Справа: № 2а-8353/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Катющенко В.П.
Суддя-доповідач: Романчук О.М
Іменем України
"17" квітня 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого-судді: Романчук О.М.,
Суддів: Глущенко Я.Б.,
Шелест С.Б.,
при секретарі: Воронець Н.В.,
розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Київської міської ради, треті особи ОСОБА_4, Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про скасування рішення, -
ОСОБА_3 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Київської міської ради, треті особи ОСОБА_4, Головне управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) про визнання протиправним та скасувати рішення Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 127-4/629 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для обслуговування житлових будинків та господарських будівель»в частині передачі у приватну власність ОСОБА_4 земельної ділянки АДРЕСА_1 площею 0,10 га.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2011 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач по справі подала апеляційну скаргу, в якій просила постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Київська міська рада на підставі заяви ОСОБА_4 від 28 вересня 1999 року про надання
безоплатно у власність земельної ділянки для обслуговування жилого будинку та господарських будівель прийняла рішення від 02 грудня 1999 року № 127-4/629 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для обслуговування жилих будинків і господарських будівель», відповідно до якого ОСОБА_4 передана у власність земельна ділянка площею 0,10 га АДРЕСА_1.
Крім того, до заяви від 28 вересня 1999 року про передачу ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки було додано: копію паспорту; Договір купівлі-продажу житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, що був укладений 26 листопада 1998 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_4; витяг з господарчої книги № 4 стор. 61-62 за 1986-1988 роки, згідно з яким АДРЕСА_1 в особистому користуванні господарства ОСОБА_6 знаходиться земля загальною площею 0,25 га, в тому числі під забудовою -0,01 га; план розташування ділянок в кварталі 90282; технічний паспорт на жилий будинок (домоволодіння) АДРЕСА_1.
Також, вказаним Рішенням попереджено власників землі, що право приватної власності на земельну ділянку чи її частину може бути припинено у випадках, передбачених статтею 28 Земельного кодексу України, та що площі земельних ділянок будуть уточнені після встановлення їх меж в натурі (на місцевості).
На підставі Рішення Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 127-4/629 ОСОБА_4 видано Державний акт на право приватної власності на землю площею 0, 10 га АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку і господарських будівель.
Суд критично віднісся до тверджень позивача про те, що згідно Розпорядження Представника Президента України у Харківському районі м. Києва від 28 грудня 1993 року № 623 (з урахуванням додатку від 30 грудня 1993 року) у користування ОСОБА_3 за рахунок частини земельної ділянки АДРЕСА_1 було надано земельну ділянку розміром 0,08 га (кадастровий номер ділянки 90:282:103 АДРЕСА_1 (попередньо АДРЕСА_1) для вирощування сільськогосподарської продукції, яка була попередньо вилучена з користування ОСОБА_6 за її згодою, що свідчить про залишення у користуванні ОСОБА_6 орієнтовно 0,07 га, та прийшов висновку, що ні з вказаного Розпорядження № 623, ні з додатку до нього не вбачається, що земельна ділянка вилучалася саме із користування ОСОБА_6, як і не вбачається, у якому саме розмірі вона надана ОСОБА_3
Крім того, суд першої інстанції звернув увагу на те, що з вказаного Розпорядження Представника Президента України у Харківському районі м. Києва від 28 грудня 1993 року № 623 вбачається, що громадянам дозволено користуватися земельними ділянками під городи для вирощування сільськогосподарської продукції, без права забудови по 0,05 -0,08 га.
В обґрунтування порушення свого права позивач, зокрема, посилався й на те, що до складу домоволодіння АДРЕСА_2, власником якого вона є, входить й погріб (літ. «Г»), що був збудований ще на початку 1980-х років.
Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05 лютого 2008 року, виданого державним нотаріусом 16-ої Київської державної нотаріальної контори, зареєстроване в реєстрі за № 1-318, ОСОБА_3 є власником житлового будинку АДРЕСА_2. На земельній ділянці розташовані: житловий будинок, збудований із пластин взакидку, зазначений у плані за літерою «А», житловою площею 13,40 кв.м. Крім житлового будинку на ділянці розташовані: сарай за літерою «Б», вбиральня за літерою «В», погріб за літерою «Г», спорудження за № 1-2.
Право власності за позивачем на вказаний об'єкт було зареєстровано КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна»31 липня 2008 року.
З копії технічного паспорту на жилий будинок (домоволодіння) АДРЕСА_2 станом на 28 липня 2000 року вбачається, що серед будівель та споруд дійсно міститься погріб за літерою «Г»: стіни -кірпічні; перекриття -дерев'янні; площа -12 кв. м.
Разом з тим, як встановив суд першої інстанції, з договору купівлі-продажу від 26 листопада 1998 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_4, вбачається, що ОСОБА_4 придбав нерухоме майно, яким є житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1. Крім жилого будинку на земельній ділянці розташовані: погріб за літерою «Г», сарай за літерою «Д», вбиральня за літерою «Е», споруди...
Відповідно до відомостей Бюро технічної інвентаризації, що містяться в матеріалах справи, станом на 20 листопада 1998 року за ОСОБА_6 було зареєстровано право власності на житловий будинок АДРЕСА_1.
Крім жилого будинку до складу будівель та споруд АДРЕСА_1 (Бортничі) належить і погріб за літерою «Г»: стіни -кірпічні; перекриття -залізобетонне; підлога -цемент; площа -35 кв. м.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов висновку, що погріб за літерою «Г», що входив до складу будівель та споруд домоволодіння за адресою: АДРЕСА_2, власником якого стала ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 05 лютого 2008 року, та погріб за літерою «Г», що входив до складу будівель та споруд домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1, власником якого була ОСОБА_6 та яке перейшло у власність ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 26 листопада 1998 року - це два різних обґєкта нерухомості, що мають різну технічну характеристику.
