Іменем України
05 червня 2012 року Справа № 5002-15/349-2012
Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сотула В.В.,
суддів Балюкової К.Г.,
Плута В.М.,
за участю представників сторін:
прокурора: Година Дмитро Андрійович, посвідчення № 363 від 08.12.2010, помічник військового прокурора Севастопольського гарнізону Військово - Морських Сил України;
позивача: не з'явився, Міністерство оборони України;
відповідача: Шалигіна Дениса Миколайовича, наказ № 1 від 15.09.2009, директор приватного підприємства "Таврійський правовий центр",
розглянувши апеляційну скаргу приватного підприємства "Таврійський правовий центр" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Іщенко І.А.) від 13 квітня 2012 року у справі №5002-15/349-2012
за позовом військового прокурора Сімферопольського гарнізону (вул. Казанська, 27,Сімферополь,95026)
в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (Повітрянофлотський пр-т, 6,Київ 1,01001)
до приватного підприємства "Таврійський правовий центр" (вул. Ангарська, 38-Б,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95001)
про визнання права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння
Військовий прокурор Сімферопольського гарнізону звернувся в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до господарського суду з позовом до відповідача, приватного підприємства „Таврійський правовий центр", у якому, збільшивши протягом розгляду справи позовні вимоги (а.с. 133-135 том 1) просив суд:
- визнати за державою Україна в особі Міністерства оборони України право власності на нерухоме майно військового містечка № 215, розташоване за адресою: вул. Ангарська, 38-Б, місто Сімферополь, загальною вартістю 4530019, 58 грн., а саме: літ. „Г" -склад, площею 672, 4 кв.м., літ. „Д" -склад площею 673,8 кв.м., літ. „Е" -склад, площею 689, 3 кв.м., літ. „Ж" -склад, площею 712,9 кв.м., літ. „О" -адміністративне приміщення, площею 145,7 кв.м., літ. „Щ" -сушила, площею 207, 5 кв.м., літ. „Є" -сушила, площею 364,0 кв.м., літ. „Ю" -ангар, площею 1426,5 кв.м., літ. „Я" -ангар, площею 1439,6 кв.м., літ. „Н1" -туалет, літ. „А" -адміністративна будівля, площею 128, 3 кв.м., літ. „Б" -адміністративна будівля, площею 611,4 кв.м., літ. „В" -склад., площею 207,7 кв.м., літ. „М" - учбове приміщення, площею 712, 7 кв.м., літ. „Н" -склад, площею 583,8 кв.м., літ. „Р" -адміністративне приміщення, площею 52,2 кв.м., літ. „Т" -склад, площею 66,1 кв.м., літ. „У" -майстерня, площею 76,1 кв.м, літ. „Ф" -щитова, площею 24,1 кв.м., літ. „Ч" -склад, площею 43.5 кв.м., літ. „1В" -склад, площею 77, 2 кв.м., літ. „1Г"- пожежно-інвентарний пункт, площею 7,9 кв.м., літ. „1Д" -адміністративне приміщення, площею 51,2 кв.м., літ. „1К" -склад, площею 7,7 кв.м., літ. „1Л", площею 109,00 кв.м.
- витребувати вказане майно у відповідача на користь держави в особі Міністерства оборони України.
Позовні вимоги мотивовані тим, що спірне майно вибуло з володіння Міністерства оборони України без згоди уповноваженого органу державної влади, тобто поза волею власника, у зв'язку з чим належить відповідачу незаконно.
В ході розгляду судом першої інстанції даного спору прокурор відмовився від позовних вимог в частині визнання права вланості та витребування у відповідача нежитлових приміщень: „Е"- склад, площею 689, 3 кв.м., „Ж" -склад, площею 712,9 кв.м., „Щ"- сушила, площею 207,5 кв.м., „Ю" -ангар. Площею 1426,5 кв.м., „Я" -ангар, площею 1439,6 кв.м.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 квітня 2012 року (суддя Іщенко І.А.) у справі № 5002-15/349-2012 позов задоволено частково.
