Іменем України
06 червня 2012 року Справа № 5002-15/237-2012
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Рибіної С.А.,
суддів Гоголя Ю.М.,
Дмитрієва В.Є.,
за участю представників сторін:
позивача -ОСОБА_2, довіреність № 31/05/12 від 31.0.2012,
Приватне підприємство "Санта-Україна";
відповідача -не з'явився, Фізична особа-підприємець ОСОБА_3;
розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства "Санта-Україна" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іщенко І.А.) від 20.03.2012 у справі № 5002-15/237-2012
за позовом приватного підприємства "Санта-Україна" (бул. Лесі Українки, 15,Київ 133,01133)
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)
про стягнення 67406,75 грн.
Позивач, Приватне підприємство "Санта-Україна" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 про стягнення 66 421,95 грн. основного боргу, 142,49 грн. 3% річних, 736,19 грн. пені та 103,12 грн. інфляційних втрат (з урахування уточнених позовних вимог).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неналежним чином виконувались обов'язки щодо оплати за поставлений товар за договором № 30 від 27 листопада 2011 року, доводи викладені у позові.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 березня 2012 року у справі №5002-15/237-2012 позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 53550,87 грн. основного боргу та 1278,66 грн. судового збору. В частині стягнення 12 871,08 грн. основного боргу відмовлено. В частині стягнення 142,49 грн. 3% річних, 103,12 грн. інфляційних втрат та 736,19 грн. пені позов залишено без розгляду.
Не погодившись з постановленим судовим актом, Приватне підприємство "Санта-Україна" звернулось до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції, прийняти нове рішення по справі: позов задовольнити в повному обсязі.
Підставою для скасування зазначеного судового акту заявник апеляційної скарги вважає неповне з'ясування судом першої інстанції усіх обставин справи, що призвело до помилкових висновків та невірного застосування норм матеріального та процесуального права.
Свої доводи заявник апеляційної скарги обґрунтовує тим, що у відповідача є заборгованість по договору № 30 від 27.10.2011 за накладними № 112 від 28.11.2011 та № СУ-000250035 від 19.11.2011 на загальну суму 12871,08 грн., яки суд безпідставно не взяв до уваги. Скаржник також вважає, що судом першої інстанції неправомірно залишено без розгляду вимогу позивача про стягнення 3% річних, пені та інфляційного відшкодування, оскільки обґрунтований розрахунок доданий ним до матеріалів справи. Обґрунтування та інші доводи викладені в апеляційній скарзі.
Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 18 квітня 2012 року апеляційна скарга Приватного підприємства "Санта-Україна" прийнята до провадження колегією у складі: головуючого судді Рибіної С.А., суддів Гоголя Ю.М., Дмитрієва В.Є. та призначена до розгляду 14 травня 2012 року.
Ухвалою від 14.05.2012 розгляд апеляційної скарги відкладався на 06.06.2012.
У засідання суду апеляційної інстанції з'явився представник позивача, який підтримав доводи апеляційної скарги та наполягає на її задоволенні.
Відповідач явку уповноваженого представника у судове засідання не забезпечив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений відповідно до приписів чинного законодавства, що підтверджується поштовим повідомленням (вх. № 11395 від 23.05.2012), письмового відзиву на апеляційну скаргу не надав.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Зазначена правова позиція висловлена у постанові Вищого господарського суду України від 03.06.2009 №2-7/10608-2008.
Оскільки явка учасників процесу обов'язковою не визнавалась, а матеріали справи достатньо характеризують спірні правовідносини, судова колегія вважає, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги відсутні.
На підставі вищевикладеного, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу у відсутності представника відповідача.
Розглянувши справу повторно в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.
27.10.2011 між Приватним підприємством "Санта-Україна" (надалі -Постачальник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (надалі -Покупець) укладено договір поставки №30 (надалі -Договір, т. 1 арк. с.9-13).
Відповідно до пункту 1.1 Договору, постачальник зобов'язується передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити товар, відповідно до умов Договору.
