01601, м.Київ, пров. Рильський, 8 т. (044) 278-46-14
23.05.2012 № 52/14
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Чорної Л.В.
суддів: Смірнової Л.Г.
Тищенко О.В.
при секретарі
Дмитрина Д.О.
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_3 (представник за довіреністю); ОСОБА_4 (особисто);
від відповідача - ОСОБА_5 (представник за довіреністю)
розглянувши апеляційну скаргу
Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна»
на рішення
господарського суду
міста Києва
від
12.03.2012 року
по справі
№ 52/14 (суддя - Чебикіна С.О.)
за позовом
Фізичної особи - підприємця ОСОБА_4
до
Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна»
про
стягнення 136 529, 58 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.03.2012 року позовні вимоги фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задоволені частково. Стягнуто з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 102 346,01 грн. боргу, 30 499,11 грн. інфляційних втрат та судові витрати. В іншій частині в позові відмовлено.
Дане рішення мотивоване неналежним виконанням відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань, в частині оплати за виконані роботи.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» звернулось до Київського апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2012 року у справі № 52/14 та постановити нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.
Апелянт зазначає, що позивачем не було дотримано п. 5.1. договору та статтю 5 Господарського процесуального кодексу України - не виставлено претензію.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» зазначає, що спірні акти виконаних робіт є неналежними доказами та не доводять наявність у відповідача зобов'язання щодо виплати грошових коштів позивачу.
Також відповідач посилається на підробку актів виконаних робіт, про що свідчить звернення до відділу міліції Шевченківського району м. Києва.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.04.2012 року апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» прийнято до розгляду.
Фізична особа - підприємець ОСОБА_4 заперечує проти апеляційної скарги та просить залишити рішення Господарського суду міста Києва від 12 березня 2012 року у справі № 52/14 без змін, посилаючись на те, що оскаржуване рішення прийняте із повною відповідністю з матеріалами справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального законодавства.
Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Україна» подало додаткові пояснення до апеляційної скарги, за якими останній наполягає на тому, що акти виконаних робіт не складались.
Відповідно до ст. 99 Господарського процесуального кодексу України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються доводи та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як було встановлено під час судового розгляду в суді першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01 грудня 2006 року між Закритим акціонерним товариством «Страхова компанія «Україна» - довіритель та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_4 - повірений було укладено договір № 010-АФ/1206, за умовами якого повірений зобов'язався представляти інтереси довірителя з консультування, пропонування страхових послуг з усіх видів страхування, які здійснюються довірителем, виконання робіт по обслуговуванню договорів страхування, в тому числі по оформленню всіх необхідних документів для своєчасної виплати страхового відшкодування /а.с. 9-10, т. 1/.
Згідно п. 2.2. договору повірений зобов'язаний знайомити страхувальників з Правилами і умовами страхування; забезпечити збереження та правомірне використання бланків договорів страхування (страхових полісів), не розголошувати відомості, що складають комерційну таємницю довірителя третім особам.
Пунктом 2.3.3. договору встановлено, що довіритель зобов'язався своєчасно виплачувати належне повіреному комісійне винагородження.
Згідно п. 3.2. договору розмір комісійної винагороди, що належить повіреному за виконання робіт по даному договору, визначається в додатку № 1, який є невід'ємною частиною даного договору. Довіритель перераховує суму належної повіреному комісійної винагороди на основі акта виконаних робіт не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним.
Даний договір вступає в силу з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2007 року (п. 6.1. договору).
Якщо жодна зі сторін не подасть письмову заяву про припинення дії даного договору за 10 днів до закінчення строку його дії, строк дії договору автоматично продовжується на один календарний рік з дати його завершення - п. 6.2. договору.
По актах виконаних робіт № 2/205-010-АФ/1206 від 27.02.2008 року та № 3/205-010-АФ/1206 від 14.03.2008 року позивач виконав, а відповідач прийняв виконані роботи на загальну суму 102 346, 01 грн. /а.с. 13-14, т. 1/.
Акти виконаних робіт підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені відтисками печаток, без зауважень.
В процесі розгляду справи у суді першої інстанції було призначено та проведено судово-технічну експертизу Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз.
