01601 м.Київ-1, пров. Рильський, 8 (044) 278-46-14
06.06.2012 № 22/491
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Кондес Л.О.
Рябухи В.І.
при секретарі судового засідання - Кондратюк О.А.
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_2 - представник за довіреністю № 1896 від 01.03.2011 р.;
від відповідача 1 - не з'явився;
від відповідача 2 - не з'явився;
від відповідача 3 - не з'явився;
від третьої особи - ОСОБА_3 - представник за довіреністю № 1-13200/611 від 25.01.2012р.;
розглянув апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» на рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2012р.
у справі № 22/491 (суддя Самсін Р.І.)
за позовом Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик»
до 1. Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Інкомстрах»
2. Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України
3. Державної виконавчої служби України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит»
про звільнення з-під арешту заставленого майна.
Суть рішення та апеляційної скарги:
Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Хрещатик» звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Закритого акціонерного товариства «Страхова компанія «Інкомстрах» та Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України про звільнення з-під арешту заставленого майна.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що накладення відповідачем 2 арешту на заставлене майно відповідача 1 перешкоджає позивачу задовольнити свої вимоги про стягнення заборгованості за кредитним договором № 67-10-08 від 30 травня 2008 року, в забезпечення виконання зобов'язання за яким між позивачем та відповідачем-1 укладено іпотечні договори № 67-10-08/02 від 30.05.2008 року, № 67-10-08/1 від 30.05.2008 року.
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.01.2012 р. у даній справі відмовлено повністю в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» про звільнення з-під арешту заставленого майна.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з того, що накладення арешту на майно ЗАТ СК «Інкомстрах» державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби не порушує прав позивача, та є прямим обов'язком органу виконавчої служби по вчиненню дій по примусовому виконанню судового рішення, яке знаходиться на примусовому виконанні.
Не погодившись із вказаним рішенням, ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2012р. скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
Підстави апеляційної скарги обґрунтовуються наступними доводами.
Так, апелянт зазначає, що оскільки ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» не оспорює право власності на заставне майно, а вказує на порушення його переважного права на задоволення своїх вимог, позовні вимоги ґрунтуються на підставі ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження».
Також апелянт вказує на те, що позивач скористався наданим йому правом звернення до суду з позовом про стягнення кредитної заборгованості, який був задоволений. У зв'язку із цим рішенням між сторонами було досягнуто згоди щодо добровільного продажу заставленої нерухомості, але при посвідченні договору купівлі-продажу виявився арешт цього майна і позивач не зміг реалізувати своє право кредитора. Крім того, ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» зазначає, що господарським судом не було прийнято до уваги норму ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», якою передбачено можливість набуття іпотекодержателем права власності на заставне майно, що мало місце в спірних правовідносинах.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.03.2012р. апеляційна скарга ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» прийнята до провадження, її розгляд призначено на 10.04.2012р.
Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду № 01-22/1/3 від 09.04.2012 р., змінено склад судової колегії: головуючий суддя - Коротун О.М., судді Кондес Л.О., Рябуха В.І. Вказаний склад колегії розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу у даній справі та ухвалив постанову.
Розгляд справи на підставі п. п. 1, 3, 4 ч. 1 ст. 77 ГПК України відкладався ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.05.2012 року, якою також залучено до участі у справі в якості іншого відповідача Державну виконавчу службу України та в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит».
Представники відповідачів в судове засідання 06.06.2012р. не з'явились, про час та місце судового розгляду повідомлялись належним чином, про що свідчить відмітка суду на звороті оригіналів ухвал, реєстр відправки поштової кореспонденції, а також розписка сторін від 07.05.2012р. (а.с. 83 том ІІІ). Крім того, у відповідності до реєстру відправки поштової кореспонденції від 18.05.2012р. за місцезнаходженням відповідача 1 (згідно довідки з ЄДРПОУ серія АА № 140328, видана 15.05.2012р.) повторно надіслано ЗАТ «Страхова компанія «Інкомстрах» процесуальні документи у даній справі.
Враховуючи те, що явка представників учасників апеляційного провадження судом апеляційної інстанції обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, Київський апеляційний господарський суд вважає за можливим здійснити перевірку рішення господарського суду міста Києва в апеляційному порядку за відсутності представників відповідачів за наявними матеріалами.