Витребувано у приватного підприємства "Таврійський правовий центр"на користь держави в особі Міністерства оборони України нерухоме майно - нежитлові приміщення: літер Г -склад, площею 672,4 кв.м., Д -склад, площею 673,8 кв.м., О - адміністративне приміщення, площею 145,7 кв.м., Э -сушилка, площею 364,0 кв.м., 1Н - туалет, А - адміністративна будівля, площею 128,3 кв.м., Б - адміністративна будівля, площею 611,4 кв.м., В -склад, площею 207,7 кв.м., М - учбове приміщення, площею 712,7 кв.м., Н -склад, площею 583,8 кв.м., Р - адміністративне приміщення, площею 52,2 кв.м., Т -склад, площею 66,1 кв.м., У -майстерня, площею 76,1 кв.м., Ф -щитова, площею 24,1 кв.м., Ч -склад, площею 43,5 кв.м., 1В-склад 77,2 кв.м., 1Г - пожежно-інвентарний пункт, площею 7,9 кв.м., 1Д - адміністративне приміщення, площею 51,2 кв.м., 1К -склад, площею 7,7 кв.м., 1Л -склад, площею 109,00 кв.м. військового містечка №215, розташовані по вул. Ангарській, 38-Б в м. Сімферополі, загальною вартістю 4530019,58 грн.
В частині позовних вимог про визнання права власності та витребування нежитлових приміщень літер Е -склад, площею 689,3 кв.м., Ж -склад, площею 712, 9 кв.м., Щ -сушилка, площею 207,5 кв.м., Ю -ангар, площею 1426,5 кв.м. та Я -ангар, площею 1439,6 кв.м. провадження у справі припинено.
В іншій частині в задоволенні позову відмовлено.
Також судом вирішено питання про розподіл судових витрат.
Вирішуючи спір між сторонами, суд першої інстанції зазначив про доведеність матеріалами справи того, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння держави в особі Міністерства оборони України не з волі власника внаслідок вчинення цивільно-правової угоди неуповноваженою особою, а тому відповідач не може отримати захисту від віндикаційних вимог як добросовісний набувач, у зв'язку з чим задовольнив позовні вимоги в частині його витребування з володіння відповідача. Відмовляючи в частині вимог позову про визнання права власності на спірні об'єкти нерухомості, місцевий суд послався на те, що матеріали справи достовірно підтверджують правовий статус наведеного майна як державної власності, а тому в оскарженому рішенні надано висновків про відсутність необхідності доведення цього факту в судовому порядку. В іншій частині провадження у справі припинено у зв'язку з відмовою прокурора від позовних вимог.
Не погодившись із зазначеним судовим актом, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просив рішення господарського суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник послався на неповне з'ясування місцевим судом усіх обставин справи, що призвело до надання помилкових висновків по суті спору та невірного застосування норм матеріального і процесуального права.
Зокрема, заявник скарги вказував, що приватне підприємство „Таврійський правовий центр" набуло у власність спірне нерухоме майно в результаті його внесення до статутного фонду цього товариства.
Таким чином, сторона вважала, що прийняття судового рішення про витребування цих об'єктів фактично ставить відповідача перед необхідністю його ліквідації.
Також відповідач звертав увагу на наявність рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради „Про оформлення права приватної власності на нежилі будівлі по вул. Ангарській, 38-б на ім'я приватного підприємства „Таврійський правовий центр" від 09 жовтня 2009 року № 2738, яке на даний час є чинним.
Крім того, заявник скарги зазначав, що право власності на спірні об'єкти нерухомості також визнано за ним на підставі рішення господарського суду Автономної Республіки Крим у справі № 5002-23/813-2011 року, яке набрало законної сили.
За таких обставин сторона вказувала, що вона є законним та єдиним власником зазначеного майна і це право у встановленому законом порядку ніким не оспорено.
У судове засідання суду апеляційної інстанції, призначене на 05 червня 2012 року, з'явились представник відповідача та прокурор, які підтримали свої доводи та заперечення.
Представник позивача до суду апеляційної інстанції не з'явився, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги приватного підприємства „Таврійський правовий центр" повідомлений належним чином, про що свідчить відмітка на повідомленні про вручення поштової кореспонденції.
Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Оскільки явка в судове засідання представників сторін -це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.
З огляду на викладене, судова колегія визнала можливим розглянути справу у відсутність представника позивача, вважаючи наявні у справі докази достатніми для прийняття рішення у справі.
