Справа № 412/2860/2012
Провадження 2/412/2735/2012
28 травня 2012 року м. Дніпропетровськ
Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська у складі головуючого судді Трещова В.В. при секретарі Нижник І.В. розглянувши за участю позивача, відповідача та представника позивача у відкритому судовому засіданні в м.Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу
Позивач звернувся до суду з позовом в якому зазначив, що 30.09.2011 року між ним та відповідачем було укладено договір позики за яким він передав відповідачу 5 тисяч доларів США на строк до 17.10.2011 року, які не повернуті до цього часу. Просив стягнути з відповідача суму основного боргу, інфляційні втрати в розмірі 199,41 гривні та 3% річних в розмірі 448,73 гривні.
В судовому засіданні позивач та його представник позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити.
Відповідач в судовому засіданні позов визнав та пояснив, що в нього дійсно існує борг перед позивачем в розмірі 5000 доларів США, але фактично він отримав ці кошти в інший день.
Допитана у судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_3 показала суду, що 30.09.2011 року вона особисто була присутня при укладанні договору між позивачем та відповідачем , та в її присутності, саме в цей день позивач передав відповідачу 5000 доларів США в якості позики.
Вислухавши сторони, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи суд приходить до наступного.
Судом встановлено, що 30.09.2011 року між позивачем та відповідачем був укладений договір позики на умовах викладених у договорі, за яким позивач передав відповідачу у борг 5000 доларів США строком до 17.10.2011 року, що підтверджується копією договору викладеного у вигляді розписки наявною в матеріалах справи, поясненнями сторін в судовому засіданні та показами свідка ОСОБА_3
У визначений договором строк відповідач борг не повернув, що визнано сторонами справи.
Аналізуючи фактичні обставини справи, суд доходить висновку про те, що між сторонами виникли правовідносини позики, врегульовані положеннями ст. ст. 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, а також загальними нормами зобов'язального права. У цих правовідносинах відповідачем був порушений його обов'язок у визначений угодою строк повернути отриману суму. Тим самим було порушене право позивача на своєчасне отримання наданої ним позики.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. В п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Статтею 510 ЦК України встановлено, що сторонами у зобов'язанні є боржник та кредитор.
Ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 16 ЦПК України, одною з форм судового захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Відповідно до ст.11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно зі ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України, зобов'язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання встановлена ст. 625 ЦК України, частиною першою якої передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливістю виконання ним грошового зобов'язання.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оцінивши надані докази у їх сукупності та взаємозв'язку, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову частково виходячі з наступного.
Оскільки грошовою одиницею в Україні є гривня, суд стягує присуджені в іноземній валюті суми в еквіваленті до курсу гривні. Курс долара США за ставкою НБУ станом на 28.05.2012 р. становить 7,9925 грн. за 1 доллар. Отже, за договором від 30.09.2011 року підлягає стягненню 7,9925 х 5000 = 39962 гривні 50 копійок в якості основного боргу.
Оцінюючи позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат в розмірі 199,41 гривні суд приходить до висновку про їх безпідставність, оскільки інфляційні втрати нараховуються у випадку неповернення позики в гривні у випадку її знецінення, а у даній справі кошти отримані та повинні бути повернуті за умовами договору між позивачем та відповідачем у доларах США, тому підстави для стягнення з відповідача інфляційних втрат від знецінення гривні відсутні, що є підставою для відмови у позові в цій частині.
Оцінюючи позовні вимоги про стягнення 3% річних за час прострочення повернення боргу в розмірі 448,73 гривні суд приходить до висновку про обгрунтованість даних позовних вимог, оскільки факт порушення відповідачем обов'язку своєчасного повернення боргу знайшов своє об'єктивне підтвердження в ході судового розгляду, що є підставою для стягнення з відповідача вказаної суми у відповідності до вимог ч.2 ст. 625 ЦК України.
Відповідно до ст.88 ЦПК України позивачу, на користь якого ухвалено рішення, суд присуджує з відповідача понесені ним судові витрати пропорційно задоволеним вимогам.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 212-215 ЦПК України, суд ,-
Позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 39962 гривні 50 копійок боргу за договором позики від 30 вересня 2011 року, а також 448 гривень 73 копійки в якості 3% річних за даним договором.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у якості відшкодування судових витрат 404 гривні.
В задоволенні позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 199 гривень 41 копійка відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 223 ЦПК України.
Рішення суду може бути оскаржено протягом 10 днів з дня проголошення рішення шляхом подання апеляційної скарги до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м.Дніпропетровська.
Суддя В.В.Трещов