Справа: № 2а-11899/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Головань О.В.
Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
Іменем України
"26" квітня 2012 р. м. Київ
колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого -судді Земляної Г.В.
суддів Аліменка В.О., Петрика І.Й.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в м. Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом Контрольно-ревізійного управління в м.Києві до Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради "Київкомунсервіс" про стягнення заборгованості,-
Позивач Контрольно-ревізійне управління в м. Києві звернулось до суду про стягнення з Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" до бюджету м. Києва кошти в сумі 398, 24 тис. грн. та до Державного бюджету України кошти в розмірі 1248, 864 тис. грн.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятою постановою Державна фінансова інспекція в м. Києві подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення
Відповідно до ч.1 ст.197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.
Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Контрольно-ревізійним управлінням в м. Києві відповідно до п. 1.3.4.1 Плану контрольно-ревізійної роботи на IV квартал 2010 року та на підставі направлень проведено ревізію фінансово-господарської діяльності Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" за період з 01.01.08 р. по 01.10.10 р.
За результатами ревізії складено акт від 10.01.11 р. №11-30/11, в якому зазначено наступне:
в порушення п. 38 рішення Київської міської ради "Про бюджет м. Києва на 2009 р." від 06.03.09 р. №124/1179, п.п. 33.1 - 33.3 рішення Київської міської ради "Про бюджет м. Києва на 2010 р." від 14.05.10 р. №793/4231 50% суми надходжень від оренди нерухомого майна (визначеного за касовим методом) згідно договорів оренди, підприємством не перераховано до міського бюджету м. Києва кошти у розмірі 289, 54 тис.грн., з них: за 2009 р. - 110, 74 тис.грн., за 9 місяців 2010 р. - 178, 8 тис.грн.
Вказане порушення призвело, на думку позивача, до матеріальної шкоди (збитків) міському бюджету м. Києва на загальну суму 289, 54 тис.грн.
Крім того, по бухгалтерському обліку не відображено розрахунок пропорцій надходження коштів від оренди між місцевим бюджетом та підприємством, що призвело до внесення до фінансової звітності недостовірних відомостей;
в порушення п. 16 Порядку списання основних засобів з балансів підприємств, установ та організацій комунальної власності територіальної громади міста Києва, затвердженого рішенням Київської міської ради від 19.07.05 р. №816/3391, підприємством не перераховано до міського бюджету м. Києва кошти, які надійшли від реалізації вищевказаних основних засобів, у розмірі 108, 7 тис.грн., з них за 2009 р. - 2, 50 тис.грн., за 9 місяців 2010 р. - 106, 20 тис.грн.
Вказане порушення призвело, на думку позивача, до матеріальної шкоди (збитків) міському бюджету на загальну суму 108, 7 тис.грн.
Крім того, по бухгалтерському обліку не відображено заборгованість перед місцевим бюджетом, що призвело до внесення до фінансової звітності недостовірних відомостей;
інвентаризацією, проведеною в ході ревізії, встановлено нестачу 15 одиниць основних засобів, первісною балансовою вартістю 1159, 82 грн., залишковою вартістю 841, 97 грн.
Вказане порушення призвело, на думку позивача, до завдання підприємству матеріальної шкоди (збитків) на загальну суму 841, 97 тис.грн.
Керуючись Порядком визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 р. №116, в ході ревізії підприємством визначено розмір збитків від нестачі та псування матеріальних цінностей, який станом на дату підписання акта ревізії склав 2492, 239 тис. грн.
Ревізією обгрунтованості придбання, руху та повноти відображення залишків запасів встановлено нестачу бензину на суму 2, 46 тис.грн., що відповідно до п. 2 Порядку завдало підприємству збитків у розмірі 5, 49 тис.грн.
Листом від 20.01.11 р. Контрольно-ревізійне управління в м. Києві звернулося до Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" з вимогою, зокрема, -
відображену по обліку заборгованість перед бюджетом у сумі 289, 54 тис.грн. перерахувати до відповідного бюджету;
відображену по обліку заборгованість перед бюджетом у сумі 108, 7 тис.грн. перерахувати до відповідного бюджету;
стягнути з винних осіб нестачу матеріальних цінностей в порядку та розмірах, встановлених ст.ст. 134-136 КЗпПУ та відповідно до вимог п. 10 Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 р. №116, різницю перерахувати в дохід Державного бюджету України.
Станом на час звернення до суду вказані суми до бюджету не перераховані, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс" до бюджету м. Києва кошти в сумі 398, 24 тис. грн. (289, 54 тис.грн. та 108, 7 тис.грн.) та до Державного бюджету України кошти в розмірі 1248, 864 тис. грн. (50% від суми - 2492, 239 тис. грн. та 5, 49 тис.грн. згідно п. 2 Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей).
Даючи правову оцінку обставинам справи колегія суддів зазначає наступне.
