Справа: № 33/315 Головуючий у 1-й інстанції: Непочатих В.О.
Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
Іменем України
"26" квітня 2012 р. м. Київ
колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого -судді Земляної Г.В.
суддів Аліменка В.О., Петрика І.Й.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Печерському районі м. Києва на постанову Господарського суду мiста Києва від 20 вересня 2011 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції в Печерському районі м. Києва до Товариства з обмеженою відповідальністю "Векта", Закритого акціонерного товариства "Меридіан" про визнання недійсним договору та стягнення коштів, -
Позивач Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва 17 серпня 2005 року звернулась з позовом до Господароського суду м. Києва про визнання недійсним договору, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «Векта» та Закритим акціонерним товариством «Меридіан», зобов'язання Закритого акціонерного товариства «Меридіан» повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Векта» грошові кошти в сумі 800436,00 грн., одержані за спірним договором, а також стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Векта»в дохід державного бюджету отриманого за договором товару на підставі ст. 49 ЦК УРСР.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 19 квітня 2006 року провадження по справі зупинено до набрання законної сили судовим рішенням в цивільній справі Солом'янського районного суду №2-1334 за позовом ОСОБА_6. до Закритого акціонерного товариства «Меридіан»про визнання недійсними установчих документів.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 15 липня 2011 року поновлення провадження по справі поновлено.
Постановою Господарського суду м. Києва від 20 вересня 2011 року у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись з прийнятою постановою Державна податкова інспекція у Печерському районі міста Києва подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального та винести нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення
Відповідно до ч.1 ст.197 КАС України апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанову суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у березні 2002р. Товариство з обмеженою відповідальністю «Векта»придбало у Закритого акціонерного товариства «Меридіан»товар на суму 800436,00 грн., в тому числі ПДВ 133406,00 грн., що підтверджується податковою накладною від 04.03.2002 №04/03-3, рахунком - фактурою від 04.03.2002 №04/03-3.
Оплата придбаного товару здійснена Товариством з обмеженою відповідальністю «Векта»платіжними дорученнями від 08.04.2002 №137 на суму 48000,00 грн., від 08.04.2002 №138 на суму 48000,00 грн., від 18.03.2002 №104 на суму 48000,00 грн., від 18.03.2002 №105 на суму 48000,00 грн., від 22.03.2002 №118 на суму 48000,00 грн., від 19.03.2002 №109 на суму 48000,00 грн., від 22.03.2002 №1116 на суму 48000,00 грн., від 22.03.2002 №117 на суму 48000,00 грн., від 22.03.2002 №115 на суму 48000,00 грн., від 22.03.2002 №114 на суму 48000,00 грн., від 22.03.2002 №113 на суму 48000,00 грн., від 22.03.2002 №112 на суму 48000,00 грн., від 03.04.2002 №133 на суму 48000,00 грн., від 08.04.2002 №139 на суму 48000,00 грн., від 03.04.2002 №134 на суму 48000,00 грн., від 03.04.2002 №132 на суму 48000,00 грн., від 08.07.2002 №133 на суму 44436,00 грн.
Вказаний договір Позивач вважає нікчемними та такими, що вчинені з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, при цьому посилається на рішенням Соломянського районного суду м. Києва від 29.05.2003 по справі №2-1334 яким установчі документи Закритого акціонерного товариства «Меридіан»та свідоцтво про реєстрацію його в якості платника податку на додану вартість визнані недійсними з мотивів наявності ознак фіктивного підприємництва у діяльності цього товариства.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів про суперечність спірної угоди інтересам держави та суспільства, а також відсутності доказів ухилення від сплати податків учасників спірного договору.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України від 4 грудня 1990 № 509-XII "Про державну податкову службу в Україні", можуть на підставі пункту 11 цієї статті звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, які вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.
Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
Відповідно до ст. 49 Цивільного кодексу УРСР, чинної на момент укладення спірного договору, якщо угода укладена з метою, завідомо суперечною інтересам соціалістичної держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання угоди обома сторонами - в доход держави стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання угоди однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею і все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності ж умислу лише у однієї з сторін все одержане нею за угодою повинно бути повернуто другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується в доход держави.
Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом.
Необхідними умовами для визнання угоди недійсною на підставі ст. 49 ЦК УРСР є її укладення з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства; для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.
