Справа № 1309/2-153/11 Головуючий у 1 інстанції: Ліуш А.І.
Провадження № 22-ц/1390/2768/12 Доповідач в 2-й інстанції: Курій Н. М.
Категорія - 45
24 травня 2012 року колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Львівської області в складі:
головуючого -судді Курій Н.М.,
суддів: Кота І.Н., Каблака П.І.,
за секретаря: Гордій У.М.,
з участю ОСОБА_2, представника ОСОБА_3 -ОСОБА_4, адвоката ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_6 до ОСОБА_3 про визнання права власності та розподіл земельної ділянки, та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_6 про визнання права власності та розподіл земельної ділянки,
Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 01 грудня 2011 року зазначені вище позови задоволені частково.
Проведено розподіл земельної ділянки площею 0,0513 га, що знаходиться на АДРЕСА_1 згідно з яким ОСОБА_3 відповідно до таблиці №1 висновку судової будівельно-технічної експертизи № 2993 від 15 вересня 2008 року, надано земельну ділянку, геометричними розмірами по периметру: 18.63; 7.72; 4.05; по будинку; 6.09; 31.76; 8.61 м., площею 273.9 кв.м., що становить 13/20 часток.
ОСОБА_2 та ОСОБА_6 відповідно до таблиці №1 висновку судової будівельно-технічної експертизи № 2993 від 15 вересня 2008 року, надано земельну ділянку геометричними розмірами по периметру: 19.37; 7.72; 18.63; 2.70; 0.74; 5.02 м., площею 147.6 кв.м., що становить 7/20 часток.
На ділянку, шириною 1,0 м., з геометричними розмірами по периметру: 1.0; 10.10; 1.0; 10.10 м., площею 10.1 кв.м., яка належить ОСОБА_3 встановлено для ОСОБА_2 та ОСОБА_6 безоплатне право сервітуту на випадок необхідності проводити ремонтні роботи покрівлі та фасаду будинку.
Відмовлено в задоволенні позовної вимоги щодо визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_6 права власності на 1/2 ідеальну частину земельної ділянки, що знаходиться на АДРЕСА_1.
Відмовлено в задоволенні позовних вимог щодо визнання за ОСОБА_3 права власності на 13/20 частин земельної ділянки, що знаходиться на АДРЕСА_1, визнання за ОСОБА_2 та ОСОБА_6 права власності на 7/20 частин земельної ділянки, що знаходиться на АДРЕСА_1, та стягнення моральної шкоди.
Не погодившись із рішенням суду, ОСОБА_2 подала на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт посилається на те, що суд надав неналежну та неповну оцінку доказам у справі, що призвело до невідповідності висновків суду обставинам справи.
Апелянт стверджує, що судом не враховано те, що при відчуженні (даруванні) нею Ѕ частини будинку в 1983 році ОСОБА_7 до останнього, на думку апелянта, перейшло не тільки право власності на половину будинку, а й право користування земельною ділянкою (більшою половиною подвір'я), якою користувалась вона відповідно до рішення народного суду Залізничного району м. Львова від 11 грудня 1975 року та ухвалою цього ж суду від 09 квітня 1976 року, якими був встановлений порядок користування подвір'ям будинку.
Апелянт вважає, що відповідачка визнала її землекористувачем половини земельної ділянки, про що свідчать квитанції про сплату податку в половинному розмірі та про оплату в рівних частках коштів за приватизацію земельної ділянки.
Апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким визнати за нею та її сином право власності на Ѕ ідеальну частину спірної земельної ділянки та поділити земельну ділянку згідно з варіантом, запропонованим експертом.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши відповідно до ст. 303 ЦПК України законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів доходить до висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення залишити без змін з таких підстав.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Статтями 10, 60 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачам ОСОБА_2 та ОСОБА_6 належить на праві спільної часткової власності по 7/40 частин жилого будинку АДРЕСА_1 на підставі договору міни від 20 вересня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_8, та зареєстрованого в реєстрі за №8070 (інвентаризаційна справа № 1074 а.с. 239, 241,242).
Відповідно до п. 1 зазначеного вище договору міни, позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_6 передали ОСОБА_9 належну їм на праві приватної власності АДРЕСА_2 в обмін на 7/20 частин жилого будинку АДРЕСА_1.
Відповідачу ОСОБА_3 належить 13/20 частин жилого будинку АДРЕСА_1 на підставі договорів купівлі-продажу від 23 липня 2004 року, посвідчених приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_10, та зареєстрованих в реєстрі за №2115 і №2119 ( інвентаризаційна справа № 1074 а.с. 208-211).
Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, правильно виходив з наступного.
Відповідно до ст. 377 ЦК України, в редакції, яка діяла на час набуття сторонами права власності на житловий будинок, якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, наданій у користування, то у разі їх відчуження до набувача переходить право користування тією частиною земельної ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка необхідна для їх обслуговування.
Статтею 89 Земельного кодексу України визначено, що володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.
Відповідно до ст. 120 Земельного кодексу України, яка діяла на час набуття сторонами права власності на житловий будинок, при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди.
Згідно з п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ»у справах за позовом учасників спільної власності на землю про встановлення порядку володіння й користування спільною земельною ділянкою, на якій розташовані належні їм жилий будинок, господарські будівлі та споруди, суд з'ясовує і враховує можливість нормального користування будинком і здійснення догляду за ним, розташування господарських будівель, споруд, необхідність зведення будівель, розташування плодово-ягідних насаджень співвласників, можливість проходу з вулиці на подвір'я тощо. Вказане стосується також випадків, коли належні особам на праві спільної власності жилий будинок, господарські будівлі та споруди розташовані на земельній ділянці, яка знаходилася в їх користуванні до її приватизації або за договором оренди.