Представник позивача в судовому засіданні вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити.
Представник третьої особи заперечив проти доводів апелянта та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників апеляційного провадження, розглянувши доводи апеляційної скарги, Київський апеляційний господарський суд, -
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем 1 укладено договір кредитної лінії № 67-10-08 від 30.05.2008р., згідно умов якого позивач надав відповідачу 1 кредит в формі невідновлюваної кредитної лінії з лімітом кредитування в розмірі 700 000 грн. терміном повернення до 15 травня 2009р. включно.
Додатковим договором № 9 про внесення змін до договору кредитної лінії сторонами узгоджено збільшення ліміту кредитування до 1 450 000 грн. та строку повернення кредиту - до 30 червня 2010 року.
В забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між позивачем та відповідачем 1 укладено іпотечні договори № 67-10-08/02, № 67-10-08/1 від 30.05.2008р., за умовами яких відповідачем 1 передано в іпотеку нерухоме майно - трьохкімнатну квартиру, що знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул. Подільська, 85 кв. 20 (заставна вартість предмета іпотеки - 636 300 грн.); нежитлові приміщення (будівлі та споруди з № 31-1 по № 31-8), що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Ніжинська, 9 (заставна вартість предмета іпотеки - 1 197 456 грн.).
30 травня 2008р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 накладено заборону відчуження вищенаведеного нерухомого майна, про що внесено відповідний запис до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна за № 7299921 та № 7300018.
Між сторонами укладено додаткові договори до іпотечних договорів № 67-10-08/02, № 67-10-08/1 від 30.05.2008р.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що вартість предметів іпотеки за договорами № 67-10-08/02, № 67-10-08/1 від 30.05.2008р. становить 1 833 756 грн.
Відповідно до Витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 33803440 від 16.11.2011р. зареєстровано обтяження у вигляді накладення арешту на все нерухоме майно в межах суми стягнення 12 115 904,22 грн. на підставі постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 23742240 від 20.01.2011р. по примусовому виконанню наказу господарського суду міста Києва, виданому 18.01.2010р. у справі № 23/316 (запис № 7, зареєстрований 12.07.2011р. за № 11376115).
Судом апеляційної інстанції встановлено, що стягувачем у виконавчому провадженні ВП № 23742240 по примусовому виконанню вищенаведеного наказу є Публічне акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит» (далі - третя особа), на користь якого рішенням господарського суду міста Києва у справі № 23/316 від 24.12.2009р. (набрало законної сили 11.01.2010р.) стягнуто з відповідача 1 9 799 020 грн. основного боргу, 2 069 339,66 грн. процентів за користування кредитними коштами, 221 808,56 грн. пені, 25 500 грн. державного мита, 236 витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу (а.с. 5 том ІІ).
Згідно зі ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом ст. 1 Закону України «Про державну виконавчу службу» завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом.
Позивач, вважаючи, що у зв'язку з накладенням арешту на майно, яке є предметом іпотеки за договорами № 67-10-08/02, № 67-10-08/1 від 30.05.2008р., порушується переважне право ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» як іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки для задоволення вимог банку за кредитним договором, звернувся до господарського суду з позовом, який є предметом розгляду у даній справі.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 54 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. Для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; якщо вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Відповідно до ст. 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника.
Відповідно до приписів ч. 8 ст. 54 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що примусове звернення на предмет іпотеки здійснюється державним виконавцем з урахуванням положень Закону України "Про іпотеку".
Приписами ст. 1 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 33 зазначеного Закону передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.
Згідно ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.
Відповідно до п. 6.2 договорів іпотеки іпотекодавець погоджується з тим, що в разі настання випадків, передбачених цим договором, які надають право іпотекодержателю на задоволення своїх вимог за рахунок предмету іпотеки, предмет іпотеки переходить у власність іпотекодержателя в рахунок виконання зобов'язання іпотекодавцю, і це застереження є правовою підставою для оформлення права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки.
Якщо рішення суду або договір про задоволення вимог іпотекодержателя (відповідне застереження в іпотечному договорі) передбачає право іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки будь-якій особі-покупцеві, іпотекодержатель зобов'язаний за 30 днів до укладення договору купівлі-продажу письмово повідомити іпотекодавця та всіх осіб, які мають зареєстровані у встановленому законом порядку права чи вимоги на предмет іпотеки, про свій намір укласти цей договір. У разі невиконання цієї умови іпотекодержатель несе відповідальність перед такими особами за відшкодування завданих збитків. (ст. 38 Закону України "Про іпотеку").
