Справа: № 2а-11334/11/2670 Головуючий у 1-й інстанції: Григорович П.О.
Суддя-доповідач: Романчук О.М
Іменем України
"24" квітня 2012 р. м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Романчук О.М.,
суддів: Глущенко Я.Б.,
Шелест С.Б.,
при секретарі: Воронець Н.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2011 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Кабінету Міністрів України про зобов'язання звільнити від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, -
ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва із позовом до Кабінету Міністрів України про зобов'язання звільнити від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування при відчуженні легкових автомобілів, який підлягає сплаті згідно Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 р. № 1740.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2011 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись із зазначеною постановою, позивач по справі подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2011 року та прийняти нове рішення, з урахуванням змінених позовних вимог.
У відповідності до ч. 1 ст. 41 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
У зв'язку з неявкою у судове засідання учасників процесу, фіксація судового засідання не здійснювалась.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Судом першої інстанції встановлено, що у 2007 році позивач придбав легковий автомобіль, в зв'язку з чим звернувся до органів ДАІ щодо реєстрації даного транспортного засобу, де крім сплати за послуги по реєстрації легкового автомобіля позивача зобов'язали надати документ про сплату збору на обовязкове державне пенсійне страхування у відповідності до п. 12, 14 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 р. № 1740, що автоматично збільшило вартість легкового автомобіля на 3 відсотки.
Позивач вважає, що дані вимоги п. 12 Порядку та Інструкції суперечать п. 7 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»від 26.06.1997 р. № 400/97-ВР, яким визначено виключний перелік осіб платників збору на обов'язкове державне пенсійне страхування та чітко визначено, що платниками збору є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцях за законом, а тому, на думку позивача, обов'язок зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування за Законом покладається на осіб лише у випадку відчуження, а не при купівлі автомобілів.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі Конституції України та законів України.
Спірні правовідносини регулюються Законом України від 26.06.97 р. № 400/97 «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 7 ст. 1 вказаного Закону передбачено, що платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування є юридичні та фізичні особи при відчуженні легкових автомобілів, крім легкових автомобілів, якими забезпечуються інваліди, та тих автомобілів, які переходять у власність спадкоємцям за законом.
Згідно п. 6 ст. 2 цього ж Закону, об'єктом оподаткування для платників збору, визначених пунктом 7 статті 1 цього Закону, є вартість легкового автомобіля.
Відповідно до ст. 4 цього Закону для платників збору, визначених пунктом 7 статті 1 цього Закону, на обов'язкове державне пенсійне страхування встановлюються ставка збору у розмірі 3 відсотки від об'єкта оподаткування, визначеного пунктом 6 статті 2 цього Закону.
Питання сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій згідно із Законом України «Про збір на обов'язкове
державне пенсійне страхування»врегульоване Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.11.1998 р. № 1740.
Так, відповідно до пунктів 12-15 Порядку, платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є підприємства, установи та організації всіх форм власності, а також фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі шляхом: купівлі легкових автомобілів, у тому числі у виробників або торгівельних організацій (крім випадків забезпечення автомобілями інвалідів згідно із законодавством); міни; дарування (безоплатної передачі); успадкування (крім випадків успадкування легкового автомобіля за законом); з інших підстав, передбачених законодавством.
Збір на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій, визначених пунктом 12 цього Порядку, сплачується у розмірі трьох відсотків вартості легкового автомобіля, визначеної відповідно до договорів купівлі-продажу, довідок-рахунків торгівельних організацій, договорів міни, довідок органів митної служби, актів експертної оцінки вартості автомобіля, інших документів, що підтверджують цю вартість.
Органи державтоінспекції здійснюють реєстрацію легкових автомобілів лише за умови сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, що підтверджується документом про сплату цього збору.
Суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів сплачуються платниками цього збору на рахунки з обліку коштів спеціального фонду державного бюджету, відкриті в управліннях Державного казначейства в Автономній Республіці Крим, областях, м. Києві та Севастополі, за місцем реєстрації легкового автомобіля.
За наведених правових норм, фізичні особи, що набувають право власності на легкові автомобілі шляхом купівлі легкових автомобілів є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, окрім осіб, для яких законом передбачені пільги щодо звільнення від сплати збору.
Позивач до такої категорії осіб не відноситься.
Доводи апелянта про суперечність вказаної постанови КМУ п. 7 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»не заслуговують на увагу. Закон визначає коло осіб, які є платниками збору при відчуженні легкових автомобілів, відтак, не деталізує, хто саме відчужувач чи набувач повинен сплатити цей збір. Зазначений лише вид операції - відчуження транспортного засобу. Порядок застосування даної норми передбачений Порядком сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, відповідно до якого платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій з відчуження легкових автомобілів є фізичні особи, які набувають право власності на легкові автомобілі.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про неогрунтованість позовних вимог.
Крім того, колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до розгляду змінені позовні вимоги, викладені в заяві від 15.09.2011 року, зокрема: встановити, що пункт 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою КМУ від 03.11.1998 р. № 1740 не відповідає пункту 7 ст. 1 Закону України «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування»; встановити, що в п. 12 Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою КМУ від 03.11.1998 р. № 1740 порушено його права як особистості, шляхом введення нових обов'язків по сплаті збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з операцій відчуження легкових автомобілів, оскільки позивачем відповідну заяву було подано без дотримання вимог, встановлених ст. 106 КАС України до позовної заяви.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 137 КАС України позивач може протягом всього часу судового розгляду збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. До початку судового розгляду справи по суті позивач може змінити підставу або предмет адміністративного позову, подавши письмову заяву, яка приєднується до справи. Заява про зміну позовних вимог повинна відповідати вимогам, які встановлені цим Кодексом для позовних заяв. У разі невідповідності такої заяви вимогам статті 106 цього Кодексу суд своєю ухвалою повертає її позивачу. Ухвала суду, прийнята за результатами розгляду питання про прийняття заяви про зміну позовних вимог, окремо не оскаржується.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України - кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.
При цьому, доводи, викладені заявником в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким чином, судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'яку з чим, суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 200 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. ст. 41, 160, 167, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 27 вересня 2011 року -без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Романчук О.М
Судді: Глущенко Я.Б.
Шелест С.Б.