Згідно із частиною першою статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.
Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази, суд першої інстанції прийшов висновку, що позов задоволенню не підлягає, так як позивачем не надано належних обґрунтувань наявності порушення його прав чи інтересів у сфері публічно -правових відносин.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, та, надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, виходить з наступного.
У відповідності до ст. 14 Конституції України, право власності на землю набувається та реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.
За ст. 3 земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно ст. 9 Земельного кодексу України, до повноважень Київської і Севастопольської міських рад у галузі земельних відносин на їх території належить, зокрема: розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування», рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.
Відповідно до статті 10 Земельного кодексу України, до відання міських Рад народних депутатів у галузі регулювання земельних відносин на їх території належить, зокрема, передача земельних ділянок у власність, надання їх у користування, в тому числі на умовах оренди, у порядку, встановленому статтями 17 і 19 цього Кодексу.
Рішенням Київської міської ради народних депутатів від 11.05.1993 року № 47 вирішено питання щодо делегування Київській міській державній адміністрації повноважень щодо вирішення деяких питань містобудування.
У відповідності до ст. 17 Земельного кодексу України (редакція на момент ухвалення оскаржуваного рішення), передача земельних ділянок у колективну та приватну власність провадиться Радами народних депутатів, на території яких розташовані земельні ділянки. Власники земельних ділянок, переданих їм Радою народних депутатів, не вправі протягом шести років з часу набуття права власності продавати або іншими способами відчужувати належну їм земельну ділянку, крім передачі її у спадщину або Раді народних депутатів на тих же умовах, на яких вона була їм передана. При наявності поважних причин суд за позовом власника може скоротити зазначений строк. Громадяни, заінтересовані у передачі їм у власність земельних ділянок із земель запасу, подають заяву про це до сільської, селищної, міської, а у разі відмови - до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розмір і місце розташування ділянки, мета її використання і склад сім'ї. Відповідна Рада народних депутатів розглядає заяву і у разі згоди передати земельну ділянку у власність громадянину замовляє землевпорядній організації розробку проекту її відведення. Проект відведення земельної ділянки погоджується з сільською (селищною) Радою народних депутатів, з районними (міськими) землевпорядним, природоохоронним і санітарним органами, органом архітектури і подається до районної (міської) Ради народних депутатів для прийняття рішення про передачу громадянину земельної ділянки у власність.
Як вбачається з матеріалів справи, при прийнятті рішення від 02 грудня 1999 року № 127-4/629 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для обслуговування жилих будинків і господарських будівель», відповідно до якого ОСОБА_4 передана у власність земельна ділянка площею 0,10 га АДРЕСА_1, Київською міською радою дотримано встановлених вимог Земельного кодексу України.
Так, за ст. 19 Земельного Кодексу України, сільські, селищні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування для всіх потреб із земель сіл, селищ, а також за їх межами для будівництва шкіл, лікарень, підприємств торгівлі та інших об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення (сфера послуг), сільськогосподарського використання, ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства, індивідуального житлового, дачного і гаражного будівництва, індивідуального і колективного садівництва, городництва, сінокосіння і випасання худоби, традиційних народних промислів. Міська Рада народних депутатів надає земельні ділянки (крім ріллі і земельних ділянок, зайнятих багаторічними насадженнями) для будь-яких потреб у межах міста. Районні, міські, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Ради народних депутатів надають земельні ділянки за межами населених пунктів. Надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок.
Відповідно до ст. 30 Земельного Кодексу (редакція на момент укладення між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 договору купівлі-продажу), при переході права власності на будівлю і споруди разом з цими об'єктами переходить в розмірах, передбачених ст. 67 цього Кодексу і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення.
За ст. 22 цього Кодексу, право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.
Так, на підставі Рішення Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 127-4/629 на ім'я ОСОБА_4 було видано Державний акт на право приватної власності на землю площею 0, 10 га АДРЕСА_1 для обслуговування жилого будинку і господарських будівель.
Водночас, доказів на підтвердження обставини, що спадкодавцем позивача (ОСОБА_7), чи самим позивачем вчинялись дії, спрямовані на набуття права власності на частину земельної ділянки, переданої третій особі у власність на підставі оскаржуваного рішення, у відповідності до положень Земельного кодексу, немає.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 27 серпня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації, Головного управління земельних ресурсів, ДП «Центру державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах»про визнання недійсним державного акту права власності на землю, зобов'язання усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою та звільнити земельну ділянку, в задоволенні позову відмовлено.
За вказаних обставин, та виходячи з аналізу вище зазначених норм законодавства, колегія суддів приходить висновку, що позивачем не надано належних доказів щодо порушення чи можливості порушення її прав, яке спричинено чи може бути спричинено оскаржуваним рішенням Київської міської ради від 02 грудня 1999 року № 127-4/629 «Про передачу громадянам у приватну власність земельних ділянок для обслуговування жилих будинків і господарських будівель», відповідно до якого ОСОБА_4 передана у власність земельна ділянка площею 0,10 га АДРЕСА_1, а тому доводи апеляційної скарги повністю спростовуються висновками суду першої інстанції та матеріалами справи.
Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Виходячи з наведеного, колегія суддів приходить висновку, що рішення суду першої інстанції прийнято з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування немає, тому відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін.
На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2011 року -без змін.
Керуючись ст. ст. 160, 167, 195, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 -залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 16 грудня 2011 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Повний текст ухвали виготовлено: 23 квітня 2012 року.
Головуючий суддя Романчук О.М
Судді: Глущенко Я.Б.
Шелест С.Б.