При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія Севастопольського апеляційного господарського суду встановила наступні обставини.
23 березня 2006 року між державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України, - Центральним спеціалізованим будівельним управлінням "Укроборонбуд" та товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Декор-Люкс" укладено договір № 13-6/3/6 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України у договорі від 13 березня 2006 року № 13-6/3 про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції), відповідно до розробленого та затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін ( а.с. 94-102 том 1, 8-12 том 3).
Згідно з пунктом 6 договору № 13-6/3/6 товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Декор-Люкс" прийняло у власність майно, що становить розмір пайової участі (паю) Міністерства оборони України за договором від 13 березня 2006 року № 13-6/3, шляхом підписання акту приймання-передачі майна протягом 3-х днів з моменту перерахування коштів в сумі, зазначеної в пункті 2 договору.
Рішенням господарського суду АР Крим від 25 вересня 2007 року у справі № 2-13/14036-2007 договір № 13-6/3/6 від 23 березня 2006 року було визнано дійсним (а.с.25-30 том 1).
29 січня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Будівельна компанія «Декор-Люкс»(продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Татарстан Буд»(покупець) укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель № 132, які розташовані за адресою: м. Сімферополь, вул. Ангарська,38-б (територія військового містечка № 215), а саме приміщень: літери З, И, К, Л, 1З, 1О (а.с. 15-16 том 3).
Також, 21 березня 2008 року між товариством з обмеженою відповідальністю „Будівельна компанія „Декор-Люкс" (продавець) та товариством з обмеженою відповідальністю „Крим-Геометр" (покупець) підписано договір купівлі-продажу №1020, за умовами якого покупець придбав вказане вище державне майно, а саме: нежитлові приміщення літер Г, Д, Е, Ж, О, Щ, Э, Ю, Я, 1А, 1Б, 1Е, 1Ж, 1И, 1М, 1Н, 1П, 1Р, 1С, А, Б, В, М, Н, П, Р, С, Т, У, Ф, Х, Ц, Ч, Ш, 1В, 1Г, 1Д, 1К, 1Л, розташовані по вул. Ангарська, 38-б в м. Сімферополь (а.с 31-38 том 1).
Постановою Вищого господарського суду України від 12 червня 2008 року скасовано рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 вересня 2007 року у справі № 2-13/14036-2007 (а.с. 25-30 том 1) щодо визнання дійсним договору № 13-6/3/6 від 23 березня 2006 року, укладеного між державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України - Центральним спеціалізованим будівельним управлінням "Укроборонбуд" та товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Декор-Люкс", а справу передано на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим.
Під час нового розгляду вказаного спору рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 14 жовтня 2008 року у справі № 2-13/14036-2007 (новий № 2-25/8525.1-2008), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду (а.с. 37-56 том 1), у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Декор-Люкс" про визнання дійсним договору № 13-6/3/6 від 23 березня 2006 року було відмовлено.
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 травня 2009 року у справі № 2-22/10868-2008 товариство з обмеженою відповідальністю «Татарстан Буд»зобов'язано повернути Міністерству оборони України нежитлові приміщення літер «З, И, К, Л, 1З, 1О»військового містечка № 215, розташованого в м. Сімферополь, вул. Ангарська, 38-б (а.с.23 том 3).
Також, рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 09 липня 2009 року у справі №2-22/1827-2009, залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 19 січня 2010 року (а.с. 31-38 том 1), товариство з обмеженою відповідальністю "Крим-Геометр" зобов'язано повернути державі в особі Міністерства оборони України нерухоме майно військового містечка № 215, а саме: нежитлові приміщення літер Г, Д, Е, Ж, О, Щ, Э, Ю, Я, 1А, 1Б, 1Е, 1Ж, 1И, 1М, 1Н, 1П, 1Р, 1С, А, Б, В, М, Н, П, Р, С, Т, У, Ф, Х, Ц, Ч, Ш, 1В, 1Г, 1Д, 1К, 1Л, розташовані по вул. Ангарська, 38-б в м. Сімферополь.
Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що 09 жовтня 2009 року виконавчим комітетом Сімферопольської міської ради було прийнято рішення №2738 „Про оформлення права приватної власності на нежилі будівлі по вул. Ангарській, 38-б на ім'я приватного підприємства „Таврійський правовий центр", а саме, на наступні приміщення: літер Г, Д, Е, Ж, О, Щ, Э, Ю, Я, 1А, 1Б, 1Е, 1Ж, 1И, 1М, 1Н, 1П, 1Р, 1С, А, Б, В, М, Н, П, Р, С, Т, У, Ф, Х, Ц, Ч, Ш, 1В, 1Г, 1Д, 1К, 1Л (а.с. 23 том 1)
Згідно змісту цього акту, передумовою його прийняття стале проведення 21 вересня 2009 року загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Крим-Геометр», на яких було вирішено війти до складу учасників приватного підприємства «Таврійський правовий центр»та в якості внеску до статутного капіталу підприємства внести майно, яке належить товариству з обмеженою відповідальністю «Крим-Геометр»на праві власності, а саме на нежитлові приміщення літери: Г, Д, О, Э, 1Б, 1Е, 1И, 1М, 1Н, 1Р, А, Б, В, М, Н, П, Р, С, Т, У, Ф, Х, Ц, Ч, Ш, 1В, 1Г, 1Д, 1К, 1Л, загальною вартістю 501544,00 грн., які розташовані за адресою: АР Крим, м. Сімферополь, вул. Ангарська, буд. 38-б (а.с. 127 том 2).
На підставі рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради №2738 Кримським республіканським підприємством «Сімферопольське міжміське бюро реєстрації та технічної інвентаризації»була проведена відповідна державна реєстрація права власності, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру реєстрації прав власності на нерухоме майно №24191288 (а. с. 77 том 1).
Звертаючись з цим позовом до господарського суду військовий прокурор Сімферопольського гарнізону стверджував, що приватне підприємство «Таврійський правовий центр»володіє спірним майном неправомірно, оскільки фактично воно є державною власністю, а угода щодо його відчуження була вчинена з порушенням діючого законодавства України.
Тобто, на думку прокурора, у товариства з обмеженою відповідальністю «Крим-Геометр» не виникло права власності на об'єкти нерухомості, приведені в уточненій позовній заяві, у зв'язку з чим воно не мало повноважень на розпорядження ними, у тому числі, щодо його передачі до статутного фонду приватного підприємства «Таврійський правовий центр».
Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає, що оскаржене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню у зв'язку з наступним.
Предметом даного спору є вимога про визнання за державою Україна в особі Міністерства оборони України права власності на нерухоме майно військового містечка № 215, розташованого за адресою: вул. Ангарська, 38-Б, місто Сімферополь, а саме: літер Г -склад, площею 672,4 кв.м., Д -склад, площею 673,8 кв.м., О - адміністративне приміщення, площею 145,7 кв.м., Э -сушилка, площею 364,0 кв.м., 1Н - туалет, А - адміністративна будівля, площею 128,3 кв.м., Б - адміністративна будівля, площею 611,4 кв.м., В -склад, площею 207,7 кв.м., М - учбове приміщення, площею 712,7 кв.м., Н -склад, площею 583,8 кв.м., Р - адміністративне приміщення, площею 52,2 кв.м., Т -склад, площею 66,1 кв.м., У -майстерня, площею 76,1 кв.м., Ф -щитова, площею 24,1 кв.м., Ч -склад, площею 43,5 кв.м., 1В-склад 77,2 кв.м., 1Г - пожежно-інвентарний пункт, площею 7,9 кв.м., 1Д - адміністративне приміщення, площею 51,2 кв.м., 1К -склад, площею 7,7 кв.м., 1Л -склад, площею 109,00 кв.м., а також витребування цього майна з володіння відповідача.
Вирішення питання обґрунтованості вимог про визнання права власності та витребування об'єкту цього права від іншої особи знаходиться у безпосередньому зв'язку із встановлення наявності у особи, яка звернулась до суду, відповідних прав власника спірного майна.
Звертаючись з цим позовом до господарського суду та посилаючись на положення статті 326 Цивільного кодексу України, прокурор стверджував, що до 2007 року право власності на будівлі та споруди військового містечка № 215, розташованого за адресою: вул. Ангарська, 38-Б, місто Сімферополь, було зареєстровано за державою Україна в особі Міністерства оборони України.