Згідно п. 8, 10 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" Контрольно-ревізійному управлінню у м. Києві надано право у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, одержані підконтрольними установами за незаконними угодами, без встановлених законом підстав та з порушенням чинного законодавства; звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Щодо відмови в задоволенні позову в частині стягнення до бюджету м. Києва 289, 54 тис.грн. 50% суми надходжень від оренди нерухомого майна (визначеного за касовим методом) згідно договорів оренди, суд першої інстанції прийшов до висновку, що документів, на підставі яких позивачем складено розрахунок пропорцій розподілу коштів, отриманих від оренди (касовий метод) між місцевим бюджетом та підприємством, суду не надано, і тому суд позбавлений можливості перевірити відповідні розрахунки.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що в обґрунтування позовних вимог в цій частині позивач посилається на розрахунок пропорцій розподілу коштів, отриманих від оренди (касовий метод) між місцевим бюджетом та підприємством, складеним як додаток №25 до акту ревізії.
Матеріали справи свідчать, що згідно цього розрахунку перевіряючими зазначено дані про надходження коштів від оренди майна та визначено 50% від цієї суми як такої, що мала бути перерахована до бюджету м. Києва.
При цьому, судом першої інстанції встановлено, що надходження за договорами оренди включали не лише власне орендну плату, а й оплату комунальних послуг та інших платежів, тому для вирахування 50% надходжень від орендної плати необхідно брати за основу орендну плату, а не всю суму коштів, що надходять від оренди.
Відповідачем до суду першої інстанції надані копії актів здачі-приймання робіт (надання послуг) по деяких договорах оренди, згідно яких у них зазначено як вартість оренди, так і вартість інших наданих послуг, зокрема -згідно акту №ОУ-0000279 від 31.08.10 р. з Громадською організацією "Громадська рада самоврядування" до акту включено оренду громадської вбиральні та послуги з перевірки сан.технічного обладнання, згідно акту №ОУ-0000046 від 28.02.10 р. з ТОВ "ТОП-НІВО" до акту включено оренду громадської вбиральні, відшкодування витрат за використану електроенергію, відшкодування витрат на використану воду та водовідведення.
Таким чином, суд першої інстанції правомірно прийняв до уваги доводи відповідача про необхідність виокремлення з загальної суми надходжень від оренди сум, що не охоплюються орендною платою.
Однак, позивачем під час проведення ревізії цього зроблено не було, оскільки сума 289, 54 тис.грн. розрахована з загальної суми надходжень від оренди.
Крім того, під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем перераховано до бюджету м. Києва кошти у розмірі 70200 грн. згідно платіжного доручення від 25.10.11 р. №432 в якості розрахунку за орендну плату.
Згідно ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, тобто, саме на позивача покладено обов'язок доведення обгрунтованості тих сум, які зазначені в акті ревізії та заявлені до стягнення, тоді як в даному випадку надані ним докази не дозволяють дійти висновку про обгрунтованість заявленої до стягнення суми.
Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України позивачем не надано належних та допустимих доказів та документів, на підставі яких позивачем складено розрахунок пропорцій розподілу коштів, отриманих від оренди (касовий метод) між місцевим бюджетом та підприємством, то суд першої позбавлений можливості перевірити відповідні розрахунки.
Щодо відмови в задоволенні позовних вимог в частині стягнення до бюджету м. Києва 108, 7 тис.грн. коштів, які надійшли від реалізації основних засобів, суд першої інстанції прийшов до висновку, що оскільки позивач не надав суду будь-якого переліку майна, реалізованого відповідачем в зазначений термін, то суду неможливо перевірити, чи мова йде про те майно, що включене до Переліку основних засобів, які належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва згідно рішення Київської міської ради від 28.05.09 р. №541/1597.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції та зазначає.
Судом першої інстанції встановлено, що на підтвердження вказаного висновку позивач не надав жодних доказів, зокрема, не надав перелік майна, відчуженого відповідачем на вказану суму без її перерахування до бюджету м. Києва.
Разом з тим, суд першої інстанції правомірно прийняв до уваги доводи відповідача, що ним протягом 2009-2011 років проводилося відчуження основних засобів, проте, воно здійснене на підставі рішення Київської міської ради від 28.05.09 р. №541/1597 "Про продаж та списання основних засобів, які належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва", згідно п. 1 якого надано дозвіл підприємствам, установам та організаціям на продаж на конкурентних засадах основних засобів, які належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва, згідно з додатком 1 до цього рішення, а також згідно п. 3 надано дозвіл кошти, отримані від продажу основних засобів зазначених у додатку 1 до цього рішення, використати відповідно до затверджених фінансових планів підприємств, установ та організацій.
