ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98
Справа № 5016/1798/2011(4/73)-33/198-37/192-2012 06.06.12
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Ківіт»
ДоПублічного акціонерного товариства «ВТБ Банк»
Треті особи Проякі не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача 1) Товариство з обмеженою відповідальністю «Заграва» 2) Товариство з обмеженою відповідальністю «Водній Мир» визнання недійсним кредитного договору № 06КБ/2008 від 16.04.2008 р.
Суддя Гавриловська І.О.
У судових засіданнях брали участь:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: Яцук А.В.
Від третьої особи-1: не з'явився
Від третьої особи-2: не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "КІВІТ" звернулось до господарського суду Миколаївської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" в особі відділення "Миколаївська регіональна дирекція" ПАТ "ВТБ Банк" про визнання недійсним кредитного договору № 06КБ/2008 від 16.04.2008 року.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 08.06.11 року порушено провадження у справі № 5016/1798/2011(4/73) та призначено справу до розгляду.
Ухвалою від 05.07.11 року справу № 5016/1798/2011(4/73) скеровано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 18.07.11 р. справу № 5016/1798/2011(4/73) було прийнято до провадження суддею Мудрим С.М.; справі присвоєно № 5016/1798/2011(4/73)-33/198 та призначено її до розгляду на 05.09.11 р.
Відповідно до супровідного листа від 28.07.11 р. № 06-5/193, на лист вих. № 5016/1798/2011(4/73)/12041/2011 від 18.07.11 р., у зв'язку з надходженням апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на ухвалу господарського суду Миколаївської області від 05.07.11 р., справу № 5016/1798/2011(4/73)-33/198 направлено до господарського суду Миколаївської області.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.08.11 р. скасовано ухвалу господарського суду Миколаївської області від 05.07.11 р.; справу № 5016/1798/2011(4/73) направлено на розгляд до господарського суду Миколаївської області.
Постановою Вищого господарського суду України від 02.11.11 р. скасовано постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.08.11 р. у справі № 5016/1798/2011(4/73); ухвалу господарського суду Миколаївської області від 05.07.11 р. -залишено без змін.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 05.12.11 р. розгляд даної справи призначено на 20.12.11 р.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 20.12.11 р. розгляд справи відкладено на 30.01.12 р. у зв'язку із неявкою представників позивача та третіх осіб у призначене судове засідання.
У судове засідання 30.01.12 р. представники позивача та третіх осіб не з'явилися, вимоги ухвали суду від 05.12.11 року не виконали, про поважні причини неявки суд не повідомили, хоча про час та дату судового засідання повідомлені належним чином, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень № 16684930, 16684922, 16684833 відповідно.
Ухвалою від 30.01.12 р. № 5016/1798/2011(4/73)- 33/198, керуючись ст. 22, п. 5 ч. 1 ст. 81, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва залишив позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Ківіт" без розгляду.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.02.12 р. у справі № 5016/1798/2011(4/73)-33/198 було повернуто ТОВ "Ківіт" апеляційну скаргу на ухвалу Господарського суду м. Києва від 30.01.12 р. у даній справі з доданими до неї матеріалами, а матеріали справи № 5016/1798/2011(4/73)-33/198 -скеровано до Господарського суду м. Києва.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.04.12 р. у справі № 5016/1798/2011(4/73)-33/198 апеляційну скаргу ТОВ "Ківіт" задоволено; ухвалу Господарського суду м. Києва № 5016/1798/2011(4/73)-33/198 від 30.01.12 р. -скасовано; матеріали справи № 5016/1798/2011(4/73)-33/198 -передано на новий розгляд Господарському суду м. Києва.
Розпорядження керівника апарату Господарського суду м. Києва від 25.04.12 р., відповідно д п. 1 наказу голови Господарського суду м. Києва від 18.02.11 р. № 96 та п. 3.8. Положення про автоматизовану систему документообігу суду було призначено повторний автоматичний розподіл справи № 5016/1798/2011(4/73)-33/198.
В результаті зазначеного автоматичного розподілу справу № 5016/1798/2011(4/73)-33/198 передано на новий розгляд судді Гавриловській І.О.
