79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
06.06.12 Справа № 12/73/5022-1053/2011
Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:
головуючого-судді: Бойко С.М.,
суддів: Бонк Т.Б.,
Якімець Г.Г.,
при секретарі Томкевич Н.,
з участю представників:
від скаржника (позивача) - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
третьої особи - не з'явився,
розглянув апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АНТ", м. Тернопіль
на рішення господарського суду Тернопільської області від 24.02.2012 року, суддя Френдій Н.А. у справі № 12/73/5022-1053/2011
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "АНТ", м. Тернопіль
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю "Технотерм-Плюс", м. Тернопіль
за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача публічного акціонерного товариства "Алтек", м.Тернопіль
про визнання договору припиненим та стягнення 1000000,00 грн.
рішенням господарського суду Тернопільської області від 24.02.2012 року відмовлено в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "АНТ" до товариства з обмеженою відповідальністю "Технотерм-Плюс" про визнання припиненим з 16.07.2011р. договору №БВБ-1-66 від 26.08.2008р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "АНТ" та товариством з обмеженою відповідальністю "Технотерн-Плюс", та про стягнення з відповідача 1.000.000,00 грн..
Рішення суду мотивоване тим, що враховуючи приписи ст.1025 ЦК України, договір №БВБ-1-66 від 26.08.2008р. припинив свою дію через 30 днів з дня отримання повідомлення про припинення договору, тобто з 16.07.2011р., тому в силу вимог вищевказаної норми закону не потребує додаткового підтвердження рішенням суду за вимогами, заявленими до суду 27.07.2011р., тобто після припинення договірних відносин між сторонами.
Щодо вимоги про стягнення коштів, то судом зазначено, що станом на день припинення договору № БВБ-1-66 відповідач виконав умови договорів №БВБ-1-66 та № БВБ-1-66а, укладеного ним з ВАТ "Алтек" щодо перерахування останньому вартості майнових прав ТОВ "АНТ" на цільовий об'єкт в розмірі 979623,00грн., а решта коштів підставно ним утримана в якості винагороди відповідно до п. 3.7., 3.8. договору №БВБ-1-66, що унеможливлює застосування норм ст.1212 ЦК України в даному випадку.
В апеляційній скарзі скаржник (позивач) просить рішення суду змінити та в частині стягнення 1000000 грн. позов задоволити, з підстав неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм матеріального права, апелюючи тим, що відповідачем не подано доказів перерахування ним коштів для ВАТ «Алтек»за майнові права ТОВ «АНТ», а тому і не доведено факту виконання ТОВ «Технотерн-Плюс»своїх зобов'язань по договору №БВБ-1-66.
Скаржник покликається на те, що перерахування відповідачем коштів ВАТ «Алтек»здійснено на підставі укладеного між ними договору №100 від 08.11.2007 року, яким обумовлено загальний порядок проведення розрахунків за правочинами купівлі-продажу майнових прав, що укладатимуться в майбутньому, проте, зі змісту вказаного договору неможливо ідентифікувати ні осіб, для яких здійснюється купівля майнових прав, ні вартості цих майнових прав. Аналогічно неможливо встановити ні осіб, ні розміру перерахованих коштів конкретним особам зі змісту наявних в матеріалах справи платіжних документів, а тому такі не можуть бути належними доказами в розумінні ст.43 ГПК України в підтвердження факту перерахування відповідачем коштів у спірній сумі ВАТ «Алтек»на виконання укладеного з позивачем договору №БВБ-1-66.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить в її задоволенні відмовити, мотивуючи тим, що факт перерахування відповідачем коштів ВАТ «Алтек» на виконання укладеного з позивачем договору №БВБ-1-66 підтверджується наявними в матеріалах справи договором №БВБ-1-66а від 26.08.2008 року, первинними бухгалтерськими документами (платіжними дорученнями, банківськими виписками), договором №100 від 08.11.2007 року та довідкою №133 від 05.10.2011 року, а тому підстави для стягнення спірних коштів згідно вимог ст.1212 ЦК України як безпідтавно набутих відсутні.
В судове засідання представники сторін не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду спору, а тому, зважаючи на строки та можливість розгляду справи без участі представників сторін, суд вважає за можливе розгляд справи завершити за наявними в справі документами про права і обов'язки сторін.
