Справа № 0308/4553/12 Головуючий у 1 інстанції:Кихтюк Р.М.
Провадження № 22-ц/0390/959/2012 Категорія:27 Доповідач: Свистун О. В.
30 травня 2012 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Свистун О В
суддів - Овсієнка А.А., Осіпука В.В.,
при секретарі Галицькій І.П.
з участю: прокурора Бордюженко Є.Р.,
представника позивача Недоріз Л.Я.,
представника відповідача Алфьорова В.В. - Слупко Н.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк» до товариства з обмеженою відповідальністю «Готельний комплекс «Волинь», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
за апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_2 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 квітня 2012 року,
В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_2, посилаючись на незаконність оскаржуваного рішення суду, постановленого з порушення норм матеріального і процесуального права, просив його скасувати і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 квітня 2012 року позов прокурора Волинської області в інтересах держави в особі Публічного акціонерного товариства (далі ПАТ) «Державний експортно-імпортний банк» до товариства з обмеженою відповідальністю (далі ТзОВ) «Готельний комплекс «Волинь», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено.
Стягнуто солідарно з ТзОВ «Готельний комплекс «Волинь», ОСОБА_2 в користь ПАТ «Державний експортно-імпортний банк» заборгованість за кредитним договором № 86908к5 від 06.06.2008 року в розмірі - 1 393 719 доларів США 92 центи та 2 927 685 грн. 82 коп.
Стягнуто з ТзОВ «Готельний комплекс «Волинь», ОСОБА_2 в дохід держави з кожного по 1641 грн. судового збору.
В апеляційній скарзі відповідач вказує, що пред'явлена позивачем вимога всупереч умовам кредитного договору та договору поруки, а тому не створює будь-яких правових наслідків для поручителя. Зокрема зазначає, що банк не дотримався строків повідомлення про невиконання кредитного договору як позичальника, так і поручителя. Вважає, що вимога до юридичної особи не може бути розглянута в порядку цивільного судочинства. Крім того, зазначає, що прокурор не вправі був звертатися в суд з даним позовом, оскільки не зазначив у позові, в чому полягає порушення інтересів держави внаслідок невиконання відповідачем кредитних зобов'язань.
В судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 апеляційну скаргу підтримала з підстав у ній зазначених.
Прокурор Бордюженко Є.Р., представник позивача ОСОБА_1 заперечили апеляційну скаргу, оскільки вважають, що рішення суду постановлене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Представник ТОВ «Готельний комплекс «Волинь», відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи. Причин неявки суд не повідомили.
Судом першої інстанції встановлено, що 06.06.2008 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк» та ТзОВ «Готельний комплекс «Волинь» укладений кредитний договір № 86908к5 за умовами якого позичальнику було відкрито кредитну лінію з лімітом 990 000 дол. США з кінцевим поверненням 05.06.2013 року. На забезпечення виконання вимог даного договору між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк», ТзОВ «Готельний комплекс «Волинь» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 86908р2. В результаті неналежного виконання ТзОВ «Готельний комплекс «Волинь» умов кредитного договору станом на 16 січня 2012 року в останнього виникла заборгованість по сплаті кредиту в розмірі 1 393 719.92 дол. США та 2 927 685.82 грн., на загальну суму з врахуванням офіційного курсу гривні - 14 063 229.24 грн.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено і це відповідає фактичним обставинам справи, що 06.06.2008 року між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк» та ТзОВ «Готельний комплекс «Волинь» укладений кредитний договір № 86908к5 за умовами якого позичальнику було відкрито кредитну лінію з лімітом 990 000 дол. США з кінцевим поверненням 05.06.2013 року (а.с. 6-13). На забезпечення виконання вимог даного договору між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк», ТзОВ «Готельний комплекс «Волинь» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 86908р2 (а.с.19-20). В результаті неналежного виконання ТзОВ «Готельний комплекс «Волинь» умов кредитного договору станом на 16 січня 2012 року в останнього виникла заборгованість по сплаті кредиту в розмірі 1 393 719.92 дол. США та 2 927 685.82 грн., на загальну суму з врахуванням офіційного курсу гривні - 14 063 229.24 грн. (а.с.103).
З матеріалів справи вбачається, що кошти в сумі 990 000 дол. США було перераховано на рахунок ТзОВ «Готельний комплекс «Волинь», що підтверджується меморіальними ордерами № 996, № 997 від 10.06.2008 року та меморіальним валютним ордером № 1 від 10.06.2008 року (а.с. 31-33). Дані кошти позичальником використано за цільовим призначенням, що підтверджується платіжним дорученням № 2 від 11.06.2008 року (а.с. 34).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.
