Категорія №8
Іменем України
15 травня 2012 року Справа № 2а/1270/2984/2012
Луганський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Кисельової Є.О.,
за участю секретаря судового засідання Гришиній О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Луганську справу за адміністративним позовом приватного підприємства «Ірбіс» до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби про визнання неправомірними дій, визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.03.2012 р. № 0000042201,
Позивач звернувся до Луганського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби про визнання неправомірними дій, визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.03.2012 р. № 0000042201.
В обґрунтування адміністративного позову позивач зазначив наступне.
ДПІ в м.Первомайську Луганської області на підставі наказу від 15.02.2012 р. № 51 проведено документальну невиїзну перевірку ПП «Ірбіс» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.11.2011 р. по 30.11.2011 р.
За результатами перевірки ДПІ в м.Первомайську Луганської області було складено акт перевірки від 02.03.2012 р. № 48/23/31140050, яким встановлено порушення такі порушення :
- п. 198.1, п.198.2 п.198.6 ст. 198, п.201.1, п.201.7 ст.201 ПК України, в результаті чого за період з 01.11.2011 р. по 30.11.2011 р. завищено податковий кредит у сумі 405 654,00 грн.;
- п.1, п.5, ст.. 203, п.1, п. 2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст.. 228, ст.. 626, ст.. 650, ст.. 655, ст.. 658, ст.. 662, ст.. 664 ЦК України, якими встановлено нікчемність правочинів по операціях з придбання товарів (робіт,послуг).
29.03.2012 р. ДПІ в м.Первомайську Луганської області на підставі зазначених порушень було винесено податкове повідомлення-рішення № 0000042201, яке отримане позивачем 12.03.2012 р.
Позивач не погоджується з висновками ДПІ та зазначає, що на письмові запити ДПІ в м.Первомайську Луганської області щодо підтверджень відносно наданої податкової декларації за листопад, ПП «Ірбіс» були надані первинні бухгалтерські документи в установлені ПК України строки. Додаткових запитів про відсутність або недостатність документів ДПІ на адресу позивача не направлялось.
В зазначеному акті перевірки податковий орган зазначив, що договори поставок є нікчемними та те, що ПП «Ірбіс» безпідставно нарахувало до складу податкового кредиту суму отриманого ПДВ від ПП «КФ «С.Т.К. - Сервіс», ТОВ «Метастіл» за період з 01.11.2011 р. по 30.11.2011 р.
В якості підстав для цього висновку співробітником ДПІ в м.Первомайську Луганської області наведені висновки актів зустрічних перевірок між ПП «Ірбіс» та контрагентами по ланцюгу постачання кремнемістячого матеріалу, із посиланням на те, що в ході проведення перевірок було встановлено відсутність умов для ведення господарської діяльності, основних фондів, трудових ресурсів, складських приміщень, виробничих потужностей та активів, транспорту та іншого для здійснення господарських операцій.
Просить визнати неправомірними дії щодо визнання правочинів, укладених ПП «Ірбіс» з контрагентами ПП «КФ «С.Т.К.-Сервіс», ТОВ «Метастіл» за листопад 2011 р. такими, що порушують публічний порядок, суперечать інтересам держави та суспільства, вчиненими удавано з метою приховування від сплати податків третіх осіб, такими, що мають ознаки нікчемності та визнати недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.03.2012 р. № 0000042201 про збільшення грошового зобов'язання за основним платежем 270 436 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 135 218 грн.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав аналогічні пояснення викладені в адміністративному позові.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та в заперечення на адміністративний позов пояснив, що 15.02.2012 р. керівником ДПІ в м.Первомайську Луганської області видано наказ № 51 про проведення позапланової невиїзної перевірки ПП «Ірбіс» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ, результати якої оформлені актом від 02.03.2012 р. № 48/23/31140050, яким встановлено порушення такі порушення :
- п. 198.1, п.198.2 п.198.6 ст. 198, п.201.1, п.201.7 ст.201 ПК України, в результаті чого за період з 01.11.2011 р. по 30.11.2011 р. завищено податковий кредит у сумі 405 654,00 грн.;
- п.1, п.5, ст. 203, п.1, п. 2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст.. 228, ст. 626, ст. 650, ст.655, ст. 658, ст. 662, ст. 664 ЦК України, якими встановлено нікчемність правочинів по операціях з придбання товарів (робіт,послуг).