Суд, заслухавши пояснення представника скаржника з його участю на засіданні, який підтримав свої позиції, пояснення дав аналогічні, викладені в письмових поясненнях та дослідивши наявні докази по справі, вважає, що рішення суду підлягає частковому скасуванню.
Судом встановлено, що 26 серпня 2008 року між ТОВ "АНТ" (сторона 1) та ТОВ "Технотерн-Плюс" (сторона 2) укладено договір №БВБ-1-66, у відповідності до умов якого сторона 1 уповноважує, а сторона 2 зобов'язується придбати у ВАТ "Алтек", для сторони 1 і за її кошти, майнові права на кафе проектною загальною площею 252,48 кв.м. і у багатоквартирному житловому будинку за адресою: смт.В.Березовиця, вул.Енергетична (цільовий об'єкт), а сторона 1 зобов'язується надати стороні 2 кошти в розмірі, у порядку і в строк визначені цим договором (п.1.1. договору).
Вартість майнових прав на цільовий об'єкт складає 1.009.920 грн. (п.2.1. договору).
У відповідності до п.3.1. договору, сторона 1 зобов'язується придбати майнові права на цільовий об'єкт у строк, що не перевищує терміну будівництва житлового будинку та цільового об'єкту.
Пунктом 3.3. сторони встановили, що для виконання п.3.1. договору, сторона 1 забезпечує сторону 2 необхідними грошовими коштами (в готівковій чи безготівковій формі) у розмірі визначеному п.2.1. договору.
Оплата вартості майнових прав на цільовий об'єкт здійснюється в наступному порядку: кошти в розмірі 1.000.000 грн. надаються стороні 2 до серпня 2008р.; інша частина коштів надається стороні 2 щоквартально, до здачі цільового об'єкта в експлуатацію (п.3.5. договору).
За виконання умов цього договору сторона 1 оплачує стороні 2 винагороду в розмірі 3% від кінцевої вартості цільового об'єкту, при цьому сума винагороди утримується останньою із внесених коштів рівними частками із кожної внесеної суми коштів протягом строку дії договору, а також входить у склад вартості об'єкту і окремій сплаті не підлягає.(п.п. 3.7, 3.8. договору) Згідно п.10.1. даний договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до оформлення права власності на цільовий об'єкт стороною 1.
На виконання взятих на себе зобов'язань товариство з обмеженою відповідальністю "АНТ" 27.08.2008р. платіжним дорученням №832 перерахувало товариству з обмеженою відповідальністю "Технотерн-Плюс" 1.000.000 грн..
В подальшому між відкритим акціонерним товариством "Алтек" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю "Технотерн-Плюс" (покупець) 26.08.2008р. укладено договір № ВБВ-1-66а, у відповідності до умов якого продавець зобов'язався передати належні йому майнові права на кафе проектною загальною площею 252,48 м.кв. у багатоквартирному житловому будинку за адресою: смт.В.Березовиця, вул.Енергетична (цільовий об'єкт) у власність сторони 1 за договором № БВБ-1-66 від 26.08.2008р. -ТОВ "АНТ" в особі директора Ратушняка Михайла Михайловича, а покупець зобов'язався прийняти товар та оплатити його вартість в порядку і на умовах визначених договором (п.1.1. договору).
Вартість майнових прав на цільовий об'єкт складає 979.623 грн. (п. 3.1. договору).
У відповідності до п.3.2. договору, оплата вартості майнових прав на цільовий об'єкт здійснюються покупцем в наступному порядку: кошти в розмірі 979.623 грн. надаються Продавцю на його вимогу, до оформлення права власності на цільовий об'єкт за стороною 1 (п. 3.2.1. договору).
Пунктом 6.1. договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту внесення суми першого платежу покупцем і діє до дати передачі покупцем продавцю документів для оформлення права власності на цільовий об'єкт за стороною 1 за договором №БВБ-1-66 від 26.08.2008р.
Разом з тим, згідно листа №492 від 09.06.2011 року позивач повідомив відповідача про відкликання повноважень товариства з обмеженою відповідальністю "Технотерн-Плюс" та в місячний строк з дня отримання повідомлення припинити вчинення будь-яких дій щодо представництва за договором №БВБ-1-66 від 26.08.2008 року та повернути позивачу кошти в сумі 1 000 000 грн. Оскільки вказана вимога позивача залишена без задоволення позивач звернувся в судовому порядку про визнання припиненим з 16.07.2011р. договору №БВБ-1-66 від 26.08.2008р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "АНТ" та товариством з обмеженою відповідальністю "Технотерн-Плюс", про стягнення з відповідача 1.000.000,00 грн., як безпідставно набутих.
