"29" травня 2012 року Справа № 5023/200/12
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Істоміна О.А., судді Барбашова С.В., Білецька А.М.
при секретарі - Гурдісовій Н.В.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача -не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача -Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Київ (вх. № 1583Х/3-10) на рішення господарського суду Харківської області від "12" березня 2012 року по справі № 5023/200/12
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Київ
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, с. Буди
про стягнення 112 075,00 грн.,-
У січні 2012 року позивач звернувся до господарського суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості в розмірі 112075 грн.
Рішенням господарського суду Харківської області від 12 березня 2012 року (суддя Калініченко Н.В.) в задоволенні позову відмовлено.
Позивач, не погоджуючись з рішенням господарського суду Харківської області від 12 березня 2012 року, надіслав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати дане рішення та постановити нове, яким позов задовольнити. Судові витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.
Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надав, в призначене судове засідання 29 травня 2012 року не з'явився, свого представника не направив, про причини неявки суд не попередив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, що підтверджується повідомленням № 007063 про особисте вручення 12.05.2012 р. поштового відправлення (а.с. 59).
Позивач своїм правом брати участь при розгляді апеляційної скарги не скористався, направлена на його адресу: 02092, АДРЕСА_1 ухвала про порушення провадження у справі повернулась до суду апеляційної інстанції з позначкою пошти "за закінченням терміну зберігання".
Колегія суддів звертає увагу, що до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо це не перешкоджає вирішенню спору.
Приймаючи до уваги, що сторони були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, заяв про відкладення розгляду справи або повідомлень про поважність причини неявки до суду від зазначених учасників спору на адресу Харківського апеляційного господарського суду не надходило, колегія суддів визнала можливим розглянути справу у їх відсутність, вважаючи наявні у справі докази достатніми для вирішення спору по суті.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та докази по справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку та доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, виходячи з наступного.
Як свідчать матеріали справи та встановлено господарським судом, 23 січня 2010 року між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 було укладено договір №22/01/10 про надання медіаційно - юридичних послуг.
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За умовами договору позивач зобов'язався надати відповідачу правову допомогу у вирішенні питання врегулювання боргових взаємовідносин відповідача із ЗАТ "Єврофінанс" у зв'язку із укладанням договору фінансового лізингу № LA07000221 від 31.08.2007 і договору фінансового лізингу № LA07000222 від 31.08.2007, а також у вирішенні питання врегулювання боргових взаємовідносин з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 у зв'язку з виконанням останнім поручительства відносно відповідача по договорам фінансового лізингу № LA07000221 від 31.08.2007 та № LA07000222 від 31.08.2007 ( п.1.1. договору).
Сторони узгодили коло послуг, які позивач зобов'язався надати відповідачеві (п.1.2. договору).
Згідно п.3.1.1 договору розмір винагороди позивача за надання послуг, передбачених п.1.1 і п.1.2 договору становить 50% від отриманого відповідачем позитивного економічного ефекту у зв'язку із виконанням предмету договору (за умовами договору під позитивним економічним ефектом мається на увазі отримання відповідачем економічної вигоди, в тому числі і в разі досягнення домовленостей з кредиторами про зменшення суми боргу, що підлягає оплаті на користь кредиторів).
Винагорода сплачується шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача або передачі готівкових коштів, протягом десяти днів з моменту отримання відповідачем позитивного економічного ефекту за предметом даного договору (п.п.3.1.2. і 3.1.3 договору)
В обґрунтування своєї позиції позивач надав господарському суду акт виконаних робіт від 30.12.2010 року.
Пунктом 5 вказаного акту визначено розмір винагороди позивача за надані відповідачу послуги, а саме 112075 грн.
Відповідно до статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Кожна сторона відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Як вірно встановлено господарським судом, акт від 30.12.2010 року не є належним доказом надання послуг відповідачеві та досягнення останнім економічного ефекту. В пункті 7 вказаного акту зазначено, що він є додатковою угодою №1 до договору №22/01/10, а саме ним вносяться зміни до п.4.1 договору.
Твердження заявника апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та є такими, що спростовуються матеріалами справи, і свідчать про те, що судом першої інстанції відповідно до частини 3 статті 4-3 Господарського процесуального кодексу України, були створені сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства: сторони були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, що підтверджується відповідними поштовими повідомленнями (а.с. 19, 20). Ухвалою господарського суду від 20 лютого 2012 року розгляд справи відкладався.
Отже, у позивача було достатньо часу для обґрунтування своєї позиції по справі та надання необхідних документів. Однак, скаржник не довів належними та допустимими доказами факт надання послуг відповідачу, в результаті яких останній досяг економічного ефекту. В матеріалах справи не міститься жодних належних доказів надання позивачем послуг саме в такому розмірі, про який йдеться мова у позовній заяві.
Відповідач надав до господарського суду заяву про визнання позову та розстрочку виконання судового рішення. Суд першої інстанції дану заяву не взяв до уваги, виходячи з приписів статті 33 ГПК України та відсутності в матеріалах справи доказів в обґрунтування позовних вимог.
Позивач в апеляційній скарзі зазначає, що не прийняття заяви про визнання позову є необґрунтованою та суперечить процесуальному законодавству, оскільки господарський суд зобов'язаний її прийняти.
Відповідно до статті 22 ГПК України господарський суд не приймає відмови від позову, зменшення розміру позовних вимог, визнання позову відповідачем, якщо ці дії суперечать законодавству або порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси.
Таким чином право відповідача на визнання позову є обмеженим, оскільки реалізується останнім під контролем господарського суду. Як зазначається у п.3.7 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 25.02.1992 р. №01-6/244 «Про деякі питання практики застосування Арбітражного процесуального кодексу України», суддя, який вирішує спір, не зв'язаний заявами позивача про відмову від позову або зменшення позовних вимог та відповідача про визнання позову.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що дії відповідача щодо визнання позову можуть бути розцінені як спроба створити умови для фіктивного банкрутства.
За таких обставин, позивач ані під час вирішення спору у господарському суді, ані під час розгляду його апеляційної скарги не надав жодного належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності висловлених у своїй апеляційній скарзі тверджень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами. Його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому, вказані вимоги позивача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 12 березня 2012 року.
На підставі викладеного та керуючись статтями 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Київ залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Харківської області від 12 березня 2012 року по справі № 5023/200/12 залишити без змін.
Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.
Повний текст постанови підписано 05 червня 2012 року.
Головуючий суддя Істоміна О.А.
суддя Барбашова С.В.
суддя Білецька А.М.