На адресу позивача було направлено запит про надання позивачем органу ДПС пояснень та їх документального підтвердження, проте витребувана інформація була надана не у повному обсязі та до ДПІ в м.Первомайську Луганської області було направлено лише документи бухгалтерського та податкового обліку з супровідним листом без будь яких пояснень по факту здійснення сумнівних операцій.
За результатами перевірки інформаційних систем автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та поаткового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України та згідно отриманих матеріалів від органів ДПС України, додатку 5 по податковій декларації з ПДВ за листопад 2011 р., встановлено ланцюг постачання кремній міського матеріалу ПП «Ірбіс» від ПП «С.Т.К.-Сервіс», ТОВ «Метастіл», а постачальником кремній міського матеріалу для «КФ «С.Т.К.-Сервіс», ТОВ «Метастіл» є ПП «Д.С.Л.».
На запит Іванківської МДПІ в Київській області від 20.12.2011 р. № 1433/7/23-027 щодо проведення зустрічної звірки та надання інформації по підприємству -постачальнику ПП «Д.С.Л.» отримано акт ДПІ у м.Чернігові про неможливість перевірки, у зв'язку з тим, що підприємство не знаходиться за місцем реєстрації. За результатами проведеного аналізу вбачається, що фінансово-господарська діяльність зазначеного підприємства здійснюється поза межами правового поля, правочини є фіктивними та такими, що вчинено без наміру створення правових наслідків.
ПП «КФ «С.Т.К.-Сервіс» та ТОВ «Метастіл» не надали до перевірки договори купівлі-продажу, платіжні документи, документи щодо підтвердження транспортування ТМЦ між ПП «КФ «С.Т.К.-Сервіс» та ПП «Д.С.Л», між ТОВ «Метастіл» та ПП «Д.С.Л.», не надали до перевірки реєстри виданих та отриманих податкових накладних, договір оренди офісного приміщення, відомості щодо наявності складських приміщень.
Згідно отриманої інформації ТОВ «Метастіл», ПП КФ «С.Т.К.-Сервіс» за місцем реєстрації не знаходяться.
При перевірці вищезазначених підприємств не надані документи, що підтверджують транспортування товарів, не мають трудових ресурсів, транспортних засобів, складських приміщень.
Просить у задоволенні адміністративного позову відмовити.
Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих сторонами доказів, оцінивши докази відповідно до вимог ст. 69-72 КАС України, суд прийшов до наступного.
01 січня 2011 року набув чинності Податковий Кодекс України, який встановлює перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
На підставі наказу від 15.02.2012 р. № 51 та згідно із п.п. 75.1.2 п. 75.1, п.п. 78.1.1, п.п. 78.1.4 п. 78.1 п. 78.1 ст.78, ст.. 79 ПК України відповідачем проведена документальна невиїзна перевірка ПП «Ірбіс» з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з ПДВ за період з 01.01.2011 р. по 30.11.2011 р., за результатами якої складено акт від 02.03.2012 № 48/23/311400500 (а.с. 19-36).
Висновками акту перевірки встановлено порушення п. 198.1, п.198.2 п.198.6 ст. 198, п.201.1, п.201.7 ст.201 ПК України, в результаті чого за період з 01.11.2011 р. по 30.11.2011 р. завищено податковий кредит у сумі 405 654,00 грн.; п.1, п.5, ст.. 203, п.1, п. 2 ст. 215, п.1 ст. 216, ст. 228, ст. 626, ст. 650, ст. 655, ст. 658, ст. 662, ст. 664 ЦК України, якими встановлено нікчемність правочинів по операціях з придбання товарів (робіт,послуг).
Висновки акту документальної невиїзної перевірки ґрунтуються на відсутності факту реального вчинення господарських операцій між ПП «КФ«С.Т.К.-Сервіс», ТОВ «Металіст» з позивачем за період з 01.01.2011 р. по 30.11.2011 р. та завищення податкового кредиту, у зв'язку з неможливістю проведення зустрічної перевірки по вказаним контрагентам.
На підставі акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 29.03.2012 № 0000042201 про збільшення суми грошового зобов'язання за основним платежем - 270436,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -135218,00 грн. (а.с.38).
З урахуванням предмету спору дослідженню підлягають реальність господарських операцій, укладених між ПП «Ірбіс» та ПП «КФ«С.Т.К.-Сервіс», ТОВ «Метастіл» у період з 01.01.2011 р. по 30.11.2011 р., що є підставою для виникнення у позивача права на податковий кредит та визначення податкових зобов'язань за вказаний період.
Згідно п. 14.1.156 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).
Згідно п. 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відпоавідно до п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.