Ухвалою від 28.04.2012 р. вирішено прийняти справу № 5016/1798/2011(4/73)-33/198 до свого провадження; присвоєно справі № 5016/1798/2011(4/73)-33/198-37/192-2012; призначено розгляд справи № 5016/1798/2011(4/73)-33/198-37/192-2012 на 06.06.12 о 10:20 год; зобов'язано сторін надати суду письмові пояснення з урахуванням вказівок, наведених у постанові Київського апеляційного господарського суду від 09.04.12 р. № 5016/1798/2011(4/73)-33/198; зобов'язано сторін надати суду оригінал для огляду в судовому засіданні та належним чином засвідчену копію для залучення до матеріалів справи кредитного договору № 06КБ/2008 від 16.04.2008 р., який позивач просить визнати недійсним.
У судове засідання 06.06.2012 р. представники позивача та третіх осіб не з'явилися, про причини неявки суду не повідомили, про призначене судове засідання були повідомлені належним чином, про що свідчать повідомлення про вручення ухвали від 28.04.2012 р., згідно з якими позивач отримав ухвалу 14.05.2012 р., а треті особи - 10.05.2012 р.
Представник відповідача надав господарському суду витребувані документи, проти позову заперечив.
Приймаючи до уваги, що позивач та треті особи були належним чином повідомлені про призначене судове засідання, проте своїми процесуальними правами не скористалися без обґрунтованих причин, а також зважаючи на те, що в матеріалах справи достатньо документів для вирішення спору по суті і відповідачем надано всі необхідні докази, що стосуються суті спору, то за таких обставин господарський суд вважає за можливе розглянути спір за наявними у матеріалах справи документами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.
У судовому засіданні 06.06.2012 р. господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані матеріали справи та заслухавши пояснення представника відповідача, Господарський суд міста Києва, -
Між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк»(банк), який змінив назву на Публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк», та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ківіт»(позичальник) був укладений кредитний договір № 06КБ/2008 від 16.04.2008 р., предметом якого є надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) на таких умовах: сума кредиту 19 500 000, 00 грн., строк користування -до 16.10.2009 р. з погашенням суми кредиту щомісяця рівними частинами в останні місяці кредитування: серпень 2009 року -6 500 000, 00 грн., вересень 2009 року -6 500 000, 00 грн., жовтень 2009 року -6 500 000, 00 грн., плата за користування кредитом встановлюється -14,7 відсотків річних.
У відповідності до пункту 1.2. кредитного договору № 06КБ/2008 від 16.04.2008 р., в редакції додаткової угоди № 2, цільове використання кредиту -поповнення обігових коштів, а відповідно до пункту 1.3. договору в цій редакції, виконання позичальником своїх зобов'язань за цим договором забезпечується: іпотекою нежитлових приміщень, що належать ЗАТ «Товари Прибужжя», іпотекою нежитлових приміщень, що належать ТОВ «Заграва», заставою товарів в обороті (пиво), що належить ТОВ «Ківіт», заставою товарів в обороті, що належить ТОВ «Водній Мир», порукою фізичної особи ОСОБА_2.
З наданих сторонами документів вбачається, що 18.04.2008 р. між ВАТ «ВТБ Банк»(банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Заграва»(іпотекодавець) був укладений іпотечний договір, предметом якого є передача іпотекодавцем іпотекодержателю в іпотеку нерухомого майна для забезпечення виконання зобов'язань позичальника -ТОВ «Ківіт»за кредитним договором № 06КБ/2008 від 16.04.2008 р. та будь-якими додатковими угодами до нього.
Крім того, 18.04.2008 р. Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк»був укладений договір застави №№06КБ/2008-ДЗ-2 з майновим поручителем -ТОВ «Водній Мир»для забезпечення виконання зобов'язань позичальника -ТОВ «Ківіт»за кредитним договором № 06КБ/2008 від 16.04.2008 р. та будь-якими додатковими угодами до нього.
