05.06.12р. Справа № 1/5005/8424/2011
За позовом Дніпропетровського транспортного прокурора в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, м. Київ
до Дніпропетровської міської ради, м. Дніпропетровськ
за участю третьої особи-1, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державного підприємства "Придніпровська залізниця", м. Дніпропетровськ
за участю третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державної адміністрації залізничного транспорту України, м. Київ
за участю третьої особи-3, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації", м. Дніпропетровськ
про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно
Головуючий колегії Рудь І.А.
Судді Панна С.П.
Юзіков С.Г.
Представники:
прокурор: не з'явився;
від позивача: ОСОБА_3, довір. № 2646/15/14-11 від15.06.11р.;
від відповідача: ОСОБА_4, довір. № 7/11-2519 від 23.12.11р.;
від третьої особи-1: ОСОБА_5, дов. №605 від 01.01.12р.; ОСОБА_6, довір.№63 від 01.01.12р.;
від третьої особи-2: не з'явився;
від третьої особи-3: не з'явився.
Дніпропетровський транспортний прокурор звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства інфраструктури України, в якому просить визнати за державою Україна в особі позивача право власності на самочинно збудовані об'єкти нерухомості, що знаходяться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Іларіонівська, 24-Б.
Справа розглядається за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору - Державного підприємства "Придніпровська залізниця", Державної адміністрації залізничного транспорту України, Комунального підприємства "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації".
Позовні вимоги обґрунтовані безпідставною відмовою відповідача у оформленні права державної власності на спірне майно та видачі відповідного свідоцтва.
Представники позивача та третьої особи-1 в судовому засіданні підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі.
Відповідач позовні вимоги не визнав. У відзиві на позов та доповненні до відзиву зазначив, що право власності на самочинне будівництво може бути визнане в судовому порядку лише в тому випадку, якщо особа, яка здійснила таке будівництво, отримає в установленому порядку земельну ділянку, розташовану під збудованим нерухомим об'єктом, такого цільового призначення, яке передбачає можливість будівництва на ній відповідного об'єкту. Вважає, що позивачем не надано належних доказів виділення Міністерству інфраструктури України земельної ділянки під уже збудованим спірним нерухомим майном у встановленому порядку. Крім того, зазначає, що позивачем не надано ні декларацію про готовність об'єкта до експлуатації, ні сертифікату, який засвідчує відповідність закінченого будівництвом об'єкта державним будівельним нормам, стандартам і правилам. Вказує, що посилання позивача на положення ч. 3 ст. 376 ЦК України, як підставу визнання саме за Міністерством інфраструктури України права власності на спірне майно - є безпідставним. Просив в позові відмовити.
Ухвалою господарського суду від 23.11.2011р. провадження у справі зупинене, у зв'язку із призначенням судової експертизи, та справу направлено до Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз.
28.02.2012р. справу повернуто на адресу господарського суду із повідомленням про неможливість надання висновку судової будівельно-технічної експертизи, у зв'язку із невиконанням клопотання експерта № 07/45374538/2888 від 15.12.11р. про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання експертизи.
Ухвалою господарського суду від 01.03.2012р. призначено повторну судову експертизу та справу направлено до Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз.
Ухвалою господарського суду від 07.05.2012р. провадження у справі поновлено, у зв'язку із поверненням справи на адресу господарського суду із повідомленням про неможливість надання висновку судової будівельно-технічної експертизи, у зв'язку із невиконанням клопотання експерта № 10/1080/1081/721 від 19.03.12р. про надання додаткових матеріалів, необхідних для виконання експертизи.
Прокурор, представники третьої особи-2 та третьої особи-3 в призначене судове засідання не з'явилися та не надали витребувані судом документи.
Третя особа-3 надала клопотання про розгляд справи за відсутності її представника, в якому зазначила, що спірне нерухоме майно згідно діючого законодавства підлягає введенню в експлуатацію.
Суд вважає можливим розглянути справу за відсутності прокурора, представників третьої особи-2 та третьої особи-3, оскільки про час та місце розгляду справи останні повідомлені належним чином, про що свідчать поштові повідомлення, долучені до матеріалів справи.
В порядку ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд, -
Згідно зі ст. 5 Закону України "Про залізний транспорт" майно, закріплене за залізницями, підприємствами, установами та організаціями залізничного транспорту загального користування, є загальнодержавною власністю.
В свою чергу, Указом Президента України від 12.05.2011р. №581/2011 затверджено положення про Міністерство інфраструктури України (далі - Положення). Відповідно до п. 2 даного наказу Міністерство інфраструктури України є правонаступником Міністерства транспорту та зв'язку України.
Даним Положенням закріплюється, що Міністерство інфраструктури України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні та забезпеченні реалізації державної політики у сфері залізничного транспорту.
Згідно з п. 1.1 вищевказаного положення, затвердженого наказом від 07.08.2006р. № 550/Н, відокремлений структурний підрозділ Будівельно-монтажне експлуатаційне управління Нижньодніпровськ - Вузол державного підприємства "Придніпровська залізниця"(надалі - Управління) створений відповідно до чинного законодавства України та Статуту державного підприємства "Придніпровська залізниця" і не є юридичною особою.