Відповідно до п. 198.2 статтів 198 ПК України 198.2 датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:
- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;
- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Відповівдно до п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:
придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;
придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Згідно п. 198.6 статті 196 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Згідно п. 201.1 статті 201 ПК України 201.1 платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках, такі обов'язкові реквізити:
а) порядковий номер податкової накладної;
б) дата виписування податкової накладної;
в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;
г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);
ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;
д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;
е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;
є) ціна постачання без урахування податку;
ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;
з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;
и) вид цивільно-правового договору;
і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).
Згідно п. 201.8 статті 201 ПК України 201.8 право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
Згідно п. 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно п.п 54.3.2 п. 54.3 статті 54 ПК України контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.
Згідно абз. 1 п. 123.1 статті 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Із системного аналізу вказаних норм закону вбачається, що податковий орган, як орган владних повноважень, здійснюючи контроль за обчисленням та сплатою податку на додану вартість, повинен діяти у спосіб, передбачений законом, а саме, за наслідками перевірок або надати висновок про правомірність формування податкового кредиту, або визначити суму податкового зобов'язання із застосуванням штрафних санкцій.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем було подано до ДПІ в м. Первомайську Луганської області податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2011 року, якою визначено загальну суму податкового кредиту (рядок № 17) за листопад 2011 року - 326 222, грн. (а.с. 155 його зворотній бік).
Як встановлено у судовому засіданні, контрагентами, які визначені у декларації за інд. кодом 371973010115 є ПП КФ «С.Т.К.-Сервіс» та за інд. кодом 345181510112 є ТОВ «Метастіл».
Під час розгляду справи позивачем було надано суду первинні документи, які є документами первинного бухгалтерського обліку, та які підтверджують правомірність формування податкового кредиту по декларації за листопад 2011 року по контрагентам ПП КФ «С.Т.К.-Сервіс» та ТОВ «Метастіл».
Так, між позивачем та ПП КФ «С.Т.К.-Сервіс», ТОВ «Метастіл» були укладені договори поставки від 01.06.2011 р.№ 2/06, від 01.06.2011 р. №3/06 (а.с. 164-165).
На підтвердження виконання вказаних договорів позивачем було отримано накладні, податкові накладані (а.с.39-102).
Фактичне отримання позивачем товару, вказаного у кількості та ціни у податкових накладних, виданих ПП КФ «С.Т.К.-Сервіс», ТОВ «Метастіл» за перевіряємий період підтверджується товаро-транспортними накладними (а.с. 103- 134).
Факт сплати позивачем податку на додану вартість у ціні товару (отриманих прослуг) від ПП КФ «С.Т.К.-Сервіс», ТОВ «Метастіл» підтверджено виписками банку, квитанціями до прибуткового касового ордеру (а.с. 135-154).
Також, суд зазначає, що не заперечувалося представником відповідача, що на момент здійснення відповідних господарських операцій контрагенти позивача (ПП КФ «С.Т.К.-Сервіс», ТОВ «Метастіл») були зареєстровані платниками податку на додану вартість та мали відповідне свідоцтво платника ПДВ.
Таким чинм, на момент здійснення господарських операцій між позивачем та ПП КФ «С.Т.К.-Сервіс», ТОВ «Метастіл», останні були зареєстровані платниками ПДВ, а тому у позивача були законні підстави для віднесення сум до податкового кредиту по господарським відносинам у листопаді 2011 року з зазначеними контрагентами.
Таким чином, наданими позивачем первинними документами та іншими доказами по справі підтверджено реальність господарських операцій, здійснених між позивачем та ПП КФ «С.Т.К.-Сервіс», ТОВ «Метастіл» у листопаді 2011 року.
Відповідно до п. 4 -п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України № 984 від 22.12.2010, передбачено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.
Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.
Натомість, суд зазначає, що акт перевірки, який став підствою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення був складений без врахування усіх фактичних обставин, що потягло за собою необґрунтовані висновки та безпідставне рішення податкового органу.
Також суд зауважує, що податковий орган не враховує, що порядок формування податкового кредиту регламентований нормами Податкового кодексу України, згідно якого платник податків зобов'язаний дотримуватися і виключно за умови порушення якого, формування податкового кредиту може бути визнано неправомірним.
У судовому засіданні відповідачем не було доведено фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту за листопад 2011 року.
Також суд не приймає і до уваги посилання відповідача про завищення позивачем податкового кредиту у листопаді 2011 року по господарським операціям з ПП КФ «С.Т.К.-Сервіс», ТОВ «Метастіл», у зв'язку з неможливістю проведення зустрічних перевірок, оскільки норми Податкового кодексу України не передбачають дану підставу для зменшення податкового кредиту платнику податків (ПП «Ірбіс»).