Однак, будь-яких письмових доказів, підтверджуючих ці доводи, прокурор до матеріалів справи не надав, а судом першої інстанції вони не витребувались та не досліджувались.
Як слідує з матеріалів справи, на даний час право власності на приведені об'єкти зареєстроване за відповідачем - приватним підприємством «Таврійський правовий центр».
За приписами частини 1 статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із право чинів.
Передумовою для реєстрації цього права за приватним підприємством «Таврійський правовий центр»стале прийняття зборами учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Крим-Геометр»рішення про вхід до складу учасників відповідача та внесення приведених споруд в якості внеску до його статутного капіталу (а.с 103 том 3).
У свою чергу, товариство з обмеженою відповідальністю «Крим-Геометр»придбало ці приміщення на підставі договору купівлі-продажу, укладеного 21 березня 2008 року з товариством з обмеженою відповідальністю „Будівельна компанія „Декор-Люкс" (а.с 31-38 том 1).
Укладенню вказаної угоди передувало підписання 23 березня 2006 року між державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України, - Центральним спеціалізованим будівельним управлінням "Укроборонбуд" та товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Декор-Люкс" договору № 13-6/3/6 про компенсацію пайової участі (паю) Міністерства оборони України у договорі від 13 березня 2006 року № 13-6/3 про спільне будівництво (реконструкцію) об'єктів житлово-цивільного призначення, створення інженерної інфраструктури для їх будівництва (реконструкції), відповідно до розробленого та затвердженого у встановленому порядку проекту шляхом пайової участі сторін ( а.с. 94-102 том 1, 8-12 том 3).
Між тим, постановою Вищого господарського суду України від 12 червня 2008 року у справі № 2-13/14036-2007 скасовано рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 вересня 2007 року щодо визнання дійсним зазначеного договору № 13-6/3/6 від 23 березня 2006 року.
При цьому, під час нового розгляду вказаного спору рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 14 жовтня 2008 року у справі № 2-25/8525.1-2008, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського (а.с. 37-56 том 1), у задоволенні позову товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Декор-Люкс" про визнання дійсним договору № 13-6/3/6 від 23 березня 2006 року було відмовлено.
Посилаючись на викладене при вирішенні питання правомірності вибуття спірного майна з володіння Міністерства оборони України, суд першої інстанції під час розгляду даного спору дійшов висновку, що договір від 23 березня 2006 року не створив для його сторін відповідних правових наслідків, зокрема щодо припинення права власності держави в особі Міністерства оборони України на перелічене майно.
З огляду на викладене та встановивши, що зазначені вище об'єкти нерухомості були передані відповідачу безвідплатно, а саме, шляхом внесення до статутного фонду, суд першої інстанції визнав цього достатнім для задоволення позовних вимог в частині витребування спірних об'єктів з володіння приватного підприємства «Таврійський правовий центр», посилаючись на положення статті 388 Цивільного кодексу України.
Однак, судова колегія вважає, що обставини, на яких ґрунтуються висновки господарського суду першої інстанції, не дозволяють дійти висновку, що вибуття спірного майна з володіння власника відбулось поза його волею.
Так, як слідує з постанови Вищого господарського суду України від 12 червня 2008 року у справі № 2-13/14036-2007, скасовуючи рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 вересня 2007 року щодо визнання дійсним зазначеного договору № 13-6/3/6 від 23 березня 2006 року, суд касаційної інстанції виходив з того, що під час розгляду справи не було досліджено питання про наявність у представника Міністерства оборони України ОСОБА_4 належних повноважень на підписання зазначеної угоди, а також звернув увагу на порушення порядку відчуження військового майна, встановленого Законом України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" та Положенням про порядок відчуження військового майна ЗС України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1919 від 28 грудня 2000 року.
Під час нового розгляду № 2-13/14036-2007 рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 14 жовтня 2008 року у справі № 2-25/8525.1-2008, залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського (а.с. 37-56 том 1), судами було відмовлено у задоволенні позову саме у зв'язку з порушенням порядку відчуження військового майна під час укладення договору № 13-6/3/6 від 23 березня 2006 року.
Порушення порядку відчуження спірного майна Збройних Сил України не є беззаперечним доказом факту вибуття цього майна з володіння власника та особи, якій це майно було передано. (Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України, зокрема, її викладено у постанові від 11 квітня 2012 року у справі № 5002-16/2989-2011).
