Справа: № 2а-4444/11/1070 Головуючий у 1-й інстанції: Волков А.С.
Суддя-доповідач: Земляна Г.В.
Іменем України
"19" квітня 2012 р. м. Київ
колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого -судді Земляної Г.В.
суддів Аліменка В.О., Петрика І.Й.
за участю секретаря Рижкової Ю.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області на постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року у справі за адміністративним позовом Публічного акціонерного товариства "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про визнання протиправним та не чинним податкового повідомлення - рішення,-
Позивач Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області про скасування податкового повідомлення-рішення від 22.09.2011 №0000612301, згідно з яким позивачу визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 2112983,44 грн., з яких: 1690386,75 грн. за основним платежем; 422596,69 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями
Постановою Київського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області від 22.09.2011 №0000612301, згідно з яким Публічному акціонерному товариству «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів» визначено грошове зобовязання з податку на прибуток у сумі 2112983,44грн., з яких: 1690386,75 грн. за основним платежем; 422596,69 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Не погоджуючись з прийнятою постановою, представник Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з помилковим застосуванням норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.
Заслухавши суддю-доповідача, осіб, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а постанова суду залишенню без змін, з наступних підстав.
Згідно зі п.1 ч.1 ст. 198, ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів" є юридичною особою, що зареєстрована 13.06.1996 державним реєстратором Миронівської районної державної адміністрації Київської області (зміна найменування юридичної особи -05.05.2011). Як платник податків перебуває на обліку в Державній податковій інспекції у Миронівському районі Київської області з 19.06.1997 та є платником податку на додану вартість відповідно до свідоцтва № 100336694 про реєстрацію платника податку на додану вартість.
У вересні 2011 року посадовими особами Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області проведено планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 року по 31.03.2011року
Під час перевірки податковим органом зроблено висновок про те, що операції з поставки товарів, здійснені Товариством з обмеженою відповідальністю «Шер К»на користь Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів», мають ознаки «фіктивних», оскільки постачальник товару - Товариство з обмеженою відповідальністю «Шер К» придбало сільськогосподарську продукцію в іншої юридичної особи Приватного підприємства «Агропрайд», яке не мало фактичної можливості здійснювати господарські операції з поставки товару.
Таким чином податковий орган вважає, що позивачем порушено положення пункту 5.3.1 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 28.12.1994 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», статей 228, 662, 655, 656 Цивільного кодексу України, що виявилось у завищені валових витрат за 4-й квартал 2010 року в сумі 6761547,00 грн., яке призвело до заниження податку на прибуток за 4-й квартал 2010року в сумі 1690386,75 грн.
За результатами перевірки відповідачем складений акт від 06.09.2011 №328/23-011/00951770.
На підставі висновків Акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 22.09.2011 №0000552301, згідно з яким позивачу збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 2112983,44 грн., з яких: 1690386,75 грн. за основним платежем; 422596,69 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не доведено тих обставин, що господарські операції з поставки товарів є фіктивними або безтоварними, недобросовісності позивача, оскільки висновки податкового органу не мають фактичного та правового обґрунтування.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів зважає на наступне.
Відповідач, приймаючи оскаржуване повідомлення-рішення дійшов висновку про те, що господарські операції між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шер К», є нікчемними.
Судом першої інстанції встановлено, що такий висновок податкового органу ґрунтується на тому, що операції з поставки товарів, здійснені Товариством з обмеженою відповідальністю «Шер К»на користь Публічного акціонерного товариства «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів», мають ознаки «фіктивних», оскільки постачальник товару - Товариство з обмеженою відповідальністю «Шер К»придбало сільськогосподарську продукцію в іншої юридичної особи Приватного підприємства «Агропрайд», яке не мало фактичної можливості здійснювати господарські операції з поставки товару, в нього відсутні основні засоби, власні чи орендовані складські, торговельні, виробничі та інші приміщення, транспорт.
У зв'язку з цим, податковий орган дійшов висновку, що Публічне акціонерне товариство «Миронівський завод по виготовленню круп і комбікормів», укладаючи договори з Товариством з обмеженою відповідальністю «Шер К», діяло без належної обачності, адже йому мало бути відомо про фактичний фінансовий та майновий стан цього постачальника та його контрагентів по ланцюгу постачання, умови ведення ними господарської діяльності та порушення, яких вони припускались.
За податковими накладними, отриманими від контрагента, позивачем віднесено до складу валових витрат на суму 6761547,00 грн. у 4-му кварталі 2010 року
Між тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначені відповідачем обставини, не є такими, з огляду на які закон пов'язує можливість дійти висновку щодо укладення сторонами спірного договору з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства зважаючи на наступне.
Нормами статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог встановлених частиною першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Нормами статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства»( ч. 1 ст. 203).
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків що обумовлені ним (ч.5 статті 203).
Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що впродовж жовтня 2010 року березня 2011 року позивач придбавав у Товариства з обмеженою відповідальністю «Шер К»сільськогосподарську продукцію соняшник.