Таким чином, виходячи із системного аналізу норм Закону вбачається, що чинним законодавством України на сторону цивільно-правової угоди - покупця товару (робіт, послуг), яка є платником податків, не покладено обов'язку при формуванні податкового кредиту здійснювати контроль та перевірку за дотриманням усіма постачальниками вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, сплати податку до бюджету і в подальшому за можливі дії порушника або через відсутність документального підтвердження сплати податку зазнавати певних негативних матеріальних наслідків у вигляді зменшення податкового кредиту за відповідний період у межах сум податку, фактично сплачених ним у попередньому податковому періоді постачальникам товару (робіт, послуг).
З урахуванням документів, які були надані позивачем під час судового розгляду справи, суд приходить до висновку, що правові наслідки за вищенаведеними договорами настали, позивачем та його контрагентом виконані договорні обов'язки, податкові накладні оформлені у відповідності до вимог діючого законодавства, а тому у позивача були всі підстави для формування податкового кредиту за листопад 2011 року по взаємовідносинам з ПП КФ «С.Т.К.-Сервіс», ТОВ «Метастіл».
Щодо посилання відповідача на те, що угоди, укладені між ПП КФ «С.Т.К.-Сервіс», ТОВ «Метастіл» є нікчемними та не мають на меті реальних наслідків, суд зазначає наступне.
Необґрунтованими є дії відповідача з визначення висновку про порушення позивачем ч.1, 5 ст.203, ч.1, 2 ст.215, ч.1 ст.216, ст.ст.228, 626, 629, 650, 655, 658, 662 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, з зазначеними в додатках до акту перевірки постачальниками та покупцями.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що згідно статті 6 цього Кодексу сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог чинного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Отже дії відповідача, який не здійснивши аналізу умов угод, які позивач у перевіряємий період уклав зі своїми контрагентами, первинних бухгалтерських та податкових документів на виконання цих угод, робить висновок про нікчемність правочинів за цими угодами, дають суду підстави для визнання його дій протиправними, оскільки відповідачем не враховано, що зміст правочинів становлять визначені на розсуд сторін і погоджені ними умови, які є для них обов'язковими, а також загальні положення про купівлю-продаж, які визначені ч.2 ст.689 ЦК України та встановлюють для Позивача обов'язок вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться і необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару.
Статтями 213 та 637 Цивільного кодексу України визначено, що тлумачення умов договору здійснюється тільки двома суб'єктами: учасниками договору і судом.
Зі змісту ж акту перевірки та заперечень до адміністративного позову суд установив, що відповідач безпідставно тлумачить всі провочини, вчинені позивачем за період 01.11.2011 р. по 30.11.2011 р. і неправомірно робить висновок щодо їх нікчемності. Цей висновок відповідачем ґрунтується на тому, що начебто всі ці правочини мають протиправний характер та суперечить інтересам держави і суспільства, порушують публічний порядок.
Але, для підтвердження цього висновку а ні в акті перевірки, а ні у наданих суду запереченнях і доказах відповідач не навів жодного доказу.
Так, відповідачем не наведено жодного доказу того, що ПП КФ «С.Т.К.-Сервіс» та ТОВ «Метастіл» на момент здійснення господарських операцій за перевіряємий період через порушення чинного законодавства мало будь-які дефекти у своєму правовому статусі, чи у відповідних посадових осіб зазначених підприємств були відсутні повноваження на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних, декларацій тощо.
Також, відповідачем на підтвердження свого висновку щодо протиправного характеру всіх правочинів за період 01.11.2011 року по 30.11.2011 року та її суперечності інтересам держави і суспільства, порушення публічного порядку, а ні у складеному акті, а ні у запереченнях на адміністративний позов, а ні в судовому засіданні не наведено жодних доводів і не зазначено, в чому саме полягає протиправний характер всіх правочинів за перевіряємий період, та в чому є порушення інтересів держави і суспільства, і чим саме порушено публічний порядок.
Відповідач необґрунтовано послався на ст. 215 Цивільного кодексу України, згідно частини другої якої визнання судом недійсним правочину, який учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, не вимагається, оскільки як видно з матеріалів справи Відповідачем не проаналізовано положення ст.203 ЦК України, згідно якої підставою для визнання правочину недійсним є недотримання в момент його здійснення стороною вимог правомірності правочину.
