"05" червня 2012 р. Справа № 5023/512/12
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В. О., суддя Крестьянінов О.О. , суддя Хачатрян В.С.
при секретарі Деркач Ю.О.,
за участю представників сторін:
позивача -ОСОБА_1 (копія дов.№1844 від01.12.2010р.),
відповідача -ОСОБА_2 (копія дов.№156-08 від 11.05.2012р.),
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Національного банку України в особі управління Національного банку України в Харківській області (вх.№1238Х/2) на рішення господарського суду Харківської області від 13 березня 2012 року по справі №5023/512/12
за позовом Національного банку України в особі управління Національного банку України в Харківській області, м. Харків,
до Публічного акціонерного товариства "Інноваційно-промисловий банк", м. Харків
про стягнення коштів, -
Національний банк України в особі Управління Національного банку України в Харківській області (позивач) звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача - Публічного акціонерного товариства "Інноваційно-промисловий банк" грошові кошти в сумі 1609385,15 грн., що включають в себе: - проценти за користування кредитом в сумі 1018584,46 грн., нараховані за період квітень 2011- січень 2012 року; - пеню за прострочені проценти в сумі 1660,93 грн. нараховану за період з 01.04.2011 р. по 01.06.2011 року; - пеню за простроченим кредитом в сумі 67397,26 грн. та пеню за простроченими процентами в сумі 134,06 грн., нараховані за період з 27.08.2009 р. по 10.09.2009 р.; - пеню за простроченим кредитом у сумі 498739,72 грн. та простроченими процентами у сумі 22868,72 грн., нараховані за період з 11.12.09р. по 31.03.10р. Позовні вимоги обґрунтовував порушенням відповідачем умов кредитного договору №14, який було укладено між сторонами 06.11.08 року.
Рішенням господарського суду Харківської області від 13.03.2012 року (суддя Аюпова Р.М.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Інноваційно-промисловий банк" (61003, м. Харків, вул. Клочківська, 3, код 20021814) на користь Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області (61057, м. Харків, Київський район, пл. Театральна, 1, код 09351445) - проценти за користування кредитом в сумі 1018584,46 грн., нараховані за період квітень 2011- січень 2012 року; - пеню за прострочені проценти в сумі 1660,93 грн. нараховану за період з 01.04.2011р. по 01.06.2011р. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Інноваційно-промисловий банк" (61003, м. Харків, вул. Клочківська, 3, код 20021814) на користь Державного бюджету України (Управління державного казначейства у Дзержинському районі м. Харкова, код одержувача 37999654, рахунок 31215206783003 в ГУ ДКСУ у Харківський області, МФО 851011, призначення платежу: *; 101; код ЄДРПОУ платників 20021814; 22030001; 03500039 Судовий збір ГС Х/о, п. 1) - 20404,90 грн. судового збору.
Позивач з рішенням господарського суду Харківської області не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив суд скасувати рішення господарського суду Харківської області по справі №5023/512/12 від 13.03.2012р. в частині відмови в задоволенні позовних вимог управління щодо стягнення заборгованості за пенею за простроченим кредитом у сумі 67 397,26 грн. та пенею за простроченими процентами у сумі 134,06 грн., нарахованими за період з 27.08.2009р. по 10.09.2009р., а також за пенею за простроченим кредитом у сумі 498 739,72 грн., та пенею за простроченими процентами у сумі 22 868,72 грн., нарахованими за період з 11.12.2009р. по 31.03.2010р. та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги управління щодо стягнення заборгованості за нарахованою пенею задовольнити. При цьому апелянт посилається на те, що оскаржуване рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог прийнято судом першої інстанції з порушенням норм матеріального права.
У судовому засіданні представник позивача підтримала доводи апеляційної скарги у повному обсязі.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що кредитний договір №14 від 06.11.2008р. було укладено між НБУ в Харківській області та ПАТ «Інноваційно-промисловий банк»під час фінансової кризи та відповідно до Положення про регулювання Національним банком України ліквідності банків України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 26.09.206 №378, Тимчасового положення про надання Національним банком України кредитів для підтримки ліквідності банків у разі реальної загрози стабільності банківської системи, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 25.12.2008 №459. Крім того апелянт зазначає, що протягом 2009-2011р.р. не вживалося заходів по примусовому стягненню штрафних санкцій за порушення умов кредитних договорів, оскільки стягнення пені у період строку позовної давності могло б призвести до більш напруженого фінансового стану відповідача та створило б загрозу банкрутства.