Крім того, в результаті укладення договору № 13-6/3/6 від 23 березня 2006 року державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України, - Центральним спеціалізованим будівельним управлінням "Укроборонбуд" була отримана від товариства з обмеженою відповідальністю «Декор-Люкс»компенсація вартості пайової участі у договорі від 13 березня 2006 року № 13-6/3 у розмірі 304744,63 грн., яка прийнята державою.
З цього слідує, що органу управління спірним майном та органу, якому воно було передано у володіння на праві господарського відання, було не тільки відомо про здійснення угоди відчуження наведеного майна, але й результати були бажаними для них.
Крім того, пунктом 10 постанови пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 06 листопада 2009 року № 9 передбачено, що відповідно до частини п'ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується.
Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.
Втім, докази того, що на момент подальшого відчуження спірного майна товариством з обмеженою відповідальністю „Будівельна компанія „Декор-Люкс" на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Крим-Геометр»відповідно до договору купівлі-продажу від 21 березня 2008 року вказаним особам було відомо про наявність перешкод у вчиненні даного правочину, в матеріалах справи відсутні.
Більш того, на момент укладення вказаної угоди було чинним рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 вересня 2007 року у справі № 2-13/14036-2007, на підставі якого визнано дійсним договір № 13-6/3/6 від 23 березня 2006 року, укладений між державою Україна в особі органу, уповноваженого управляти майном Міністерства оборони України, - Центральним спеціалізованим будівельним управлінням "Укроборонбуд" та товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Декор-Люкс", яке було скасовано Вищим господарським судом України майже рік поспіль (постанова касаційної інстанції від 12 червня 2008 року).
Тобто, на час підписання договору купівлі-продажу між товариством з обмеженою відповідальністю „Будівельна компанія „Декор-Люкс" та товариством з обмеженою відповідальністю «Крим-Геометр» існували правові підстави вважати, що спірне майно належало продавцю на праві власності і це підтверджується матеріалами справи.
Отже, сукупність викладених обставин вказує на недоведеність факту вибуття спірного майна з володіння власника поза його волею, чим обґрунтовані позовній вимоги у цій справі.
Судом першої інстанції також не було надано оцінки тому, що передумовою для реєстрації права власності на спірне майно за приватним підприємством «Таврійський правовий центр»стале прийняття зборами учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Крим-Геометр»рішення про вхід до складу учасників відповідача та внесення приведених споруд в якості внеску до його статутного капіталу (а.с 127 том 2).
При цьому, до матеріалів справи було долучено рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради 09 жовтня 2009 року №2738 „Про оформлення права приватної власності на нежилі будівлі по вул. Ангарській, 38-б в місті Сімферополі на ім'я приватного підприємства „Таврійський правовий центр", а саме на наступні приміщення: літер Г, Д, Е, Ж, О, Щ, Э, Ю, Я, 1А, 1Б, 1Е, 1Ж, 1И, 1М, 1Н, 1П, 1Р, 1С, А, Б, В, М, Н, П, Р, С, Т, У, Ф, Х, Ц, Ч, Ш, 1В, 1Г, 1Д, 1К, 1Л (а.с. 23 том 1).
Зазначений акт з'явився підставою для видачі відповідачу свідоцтва про право власності на спірне майно. На даний час вказане рішення виконавчого комітету Сімферопольської міської ради є чинним, в судовому порядку не оскаржено.
Крім того, в ході апеляційного розгляду справи було з'ясовано, що право власності на спірні об'єкти нерухомості визнано за відповідачем на підставі рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 квітня 2011 року у справі № 5002-23/813-2011 року, яке в апеляційному та касаційному порядку не оскаржувалось, тобто набрало законної сили 30 квітня 2011 року (а.с. 87-89 том 3).
Тобто, окрім рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю «Крим-Геометр»від 21 вересня 2009 року про внесення спірного майна до уставного фонду відповідача, існує ще самостійна підстава набуття вказаною особою права власності на нього - рішення господарського суду Автономної Республіки Крим у справі № 5002-23/813-2011 року.
Таким чином, право власності на спірні споруди набуто відповідачем на підставі судового акту, а не правочину, про що зазначав прокурор.
