Справа: № 2а-887/12/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Огурцов О.П.
Суддя-доповідач: Мамчур Я.С
Іменем України
"22" травня 2012 р. м. Київ
Колегія судців Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого судці: Мамчура Я.С.
судців: Горяйнова A.M., Желтобрюх І.Л.
при секретарі Сидоренко Л.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у відповідності до положень ст.41 КАС України без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 березня 2012 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 до Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень, -
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби №0004541705 від 29 вересня 2011 року та №0005261705 від 19 грудня 2011 року.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 березня 2012 року позов задоволено повністю.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить дану постанову скасувати та прийняти нову про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду - без змін.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198 та ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає
скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції
правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм
матеріального і процесуального права.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.
З матеріалів справи вбачається, що позивач зареєстрований як фізична особа - підприємець та є платником податку на додану вартість.
Так, Державною податковою інспекцією у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби проведено планову невиїзну документальну перевірку фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 з питань фінансово - господарських взаємовідносин з ПП «Флоратекс»за період з 01 липня 2008 року по 30 червня 2011 року, за результатами якої складено акт від 09 вересня 2011 року №6226/17-05/НОМЕР_1.
В ході проведеної перевірки відповідачем зроблено висновок про нікчемність договорів, укладених між позивачем та ПП «Флоратекс»та порушення позивачем п.п. 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4, підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 ЗУ «Про податок на додану вартість»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин), в результаті чого завищено суму податкового кредиту та відповідно занижено суму податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 30 880,83 грн. та частин другої та третьої статті 13 розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян» № 13-92 від 26 грудня 1992, частини четвертої підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин), в результаті чого завищено валові витрати на суму 185 284,98 грн. та відповідно занижено податок з доходів фізичних осіб в сумі 27 792,70 грн.
На підставі даного акту відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення №0004541705 від 29 вересня 2011 року про визначення податкового зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності і незалежної професійної діяльності на суму 27 792,70 грн. та №0004551705 від 29 вересня 2011 року про визначення податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 38 601,03 грн. у тому числі штрафні (фінансові) санкції у розмірі 7 720,20 грн.
Дані податкові повідомлення - рішення були оскаржені позивачем в адміністративному порядку. За результатами розгляду поданої скарги Державна податкова адміністрація у м. Києві прийняла рішення про №1756/К/25-214 від 08 грудня 2011 року, яким скарга позивача задоволена частково, податкове повідомлення - рішення №0004551705 від 29 вересня 2011 року скасоване в частині податкового зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 2 860,80 грн. та за штрафними санкціями у розмірі 715,00 грн., податкове повідомлення рішення №0004541705 від 29 вересня 2011 року - залишено без змін та прийнято нове податкове повідомлення - рішення №0005261705 від 19 грудня 2011 року.
Податкові повідомлення - рішення №0004541705 від 29 вересня 2011 року та №0005261705 від 19 грудня 2011 року були оскаржені позивачем в адміністративному порядку до Державної податкової адміністрації України. Подані скарги залишені без задоволення, оскаржувані податкові повідомлення - рішення - без змін.
Відповідно до ч.2 та ч.3 ст.13 Декрету кабінет Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оподатковуваним доходом вважається сукупний чистий доход, тобто різниця між валовим доходом (виручки у грошовій та натуральній формі) і документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву, до складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Відповідно до пункту 5.1, підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств», у редакції чинній на момент перевірки, валові витрати виробництва та обігу - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 5.8 цієї статті. До таких обмежень, згідно з підпунктом 5.3.1 вказаного Закону, віднесено включення до валових витрат на потреби, не пов'язані з веденням господарської діяльності та відповідно до підпункту 5.3.9 витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена
4
правилами ведення податкового обліку. Пунктом 5.11 статті 5 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств»заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.