Відповідач проти апеляційної скарги заперечує. Вважає її безпідставною та необґрунтованою. У відзиві посилається на те, що згідно з рішенням господарського суду Харківської області від 13.07.2011 року у справі № 5023/3487/11 за позовом Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області до Публічного акціонерного товариства «Інноваційно - промисловий банк»м.Харків про звернення стягнення на предмет іпотеки, з Відповідача було звернуто стягнення на предмет іпотеки, яким забезпечувалось виконання зобов'язання, у тому числі і за кредитним договором № 14 від 06.11.2008р. в частині стягнення пені у розмірі 395877,85 грн., що, на думку відповідача, повністю спростовує твердження апелянта про невжиття ним заходів по примусовому стягненню штрафних санкцій за порушення умов кредитних договорів в період з 2009 по 2011 роки. Також відповідач зазначає, що укладення кредитного договору відбувалося саме під час фінансової кризи, а тому посилання апелянта на фінансову кризу, як перешкоду для звернення до суду для стягнення пені в період строку позовної давності, не може бути прийнято в якості поважної причини пропуску ним строку позовної давності.
У судовому засіданні представник відповідача підтримав відзив на апеляційну скаргу. Просить рішення суду першої інстанції від 13.03.2012 року залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, заслухавши у судових засіданнях пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, 06 листопада 2008 року між Національним банком України, в особі Управління Національного банку України в Харківській області (позивач) та Відкритим акціонерним товариством "Інпромбанк" (Публічного акціонерного товариства "Інноваційно-промисловий банк (відповідач) було укладено кредитний договір № 14. За умовами даного кредитного договору позивач надає Відповідачу кредит на суму 8000000,00 грн. (вісім мільйонів гривень 00 коп.) на термін з 06.11.2008 до 26.08.2009 з оплатою відсотків у розмірі 16,5 процентів річних.
Судом першої інстанції встановлено, що кредитором (позивачем) виконані зобов'язання за кредитним договором щодо надання Позичальнику (відповідачу) передбаченого договором кредиту у сумі 8000000,00 грн., що підтверджується виписками по рахунку позичальника та не заперечувалось представником відповідача у судових засіданнях.
Як свідчать матеріали справи, в порушення взятих на себе зобов'язань відповідач кредит не повернув, внаслідок чого, у відповідача перед позивачем склалась заборгованість щодо сплати відсотків за користування кредитом в сумі 1018584,46 грн., за період квітень 2011- січень 2012 року, а також заборгованість з пені.
Матеріалами справи підтверджується, що, як суді першої, так і апеляційної інстанцій відповідачем не надано доказів погашення заборгованості в добровільному порядку.
У відповідності до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 статті 1054 ЦК України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 1048 Цивільного кодексу України встановлено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як вбачається з матеріалів справи, за користування кредитом сторонами договору кредиту були встановлені проценти у розмірі 16,5 % річних.
За змістом статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ст.345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.
Пунктом 1 ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до пункту 4.1 договору передбачено, що договір діє до повного виконання сторонами зобов'язань.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, відповідач прострочив виконання зобов'язання по кредитному договору № 14 від 06 листопада 2008 року з додатковими угодами до нього, зокрема, в порушення домовленості сторін неповно та несвоєчасно здійснював виплату відсотків за користування кредитними коштами.
Враховуючи системний аналіз вказаних правових норм та наведені обставини, господарський суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовна вимога про стягнення 1018584,46 грн. процентів за користування кредитом, правомірна та обґрунтована, як така, що не спростована відповідачем та підтверджена належними доказами, а тому підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до положень ст.610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання чи виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з положеннями ст.611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідно до ч.1 ст.1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У відповідності до ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно із ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, за вимогою кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних з простроченої суми боргу.
З матеріалів справи вбачається, що спірні правовідносини за своєю юридичною природою, є грошовим зобов'язанням, за невиконання чи неналежне виконання якого до сторони, яка порушила зобов'язання можуть бути застосовані заходи передбачені ст.625 Цивільного кодексу України.
У відповідності до ст.3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.