Придбання товарів здійснювалось позивачем без укладення договорів на підставі рахунків-фактур, що виписувались Товариством з обмеженою відповідальністю «Шер К», оплата за придбаний товар здійснювалась позивачем у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на рахунки постачальника Товариства з обмеженою відповідальністю «Шер К».
Так, у період з жовтня по березень 2010 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Шер К»виставило позивачу для оплати рахунки-фактури на оплату сільськогосподарської продукції соняшнику загальну суму 11926601,66 грн.
Згідно з банківськими виписками позивач впродовж жовтня березня 2010 року перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Шер К»кошти на загальну суму 8113856,32грн., у тому числі й на суму 6761547,00 грн. у 4-му кварталі 2010 року.
Поставка і транспортування товарів здійснювалась силами Товариства з обмеженою відповідальністю «Шер К»на склади позивача, факт поставки товару оформлювався видатковими накладними, що підписувались уповноваженими особами вказаного контрагента та позивача.
Крім того, судом першої інстанції досліджені копії видаткових накладних, згідно якими, Товариство з обмеженою відповідальністю «Шер К»у період з липня по грудень 2010 року поставило позивачу сільськогосподарську продукцію на загальну суму 8113856,32 грн.
Факт поставки товару також підтверджується дослідженими у судому засіданні копіями товарно-транспортних накладних, складених уповноваженими особами автотранспортних підприємств, постачальника Товариства з обмеженою відповідальністю «Шер К»та позивача, журналом зважування надходження вантажів на автомобільних вагах, накладними на відпуск сільськогосподарської продукції зі складу позивача у переробку.
Поряд із цим, матеріали справи місять належним чином засвідчені копії накладних на відпуск зерна в переробку та виробничих звітів по переробці соняшника. Згідно даних звітів, за результатами переробки соняшника позивачем отримано олію, макуху та лузгу, що свідчить про використання позивачем придбаного у контрагента товару у своїй господарській діяльності.
Судом першої інстанції з матеріалів справи встановлено наявність належним чином засвідчені копії податкових та видаткових накладних, копії банківських виписок та копії рахунків-фактур, що підтверджують факт перерахування коштів за отриманий товар, первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо купівлі-продажу зернових культур; виробничі звіти по переробці соняшника, витяг із книги кількісно-якісного обліку хлібопродуктів, які підтверджують наявність потужностей у підприємства для проведення переробки зернових культур.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку, що оскаржувані відповідачем договори не є такими, що суперечать інтересам держави та суспільства та умислу на укладення угод, що суперечить інтересам держави та суспільства не встановлено.
Судом першої інстанції встановлено, що зобов'язання, які виникли на підставі оспорюваних відповідачем договорів, мали реальний характер, оскільки роботи були виконані і прийняті замовником, гроші в оплату за виконані роботи перераховані безготівковим шляхом, формування податкового кредиту підтверджується податковими накладними та реєстрами отриманих податкових накладних.
Відповідно до частини 2 статті 215 цього Кодексу, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи (ч. 5 ст. 216 ЦК України).
Крім того, частиною 2 статті 1158 ЦК України встановлено, що особа, яка вчинила дії в майнових інтересах іншої особи без її доручення, зобов'язана при першій нагоді повідомити її про свої дії. Якщо ці дії будуть схвалені іншою особою, надалі до відносин сторін застосовуються положення про відповідний договір.
Відповідно до ст. 173, 174 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання, та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта, а інший суб'єкт має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод. Суб'єкти Господарського зобов'язання - це учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію, порушення якої згідно до ч. 1 ст. 207 ГК України тягне за собою визнання його судом недійсним повністю або в частині.
Виходячи з положень розділу IV Господарського кодексу України, господарські зобов'язання виникають на підставі угод, фактично складаючи їх суть, тобто ці два поняття співвідносяться як форма та зміст. Таким чином, визнання господарського зобов'язання недійсним визначає недійсність угоди, як недійсність змісту тягне за собою недійсність форми. Такий же зв'язок існує і в випадку недійсності угоди.
Статтею 208 Господарського кодексу України передбачено, що якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошовими коштами, якщо інші наслідки недійсності не передбачені законом.
Виходячи з системного аналізу вказаних норм права, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав вважати договір, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «Шер К»нікчемним, як такий, що не спрямований на реальне настання наслідків, та вчинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.
Разом з тим, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції прийшов до обгрунтованого висновку, що на час укладення та виконання спірних договорів Товариство з обмеженою відповідальністю «Шер К»перебувало у єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та було платником податку на додану вартість, а також відсутні рішення суду, якими були скасовані чи визнані недійсними установчі документи, свідоцтво про державну реєстрацію та свідоцтво платника податку на додану вартість контрагента позивача за на момент укладання чи виконання договорів
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується колегія суддів, що самі по собі оскаржувані угоди не є такими, що суперечать інтересам держави та суспільства та умислу на укладення угод, що суперечить інтересам держави та суспільства не встановлено.
