79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
06.11.06 Справа № 01/11-11А
Львівський апеляційний господарський суд у складі:
головуючого-судді Р. Марко
суддів Т. Бонк
С. Бойко
При секретарі Скочко Ю. І.
розглянувши апеляційну скаргу Шацької райдержадміністрації від 21.06.06 № 324/717 та апеляційну скаргу ТзОВ фірми «Феміда- Інтер»від 19.06.06 № 189-19/06
на постанову господарського суду Волинської області від 31.05.06
у справі № 01/11-11А
за позовом - ВАТ »Західенерго»
до відповідача -Шацької райдержадміністрації
третьої особи без самостійних вимог на стороні відповідача - ТзОВ фірма «Феміда- Інтер»»
про визнання недійсним договору
за участю представників сторін:
Від відповідача - Пирожко Ю.
Від позивача- Данай І.М.
Від третьої особи- Гаврилюк А.Ю.
З правами та обов»язками , передбаченими ст..ст. 22 ГПК України, сторони ознайомлені.
Постановою господарського суду Волинської області від
31.05.06, позов ВАТ» Західенерго»задоволено частково.
Визнано нечинним договір оренди земельної ділянки від
04.07.02, укладений між Шацькою райдержадміністрацією та
ТзОВ «Феміда- Інтер». В позові ВАТ»Західенерго»до
Шацької селищної ради про визнання нечинним договору від
04.07.02 відмовлено.
Не погоджуючись із прийнятою постановою, Шацька
райдержадміністрація та ТзОВ»Феміда- Інтер» подали
апеляційні скарги, в яких просять скасувати постанову суду
першої інстанції. Зокрема апелянти зазначають, що судом
неповно досліджені обставини справи, порушено норми
матеріального права. Зокрема зазначають,
що відповідно до вимог ст.ст. 759, 792 Цивільного кодексу
України та ст.13 Закону України «Про оренду землі", договір
оренди землі - це, договір, за яким орендодавець зобов'язаний
за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і
користування на певний строк, а орендар зобов'язаний
використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору
та вимог земельного законодавства. Істотними умовами договору
оренди землі є умови про предмет і ціну договору, недосягання
сторонами згоди щодо цих істотних умов, незважаючи на
визначення останніми всіх інших можливих істотних умов (
строк, місце, спосіб виконання і т.д.), тягне за собою
визнання такого договору неукладеним.
Як зазначають апелянти, між ТзОВ «Феміда-Інтер" та Шацькою районною державною адміністрацією за договором оренди земельної ділянки від 04.07.2002 року поряд із зазначенням в договорі умов щодо строків, місця та способу його виконання, положень щодо проведення розрахунків за передану земельну ділянку та порядку передачі її, було визначено і всі необхідні при цьому обов'язкові істотні умови договору оренди землі - умови щодо предмету договору (його складу, особливостей, місце знаходження і т.д.) та ціни орендної плати земельної ділянки. Так як, договір укладений згідно чинного законодавства, без порушення ч.2 ст.15. ст.ст. 4-6, 11, 17, 19 Закону України «Про оренду землі", які лише дають підстави для визнання договорів оренди землі недійсними, тому відсутні підстави і для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 04.07.2002року. Апелянти зазначають, що частина перша ст.120 Земельного кодексу регламентує, що право власності на земельну ділянку може переходити лише при переході права власності на будівлі і споруди, отже твердження Господарського суду Волинської області, що моментом виникнення права власності є передача майна до статутного фонду хибні, та як згідно ч. 1 ст. 182 ЦК України на території України існує єдина реєстрація прав на нерухоме майно і правочинів відносно нього. Це означає, що право власності на інші речові права виникають з моменту реєстрації. Державна реєстрація має правовстановлюючий характер та представляє собою дію, що припиняє юридичний склад, який направлений на виникнення, перехід, припинення речових прав на нерухомість. Тобто, право власності на будівлі, що знаходяться на землі ТзОВ «Феміда-інтер" (як стверджує ВАТ «Західенерго") виникло лише 1 квітня 2004 року, а не при передачі даних будівель до статутного фонду ВАТ «Західенерго" . Окрім того, згідно ч.1 ст.120 Земельного кодексу України, перехід права власності на будівлю та споруду до набувача нерухомого майна не завжди тягне за собою «автоматичний" перехід права власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані. Перехід права власності на землю потребує в ряді окремого договірно-правового регулювання шляхом укладання відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і набувачем будівлі. Посилаючись на ч. 1 ст. З 77 ЦК України, Господарський суд Волинської області не врахував що ця норма ЦК вступає в протиріччя з нормою Земельного кодексу України 2001 року (ч.1 ст.120), яка вимагає в цьому випадку окремого договірно-правового регулювання шляхом укладання відповідних цивільно-правових угод між власником земельної ділянки і набувачем будівлі. Так як даний спір є спором земельного характеру, суду слід застосовувати той кодекс та законодавство, що застосовувалося при укладанні даного договору. На думку апелянтів листи на які посилається позивач з проханнями надати в довгострокове користування на умовах оренди земельну ділянку 0,67 були адресовані неналежному орендодавцю. Тобто позивачем не дотримано вимог ст.. 125 ЗК України, що до оформлення права на оренду земельної ділянки.