З матеріалів справи вбачається, що згідно з п.2.2.5 кредитного договору, сторони передбачили, що у разі неможливості стягнення заборгованості за наданим кредитом і відсотків за його користування із кореспондентського рахунку відповідача через відсутність коштів позивач має право віднести заборгованість на рахунки з обліку простроченої заборгованості за кредитом та прострочених нарахованих доходів та нарахувати пеню в розмірі 0,5 процента від суми заборгованості за кожен день невиконання зобов'язань, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
За прострочення повернення відсотків за користування кредитом, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, а саме:
- пеня за простроченими процентами в сумі 1660,93 грн. за період з 01.04.2011 по 01.06.2011 р.;
- пеня за простроченим кредитом у сумі 67397,26 грн. та простроченими процентами у сумі 134,06 грн. за період з 27.08.2009 по 10.09.2009 року;
- пеня за простроченим кредитом у сумі 498739,72 грн. та простроченими процентами у сумі 22868,72 грн. за період з 11.12.2009 року по 31.03.2010 року;
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що стягнення пені у період строку позовної давності могло б призвести до більш напруженого фінансового стану відповідача та створило б загрозу його банкрутства.
Судова колегія не погоджується з такими доводами апелянта, оскільки строки позовної давності, які застосовуються до стягнення штрафних санкцій (пені) встановлені Цивільним кодексом України.
Крім того, частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлене законом чи договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання повинно мало бути виконано.
У відповідності до статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
Статтею 267 Цивільного кодексу, зазначається, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.
Матеріалами справи підтверджується, що позовна заява подана 03 лютого 2012 року, таким чином суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що строк для захисту порушеного права з вимог щодо стягнення:- пені за простроченим кредитом у сумі 67397,26 грн. та простроченими процентами у сумі 134,06 грн. за період з 27.08.2009 по 10.09.2009 року сплив 10.09.2010 року; - пені за простроченим кредитом у сумі 498739,72 грн. та простроченими процентами у сумі 22868,72 грн. за період з 11.12.2009 по 31.03.2010 року сплив 31.03.2011 року.
Таким чином, враховуючи, що строк позовної давності станом на дату подачі позовної заяви щодо нарахування пені за простроченим кредитом у сумі 67397,26 грн. та простроченими процентами у сумі 134,06 грн. за період з 27.08.2009 по 10.09.2009 року; та пені за простроченим кредитом у сумі 498739,72 грн. та простроченими процентами у сумі 22868,72 грн. за період з 11.12.2009 по 31.03.2010 року, сплив та, зважаючи на ч.4 ст. 267 Цивільного кодексу України, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови у позові в цій частині.
Також колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з відсутністю правових підстав для задоволення клопотання позивача про визнання причини пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновлення пропущеного строку на підставі п.5 ст.267 Цивільного кодексу України, з посиланням позивача на фінансову кризу, у зв'язку із якою Національним банком України в особі Управління Нацбанку в Харківській області протягом 2009-2011 року не вживалися заходи по примусовому стягненню штрафних санкцій за порушення умов кредитного договору.
З цього приводу, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Укладення кредитного договору між сторонами відбувалося під час фінансової кризи (листопад 2008 року), а тому, обставини, на які позивач посилається, ніяким чином не пов'язані з умовами виконання кредитного договору та тим, що позивач своєчасно не скористався своїм правом звернення до суду за захистом своїх порушених прав про стягнення з відповідача штрафних санкцій (пені).
Крім того, як вбачається із рішення господарського суду Харківської області від 13 липня 2011 року у справі № 5023/3487/11 за позовом Національного банку України в особі Управління Національного банку України в Харківській області, м. Харків до Публічного акціонерного товариства "Інноваційно-промисловий банк", м. Харків про звернення стягнення на предмет іпотеки звернуто стягнення на предмет іпотеки, яким забезпечувалось виконання зобов'язання, у тому числі і за кредитним договором №14 від 06.11.2008 року в частині стягнення пені у розмірі 395877,85 грн.
Даний факт повністю спростовує твердження апелянта про невжиття ним заходів по примусовому стягненню штрафних санкцій за порушення умов кредитних договорів в період з 2009 по 2011 роки.
Щодо вимоги про стягнення з відповідача пені за простроченими процентами в сумі 1660,93 грн. за період з 01.04.2011 по 01.06.2009 р. та, враховуючи доведеність матеріалами справи порушення з боку відповідача взятих на себе зобов'язань по сплаті процентів за користуванням кредитними коштами у строк, встановлений договором, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Харківської області про стягнення з відповідача на користь позивача пені у загальній сумі 1660,93 грн.
Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним та прийнятим у відповідності до норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.85, ст. 99, ст.101, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України колегія суддів , -
Апеляційну скаргу Національного банку України в особі управління Національного банку України в Харківській області залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 13 березня 2012 року по справі №5023/512/12 залишити без змін.
Повний текст постанови підписаний 08.06.2012 року.
Головуючий суддя Фоміна В. О.
Суддя Крестьянінов О.О.
Суддя Хачатрян В.С.