Відповідно до ч.1 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Тільки вказана суперечність, відповідно до ст.215 ЦК України, є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідач же не навів суду жодного доказу, яку саме вимогу закону було порушено при укладенні всіх правочинів за період 01.11.2011 року по 30.11.2011 року збоку позивача.
З цього суд робить висновок, що причиною цього є необґрунтоване трактування відповідачем ч.2 ст.215 ЦК України, яка передбачає, що недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) і що у такому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається, а отже лише за таких обставин податковий орган має право визнати правочин недійсним.
В той же час, за приписами ст.215 ЦК України нікчемність правочину дозволяє сторонам, які уклали договір, без звернення до суду відмовитися від виконання правочину, а також без жодного доведення його недійсності вимагати від суду примусового вживання правових наслідків нікчемності правочину від іншої сторони.
За загальним правилом ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Крім того, існує вичерпний перелік правочинів, нікчемність яких закріплено законом - Цивільним кодексом України, а саме статтями 219, 220, 221, 224, 226, 228.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України та згідно з позицією Верховного Суду України, викладеною в Узагальненнях "Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними"від 24.11.2008 р. - законодавцем закріплено презумпцію правомірності правочину. Правомірність є конститутивною ознакою правочину, як юридичного факту.
До того ж Цивільний кодекс України містить загальні правила про недійсні правочини - це правочини, які не створюють тих наслідків, на які вони направлені (ч.1 ст.216 ЦКУ), при цьому поділяє їх на два види: нікчемні (ч.2 ст.215 ЦКУ) та оспорювані (ч.3 ст. 215 ЦКУ), принципова відмінність між яким полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі, що передбачено ст.236 ЦК України.
Господарський кодекс України зазначеного поділу не передбачає, а фактично розглядає як оспорювані (ч.1 ст.207 ГКУ) всі ті зобов'язання, які виникають з правочинів, які за приписами Цивільного кодексу України є нікчемними.
Відповідно до ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобовязання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Тлумачення такої категорії як "суперечність інтересам держави і суспільства"міститься у Роз'ясненні президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року №02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, повязаних з визнанням угод недійсними", зі змінами, згідно з яким до угод, що підпадають під ознаки угоди, яка суперечить інтересам держави і суспільства, належать, зокрема угоди, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу -землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її набрами, іншими природними ресурсами (ст.ст. 14, 15 Конституції України, розділ ІІ Закону України "Про власність"), на придбання всупереч встановленим правилам предметів, вилучених з обігу або обіг яких обмежено, на приховування підприємствами, установами, організаціями чи громадянами, які набули статусу субєкта підприємницької діяльності, від оподаткування доходів або використання майна, що знаходиться у їх власності (користуванні), - шкоду інтересам суспільтсва, правам, свободі і гідності громадян.
Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу.
Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обствин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової особи або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження. За відсутності таких повноважень наявність умислу у юридичної особи не може вважатися встановленою.
З огляду на викладене відповідач не навів у судовому засіданні доказі на чому грунтується його висновок щодо протиправності всіх правочинів за період 01.11.2011 року по 30.11.2011 року, укладених позивачем з його контрагентами.
Таким чином, проаналізувавши надані сторонами докази та норми чинного законодавства суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача відповідають чинному законодавству України, документально обґрунтовані, та підлягають задоволенню.
Згідно з частиною 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 158, - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов приватного підприємства «Ірбіс» до Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби про визнання неправомірними дій, визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення від 29.03.2012 р. № 0000042201 задовольнити.
Визнати протиправними дії Первомайської об'єднаної державної податкової інспекції Державної податкової служби щодо визнання нікчемними всіх укладених правочинів ПП "Ірбіс", викладені в акті №48/23/31140050 від 02.03.2012 року «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Приватного підприємства "Ірбіс"(код ЄДРПОУ 31140050) з питань правомірності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту декларацій з податку на додану вартість за період з 01.11.2011 р. по 30.11.2011 р.».
Визнати недійсним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 29.03.2012 р. № 0000042201 про збільшення грошового зобов'язання за основним платежем 270 436 ( двісті сімдесят тисяч чотириста тридцять шість) грн. 00 коп. та штрафними (фінансовими) санкціями - 135 218 ( сто тридцять п'ять тисяч двісті вісімнадцять) грн. 00 коп.
Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Ірбіс" судовий збір у сумі 2179 (дві тисячі сімдесят дев'ять) грн. 00 коп.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Донецького апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10днів з дня проголошення постанови, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.
Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження.
Постанову складено у повному обсязі та підписано 21 травня 2012 року.
СуддяЄ.О. Кисельова