Судова колегія враховує, що рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 квітня 2011 року у справі № 5002-23/813-2011 було надано відповідачем тільки до матеріалів апеляційної скарги.
Втім, згідно з пунктом 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України „Про судове рішення" від 23 березня 2012 року № 6 рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.
Викладені вище обставини щодо наявності судового рішення про визнання за відповідачем права власності на спірні об'єкти мають суттєве значення, оскільки впливають на юридичну кваліфікацію фактичних правовідносин сторін. При цьому, апеляційна інстанція вважає, що вони мали бути з'ясовані судом першої інстанції при вчиненні ним всіх необхідних процесуальних дій з дослідження обставин справи.
Відповідно до частини 4 статті 13 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання.
Частиною 2 статті 318 Цивільного кодексу України закріплено рівність усіх суб'єктів права власності перед законом.
Згідно з частиною 4 статті 41 Основного закону та статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним та ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Отже, оскільки на даний час існує судове рішення про визнання за відповідачем права власності на приведені споруди, яке набрало законної сили, слід визнати, що це право набуто ним відповідно до вимог статті 328 Цивільного кодексу України, а приведене обґрунтування позову не може бути підставою для його позбавлення (витребування майна з володіння приватного підприємства „Таврійський правовий центр").
Таким чином, враховуючи, що право власності відповідача на спірне майно виникло не з правочину, а з судового акту, є необґрунтованим застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин положень частини 3 статті 388 Цивільного кодексу України, за приписами якої, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.
З цього слідує, що суд першої інстанції неправомірно задовольнив позовні вимоги та витребував спірні об'єкти у приватного підприємства „Таврійський правовий центр", який на цей час є їх законним власником.
Одночасно судова колегія вважає необхідним відмітити, що в разі скасування рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 18 квітня 2011 року у справі № 5002-23/813-2011, сторони у цій справі будуть вправі звернутись із заявою про перегляд за нововиявленими обставинами даної постанови у порядку, передбаченому статтею 112 Господарського процесуального кодексу України.
Апеляційною інстанцією також встановлено порушення місцевим судом норм процесуального права.
Так, на підставі пункту 4 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України судом першої інстанції було припинено провадження у справі в частині вимог позову про визнання права власності та витребування у відповідача нежитлових приміщень: „Е"- склад, площею 689, 3 кв.м., „Ж" -склад, площею 712,9 кв.м., „Щ"- сушила, площею 207,5 кв.м., „Ю" -ангар, площею 1426,5 кв.м., „Я" -ангар, площею 1439,6 кв.м., у зв'язку з надходженням відповідної заяви військового прокурора.
Водночас, господарським судом Автономної Республіки Крим були залишені поза увагою приписи частини 5 статті 29 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої відмова прокурора від поданого ним позову не позбавляє позивача права вимагати вирішення спору по суті.
Отже, враховуючи відсутність в матеріалах справи аналогічної заяви позивача про відмову від наведених вище позовних вимог, припинення провадження у справі в цій частині суперечить положенням господарського процесуального законодавства України.
З урахуванням вищенаведеного, судова колегія вважає, що при прийнятті оскаржуваного рішення судом першої інстанції не в повному обсязі з'ясовані обставини справи та невірно застосовані норми матеріального та процесуального права, а тому колегія Севастопольського апеляційного господарського суду вважає , що судове рішення підлягає скасуванню з прийняттям у справі нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Повний текст постанови складений 11 червня 2012 року.
Керуючись статтями 101, пунктом 2 частини статті 103, пунктами 3, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Апеляційну скаргу приватного підприємства "Таврійський правовий центр" задовольнити.
2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 13 квітня 2012 року у справі № 5002-15/349-2012 скасувати.
Прийняти нове рішення.
У позові відмовити.
Головуючий суддя В.В.Сотула
Судді К.Г. Балюкова
В.М. Плут
Розсилка:
Військовий прокурор Сімферопольського гарнізону (вул. Казанська, 27,Сімферополь,95026)
Міністерство оборони України (Повітрянофлотський пр-т, 6,Київ 1,01001)
приватне підприємство "Таврійський правовий центр" (вул. Ангарська, 38-Б,Сімферополь,Автономна Республіка Крим,95001)