Суперечність договору інтересам держави і суспільства податковий орган обґрунтовує тим, що рішенням Соломянського районного суду м. Києва від 29.05.2003 №2-1334, яким визнано недійсними установчі документи Закритого акціонерного товариства «Меридіан», а також скасована державна реєстрація товариства в органах державної в лади та реєстрація в якості платника податку на додану вартість з моменту реєстрації з мотивів наявності ознак фіктивного підприємництва у діяльності цього товариства.
Разом з тим, суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги вказані доводи Позивача, оскільки дане рішення суду скасовано ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24.05.2006, а справу направлено на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи ухвалою Соломянського районного суду м. Києва від 28.12.2006 позовну заяву ОСОБА_6. до Закритого акціонерного товариства «Меридіан», треті особи: Державна податкова адміністрація у м. Києві, державний реєстратор Соломянської районної державної адміністрації у м. Києві, Товариство з обмеженою відповідальністю «Клондайк», Товариство з обмеженою відповідальністю «Векта», ОСОБА_6. про визнання недійсними установчих документів Закритого акціонерного товариства «Меридіан»залишено без розгляду.
Наявність чи відсутність певних обставин встановлюється на підставі будь-яких фактичних даних, що мають значення для справи, та які є доказами у розумінні ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України та відповідають висунутим процесуальним законом критеріям належності, допустимості та достовірності таких доказів. Без виконання цих правил певні обставини не можуть вважатися встановленими.
З огляду на викладене колегія суддів погоджується з визновком суду першої інстанції, що наявність умислу не може бути підтверджена рішенням районного суду про визнання установчих документів цієї сторони договору недійсними та скасування реєстрації платником податку на додану вартість, оскільки дане рішення, не має доказової сили.
Разом з цим суд першої інстанції правомірно враховує, що на момент вирішення спору у справі Цивільного кодексу УРСР, на ст. 49 якого посилається позивача та яка встановлювала, зокрема, конфіскаційні санкції за укладення угод з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства, не діє, так як даний Кодекс втратив чинність з 1 січня 2004 року, а Цивільний кодекс України таких санкцій не передбачає.
Враховуючи ті обставини, що за змістом ч. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України він має зворотну дію в часі у випадках, коли пом'якшує або скасовує відповідальність особи, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що позовні вимоги про визнання недійсною угоди, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства на підставі статті 49 Цивільного кодексу УРСР, не можуть бути предметом позову після 1 січня 2004 року, а тому позов не підлягає задоволенню.
Господарський кодекс України, що набрав чинності з 1 січня 2004 року, містить норми, які за предметом регулювання та встановленими санкціями відповідають положенням статті 49 ЦК УРСР. Однак відповідно до пункту 5 розділу IX Прикінцевих положень Господарського кодексу України положення останнього щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності застосовуються в разі, якщо такі порушення були вчинені після набрання чинності цими положеннями. Положення Господарського кодексу України щодо відповідальності за порушення, зазначені в абзаці 1 того ж пункту, вчинені до набрання чинності відповідними положеннями названого Кодексу стосовно відповідальності учасників господарських відносин, застосовуються в разі, якщо вони пом'якшують відповідальність за вказані порушення.
Крім того, колегія суддів зазначає, що встановлені частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України адміністративно-господарські конфіскаційні санкції можуть бути застосовані лише з дотриманням строків, установлених статтею 250 цього Кодексу, - протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше ніж через один рік з дня порушення суб'єктом установлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.
Закінчення будь-якого із встановлених статтею 250 Господарського кодексу України строків виключає застосування таких санкцій до суб'єкта підприємницької діяльності за вчинене ним порушення правил здійснення господарської діяльності.
З огляду на встановлену обставину щодо укладення спірного правочину ще у 2002 році, таким чином відсутні підстави для задоволення позову про стягнення коштів у порядку, визначеному частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, оскільки строк для застосування таких санкцій на час звернення до суду з позовом закінчився.
Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, щодо відмови в задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З огляду на вищезазначене позовні вимоги не підлягають задоволенню.
При цьому апеляційні скарги не містять посилання на обставини, передбачені статтями 202 -204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи, викладені заявниками в апеляційних скаргах були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Вказані в апеляційних скаргах процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційні скарги залишаються без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 197, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Печерському районі м. Києва - залишити без задоволення.
Постанову Господарського суду мiста Києва від 20 вересня 2011 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, а якщо її було прийнято за наслідками розгляду у письмовому провадженні, - через п'ять днів після направлення копій особам, які беруть участь у справі (ч. 5 статті 254 КАС України). Касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Головуючий суддя Земляна Г.В.
Судді: Аліменко В.О.
Петрик І.Й.