Згідно пункту 3.4 Договору, підставою для сплати поставленого за договором товару є передача покупцю оформлених у встановленому чинним законодавством порядку видаткової і податкової накладної. Оплата за товар проводиться протягом 14 календарних днів з дати поставки.
Договір укладений сторонами 27 жовтня 2011 року на строк до 31 грудня 2011 року та автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік у випадку, коли жодна із сторін не повідомить іншу про відмову від подальшої участі в цьому Договорі, але не пізніше, ніж за один місяць до закінчення терміну дії (пункт 8 Договору).
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем за період з 28.10.2011 по 02.12.2011 був поставлений відповідачу товар по договору поставки №30 від 27.10.2011 на загальну суму 187540,09 грн., що підтверджується видатковими накладними (т.1 а.с.16-22, 69-85) та прибутковою накладною №112 від 28.11.2011 на суму 153,60 грн.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки №30 від 27.10.2011 призвело до утворення заборгованості перед позивачем за поставлений товар у розмірі 66 421,95 грн., що й стало приводом для звернення позивача з позовом до суду для стягнення цієї заборгованості в примусовому порядку.
Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, дотримання ним норм процесуального права і відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що рішення суду підлягає частковому скасуванню, виходячи з наступного.
Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Правовідносини між сторонами виникли на підставі договору поставки № 30 від 27 жовтня 2011 року .
Згідно частини першої статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до вимог статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Реалізація суб'єктами господарювання товарів негосподарюючим суб'єктам здійснюється за правилами про договори купівлі-продажу. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно частини шостої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (стаття 692 Цивільного кодексу України).
Згідно положень статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача щодо основного боргу в розмірі 53550,87 грн. підлягають задоволенню, а вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 12871,08 грн. задоволенню не підлягають.
Судова колегія, керуючись вищезазначеними нормами чинного законодавства, визнає висновки суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог з основного боргу в розмірі 53550,84 грн. обґрунтованими та правомірними. При цьому суд апеляційної інстанції вважає висновок суду першої інстанції щодо відмови у стягненні основного боргу в розмірі 12717,48 грн. безпідставним з огляду на наступне.
Договір поставки № 30 від 27.10.2011 між сторонами укладений з дотриманням загальних вимог Цивільного та Господарського кодексів України, і сторони зобов'язались дотримувати умови даного договору, виконуючи свої зобов'язання по ньому.
Відмовляючи у стягненні частини основного боргу в розмірі 12717,48 грн. суд першої інстанції залишає поза увагою видаткову накладну № СУ-000250035 від 19.11.2011, на яку позивач посилається у доповненні до позовної заяви та яка міститься у розрахунку заборгованості (т.1 а.с. 51-54, 61). Дана накладна не міститься в матеріалах справи, однак судом першої інстанції питання щодо її наявності не досліджено.
Позивач надав суду апеляційної інстанції в якості доказу поставки відповідачеві продукції видаткову накладну № СУ-000250035 від 19.11.2011 на загальну суму 12717,48 грн.
Даний документ судова колегія вважає необхідним долучити до матеріалів справи, оскільки він має істотне значення для розгляду даної справи, не витребувався та не досліджувалися судом першої інстанції.
Стаття 1 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачає, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до статті 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Також цим законом встановлюються обов'язкові реквізити первинних документів.
Видаткова накладна № СУ-000250035 від 19.11.2011, що долучена до матеріалів справи, відповідає вказаним вище положенням, а сума та товар, визначені в неї, відповідають умовам договору. Тому поставку позивачем за вищевказаною накладною судова колегія визнає такою, що здійснена на підставі договору № 30 від 27.10.2011.
Доказів, які б спростовували цей висновок відповідач ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції не надав.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що товар за видатковою накладною № СУ- 000250035 від 19.11.2011 був поставлений саме на виконання умов договору №30 від 27.10.2011, тому вимога позивача про стягнення заборгованості у розмірі 12717,48 грн. є такою, що підлягає задоволенню.
Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 153,60 грн. по прибутковій накладній № 112 від 28.11.2011 не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Згідно пункту 3.4 Договору, підставою для сплати поставленого за договором товару є передача покупцю, оформлених у встановленому чинним законодавством порядку видаткової і податкової накладної. Оплата за товар проводиться протягом 14 календарних днів з дати поставки.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно не прийняв прибуткову накладну № 112 від 28.11.2011 на суму 153,6 грн. як належний доказ поставки товару, та вважає, що вимога позивача в цій частині є такою, що не підлягає задоволенню.
Судом апеляційної інстанції витребувана в позивача видаткова накладна, яка б підтверджувала здійснення цієї операції та на яку посилається позивач - № СУ-000263903 від 28.11.2011. З пояснень представника позивача у судовому засіданні 06.06.2012 вбачається, що дана видаткова накладна у позивача відсутня, тому суду надана бути не може.
Окрім цього, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 142,49 грн. 3% річних, 103,12 грн. інфляційних втрат та 736,19 грн. пені.
В цій частині суд першої інстанції позовні вимоги залишив без розгляду, посилаючись на ненадання витребуваних судом документів, які необхідні для вирішення спору, та відсутність яких перешкоджає повному та всебічному розгляду справи, а саме ненадання детального розрахунку.
Вивчивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку, що розрахунок штрафних санкцій за прострочення оплати поставленого товару від 10.01.2012 (т. 1 арк. с. 61) є таким, що відповідає вимогам діючого законодавства.
Частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України передбачено: боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
15.07.2005 Інформаційним листом № 3.2.-2005 Верховний Суд України виклав правову позицію про природу трьох процентів річних та індексу інфляції, що передбачені статтями 214 ЦК УРСР та 625 ЦК України, згідно з якими боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів; грошовими зобов'язаннями боржника перед кредитором є грошова сума, що визначена з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних; оскільки інфляційні втрати пов'язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних - платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то ні три проценти річних, ні індекс інфляції не можна розцінювати як заходи відповідальності за порушення зобов'язань та в зв'язку з цим відносити до санкцій.
На підставі вищевикладеного, судова колегія визнає вимоги позивача про нарахування інфляційного відшкодування і 3% річних обґрунтованим.
Перевіривши розрахунок інфляційного відшкодування і 3% річних (т.1 а.с.61), враховуючи задоволення позовних вимог частково, судова колегія дійшла висновку, що правильним є наступне нарахування:
Документ3% річнихІнфляційне відшкодування
Видаткова накладна № СУ-000250034 від 19.11.2011 41,73 грн.26,72 грн.
Видаткова накладна № СУ-000250035 від 19.11.2011 39,72 грн.25,43 грн.
Видаткова накладна № СУ-000255652 від 26.11.2011 71,51 грн.56,13 грн.
Видаткова накладна № СУ-000255661 від 26.11.2011 30,89 грн.24,25 грн.
Итого183,85 грн.132,53 грн.
Заявлені Приватним підприємством „Санта-України" вимоги в цій частині становлять 142,49 грн. - 3% річних, 103,12 грн. - інфляційне відшкодування.
У відповідності до вимог статті 83 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, приймаючи рішення, має право:
· визнати недійсним повністю чи у певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству;
· виходити за межі позовних вимог, якщо це необхідно для захисту прав і законних інтересів позивачів або третіх осіб з самостійними вимогами на предмет спору і про це є клопотання заінтересованої сторони;
· зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання;
· стягувати у доход Державного бюджету України із сторони, що порушила строки розгляду претензії, штраф у розмірі, встановленому статтею 9 цього Кодексу або у відповідності до законів, що регулюють порядок досудового врегулювання спорів у конкретних правовідносинах;
· стягувати в доход Державного бюджету України з винної сторони штраф у розмірі до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за ухилення від вчинення дій, покладених господарським судом на сторону;
· відстрочити або розстрочити виконання рішення.
Даний перелік є вичерпним.