Згідно п. 6 Переліку основних засобів, які належать до комунальної власності територіальної громади міста Києва та дозвіл на продаж яких надається, зазначено КП "Київкомунсервіс"; перелік складається з 52 позицій.
В порушення ст.71 Кодексу адміністративного судочинства позивачем не надано доказів правомірності своїх дій при визначенні суми 108, 7 тис.грн. коштів, яка підлягає стягненню з відповідача до бюджету м. Києва .
Щодо відмови в задоволенні позову в частині стягнення до Державного бюджету України коштів в розмірі 1248, 864 тис. грн., суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивачем не надано пояснень на якій підставі позивач дійшов висновку про те, що підприємству завдано збитків саме у розмірі 50% зазначеної в акті суми; не надано доказів того, що підприємство стягнуло вказану суму збитків з винних осіб, а також використало вказану суму (або її частину) на погашення збитків підприємству; не надано доказів та розрахунків, яка частина зі стягнутих збитків використана підприємством і, відповідно, який залишок має зараховуватися в бюджет.
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Згідно п. 9, 10 Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого посановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 р. №116, -
у разі розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, що підлягають списанню на видатки у міру відпуску їх у виробництво або експлуатацію (в установах, які утримуються за рахунок бюджетних коштів, - у міру їх придбання) та обліковуються лише у кількісному виразі, розмір збитків визначається виходячи з ринкових цін на аналогічні матеріальні цінності, зменшених пропорційно фактичному зносу, але не нижче ніж на 50 відсотків ринкової ціни;
із сум, стягнутих відповідно до цього Порядку, здійснюється відшкодування збитків, завданих підприємству, установі і організації з урахуванням фактичних витрат підприємства на відновлення пошкоджених або придбання нових матеріальних цінностей та вартості робіт з їх відновлення. Залишок коштів перераховується до державного бюджету.
Судом першої інстанції встановлено, що позивачем заявлено вимоги про стягнення на користь Державного бюджету України коштів в розмірі 1248, 864 тис. грн. саме на підставі цих положень Порядку.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у листі від 20.01.11 р. Контрольно-ревізійне управління в м. Києві також зазначило вимогу про стягнення з винних осіб нестачі матеріальних цінностей в порядку та розмірах, встановлених ст.ст. 134-136 КЗпПУ та відповідно до вимог п. 10 Порядку визначення розміру збитків від розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, затвердженого посановою Кабінету Міністрів України від 22.01.96 р. №116, та перерахування різниці в дохід Державного бюджету України.
Однак, суд першої інстанції правомірно зазначає, згідно п. 9,10 Порядку передбачено розподіл коштів, що мають бути стягнуті у разі розкрадання, нестачі, знищення (псування) матеріальних цінностей, що підлягають списанню на видатки у міру відпуску їх у виробництво або експлуатацію (в установах, які утримуються за рахунок бюджетних коштів, - у міру їх придбання) та обліковуються лише у кількісному виразі, а саме: стягнуті кошти мають йти на відшкодування збитків, завданих підприємству, установі і організації з урахуванням фактичних витрат підприємства на відновлення пошкоджених або придбання нових матеріальних цінностей та вартості робіт з їх відновлення, а залишок коштів перераховується до державного бюджету.
Таким чином, судом першої інстанції правомірно визначено, що нарахована органом контрольно-ревізійної служби суми збитків спочатку має бути стягнута з винних осіб на користь підприємства, установи, організації, якій завдано збитків (в даному випадку - Комунальне підприємство виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) "Київкомунсервіс"), фактично стягнуті кошти мають бути використані на відшкодування збитків підприємства, а залишок коштів (у випадку його наявності) - зараховуватися до Державного бюджету України.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки позивачем не надано пояснень на якій підставі позивач дійшов висновку про те, що підприємству завдано збитків саме у розмірі 50% зазначеної в акті суми; не надано доказів того, що підприємство стягнуло вказану суму збитків з винних осіб, а також використало вказану суму (або її частину) на погашення збитків підприємству; не надано доказів та розрахунків, яка частина зі стягнутих збитків використана підприємством і, відповідно, який залишок має зараховуватися в бюджет, то у позивача відсутні підстави для заявлення позовних вимог про стягнення коштів до державного бюджету України.
Надані докази були оцінені судом першої інстанції, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Крім того, було оцінено належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, що відповідає вимогам ст. 86 КАС України.
З огляду на зазначене та беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності колегія суддів дійшла висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та, відповідно, його вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню.
При цьому апеляційні скарги не містять посилання на обставини, передбачені статтями 202 -204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи, викладені заявниками в апеляційних скаргах були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Вказані в апеляційних скаргах процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційні скарги залишаються без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 197, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Державної фінансової інспекції в м. Києві -залишити без задоволення.
Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 грудня 2011 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Головуючий суддя Земляна Г.В.
Судді: Аліменко В.О.
Петрик І.Й.