.О. Стеценко
Суддя А.Г. Федусик
.