Справа: № 2а-2079/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Кротюк О.В.
Суддя-доповідач: Грибан І.О.
Іменем України
"26" квітня 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючий-суддя Грибан І.О.
судді Мамчур Я.С., Шостак О.О.
за участі :
секретар с/з Печенюк Р.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРРІ ТРАНС»на постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 13 жовтня 2011 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРРІ ТРАНС»до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі м.Києва про скасування податкового повідомлення-рішення -
Товариство з обмеженою відповідальністю «КЕРРІ ТРАНС»(далі - Позивач) звернулося до суду з позовом , в якому заявило вимогу про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0006112312/0, № 0006112312/1, № 0006112312/2 та податкового повідомлення - рішення , виданого на підставі рішення ДПА України № 906/6/25-0115 від 21.01.2011 року.
Постановою Окружного адміністративного суду м.Києва від 13 жовтня 2011 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач подав апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нову про задоволення позовних вимог.
Сторони в судове засідання на апеляційний розгляд не з'явилися.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін в судовому засіданні -не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи за відсутності представників сторін.
Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає що апеляційна скарга не підлягає до задоволення, виходячи з наступного.
У відповідності до ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду-без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Державною податковою інспекцією у Шевченківському районі міста Києва було проведено документальну невиїзну перевірку TOB «КЕРРІ ТРАНС»щодо підтвердження відомостей з приводу господарських операцій з TOB «БТФ «ВІЗІОН»за період з 01.01.2009 року по 31.12.2009 року та складено за наслідком останньої акт від 30.07.2010 року № 1967/23-12/34819569.
З акта перевірки вбачається, що наявна кримінальна справа .74-00137 яка порушена за фактом фіктивного підприємництва при створені TOB «БТ»²DzОН>>. В ході досудового слідства по зазначеній кримінальній справі було встановлено, що невідомими особами здійснюється незаконна діяльність під прикриттям суб'єктів підприємницької діяльності, що мають ознаки фіктивності, в т.ч. TOB «БТ»²DzОН. Вказана діяльність полягає у документальному оформлені договорів без реального їх виконання.
Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що підстав для скасування податкових повідомлень-рішень немає, оскільки договір є безтоварними, а правочин по суті таким, що порушує публічний порядок.
Колегія суддів апеляційної інстанції не може не погодитися з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
У відповідності до положень пп.7.4.5. п.7.4. ст..7 Закону України "Про податок на додану вартість" ( далі - Закон про ПДВ) не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).
Підпунктом 7.2.6. п.7.2. ст.. 7 закону про ПДВ встановлено, що податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.
Згідно з абз. 1, 4 пп.7.2.3. п.7.2. ст.. 7 Закону про ПДВ 7.2.3. податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надаються покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Згідно з положеннями пп.7.3.1. п.7.3. ст.. 7 Закону про ПДВ датою виникнення податкових зобов'язань з поставки товарів (робіт, послуг) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці, а у разі поставки товарів (робіт, послуг) за готівкові грошові кошти - дата їх оприбуткування в касі платника податку, а при відсутності такої - дата інкасації готівкових коштів у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку.
Відповідно до пп. 7.7.1. п.7.7. ст..7 закону про ПДВ сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.
Податковий кредит з ПДВ сформований позивачем внаслідок безтоварної операції безпідставно зменшує поточні податкові зобов'язання з ПДВ позивача які підлягають сплаті та є власністю держави або забезпечує позивачу право на необгрунтоване відшкодування такого податку з державного бюджету.
У відповідності до положень ст..228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави. Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Відповідно до вимог 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Згідно з частиною 1 статті 208 цього Кодексу, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.
З урахуванням позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові суду від 9 лютого 2010 року в справі N 10/13 , при розгляді справ даної категорії слід виходити з того, що за статтею 208 ГК правочин, який вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а тому згідно з частиною 2 статті 228 Цивільного кодексу України є нікчемним. У силу частини 2 статті 215 цього Кодексу визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 цього Кодексу, необхідним є умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Тобто, застосування приписів указаної норми можливе лише при встановленні судом обґрунтованості доводів податкового органу про нікчемність господарського зобов'язання (наявність складу правопорушення в діях хоча б однієї зі сторін зобов'язання (правочину, договору, угоди), що є підставою позову про застосування санкцій. З'ясування цих обставин є необхідним незалежно від того, чи закінчилися строки застосування санкцій за укладення господарських зобов'язань з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Підтвердження доводів податкового органу про здійснення платником податку операцій з метою мінімізації податків через суб'єктів підприємництва, які завідомо не сплачують податки, зокрема в одній справі, може бути підставою для відмови у позові платнику податків в іншій справі, наприклад, про визнання незаконним податкового повідомлення-рішення, зменшення суми бюджетного відшкодування, відмову у такому тощо.
Відповідно до статті 10 Закону України "Про податок на додану вартість" та статей 1 і 4 Закону України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.
Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.
Виняток із зазначеного правила можуть становити випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).
Позивачем не надано жодного доказу на підтвердження обставин товарності операцій за Договором.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконання, що висновки суду першої інстанції є обґрунтованими, а доводи апеляційної скарги позивача не спростовують висновки суду першої інстанції.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в справі, підтверджених доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то колегія суддів апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Керуючись ч.1ст.41, ст.160, 195, 196, 200, 205, 206 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КЕРРІ ТРАНС» залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 13 жовтня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Грибан І.О.
Судді: Мамчур Я.С