Вимога про визнання припиненим договору №БВБ-1-66 від 26.08.2008 року не може бути задоволена, з огляду на те, що вона є вимогою про встановлення юридичного факту.
Відповідно до ст.16 Цивільного кодексу України захист цивільних прав та інтересів здійснюється у встановленому порядку судом шляхом: визнання цих прав; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусового виконання обов'язку в натурі; зміни правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та іншими способами відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Зазначеними правовими нормами не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим. Передбачений вказаною нормою спосіб захисту порушеного права -припинення правовідношення застосовується, як правило, у випадку невиконання чи неналежного виконання боржником своїх зобов'язань або зловживання цивільним правом. Зокрема, це можуть бути позови про розірвання договору, що в спірному випадку відсутнє.
За змістом ст.12 Господарського процесуального кодексу України, встановлення юридичних фактів не відноситься до компетенції господарського суду, а тому апеляційний суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "АНТ" до товариства з обмеженою відповідальністю "Технотерм-Плюс" про визнання припиненим з 16.07.2011р. договору №БВБ-1-66 від 26.08.2008р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "АНТ" та товариством з обмеженою відповідальністю "Технотерн-Плюс".
Проте, враховуючи, що такий висновок апеляційного суду жодним чином не впливає на правильність прийняття рішення місцевим судом по суті щодо відмови в позові в цій частині вимог, а тому не є підставою для скасування рішення суду в цій частині, а лише підлягає виключенню з мотивувальної частини рішення. Таким чином, в цій частині рішення місцевого суду слід залишити без змін.
Відповідно до ч.1 ст.598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.
Як вбачається з умов договору №БВБ-1-66 від 26.08.2008р., закінчення терміну його дії пов'язується з моментом оформлення права власності позивачем на цільовий об'єкт, фактично строк його дії не визначений певною датою, тобто останній укладено без визначення строку.
Позивач звернувся до відповідача з повідомленням від 09.06.2011р. №492 про припинення договору № БВБ-1-66 від 26.08.2008р., де, помилково вважаючи вказаний договір агентським та покликаючись на ст.1008 ЦК України, ст.304 ГК України, відкликав повноваження ТОВ "Технотерн-Плюс", а також наполягав на повернення коштів в сумі 1000000,00 грн., які були передані відповідачу платіжним дорученням №832 від 27.08.2008р. Дане повідомлення отримано відповідачем 15.06.2011р., що підтверджується повідомленням про вручення даного поштового відправлення.
ТОВ "Технотерн-Плюс" листом №021 від 07.07.2011р. повідомило, що згідно з умовами укладеного між сторонами договору, його дострокове припинення, шляхом розірвання, можливе лише після укладення стороною 2 відповідного договору, щодо майнових прав на зазначений в п. 1.1 цільовий об'єкт, з іншою особою, а також зазначено, що договір не може бути розірвано з ініціативи сторони 1 у строк, менший ніж 90 днів до здачі будинку в експлуатацію.
В силу ст.1011 Цивільного кодексу України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента. Зі змісту наведеної норми випливає, що сутність договору комісії полягає в тому, що одна сторона (комітент) уповноважує іншу сторону (комісіонера) вчинити один або кілька правочинів від імені останнього і за власний рахунок.
Предметом договору комісії є надання посередницьких послуг в сфері торгового обороту, що передбачають вчинення одного або кількох правочинів, за винятком правочинів, що мають особистий характер. Предметом договору комісії виступає діяльність комісіонера, тобто послуга, що ним надається, а не сам правочин як результат діяльності комісіонера.
Спеціальні норми щодо форми договору комісії відсутні, тому слід застосовувати загальні положення ст.ст. 205 - 209 ЦК.
Договір комісії має багато спільних ознак з договором доручення, основна з яких полягає в тому, що одна сторона - виконавець (повірений або комісіонер) зобов'язується вчинити правочини (юридичні дії) в інтересах другої сторони - замовника (довірителя або комітента).