У поданих запереченнях, позивач заперечив проти доводів апелянтів з підстав викладених у запереченнях, просив апеляційні скарги залишити без задоволення.
Розглянувши доводи апеляційних скарг, заперечення позивача, заслухавши представників сторін, дослідивши обставини справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, колегія суддів не вбачає правових підстав для задоволення вимог апелянтів.
Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі-підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Господарським судам відповідно до ст. 12 ГПК України підвідомчі, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві.
01.09.2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України, який визначає повноваження адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства.
Згідно вимог до п.6 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" КАС України, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують у першій та апеляційній інстанціях відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Окружним адміністративним судам відповідно до п.2 ст. 18 КАС України як першій ланці в системі адміністративних судів України підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної Республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки.
Стаття 17 КАС України встановлює категорію спорів, на які поширюється компетенція У адміністративних судів, зокрема, компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Як вбачається із матеріалів справи предметом даного спору є визнання недійсною цивільно правової угоди, що не являється нормативно- правовим актом індивідуальної дії, а тому суд першої інстанції помилково розглянув цей спір за правилами, встановленими КАС України, в зв'язку з чим колегія суддів дійшла до висновку про необхідність перегляду судового рішення, яке оскаржується, за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України.
Що ж до суті спору, то як встановлено колегією, 04.07.02 між Шацькою райдержадмінстрацією і ТзОВ "Феміда-Інтер" було укладено договір оренди. Згідно з п.п.1.1., 1.2., 1.3. даного договору, Шацька районна державна адміністрація надала ТзОВ "Феміда-Інтер" в оренду строком на 49 років земельну ділянку площею 6 700 м.кв., що знаходиться в ур. "Гряда", Шацького району. Призначення земельної ділянки: розміщення бази відпочинку.
Договір оренди земельної ділянки від 04.07.02 укладено на підставі розпорядження Шацької райдержадміністрації № 96 від 04.07.02 (п.1.1. договору).
Як встановлено судом першої та апеляційної інстанції, рішенням господарського суду від 09.06.05 у справі № 01/6-
24.1. за позовом ВАТ "Західенерго" до Шацької райдєржадміністрації Волинської області, третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ТзОВ "Феміда-Інтер" про визнання частково недійсним розпорядження № 96 від 12.06.2002р., п.2 розпорядження Шацької райдєржадміністрації № 96 від 12.06.2002р., згідно з яким було вирішено передати в оренду на 49 років ТзОВ «Феміда-Тнтер" земельну ділянку розміром 0,67 га в зоні відпочинку «Гряда" на території Шацької селищної ради, визнано недійсним . Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 26.04.06 рішення господарського суду Волинської області від 09.06.05 у справі № 01/6-24.1., залишено без змін. При розгляді справи №01/6-24.1. зокрема встановлено, що на земельній ділянці, яку згідно з розпорядженням № 96 від 12.06.2002р. було передано в оренду ТзОВ "Феміда-Інтер", розташоване нерухоме майно - корпуси №1 та №2 бази відпочинку "Енергетик", побудовані ВАТ "Західенерго". Під час корпоратизації ВАТ «Західенерго" відповідно до Переліку об'єктів нерухомого майна (будівель і споруд), що увійшли до статутного фонду ВАТ "Західенерго" під час корпоратизації станом на 1.07.1995р., затв. Міністерством палива та енергетики України 27.12.2002р., корпуси №1 та №2 бази відпочинку "Енергетик" увійшли до статутного фонду ВАТ "Західенерго". На підставі п.15 Переліку правовстановлюючих документів, на підставі яких проводиться реєстрація прав власності на об'єкти нерухомого майна, ст.28 Земельного кодексу України, прийнятого 18.12.1990р. і який був чинним на момент передачі корпусів №1 та № 2 бази відпочинку «Енергетик" до статутного фонду ВАТ "Західенерго", п. 7 Перехідних положень Земельного кодексу України, прийнятого 25.10.2001р., який набрав чинності з 01.01.2002р., п.6 постанови Верховної Ради України №563-ХП від 18.12.1990р. «Про земельну реформу" господарський суд дійшов висновку про набуття ВАТ "Західенерго" права власності на будівлі корпусів №1 та №2 бази відпочинку "Енергетик" шляхом їх передачі до статутного фонду.