Таким чином, виходячи з положень вищенаведених норм чинного законодавства іпотекодержателю законом надано право вибору способу захисту порушеного права як набуття права власності на предмет іпотеки, так і звернення з позовом про стягнення з боржника заборгованості, або звернення з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки. Вказані способи можуть бути реалізовані іпотекожержателем.
Право вибору способу судового захисту, передбаченого законом або договором (дострокове стягнення кредиту, стягнення заборгованості, у тому числі шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки/застави, одночасне заявлення відповідних вимог у разі, якщо позичальник є відмінною від особи іпотекодавця (майновий поручитель), одночасне заявлення вимог про стягнення заборгованості з позичальника з вимогами про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет застави/іпотеки, належні іпотекодавцю, який не є позичальником, розірвання кредитного договору, набуття права власності на предмет іпотеки тощо) належить виключно позивачеві. Задоволення позову кредитора про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави не є перешкодою для пред'явлення позову про стягнення заборгованості з поручителя за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Задоволення позову кредитора про стягнення заборгованості з поручителя не є перешкодою для пред'явлення позову про звернення стягнення на предмет іпотеки/застави з метою погашення заборгованості за тим самим договором кредиту у разі, якщо на час розгляду спору заборгованість за кредитом не погашена (аналогічна позиція викладена в п. 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 30.03.2012, № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин").
Таким чином, суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевим господарським судом підставно було вказано про те, що виконання забезпеченого зобов'язання можливо не лише шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, а і шляхом стягнення з боржника грошових коштів за рішенням суду, так і добровільної сплати останнім боргу.
Стягнення заборгованості у грошовому виразі не позбавляє права кредитора звернути стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання боржником забезпеченого зобов'язання.
Як вбачається з матеріалів справи, постановою від 24.03.2011р. старшого державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у м. Києві відкрито виконавче провадження з примусового виконання наказу господарського суду міста Києва, виданого 10.03.2011р. по справі № 4/45 за позовом ПАТ «Комерційний банк «Хрещатик» до ЗАТ «СК «Інкомстарх» про стягнення 2 079 731,66 грн., що виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем 1 договірних зобов'язань за договором кредитної лінії № 67-10-08 від 30.05.2008р., в забезпечення виконання яких між сторонами укладено іпотечні договори.
Відповідно до п. 4.1.1 іпотечних договорів № 67-10-08/02, № 67-10-08/1 від 30.05.2008р. у випадку невиконання чи неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором в цілому, або тієї, чи іншої частини, а також в інших випадках, передбачених цим договором, іпотекодержатель має право реалізувати своє право за цим договором, тобто звернути стягнення на предмет іпотеки в порядку, визначеному законодавством України та цим договором.
Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, зокрема, на підставі рішення суду.
Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, позивачем жодними належними та допустимими доказами не підтверджено обставин звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду, не надано відповідних виконавчих написів, не представлено рішення про реєстрацію права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки, прийнятого відповідно до положень ст. 37 Закону України «Про іпотеку».
За наведеного, доводи апелянта про те, що накладений на заставне майно арешт порушує його право на задоволення вимог шляхом набуття права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку судом апеляційної інстанції відхиляються як необґрунтовані.
Позивачем також в порядку ст. ст. 32-34 ГПК України жодними доказами не доведено того, що у зв'язку з досягненням між сторонами згоди про добровільний продаж заставленої нерухомості, позивач не зміг реалізувати своє право кредитора з огляду на виявлений нотаріусом під час оформлення договору арешт майна. Письмової відмови нотаріуса у проведенні нотаріальної дії, пов'язаної з посвідченням договору купівлі-продажу матеріали справи не містять та не було надано суду апеляційної інстанції.
Враховуючи ту обставину, що судом першої інстанції не встановлено, а матеріали справи не містять будь-яких доказів реалізації позивачем свого права на звернення стягнення на заставне майно, то відсутні будь-які підстави до задоволення вимог про звільнення з-під арешту майна, яке, зокрема, не належить на праві власності позивачу.