Позивач вважає, що кредитний договір № 06КБ/2008 від 16.04.2008 р. не відповідає вимогам закону і має бути визнаний недійсним, оскільки, всупереч ст. ст. 11, 21 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідач перед укладенням цього договору не надав позивачу інформації у письмовій формі стосовно особи і місцезнаходження кредитодавця та кредитних умов.
Враховуючи наведене, позивач просить суд на підставі статей 203 та 509 Цивільного кодексу України визнати кредитний договір № 06КБ/2008 від 16.04.2008 р., укладений між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк»та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ківіт», недійсним.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.
Положеннями статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства. Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
У статті 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Вирішуючи спір про визнання угоди (правочину) недійсною, господарський суд встановлює наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними та настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. При цьому обставини, що мають істотне значення для вирішення спору повинні підтверджуватись сторонами належними та допустимими доказами відповідно до вимог статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Посилання позивача в обґрунтування своїх позовних вимог на те, що при укладенні кредитного договору порушено вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», не приймаються судом до уваги, оскільки норми зазначеного закону не поширюються на правовідносини між позивачем та відповідачем, що склалися згідно з оспорюваним договором.
Зокрема, у преамбулі Закону України «Про захист прав споживачів»зазначено, що цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Згідно з частиною 1 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів», договір про надання споживчого кредиту укладається між кредитодавцем та споживачем, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов'язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов'язується повернути їх разом з нарахованими відсотками. Частиною другою статті 11 даного Закону визначено відомості, які кредитодавець зобов'язаний повідомити споживачу у письмовій формі перед укладенням договору про надання споживчого кредиту.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції; споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника.
Те, що споживачем у розумінні норм Закону України «Про захист прав споживачів»є фізична особа, визначено також і у Рішенні Конституційного суду України від 10.11.2011 р. у справі № 15-рп/2011.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, відображеною в Узагальненні судової практики розгляду цивільних спорів, що виникають з кредитних правовідносин, від 07.10.2010 р., застосування Закону України «Про захист прав споживачів»до спорів, які виникають з кредитних правовідносин, можливе в тому разі, якщо предметом і підставою розгляду є питання надання інформації споживачеві про умови отримання кредиту, типи відсоткової ставки, валютні ризики, процедура виконання договору тощо, які передують укладенню договору. Після укладення договору між сторонами виникають кредитні правовідносин, тому до спорів щодо виконання цього договору цей закон не може застосовуватись, а застосуванню підлягає спеціальне законодавство в системі кредитування.
Таким чином, позивачем помилково ототожнено правовідносини з надання споживчого кредиту для придбання фізичною особою продукції з правовідносинами щодо надання кредиту для поповнення обігових коштів суб'єкта господарської діяльності.
Враховуючи наведене, позивач помиляється у своєму твердженні про порушення відповідачем норм Закону України «Про захист прав споживачів»перед укладенням оспорюваного договору.
Крім того, позивачем не доведено фактичного ненадання банком необхідної інформації.
Згідно зі статтею 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач не довів та не надав суду жодних доказів, які підтверджують, що в момент вчинення правочину стороною (сторонами) були недодержані вимоги, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 Цивільного кодексу України, тобто не довів підстави, в силу яких спірний договір має бути визнаний недійсним. Більше того, судом встановлено та враховано, що спірний правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, не містить положень, які б суперечили вимогам чинного законодавства або інтересам сторін, а волевиявлення сторін правочину є вільне і відповідає їхній внутрішній волі, що відповідає загальним вимогам, встановленим статтею 203 Цивільного кодексу України, додержання яких є необхідним для чинності правочину, тому позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ківіт»про визнання недійсним кредитного договору № 06КБ/2008 від 16.04.2008 р., укладеного між Відкритим акціонерним товариством ВТБ Банк та Товариством з обмеженою відповідальністю «Ківіт», задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, ст. ст. 192, 193 Господарського кодексу України ст. ст. 22, 32, 33, 49, 55, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-
1. У позові відмовити повністю.
2. Дане рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня складення його повного тексу і може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством України.
Суддя Гавриловська І.О.
Повне рішення складено
08.06.2012 р.