Пункт 21 означеної вище постанови визначає, що, виходячи з того, що порядок користування спільною земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні співвласникам жилий будинок, господарські будівлі та споруди, визначається насамперед їхньою угодою залежно від розміру їхніх часток у спільній власності на будинок, суд відповідно до статті 88 ЗК бере до уваги цю угоду при вирішенні спорів як між ними самими, так і за участю осіб, котрі пізніше придбали відповідну частку в спільній власності на землю або на жилий будинок і для яких зазначена угода також є обов'язковою. Це правило стосується тих випадків, коли жилий будинок було поділено в натурі. Якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої.
Державним актом на право власності на земельну ділянку від 18 грудня 2007 року, встановлено, що сторонам на праві спільної сумісної власності належить земельна ділянка площею 0,0513 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. В акті також зазначено, що цільовим призначенням даної земельної ділянки є обслуговування житлового будинку (а.с. 8).
Суд першої інстанції, встановивши в судовому засіданні, що питання користування та розпорядження зазначеною вище земельною ділянкою сторонами не вирішено, з даного приводу між сторонами виникали неодноразові суперечки, відповідач категорично заперечує досягнення угоди про порядок користування та розподілу спірною земельною ділянкою, сторони відмовляються вирішити даний спір у добровільному порядку, правильно дійшов висновку про розподіл спірної земельної ділянки відповідно до часток сторін у праві власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, з урахуванням висновку судової будівельно-технічної експертизи № 2993 від 15 вересня 2008 року (таб. №1), який чітко відповідає розмірам часток, що належать сторонам у будинку, та здійснюючи такий розподіл, надав можливість сторонам належно користуватися своєю частиною будинку і здійснення догляду за нею та вільно користуватись господарськими будівлями, а саме сараями та вбиральнею, які знаходяться в їх користуванні.
Суд при такому розподілі земельних ділянок, не виключаючи жодного із співвласників з числа користувачів спільної земельної ділянки, також урахував можливості сторін безперешкодно проходити з вулиці на подвір'я (а.с. 88-90).
Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги посилання позивачки ОСОБА_2 на те, що порядок користування спірною земельною ділянкою по Ѕ її частині був встановлений ще у 1972 році між нею та колишніми власниками 13/20 частин будинку на АДРЕСА_1 ОСОБА_11 та ОСОБА_12, оскільки відповідно до заяви від 2 липня 2008 року, ОСОБА_13 та ОСОБА_14 як колишні власники 13/20 частин будинку на АДРЕСА_1, ствердили, що між ними та ОСОБА_2 ніколи не було укладено угоди щодо розподілу спірної земельної ділянки в рівних частинах, та розподіл земельної ділянки завжди був спірним, що також підтверджується рішенням Залізничного народного суду від 11 грудня 1975 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_11, ОСОБА_11 про встановлення порядку користування та реальний розподіл будинковолодіння на АДРЕСА_1(а.с. 67, 143).
Судом першої інстанції правильно зроблено висновок, що посилання позивачки про те, що вона користувалась Ѕ частиною земельної ділянки з часу придбання нею 1\2 частини житлового будинку на АДРЕСА_1 згідно з договором купівлі-продажу 24 листопада 1972 року, укладеного між нею та ОСОБА_11, ОСОБА_12 не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до договору дарування від 27 грудня 1983 року позивач ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_7 належну їй частину будинку на АДРЕСА_1 і таким чином втратила право користування спірною земельною ділянкою, та лише з укладенням договору міни від 20 вересня 2005 року позивач ОСОБА_2 повторно отримала право власності на відповідну частку будинку, а відтак і право на користування спірною земельною ділянкою (інвентаризаційна справа № 1074 арк. 38-39, 127, 239).
Крім того, судом апеляційної інстанції з'ясовано, що як у договорі купівлі-продажу Ѕ частини будинку на АДРЕСА_1 від 24 листопада 1972 року (покупець - ОСОБА_2 а.с.9,10), так і в наступних договорах дарування від 27 грудня 1983 року 7/20 означеного будинку (частки змінено після проведених добудов) (даритель ОСОБА_2, обдарована -ОСОБА_7 а.с.25); від 23 січня 1988 року 7/20 означеного будинку (даритель ОСОБА_15, обдарований -ОСОБА_9 а.с.22,23) й у договорі міни квартир від 20 вересня 2005 року, на підставі якого позивачі ОСОБА_2 та ОСОБА_6 отримали на праві спільної часткової власності по 7/40 частин цього жилого будинку, будь-якої інформації щодо земельної ділянки та її розмірів не зазначено.
Також, суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що вимоги позивачів за первісним та за зустрічним позовами щодо визнання за ними права власності на частини земельної ділянки, що знаходиться на АДРЕСА_1 задоволенню не підлягають, оскільки державним актом на право власності на земельну ділянку від 18 грудня 2007 року (зазначений акт є чинним і сторонами не оспорюється), за сторонами закріплено право власності на земельну ділянку площею 0,0513 га, що знаходиться за зазначеною вище адресою.
Доводи апеляційної скарги аналогічні доводам позовної заяви, які були предметом дослідження та оцінки судом першої інстанції при ухваленні рішення та спростовуються висновками суду наведеними вище.
Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що судом правильно встановлено фактичні обставини справи, зібраним доказам дана оцінка, правильно застосований матеріальний закон та дотримана процедура розгляду справи, передбачена ЦПК України, тому колегія суддів доходить висновку, що рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування чи зміни відсутні.
Керуючись ст. 303, п.1 ч.1 ст. 307, ст. 308, п.1 ч.1 ст. 314, ст. 315 ЦПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 01 грудня 2011 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.
Головуючий: /підпис/
Судді: /підписи/
З оригіналом згідно:
Суддя апеляційного суду Львівської області Курій Н.М.