Листом від 30.08.2010р. № 4117 ДП „Придніпровська залізниця" в особі відокремленого структурного підрозділу „Будівельно-монтажне експлуатаційне управління Нижньодніпровськ-Вузол" звернулась до Дніпропетровської міської ради з проханням оформити право власності на об'єкти нерухомого майна за адресою: м. Дніпропетровськ, вул.. Іларіонівська, 24-Б , які перебувають на балансі Управління та складаються з: будівлі адміністративно-побутового корпусу літ. А-2, будівлі гаражів літ. Б-1, будівлі прохідної літ. В-1, в -ганок, будівлі трансформаторної підстанції літ. Г на земельній ділянці площею 818,8 м2.
Виконавчий комітет Дніпропетровської міської ради в листом від 17.11.2010р. № 7/21-1317 повідомив про відмову у вчинення відповідних дій, у зв'язку з відсутністю документів, що засвідчують відповідність закінченого будівництвом об'єкта проектній документації державним будівельним нормам, стандартами і правилами та проведення поточної інвентаризації.
Дніпропетровський транспортний прокурор, заявляючи позов про визнання права власності на спірні об'єкти нерухомості, мотивував позовні вимоги відмовою відповідача в оформленні та видачі свідоцтва про право державної власності Міністерства інфраструктури України на самочинно збудовані об'єкти нерухомості, що свідчить, на думку прокурора про невизнання та оспорювання відповідачем такого права.
Дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
У відповідності до приписів статті 326 Цивільного кодексу України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
За приписами частини 5 статті 22 Господарського кодексу України держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб'єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України унормовано, що особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до приписів статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, визнання права.
Згідно з приписами статті 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Відтак, позов про право власності подається у випадках, коли належне певній особі або набуття цією особою права не визнається, оспорюється іншою особою або у разі відсутності в неї документів, що засвідчують належність їй такого права. Відповідачем у позові про визнання права власності є особа, яка оспорює право власності на майно, або особа, яка хоч і не оспорює права власності на майно, але і не визнає його.
Приписами статті 1 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що підприємства та організації мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоронюваних законом інтересів.
Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, ДП „Придніпровська залізниця" в особі відокремленого структурного підрозділу „Будівельно-монтажне експлуатаційне управління Нижньодніпровськ-Вузол" звернулось до Дніпропетровської міської ради для оформлення права державної власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані у м. Дніпропетровську по вул. Іларіонівській, 24-Б. Проте, відповідач повідомив про відсутність підстав для оформлення права власності у зв'язку з ненаданням необхідних для оформлення права власності документів, передбачених Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 року № 7/5 (надалі -Тимчасове положення).
Таким чином, спір між сторонами у справі виник з підстав відмови відповідача в оформленні права власності позивача на спірне майно, через ненадання повного пакету документів необхідних для оформлення такого права.
Згідно з приписами статті 19 Конституції України орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Статтею 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" встановлено обов'язкову державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, що знаходиться на території України.
Відповідно до п. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Згідно з пунктом 8.1 Тимчасового положення встановлено, що оформлення права власності на об'єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування.
Пунктом 3.5.4 вказаного положення передбачено, що якщо подані документи не відповідають вимогам, установленим Положенням та іншими нормативно-правовими актами, або не дають змоги установити відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства реєстратор БТІ відмовляє у проведенні державної реєстрації прав.
Згідно з ч. ч. 2,3 ст. 376 Цивільного кодексу України особа яка здійснила або здійснює самочинне будівництво не набуває права власності на нього. Право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки в установленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Стаття 125 Земельного кодексу України встановлює, що право власності або право постійного користування земельною ділянкою виникає після одержання власником або користувачем документа, що посвідчує право власності або право користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, а право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації.
Статтею 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин віднесено розпорядження землями територіальних громад, передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на вимогу суду не надано належних доказів на підтвердження виділення Міністерству інфраструктури України земельної ділянки під уже збудованим спірним нерухомим майном у встановленому порядку.
Так, надане позивачем рішення міської ради № 90/17 від 02.06.04р. „Про надання земельної ділянки від 199 км + 600 м до 201 км + 300 м ст.. Нижньодніпровськ-Вузол-Північний (Самарський район) в постійне користування Державному підприємству Придніпровській залізниці по фактичному розміщенню залізничної колії з допоміжними спорудами", не може бути прийняти господарським судом в якості належного доказу виділення позивачу вказаної земельної ділянки, оскільки з плану меж земельної ділянки не вбачається, що земельна ділянка загальною площею 618,8 м2 під спірними об'єктами нерухомості також включена до державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серії ЯЯ № 046775.
Крім того, згідно зазначеного державного акту на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ №046775 у цільовому призначенні земельної ділянки зазначено фактичне розміщення залізничної колії з допоміжними спорудами.
Докази прийняття в експлуатацію та відповідності закінченого будівництва об'єкта державним будівельним нормам, стандартам та правилам, відповідно до норм чинного законодавства, в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Аналізуючи вищезазначені норми законодавства, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовних вимог, вважає за необхідне в позові Міністерству інфраструктури України про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно відмовити.
З урахуванням викладеного, керуючись ст.ст. 4, 32-33, 43-45, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В позові відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Головуючий колегії І.А. Рудь
Суддя С.П. Панна
Суддя С.Г. Юзіков
Рішення підписано -11.06.12р.