Щодо реальності виконання та отримання позивачем послуг та їх придбання з метою подальшого використання у власній господарській діяльності суд першої інстанції прийшов до висновку, що господарські операції позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Шер К»підтверджуються необхідними документами, а зазначені вище товари позивачем були використанні у власній господарській діяльності.
Факт продажу товару підтверджується належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи, рахунками-фактурами на оплату товару, видатковими накладними на товар, товарно-транспортними накладними на перевезення придбаного товару, податковими накладними, банківськими виписками про перерахування коштів в оплату за товар, отриманих від Товариства з обмеженою відповідальністю «Шер К».
Колегія суддів погоджується з даним висновком суду першої інстанції та зазначає наступне.
Відповідно до визначення частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Пункт 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»визначає господарську діяльність як будь-яку діяльність особи, направлену на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.
За даними довідки АБ № 361244 з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, основними видами діяльності позивача за КВЕД є: виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, виробництво нерафінованої олії та жирів, виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
Статтею 9 цього Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Крім того, судом першої інстанції встановлено, що відповідач пов'язує факти порушення позивачем податкового законодавства лише з діяльністю контрагента Товариства з обмеженою відповідальністю «Шер К»та придбанням цим контрагентом товарів в інших постачальників по ланцюгу постачання, які, за твердженнями податкового органу, мають ознаки «фіктивності».
Однак, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку про безпідставність вказаних доводів відповідача та зазначає наступне.
Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.
Крім того, якщо ця обставина пов'язана з діяльністю контрагента Товариства з обмеженою відповідальністю «Шер К»та придбанням цим контрагентом товарів в інших постачальників по ланцюгу постачання, то позивач не може нести відповідальність ні за несплату податків продавцями та контрагентами продавців.
В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.
З матеріалів справи вбачається, що основними видами діяльності позивача за КВЕД є виробництво готових кормів для тварин, що утримуються на фермах, виробництво нерафінованої олії та жирів, виробництво продуктів борошномельно-круп'яної промисловості, оптова торгівля зерном, насінням та кормами для тварин, інші види оптової торгівлі, роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах з перевагою продовольчого асортименту.
Як зазначалось вище, Товариством з обмеженою діяльністю «Шер К»поставлено позивачу соняшник, на підтвердження розрахунків між сторонами та сплати сум податку на додану вартість у складі ціни товару за вказаними господарськими операціями позивач отримав від Товариства з обмеженою відповідальністю «Шер К»шістдесят дві податкових накладних на загальну суму 8113856,32 грн., у тому числі ПДВ 1352309,37 грн.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком першої інстанції, що господарські операції позивача з Товариством з обмеженою діяльністю «Шер К»підтверджуються необхідними документами.
Щодо завищені валових витрат за 4-й квартал 2010 року в сумі 6761547,00 грн., суд першої інстанції прийшов до висновку, що позивач надав суду належні та достатні докази факту реальної поставки сільськогосподарської продукції Товариством з обмеженою відповідальністю «Шер К», звязок витрат, понесених на придбання цих товарів з господарською діяльністю, а також представив суду документальне підтвердження цих витрат.
Між тим, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що доводи відповідача про безпідставність завищення валових витрат за 4-й квартал 2010 року за 4-й квартал 2010 року необґрунтовані та зазначає наступне.
Даючи правову оцінку вказаним обставинам колегія суддів зважає на наступне.
Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку.
Підпунктом 5.2.1 цього Закону встановлено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією і веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) та охороною праці з урахуванням обмежень, установлених підпунктами 5.3 - 5.8 цієї статті.
Водночас, за змістом абзацу п'ятого підпункту 5.3.9 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.
В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.
Судом першої інстанції досліджено питання щодо реального придбання позивачем послуг і, за наявності доказів, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій, а саме: податкових накладних, актів приймання виконаних підрядних робіт, належного відображення вартості підрядних робіт у бухгалтерському обліку, та встановлена реальність здійснення господарських операцій, за наслідками якої та на підставі яких позивачем віднесено до валових витрат за 4-й квартал 2010 року в сумі 6761547,00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
Разом з тим, в порушення ст. 71 КАС України відповідачем ні в суду першої інстанції ні в суді апеляційної інстанції не надано доказів правомірності винесеного податкового повідомлення-рішення.
З огляду на вищезазначене апеляційна інстанція приходить до висновку, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.
При цьому апеляційна скарга не містить посилання на обставини, передбачені статтями 202 -204 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі були предметом дослідження суду першої інстанції і не знайшли свого належного підтвердження.
Вказані в апеляційній скарзі процесуальні порушення не призвели до неправильного вирішення справи і не є підставою для скасування судового рішення.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а постанова суду першої інстанції -без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 200, 205, 207, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Миронівському районі Київської області -залишити без задоволення.
Постанову Київського окружного адміністративного суду від 20 жовтня 2011 року -залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів із дня складання у повному обсязі, тобто з 24 квітня 2012 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Земляна Г.В.
Судді: Аліменко В.О.
Петрик І.Й.