Правовою підставою визнання частково недійсним розпорядження Шацької райдєржадміністрації №96 від 12.06.2002р. послужило порушення Шацькою райдержадміністрацією при його прийнятті вимог ч.4 ст.120 Земельного Кодексу України, прийнятого 25.10.2001р., ч. 1 ст. 377 Цивільного кодексу України, ст.16 Закону України «Про оренду землі", порушення права ВАТ "Західенерго" як землекористувача і права власності товариства на будівлі, що розміщені на цій земельній ділянці, оскільки, незважаючи на знаходження на земельній ділянці будівель, належних ВАТ "Західенерго", незважаючи на
звернення ВАТ «Західенерго»до Шацької селищної ради з проханням надати підприємству земельну ділянку, на якій побудовано базу «Енергетик», земельна ділянка площею 0,67 га була передана в цілому ТзОВ "Феміда-Інтер".
У відповідності із ч.1 ст.72 КАСУ України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, правомірність набуття позивачем права власності на корпуси №1, № 2 бази відпочинку «Енергетик", набуття позивачем права на земельну ділянку, на якій цій будівлі знаходяться, факт звернення ВАТ «Західенерго»до Шацької селищної ради про надання земельної ділянки, встановлені судовим рішенням у справі № 01/6-24.1, що набрало законної сили, а тому суд першої інстанції правомірно відхилив доводи ТзОВ "Феміда-Інтер', якими товариство оспорює перехід до ВАТ "Західєнерго" права власності на земельну ділянку при переході права власності на будівлі.
Відповідно до ст.28 Земельного кодексу України, прийнятого 18.12.1990р. , який був чинним на момент передачі корпусів №1 та № 2 бази відпочинку «Енергетик" до статутного фонду ВАТ "Західенерго", при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення , якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.
Згідно із п. 7 Перехідних положень Земельного кодексу України, прийнятого 25.10.2001р., який набрав чинності з 01.01.2002р., громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
Пунктом 6 постанови Верховної Ради України №563-Х11 від 18.12.1990р. «Про земельну реформу»встановлено, що громадяни, підприємства, установи й організації, які мають у користуванні земельні ділянки, надані їм до введення Земельного кодексу Української РСР, повинні до 1 січня 2008 року оформити право власності або право користування земельною ділянкою.
Відповідно до частини 4 ст. 120 Земельного кодексу України, прийнятого 25.10.2001р. , який набрав чинності з 01.01.2002р., при переході права власності на будівлі та споруди до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівель і споруд, якщо інше не передбачено у договорі відчуження.
Відповідно до ст.48 Цивільного кодексу УРСР, який був чинним на момент укладення спірного договору, недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону.
Відповідно до п.4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, прийнятого Верховною Радою України 16.01.2003р., щодо цивільних відносин, які виникли до набрання ним чинності, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
У відповідності до ч.1 ст. 203, ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені
частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст.203 Цивільного кодексу України є підставою для визнання недійсності правочину.
Статтею 207 Господарського кодексу України передбачено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної првосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
З огляду на викладені вище обставини справи, суд першої інстанції правомірно визнав договір оренди земельної ділянки від 4.07.2002р. нечинним, як такий, що суперечить вимогам закону.
Колегія суддів, вважає, що місцевим господарським судом за наявних у справі доказів в цілому зроблено правильні висновки щодо обставин справи, постанова прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, що свідчить про відсутність підстав для скасування постанови місцевого господарського суду та задоволення апеляційних скарг.
Керуючись ст.ст. 101, 103, 105 України, Львівський апеляційний господарський суд -
Постановив:
Постанову господарського суду Волинської області від 31.05.06 у справі № 01/11-11А залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення.
Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку.
Матеріали справи скерувати до господарського суду Волинської області.
Головуючий-суддя Р. Марко
Суддя Т. Бонк
Суддя С. Бойко