Головна відмінність інститутів комісії та доручення полягає в тому, що комісіонер діє не від імені комітента (як повірений - від імені довірителя у договорі доручення), а від свого власного імені. У ч. 2 ст. 237 ЦК прямо зазначено, що особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, не є представником. Тому на відносини комісіонера і комітента не поширюються положення глави 17 про представництво. Відповідно, оскільки комісіонер укладає правочини від власного імені, для третіх осіб - контрагентів не має значення правовий статус комітента, рівно як і повноваження комісіонера, відповідність його дій завданням, які були поставлені комітентом.
Аналогічно, договір комісії відрізняється від агентського договору, за яким одна сторона (комерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні (суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок. (ст.297 ГК України).
З аналізу вказаних норм та умов договору № БВБ-1-66, що укладався 26 серпня 2008 року між ТОВ "АНТ" та ТОВ "Технотерн-Плюс", апеляційний суд приходить до висновку про те, що до вказаного договору слід застосовувати норми, що стосуються договору комісії.
Згідно ст.1025 Цивільного кодексу України, комітент має право відмовитися від договору комісії. Якщо договір комісії укладено без визначення строку, комітент повинен повідомити комісіонера про відмову від договору не пізніше ніж за тридцять днів.
З наведеного, враховуючи приписи ст.1025 ЦК України, які передбачають можливість односторонньої відмови комітента від договору комісії, та вищевикладені обставини в справі апеляційний суд розцінює вищезазначене повідомлення про припинення договору відмовою від договору комісії, вчиненою відповідно до приписів вказаної статті ЦК. Отже, договір №БВБ-1-66 від 26.08.2008р. припинив свою дію через 30 днів з дня отримання повідомлення про припинення договору, тобто з 16.07.2011р., тому по суду встановлення факту припинення цього договору оцінюється апеляційним судом як неправильний обраний спосіб відновлення порушеного права позивачем.
Посилання відповідача на недотримання позивачем передбаченого договором порядку розірвання договору є безпідставним, оскільки ґрунтуються на нерозумінні відмінності розірвання договору та припинення договору в силу приписів закону. В спірному випадку договір №БВБ-1-66 припиняється, а не розривається, що помилково ототожнюється відповідачем, оскільки вичерпні підстави дострокового розірвання договорів врегульовано окремо (ст.188 ГК України, ст.651-654 ЦК України).
Згідно ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї статті застосовуються до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його у іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Відповідно до ч.3 ст.1012 ЦК України істотними умовами договору комісії, за якими комісіонер зобов'язується продати або купити майно, є умови про це майно та його ціну.
Відповідно до статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживчою річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Згідно п.1.1 договору № БВБ-1-66 від 26.08.2008 року предметом договору виступають майнові права на кафе проектною загальною площею 252,48 м.кв. у багатоквартирному житловому будинку за адресою: смт.В.Березовиця, вул.Енергетична (цільовий об'єкт). Отже, згідно ч.3 ст.1012 ЦК України, істотною умовою зазначеного договору є умови про майнові права.
Згідно ст.395 ЦК України речовими правами на чуже майно є право володіння та право користування (сервітут), а також інші речові права на чуже майно, які встановлюються законом.
В силу положень ст.3 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність»майновими правами визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права,- які є складовими частинами права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та права вимоги.
Таким чином, чинне законодавство виділяє право власності та майнові права.
Як вбачається зі змісту п.1.1. спірного договору №БВБ-1-66 від 26.08.2008 року, сторонами не визначено ні конкретного виду майнових прав, ні індивідуальних ознак майнових прав, що не дає можливості встановити конкретний предмет зазначеного договору. Сторонами договору не наділено в спірному договорі майнові права на кафе тільки їм властивими ознаками, що вирізняють їх з-поміж інших майнових прав на кафе, індивідуалізуючи їх.
Зі змісту договору №БВБ-1-66 від 26.08.2008 року також неможливо визначити, конкретно які майнові права на кафе повинні бути придбані.
З матеріалів справи вбачається, що перерахування відповідачем коштів ВАТ «Алтек»здійснено на підставі укладеного між ними договору №100 від 08.11.2007 року, яким обумовлено загальний порядок проведення розрахунків за правочинами купівлі-продажу майнових прав, що укладатимуться в майбутньому. Проте, зі змісту вказаного договору неможливо ідентифікувати ні осіб, для яких здійснюється купівля майнових прав, ні вартості цих майнових прав.