Крім того, частинами 6, 7 ст. 3 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно не зареєстровані у встановленому законом порядку або зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.
Пріоритет права іпотекодержателя на задоволення забезпечених іпотекою вимог за рахунок предмета іпотеки відносно зареєстрованих у встановленому законом порядку прав чи вимог інших осіб на передане в іпотеку нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації іпотеки. Зареєстровані права та вимоги на нерухоме майно підлягають задоволенню згідно з їх пріоритетом - у черговості їх державної реєстрації.
Таким чином, виходячи з положень вищенаведеної норми, суд апеляційної інстанції вважає, що внесенням записів до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна позивач не був позбавлений права на переважне право звернення стягнення за рахунок заставного майна.
Суд апеляційної інстанції також відзначає, що норми Закону України «Про виконавче провадження» не забороняють накладення арешту на все майно, в тому числі, й на заставне.
Крім того, названим Законом не передбачено обов'язку державного виконавця при відкритті виконавчого провадження встановлювати, чи перебуває майно боржника в заставі. Тоді як, положеннями ст. 25 Закону встановлено право державного виконавця при відкритті виконавчого провадження накласти арешт на майно божника, без конкретизації та встановлення застави такого майна.
Також суд апеляційної інстанції відзначає, що доказів повідомлення органом виконавчої служби іпотекодержателя про звернення стягнення на заставне майно позивачем на вимогу суду (ухвала від 07.05.2012р. п. 6 резолютивної частини) не надано, а факту звернення стягнення на заставне майно відповідача 1 судом апеляційної інстанції не встановлено.
За таких обставин, за результатами перегляду в апеляційному порядку рішення у даній справі судом апеляційної інстанції не встановлено порушення прав позивача, зокрема, ДВС України - відповідачем 3. Тому підстав для задоволення позову до відповідача 3 не вбачається.
Обставин для задоволення позову до відповідача 2 належним чином позивачем не обґрунтовано, а судом апеляційної інстанції також не встановлено в розумінні ст. 1 ГПК України.
Враховуючи вищевикладене, апеляційна інстанція вважає, що судом першої інстанції було правомірно відмовлено в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» про звільнення з-під заставного майна.
Разом з цим, Відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України у відповідності до Положення про відділ примусового виконання рішень Державної виконавчої служби, затвердженого наказом Державної виконавчої служби України від 14.07.2011р. № 14/2, є структурним підрозділом ДВС України, без статусу юридичної особи та входить до складу ДВС України.
Відповідно до ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, провадження у справі в частині вимог до Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України.
Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що ухвалою господарського суду міста Києва від 08.12.2011р. порушено провадження у даній справі та прийнято позовну заяву до розгляду. Вказана ухвала надіслана сторонам, зокрема, відповідачу 2 - Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України за адресою: м. Київ, вул. Артема, 73. Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серія А 01 № 794328 за адресою м. Київ, вул. Артема, 73 зареєстровано Державну виконавчу службу України, яка, таким чином, була обізнана щодо знаходження в провадженні суду даного позову та повідомлена про час та місце судового засідання судом першої інстанції.
Крім того, на виконання вимог ухвали суду від 08.12.2011р. саме Державною виконавчою службою України було надано місцевому господарському суду витребувані матеріали виконавчого провадження (з яких вбачається, що місцезнаходженням Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України є наступна адреса: м. Київ, вул. Городецького, 13).
Таким чином, при розгляді місцевим господарським судом даної справи ним фактично було розглянуто позовні вимоги до Державної виконавчої служби. За наведеного, суд апеляційної інстанції вважає, що оскільки місцевим господарським судом було правомірно відмовлено в задоволенні позову, оскаржуване рішення про відмову в позові підлягає залишенню без змін.
Судові витрати покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, п. 1 ч. 1 ст. 80, ст. ст. 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Хрещатик» на рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2012 р. у справі № 22/491 залишити без задоволення.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 20.01.2012 р. у справі № 22/491 про відмову в задоволенні позову залиши без змін.
3. Провадження у справі в частині вимог до Відділу примусового виконання рішень Державної виконавчої служби України припинити.
4. Матеріали справи № 22/491 повернути до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Головуючий суддя Коротун О.М.
Судді Кондес Л.О.
Рябуха В.І.