За результатами дослідження було встановлено, що в актах виконаних робіт № 2/205/010-АФ/1206 від 27.02.2008 року та № 3/205/101-АФ/1206 від 14.03.2008 року спочатку виконаний підпис від імені Голови правління Савенка А.А., потім нанесений відтиск печатки від імені ЗАТ «Страхова компанія «Україна»; поверх даних реквізитів надрукований текст; поверх друкованого тексту виконаний підпис від імені ПП ОСОБА_4, а потім нанесений відтиск печатки від імені ПП ОСОБА_4 Зазначене відображено у висновку № 2547/11-13 від 10.02.2012 року Київського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Відповідно до частини 5 статті 41 Господарського процесуального кодексу України висновок судового експерта для господарського суду не є обов'язковим і оцінюється господарським судом за правилами, встановленими статтею 43 цього Кодексу.
Висновки викладені у дослідженні Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз не спростовують виконання робіт по договору доручення № 010-АФ/1206 від 01.12.2006 року та їх прийняття відповідачем.
Частково задовольняючи позовні вимоги Господарський суд міста Києва, керуючись статтями 525, 526, 625, 1000, 1002 Цивільного кодексу України, дійшов висновку, що відповідач взяті на себе договірні зобов'язання не виконав, за виконані роботи не сплатив.
З такими висновками суду першої інстанції Київський апеляційний господарський суд погоджується з огляду на наступне.
Відповідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин в їх сукупності.
Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Приписами статті 34 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.
Відповідно до ст. 1002 Цивільного кодексу України повірений має право на плату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо в договорі доручення не визначено розміру плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання доручення відповідно до звичайних цін на такі послуги.
У відповідності до статті 1004 Цивільного кодексу України повірений зобов'язаний вчиняти дії відповідно до змісту даного йому доручення.
Так, як вже зазначалось по актах виконаних робіт № 2/205-010-АФ/1206 від 27.02.2008 року та № 3/205-010-АФ/1206 від 14.03.2008 року позивач виконав, а відповідач прийняв виконані роботи на загальну суму 102 346, 01 грн.
За статтею 1007 Цивільного кодексу України довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на вчинення юридичних дій, передбачених договором доручення.
Довіритель зобов'язаний, якщо інше не встановлено договором:
1). забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення;
2). відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення.
Довіритель зобов'язаний негайно прийняти від повіреного все одержане ним у зв'язку з виконанням доручення.
Довіритель зобов'язаний виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Доказів оплати матеріали справи не містять.
Разом з цим, відповідно до пункту 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши уточнений розрахунок інфляційних втрат, колегія суддів приходить до висновку, що господарським судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, повно з'ясовано та доведено обставини, що мають значення для справи, зроблені висновки відповідають дійсним обставинам справи.
Доводи наведені в апеляційній скарзі колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються матеріалами справи.
Твердження апелянта про те, що суд не мав права здійснювати розгляд справи за відсутності досудового врегулювання є безпідставними, оскільки обов'язкове досудове врегулювання спорів, яке виключає можливість прийняття позовної заяви до розгляду і здійснення за нею правосуддя, порушує право особи на судовий захист. Можливість використання суб'єктами правовідносин досудового врегулювання спорів може бути додатковим засобом правового захисту, який держава надає учасникам певних правовідносин, що не суперечить принципу здійснення правосуддя виключно судом. Зазначене знайшло своє відображення у рішенні Конституційного Суду України від 09 липня 2002 року № 15-рп/2002.
Щодо невизнання відповідачем актів виконаних робіт, то доказів їх оскарження у встановленому законодавством порядку апелянтом, в порушення статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не наведено та не доведено.
Щодо підроблення актів виконаних робіт та звернення до правоохоронних органів, то заява Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна» про порушення кримінальної справи не є належним доказом в розумінні статті 32 Господарського процесуального кодексу України, так як матеріали справи не містять постанову про порушення кримінальної справи, що в свою чергу виключає підставу для зупинення відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України.
За наведених у даній постанові обставин, колегія суддів дійшла висновку, що відсутні підстави для зміни чи скасування рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2012 року у справі № 52/14.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Рішення Господарського суду міста Києва від 12.03.2012 року у справі № 52/14 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
2. Матеріали справи № 52/14 повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Копію постанови надіслати сторонам у справі.
Головуючий суддя Чорна Л.В.
Судді Смірнова Л.Г.
Тищенко О.В.