Аналогічно помилковим є висновок місцевого суду щодо підтвердження факту перерахування спірних коштів відповідачем третій особі платіжними дорученнями № 640 від 01.09.2008р. на суму 200.000 грн., № 676 від 15.09.2008р. на суму 150.000 грн., № 730 від 06.10.2008р. на суму 100.000 грн., № 733 від 07.10.2008р. на суму 75.000 грн., № 737 від 09.10.2008р. на суму 55.000 грн., № 757 від 22.10.2008р. на суму 55.000 грн., № 740 від 50.000 грн., № 819 від 27.11.2008р. на суму 105.000 грн., № 839 від 10.12.2008р. на суму 50.000 грн., № 909 від 25.12.2008р. на суму 70.000 грн., № 915 від 26.12.2008р. на суму 55.000 грн., № 9175 від 30.12.2008р. на суму 40.000 грн., на загальну суму 1.005.000 грн., копіями банківських виписок про рух коштів на рахунку ВАТ "Алтек", довідкою ВАТ "Алтек" від 25.10.2011р. №132.
З вищевказаних документів вбачається лише факт перерахування коштів відповідачем третій особі, проте, неможливо встановити ні осіб, від імені яких та на користь яких ці кошти перераховано, ні розміру перерахованих коштів конкретним особам. В цих документах відсутні будь-які реквізити позивача чи посилання на укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "АНТ" та товариством з обмеженою відповідальністю "Технотерн-Плюс" договір №БВБ-1-66 від 26.08.2008 року, а тому такі не можуть бути належними доказами в розумінні ст.43 ГПК України в підтвердження факту перерахування відповідачем коштів у спірній сумі ВАТ «Алтек»на виконання укладеного з позивачем договору №БВБ-1-66.
Інших доказів в підтвердження вищезазначеного факту перерахування відповідачем коштів у спірній сумі ВАТ «Алтек»на виконання укладеного з позивачем договору №БВБ-1-66, сторонами не подано, а судом не встановлено.
Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.
Згідно ч.2 ст.34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Оскільки підставою для здійснення перерахунку відповідачу платежів на суму 1.000.000,00 грн. позивачем зазначено договір №БВБ-1-66 від 26.08.2008 року, зобов'язання по якому між сторонами припинилися, що встановлено судом вище, доказів перерахування спірних коштів третій особі на виконання вказаного договору відповідачем не подано, а судом не встановлено, апеляційний суд приходить до висновку про наявність в спірному випадку правових підстав для стягнення з відповідача цих коштів, як безпідставно набутих.
З наведеного апеляційний суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог товариства з обмеженою відповідальністю "АНТ" в частині стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Технотерм-Плюс" 1.000.000,00 грн., як безпідставно набутого майна, скасувавши рішення місцевого суду в цій частині.
Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та прийнято рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому воно підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга позивача - задоволенню.
При скасуванні рішення суду проводиться новий розподіл судових витрат на підставі ст.49 ГПК України, а тому з відповідача на користь позивача належить стягнути 10 000,00 грн. державного мита та 233,64 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу за розгляд справи в суді першої інстанції та 10 000,00 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Керуючись ст. ст. 99, 103-105 ГПК України, суд,
постановив:
рішення господарського суду Тернопільської області від 24.02.2012 року в справі за номером 12/73/5022-1053/2011 - скасувати частково, а апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "АНТ" - задоволити.
Позов задоволити частково.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Технотерм-Плюс" (46003, м.Тернопіль, вул.Білецька,1а, код ЄДРПОУ 31463005) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АНТ" (46010, м.Тернопіль, вул.Текстильна, 24 А, код ЄДРПОУ 30345109)
1 000 000,00 грн.
В решті рішення господарського суду Тернопільської області від 24.02.2012 року в справі за номером 12/73/5022-1053/2011 -залишити без змін.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Технотерм-Плюс" (46003, м.Тернопіль, вул.Білецька, 1а, код ЄДРПОУ 31463005) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АНТ" (46010, м.Тернопіль, вул.Текстильна, 24 А, код ЄДРПОУ 30345109) 10 000,00 грн. державного мита за розгляд справи в суді першої інстанції, 233,64 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та 10 000,00 грн. судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Накази видати суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.
Матеріали справи повернути в місцевий господарський суд.
Головуючий-суддя: Бойко С.М.
Судді: Бонк Т.Б.
Якімець Г.Г.