Справа №: 22-ц/0190/3894/2012Головуючий суду першої інстанції:Родькіна Л.А.
Доповідач суду апеляційної інстанції:Онищенко Т. С.
"06" червня 2012 р. колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим у складі:
Головуючого суддіОнищенко Т.С.,
СуддівСокола В.С., Куриленка О.С.,
При секретаріУрденко Г.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про вселення за апеляційною скаргою ОСОБА_7 в особі представника - адвоката ОСОБА_8 на заочне рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 06.02.2012, -
Позивач - ОСОБА_6 27.10.2011 звернувся до Сімферопольського районного суду АР Крим з позовом до ОСОБА_7 про вселення, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що він є співвласником 21/25 часток жилого будинку АДРЕСА_1, але відповідач перешкоджає йому в проживанні за даною адресою, зокрема не пускає його до будинку, що позбавляє його можливості проживати в цьому будинку /арк. с. 3/.
Заочним рішенням Сімферопольського районного суду АР Крим від 06.02.2012 даний позов задоволено - вселено ОСОБА_6 у будинок АДРЕСА_1 АР Крим /арк. с. 24-26/.
Ухвалою Сімферопольського районного суду АР Крим від 06.03.2012 відмовлено ОСОБА_7 в особі представника - адвоката ОСОБА_8 у задоволенні заяви про скасування заочного рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 06.02.2012 /арк. с. 44-45/.
Відповідно до частини 4 статті 231 Цивільного процесуального кодексу України,
у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Не погодившись з даним судовим рішенням, відповідач - ОСОБА_7 в особі представника подала апеляційну скаргу, в якій ставить питання про скасування заочного рішення суду першої інстанції з ухваленням нового рішення по справі - про відмову у задоволенні заявлених вимог, посилаючись на неповне з'ясування і недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального і процесуального права /арк. с. 53-56/.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача, перевіривши матеріали справи і доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою і підлягає відхиленню з наступних підстав.
Згідно з вимогами частини 1 статті 303 Цивільного процесуального кодексу України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до статей 213, 214 Цивільного процесуального кодексу України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності заявлених вимог.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким вирішенням спору та вважає, що судом першої інстанції повно і правильно встановлені всі дійсні обставини справи, яку вирішено згідно з законом.
справа № 22ц-/0190/3894/2012 головуючий - суддя першої інстанції: Родькіна Л.А.
доповідач - суддя апеляційної інстанції: Онищенко Т.С.
Матеріалами справи встановлено, рішенням Апеляційного суду АР Крим від 23.03.2010 за ОСОБА_7 визнано право особистої власності на 4/25 часток жилого будинку АДРЕСА_1, а на 21/25 часток цього будинку визнано право спільної сумісної власності подружжя - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 /арк. с. 4/.
Отже, позивач - ОСОБА_6 є співвласником 21/25 часток жилого будинку АДРЕСА_1.
Як вбачається з Постанови від 20.04.2011 про відмову у порушенні кримінальної справи, 11.04.2011 в міліцію звернувся ОСОБА_6, який повідомив, що його колишня дружина - ОСОБА_7 перешкоджає йому пройти до належної частки будинку. При здійсненні перевірки дільничним інспектором було встановлено, що 11.04.2011 о 22.00 годин ОСОБА_6 приїхав до дому за адресою: АДРЕСА_1, і зайшов у двір буднику. Він постучав у двері, оскільки вони були закрити. Колишня дружина- ОСОБА_7 через закриті двері повідомила його, що не впустить його в будинок. Через деякий час приїхали родичі колишньої дружини, однак ОСОБА_7 знову відмовилась впустити його в будинок.
Допитаний судом першої інстанції свідок ОСОБА_9 пояснив, що позивач з квітня 2011 року не проживає в своєму будинку і приблизно 10 разів залишався у нього ночувати, пояснюючи тим, що колишня дружина не впускає його в будинок. Також свідок зазначив, що у його присутності декілька разів позивач намагався війти у свій будинок, але його колишня дружина влаштовувала скандал та не впускала позивача в будинок.
Положеннями Цивільного кодексу України встановлено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (стаття 316).
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна (стаття 317).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав (стаття 319).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом (стаття 321).
Майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності (стаття 355).
Житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них (стаття 379).
Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (стаття 380).
Власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва (стаття 383).
Держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню (стаття 386).
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391).
Відповідно до вимог Житлового кодексу України, ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом (стаття 9).
Громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди (стаття 151).
Жилі будинки (квартири), що є у приватній власності громадян, не може бути в них вилучено, власника не може бути позбавлено права користування жилим будинком (квартирою), крім випадків, установлених законодавством (стаття 155).
Згідно зі статею 60 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивач на підтвердження своїх вимог надав суду належні та допустимі доказі, оцінюючи які у сукупності, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про задоволення позову.
У свою чергу, відповідач не надала суду жодних належних та допустимих доказів у підтвердження своїх заперечень.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що порушене право позивача на проживання в жилому будинку АДРЕСА_1, співвласником 21/25 часток його він є, підлягає захисту шляхом його вселення в цій будинок.
За таких обставин, судом першої інстанції правильно встановлені факти, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та докази, якими вони підтверджуються, правовідносини та норми матеріального права, які регулюють ці правовідносини і ухвалено рішення по справі на підставі доказів, наданих сторонами в порядку правил Цивільного процесуального кодексу України.
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги та представника апелянта, оскільки вони не ґрунтуються на законі та спростовуються матеріалами цивільної справи.
Зокрема, відповідач ще в грудні 2011 року отримала від суду копію позову і повістку /арк. с. 11/, однак не реалізувала свої процесуальні права - не з'явилася в судове засідання, не надала суду свої письмові заперечення і докази, якими вони підтверджуються тощо.
Як свідчать матеріали справи, судом першої інстанції були вжиті усі передбачені законом заходи щодо належного і своєчасного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи, однак поштовий конверт був повернутий до суду з позначкою «за закінченням терміну зберігання». Не отримання відповідачем на пошті у встановлений строк повістки про виклик до суду не є поважною причиною для відкладення судового засідання, враховуючи встановлені законом строки для розгляду справи.
Апелянтом та її представником не надано і матеріали цивільної справи не містять жодних доказів у підтвердження доводів, зазначених у апеляційній скарзі.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не є безумовними підставами для скасування рішення.
Згідно зі статтею 308 Цивільного процесуального кодексу України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, є справедливим і правильним по суті.
З урахуванням викладеного та керуючись статтями 303, 304, 307-308, 313-315 Цивільного процесуального кодексу України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 в особі представника - адвоката ОСОБА_8 відхилити.
Заочне рішення Сімферопольського районного суду АР Крим від 06.02.2012 залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів.
Судді: Онищенко Т.С. Сокол В.С. Куриленка О.С.