"07" листопада 2006 р. Справа № 11/290/06
м. Миколаїв
За позовом: ПП “Боллінг-Сервіс»
(юр. адреса: 54025, м.Миколаїв, пр.Героїв Сталінграду, 75-В, кв.55)
(пошт. адреса: 54001, м.Миколаїв, вул.Потьомкінська, 153, кв.24)
до 1 відповідача: Миколаївське міське управління юстиції (54055, м.Миколаїв, пр.Жовтневий, 8-А)
до 2 відповідача: Миколаївське обласне управління юстиції (54001, м.Миколаїв, вул.8 Березня, 107)
Суддя Василяка К.Л.
Від позивача:
Від 1 відповідача: Богомолова О.Ю. -дов. №648 від 27.06.2006р.
Від 2 відповідача: Зайченко С.В. -дов. №559 від 18.09.2006р.
СУТЬ СПОРУ: стягнення 53935,04 грн.
1-й відповідач у відзиві на позов проти позовних вимог заперечує посилаючись на те, що позивач звернувся до неналежного відповідача. Просив провести заміну неналежного відповідача та припинити провадження у справі. В подальшому прохав признати відповідачем Миколаївське обласне управління юстиції.
Судом було залучено до участі в справі у якості іншого відповідача ДСВ у Центральному районі м. Миколаєва, яка у відзиві на позов пояснила, що вона не є правонаступником Центрального відділу ДВС Миколаївського міського управління юстиції та не може бути відповідачем у справі.
Ухвалою суду від 03.08.2006р. було залучено у якості іншого відповідача Миколаївське обласне управління юстиції, яке у відзиві на позов також заперечує про позову посилаючись на те, що перший заступник начальника управління без відома начальника управління та не маючи повноважень уклав спірний договір, чим перевищив свої повноваження. Крім цього, договір не містить істотних умов і просить визнати його недійсним та зобов'язати позивача повернути отримані державні кошти, в задоволення позову відмовити.
Позивача було належним чином повідомлено про дати судового розгляду справи, але представник у останні засідання до суду не з'являвся не повідомляючи причин неявки.
Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, суд -
26.05.2004р. між відділом ДВС Центрального районного управління юстиції м. Миколаєва (замовник), Миколаївським обласним управлінням юстиції (платник) та ПП «Боллінг-Сервіс» (виконавець) було укладено договір про відповідальне зберігання описаного та арештованого майна.
За умовами договору приватне підприємство зобов'язалось прийняти від замовника на відповідальне зберігання майно (зернозбиральні комбайни у кількості 3 шт.), а Миколаївське обласне управління юстиції оплатити в межах кошторисних асигнувань оплатити надані послуги.
Пунктом 2.4.1 договору його учасники передбачили обов'язок відділу ДВС відшкодувати виконавцю витрати, які пов'язані з виконанням договору за рахунок коштів виконавчого провадження у термін не більше чотирьох банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт.
Учасники договору також передбачили обов'язок платника у термін не пізніше 4 (чотирьох) банківських днів, з дня затвердження акту виконаних робіт, перерахувати виконавцю кошти понесених витрат по зберіганню майна, згідно виставленого рахунку.
Як передбачено умовами договору (п.1.2) винагорода підприємства за надання послуг по зберіганню арештованого майна складає 5% від визначеної вартості майна в місяць.
Сама вартість майна, яке передбачалось передати на зберігання, на момент укладання договору визначена не була.
Тільки 08.06.2004р. експертними висновками була встановлена вартість майна, яка становить 831800,0 грн.
Як слідує з позовних вимог послуги по зберіганню були надані позивачем в період з 26.05.2004р. по 04.07.2004р., та з 03.09.2004р. по 8.09.2004р., всього за 47 днів.
Отже, вартість послуг по зберіганню арештованого майна складає 1386,33 грн. в день.
Миколаївським обласним управлінням юстиції було перераховано позивачу 19000,0 грн.