Із зазначеної норми та інших норм Господарського процесуального кодексу України вбачається, що при винесенні рішення суд обмежений вимогами позовної заяви та підставами, які зазначив позивач, зміна судом підстав заявлених позовних вимог та позовних вимог не передбачена статтею 83 Господарського процесуального кодексу України, тому суд позбавлений можливості у випадку встановлення неправильного визначення позивачем підстав заявлених позовних вимог або саме позовних вимог змінити їх на власний розсуд.
Оскільки заявлені позивачем суми 3% річних та інфляційного відшкодування менші ніж ті, що розраховані на підставі норм чинного законодавства, та суд позбавлений права самостійно збільшувати позовні вимоги, вимоги позивача в цієї частині підлягають задоволенню в повному обсязі.
На підставі вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку, що позовні вимоги зі стягнення інфляційного відшкодування і 3% річних підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі.
Позивачем також заявлена до стягнення пеня в розмірі 736,19 грн.
Частиною першою статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Згідно частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно пункту 6.1 договору № 30 від 27.10.2011 у випадку затримки оплати за товар покупець зобов'язаний виплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення, від неоплаченої суми за кожний день прострочки платежу.
Судова колегія, перевіривши розрахунок пені (т.1 а.с.61), враховуючи задоволення позовних вимог частково, дійшла висновку, що правильним є наступне нарахування:
ДокументПеня
Видаткова накладна № СУ-000250034 від 19.11.2011 215,60 грн.
Видаткова накладна № СУ-000250035 від 19.11.2011 205,22 грн.
Видаткова накладна № СУ-000255652 від 26.11.2011 369,49 грн.
Видаткова накладна № СУ-000255661 від 26.11.2011 159,59 грн.
Итого949,90 грн.
Заявлена позивачем до стягнення сума пені - 736,19 грн. -менша, ніж розрахована судом. З підстав, зазначених вище, позовні вимоги Приватного підприємства „Санта-Україна" щодо стягнення пені підлягають задоволенню в заявленому позивачем розмірі.
На підставі вищевикладеного, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовані обставин, що мають значення для справи, що дає підстави суду апеляційної інстанції для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення у справі частково.
Судовий збір по справі суд апеляційної інстанції покладає на відповідача згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, судова колегія зазначає, що при виготовленні повного тексту рішення судом першої інстанції допущено описку в даті винесення рішення: замість „20 березня 2012 року" зазначено „20 березня 2011 року". З інших матеріалів справи та саме тексту рішення вбачається, що датою винесення рішення є саме 20 березня 2012 року, тому судова колегія вважає, що це є саме опискою, яка не впливає на суть винесеного рішення.
Керуючись статтями 49, 101, пунктом 2 частини першої статті 103, пунктом 1 частини першої статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Санта-Україна" задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 20 березня 2012 року у справі №5002-15/237-2012 скасувати в частині відмови у стягнення 12717,48 грн. основного боргу та в частині залишення позовних вимог щодо стягнення пені, 3% річних та інфляційних витрат без розгляду.
В цій частині прийняти нове рішення про задоволення позову.
Викласти резолютивну частину рішення в наступній редакції:
„ 1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (98100, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства „Санта-Україна" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 15; ідентифікаційний код 30634862) 66268,35 грн. основного боргу, 142,49 грн. 3% річних, 103,12 грн. інфляційного відшкодування, 736,19 грн. пені та 1609,55 грн. судового збору.
3. В частині стягнення 153,6 грн. основного боргу відмовити.
4. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили."
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (98100, АДРЕСА_1; ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Приватного підприємства „Санта-Україна" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 15; ідентифікаційний код 30634862) 804,78 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги.
4. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати накази.
Головуючий суддя С.А. Рибіна
Судді Ю.М. Гоголь
В.Є. Дмитрієв
Розсилка:
1. Приватне підприємство "Санта-Україна" (бул. Лесі Українки, 15,Київ 133,01133)
2. Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 (АДРЕСА_1)