Як вбачається з матеріалів справи, що позивач протягом періоду, що перевірявся мав відносини з ПП «Флоратекс», а саме, позивачем здійснювалось придбання харчової соди, факт поставки якої підтверджується видатковими накладними № ФЛ-000397 від 28 серпня 2008, № ФЛ-000488 від 16 жовтня 2008, № ФЛ-000520 від 03 листопада 2008, №ФЛ-000529 від 06 листопада 2008, № ФЛ-000827 від 17 грудня 2008, № ФЛ-0000006 від 13 січня 2009, № ФЛ-0000010 від 15 січня 2009, № ФЛ-0000067 від 17 лютого 2009, № ФЛ-0000076 від 18 лютого 2009, № ФЛ-000013 від 10 березня 2009, № ФЛ-0000164 від 06 квітня 2009, № ФЛ-0000216 від 06 травня 2009, № ФЛ-0000218 від 08 травня 2009, № ФЛ-0000301 від 08 липня 2009, № ФЛ-ООООЗОЗ від 10 липня 2009, № ФЛ-0000330 від 20 липня 2009, № ФЛ-ООООЗЗЗ від 22 липня 2009, № ФЛ-0000346 від 27 липня 2009, № ФЛ-0000367 від 05 серпня 2009,№ ФЛ-0000528 від 16 вересня 2009, № ФЛ-0000483 від 07 вересня 2009, № ФЛ-0000605 від 05 жовтня 2009, № ФЛ-0000717 від 09 листопада 2009, № ФЛ-0000779 від 30 листопада 2009, № ФЛ-0000816 від 10 грудня 2009, № ФЛ-0000817 від 10 грудня 2009. ПП «Флоратекс»позивачу були виписані податкові накладні, копії яких містяться в матеріалах справи.
В ході розгляду справи в суді першої інстанції було допитано свідків ОСОБА_3, який з 22 червня 2006 року і до першої половини грудня 2009 року був керівником та власником ПП «Флоратекс», ОСОБА_4 та ОСОБА_5 Дані свідки підтвердили факт придбання позивачем у ПП «Флоратекс»соди харчової та факт зберігання даного товару на складах Державного підприємства оборони України «Київська контора матеріально-технічного забезпечення».
Підтвердженням цього є, також, договір між Державним підприємством оборони України «Київська контора матеріально-технічного забезпечення»та ПП «Флоратекс»№107 від 20 липня 2009 року про надання послуг зберігання, копії виписок з особового рахунку позивача та довідка №389 від 07 листопада 2011 року, видана Державним підприємством оборони України «Київська контора матеріально-технічного забезпечення», копії яких знаходяться в матеріалах справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що в матеріалах справи наявні належні докази реальності правочинів, укладених між позивачем та ПП «Флоратекс».
В той же час, слід зазначити, що відповідачем у відповідності до положень ч.2 ст.71 КАС України не надано належних доказів того, що на час виникнення спірних правовідносин директором ПП «Флоратекс»була ОСОБА_6 Тому, посилання відповідача на вирок Святошинського районного суду м. Києва від 20 травня 2011 року, на думку колегії суддів є безпідставним.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає висновки відповідача про порушення позивачем частин другої та третьої статті 13 розділу 4 Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян»безпідставними.
Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 ЗУ «Про податок на додану вартість»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду. Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею З цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).
Згідно п.п. 7.4.4 ЗУ «Про податок на додану вартість»якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.
Відповідно до п.п.7.4.5 п.7.4 Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту). У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами. Для банківських установ при одержані ними права власності на заставлене майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.
З наведеного вбачається, що умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та в подальшому отримання бюджетного відшкодування з податку на додану вартість виникає за умови придбання ним товарів (послуг) для використання їх в своїй господарській діяльності. Підставою для виникнення такого права є податкова накладна, виписана контрагентом платника податків, яких зареєстрований як платник податку на додану вартість. Податкова накладна повинна відповідати вимогам, визначеним ЗУ «Про податок на додану вартість»(чинного на момент виникнення спірних правовідносин).
З матеріалів справи вбачається, що свідоцтво платника податку на додану вартість ПП «Флоратекс»було анульовано 15 березня 2011 року. Отже, на час виписання податкових накладних позивачу ПП «Флоратекс»було зареєстровано як юридична особа та було платником податку на додану вартість.
Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Колегія суддів вважає, що відповідачем у відповідності до положень ч.2 ст.71 КАС України не надано належних доказів нікчемності правочинів, укладених між позивачем та ПП «Флоратекс», правомірності прийняття ним оскаржуваних податкових повідомлень -рішень.
Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, а тому апеляційну скаргу потрібно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду без змін.
Керуючись статтями 41, 196, 198, 200, 205, 206, 212 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Деснянському районі м. Києва Державної податкової служби - залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 березня 2012 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня її складення в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Мамчур Я.С
Судді: Горяйнов А.М.
Желтобрюх І.Л.
Ухвалу складено в повному обсязі 25.05.12