Як пояснив суду державний виконавець Фільонок Ю.В. охорона майна здійснювалась двома охоронцями.
Судом було витребувано у позивача докази, що підтверджують фактичні витрати пов'язані із зберіганням майна за спірним договором та їх розрахунок. Ця вимога суду виконана не була.
Враховуючи зміст послуг з охорони, суд вважає, що їх вартість за умовами договору є значно завищеною та не відповідає тим витратам, які ніс охоронець. Тобто, в даному випадку має місце невідповідність між фактичними витратами та їх вартістю. Отже державні кошти завідомо були витрачені без відповідного обґрунтованого розрахунку.
03.12.2004р. у зв'язку зі створенням Миколаївського міського управління юстиції, до складу якого ввійшов Центральний районний відділ ДВС, між названими сторонами та позивачем було укладено новий договір про відповідальне зберігання зазначеного вище арештованого майна, за умовами якого платником наданих позивачем послуг виступило Миколаївське міське управління юстиції, а ЦВ ДВС Миколаївського міського управління юстиції замовником.
Розмір винагороди виконавцю встановлено також в розмірі 5% від вартості арештованого майна на місяць.
Названий договір є предметом розгляду у даній справі, оскільки саме на нього посилається позивач. Підтвердженням таких висновків є самостійне визначення позивачем відповідача по справі -Миколаївське міське управління юстиції, яке не було учасником договору від 26.05.2004р.
Згідно акту виконаних робіт від 03.12.2005р. вартість наданих позивачем послуг за договором склала 65157,51 грн. Акт підписано усіма учасниками договору. З акту виконання робіт від 05.01.2005р., як і вище згаданого акту, вбачається, що вони складені саме згідно договору від 3.12.2004 року.
В обґрунтувань своїх позовних вимог позивач посилається на договір про відповідальне зберігання майна від 03.12.2004р. укладеного між ним, Центральним відділом державної виконавчої служби Миколаївського міського управління юстиції (замовник) та Миколаївським міським управлінням юстиції (платник), за умовами якого замовник доручив виконавцю прийняти на відповідальне зберігання майно, яке арештоване на підставі виконавчих документів (виконавчих написів №527352 та №537353 від 29.04.2004р.), а платник зобов'язався оплатити, в межах кошторисних асигнувань, акт опису та арешту майна від 26.05.2004р. № АА 606961.
Між тим, виконавчого напису нотаріуса за № 537353 не було, а мав місце напис № 527353.
Суд також вважає, що учасники договору не визначили чітко його предмет, оскільки фактично мова йшла не про оплату акту опису та арешту майна а про обов'язок відшкодування витрат пов'язаних з виконанням договору про відповідальне зберігання майна.
Пунктом 2.4.1 учасники договору записали обов'язок відшкодувати виконавцю витрати, які пов'язані з виконанням договору за рахунок спеціального фонду виконавчого провадження у термін не пізніше п'яти банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт.
Як слідує з приписів ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Але позивач не надав суду доказів понесених витрат за спірним договором, а посилається на акт виконаних робіт від 03.12.2004р., в якому зазначено розмір винагороди за надання послуг у встановленій сумі від вартості майна, що не узгоджується з умовами договору.
Окрім сказаного, з акту виконаних робіт від 03.12.2004р. слідує, що послуги із зберігання арештованого майна були надані в травні, червні, липні та вересні 2004 року, тобто до дати укладання договору, на який посилається позивач.
Відповідно до приписів ст.22 ГПК України позивач до прийняття рішення по справі має право змінити підстави або предмет позову. Суду таких повноважень не надано. Отже, суд не може самостійно змінити підстави позову.
Позивач в ході розгляду справи підстави позову не змінив.
Враховуючи викладене, суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 44, 49 ,82-85 ГПК України, суд, -
В задоволенні позову відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.
У разі подання апеляційної скарги, або внесення аппеляційного подання рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгялду справи аппеляційною інстанцією.
Суддя К.Л.Василяка