" 05 " червня 2012 р. Справа №18/26/12
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Фоміна В.О., суддя Кравець Т.В., суддя Шутенко І.А.
при секретарі Деркач Ю.О.
за участю представників сторін:
позивача -ОСОБА_1 (довіреність №202/10 від 14.05.2012р.)
відповідача -не з*явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Миргородтепло», м. Миргород Полтавської області (вх. № 1408 П/2-6) на рішення господарського суду Полтавської області від 27.03.2012 р. у справі № 18/26/12 (суддя Солодюк О.В.)
за позовом Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ
до Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Миргородтепло», м. Миргород Полтавської області
про стягнення 2457852,55 грн., -
У січні 2012р. Дочірня компанія «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ звернулась до суду з позовом про стягнення з Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Миргородтеплоенерго" 2198396,17 грн. - основного боргу, 169641,94 грн. - пені, 39530, 13 грн. - інфляційних втрат, 50284,31 грн. - 3% річних, 49158,00 грн. судового збору.
Рішенням господарського суду Полтавської області від 27.03.2012 року позов Дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ задоволено частково, стягнуто з Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Миргородтеплоенерго" на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" 2198396,17 грн. - основного боргу, 84820,97 грн. - пені, 39530, 13 грн. - інфляційних втрат, 50284,31 грн. - 3% річних, 49157,06 грн. судового збору. В решті позову -відмовлено.
Відповідач не погодившись з зазначеним рішенням в частині стягнення інфляційних втрат в розмірі 39530,13 грн., звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційної скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Полтавської області в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 39530,13 грн. та прийняти в цій частині нове рішення, про стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 5327,94 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу Дочірня компанія «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ вважає рішення цілком законним та обгргунтованим, просить залишити його без змін, апеляційну скаргу Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Миргородтеплоенерго" без задоволення.
5.06.2012р. на адресу апеляційного суду надійшло клопотання Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства "Миргородтеплоенерго", в якому відповідач повністю підтримує вимоги своєї апеляційної скарги та просить розглянути дану справу без його участі.
Відповідно до частини 1 та 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 ГПК України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, 27.12.10 р. між Дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (постачальник) (далі-позивач) та Обласним комунальним виробничим підприємством теплового господарства "Миргородтеплоенерго" (покупець) (далі-відповідач) був укладений договір про закупівлю природного газу за державні кошти № 06/10-2959 ТЕ -24.
Відповідно до п. 1.1. вищезазначеного договору, постачальник зобов'язується поставити покупцеві імпортований природний газ, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити природний газ в обсязі, зазначеному у п.1.2 цього договору.
Газ, що постачається за цим договором, використовується покупцем виключно для надання населенню та релігійним організаціям послуг з опалення та гарячого водопостачання. Використання газу покупцем для інших потреб не є предметом цього договору.
Пунктом 1.2. договору визначено, що постачальник передає покупцю в період з 01.01.11р. по 31.12.11р. природний газ з урахуванням вартості його транспортування в обсязі до 11667,00 куб.м., в тому числі по місяцях. За розрахункову одиницю переданого газу приймається один кубічний метр, приведений до стандартних умов.
Ціна за 1000 куб. м. газу становить 1309, 20 грн.(з ПДВ).
На виконання умов договору протягом січня-вересня 2011р. позивач відповідачеві здійснив постачання імпортованого природного газу на загальну суму 9092894,13 грн., що підтверджується актами прийому-передачі природного газу, наявні в матеріалах справи (а.с. 36-46).
Відповідно до п. 4.1. договору відповідач зобов'язувався здійснити остаточний розрахунок за фактично спожиті обсяги газу на підставі акта приймання-передачі газу до 20 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.
Відповідач свої грошові зобов'язання по договору виконав частково в сумі 6894497,96 грн., внаслідок чого утворилась заборгованість в розмірі 2198396,17 грн.
Згідно ст. 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В матеріалах справи відсутні докази погашення основного боргу, крім того, у відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій, тобто не заперечує проти наявності основного боргу у розмірі 2198396,17 грн., тому вимога позивача про стягнення суми основного боргу обґрунтована та підтверджена матеріалами справи.
Тому, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення основного боргу.
Згідно статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно ч.6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 7.3.1., п.9.3 договору у разі порушення покупцем умов п.4.1 цього договору, покупець зобов'язується сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Позивачем за порушення виконання умов договору нарахована пеня у розмірі 169641,94 грн.
Господарський суд приймаючи оскаржуване рішення, дійшов висновку про наявність підстав для застосування до відповідача такої міри цивільної відповідальності як стягнення пені за невиконання грошового зобов'язання, але зменшив її розмір на 50% та вирішив стягнути з відповідача 84820,97 грн., оскільки відповідач є комунальним підприємством і фінансується за рахунок місцевого бюджету, знаходиться в тяжкому фінансовому становищі, зумовленого неплатежами зі сторони споживача підприємства та держави.
З таким висновком погоджується колегія суддів, оскільки статтею 83 ГПК України передбачено право суду у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Статтею 218 ГК України, передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Частиною 1 статті 220 ГК передбачено, що боржник, який прострочив виконання господарського зобов'язання, відповідає перед кредитором (кредиторами) за збитки, завдані простроченням, і за неможливість виконання, що випадково виникла після прострочення.
Відповідно до статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, обґрунтованим, на думку колегії суддів також є стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 50284,31 грн., та інфляційних втрат за період з квітня 2011р. по червень 2011р. у розмірі 39 530,13 грн.
В апеляційній скарзі відповідач заперечує проти стягнення з нього 39530,13 грн. інфляційних за період з квітня 2011р. по червень 2011р., а просить стягнути з нього інфляційні за період з квітня 2011р. по листопад 2011р. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що в липні та серпні 2011р. мала місце дефляція, (коли показник інфляції нижче ніж 100%), а тому сума інфляційних за період з квітня 2011р. по листопад 2011р. буде становити 5327,94 грн.(Розрахунок інфляційних за період з квітня 2011р. по листопад 2011р. відповідач наводить в апеляційній скарзі).
Однак, суд першої інстанції, з висновками якого погодилась колегія суддів апеляційного суду, дійшов висновку, що нарахування інфляційних втрат за порушення грошового зобов'язання за певний, визначений саме позивачем в позовній заяві період, є правом позивача, та способом захисту його цивільного права, передбаченого статтею 16 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, кожна сторона має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права чи інтересу.
Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України захист цивільних прав здійснюється, зокрема, шляхом стягнення з особи, яка порушила право, завданих збитків, обсяг яких визначено статтею 203 згаданого Кодексу. Боржник зобов'язаний відшкодувати завдані збитки у всіх випадках, якщо інше не передбачено законом.
Наведене свідчить, що доводи, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.
Тому, колегія суддів дійшла висновку про те, що при винесенні оскаржуваного рішення, місцевий господарський суд забезпечив дотримання вимог чинного законодавства та дав належну правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, через що рішення господарського суду Полтавської області від 27.03.2012 р. по справі № 18/26/12 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п. 1, ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, одностайно, -
Апеляційну скаргу Обласного комунального виробничого підприємства теплового господарства «Миргородтепло», м. Миргород залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Полтавської області від 27.03.2012р. по справі №18/26/12 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.
Повний текст постанови підписаний 07.06.2012 р.
Головуючий суддя Фоміна В.О.
Суддя Кравець Т.В.
Суддя Шутенко І.А.