За змістом ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до п. 7.1 кредитного договору позичальник зобов'язується виконувати вимоги цього договору. Позичальник несе відповідальність за невиконання цього Договору згідно з положеннями цього Договору та чинним законодавством України.
Отже, враховуючи вимоги кредитного Договору, норм матеріального права суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, про стягнення заборгованості з позичальника.
Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Частинами 1 та 2 ст. 554 ЦК України встановлено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
З матеріалів справи вбачається, що на забезпечення виконання вимог кредитного договору між ПАТ «Державний експортно-імпортний банк», ТзОВ «Готельний комплекс «Волинь» та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 86908р2 від 06.06.2008 року (а.с.19-20). За змістом п. 4.1- п.п. 4.1.1 та 4.1.2 вказаного договору поруки кредитор має право вимагати від поручителя задоволення у повному обсязі всіх своїх грошових вимог, що випливають з Основного зобов'язання у випадку, якщо Позичальник не виконав грошове зобов'язання, передбачене Кредитною угодою, протягом двадцяти днів з моменту отримання Поручителем письмового повідомлення Кредитора про факт такого невиконання. Також, має право вимагати дострокового виконання Основного зобов'язання Поручителем та Позичальником у випадку, якщо протягом 20 робочих днів з моменту отримання Поручителем письмового повідомлення Кредитора про факт невиконання та/або неналежного виконання Боржником зобов'язань за Кредитною угодою та/або Поручителем за цим Договором.
З матеріалів справи слідує, що письмові повідомлення про повернення заборгованості та процентів за кредитним договором банком надсилалися Позичальнику та Поручителю 09 березня 2010року, які ними отримано 11 березня 2010 року, та вручено особисто під розписку письмові повідомлення 22 січня 2010 року (а.с.21- 25). Однак, ніяких дій на виконання вказаних вимог Банку ні позичальник, ні поручитель не вчинили.
Отже, в даному випадку строки позивачем про повідомлення як позичальника, так і поручителя про невиконання зобов'язань відповідачі були повідомлені, а тому не порушені. Таким чином, суд прийшов до вірного висновку, що поручитель відповідає по зобов'язаннях боржника в цих же розмірах та солідарно із боржником про що чітко зазначено в резолютивній частині рішення суду першої інстанції.
Виходячи з наведеного, доводи відповідача в апеляційній скарзі про не дотримання строків є безпідставними.
Колегія суддів приходить до висновку, що задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов правильного і обґрунтованого висновку про те, що кредитор (Банк) мав право вимагати дострокового виконання зобов'язання за кредитним договором як від боржника, так і від поручителя як солідарного відповідача, оскільки боржник порушив умови кредитного договору, що виразилося в не виконанні договірних зобов'язань, а саме - в простроченні платежів згідно з умовами договору, додаткових угод до нього та неповерненні кредитних коштів, внаслідок чого виникла заборгованість.
Покликання особи, яка подала апеляційну скаргу на те, що позов пред'явлено до юридичної та фізичної особи і вимоги до юридичної особи підлягають розгляду в порядку господарського судочинства не заслуговують на увагу, оскільки в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», п. 2 вказано, що у спорах, які виникають із кредитних правовідносин, сторонами є як юридичні, так і фізичні особи та з урахуванням вимог ст. ст. 15-16, 118 ЦПК України при визначенні судової юрисдикції суди мають виходити з того, що такі справи підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у разі, якщо однією зі сторін є фізична особа, а вимоги взаємопов'язані між собою і окремий їх розгляд неможливий. Зокрема, це можуть бути позови банку до фізичної особи-позичальника і до юридичної особи - поручителя чи навпаки, які виникли з одних тих самих правовідносин - отримання кредиту.
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, що прокурор не вправі був звертатися з даним позовом, оскільки ним не вказано підстав для представництва ним інтересів держави в спірних правовідносинах безпідставні, оскільки ПАТ «Державний експортно-імпортний банк» є державним банком і інтереси банку в суді за даним позовом представляли представники банку та прокурор, що не суперечить вимогам чинного процесуального права.
Крім того, сума боргу сторонами не оскаржувалася.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду, оскільки вони були предметом дослідження суду і суд їм дав правильну юридичну оцінку, рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Виходячи з меж апеляційного розгляду, визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухваленого у даній справі судового рішення.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315, 317, 319, 218 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_2 відхилити.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05 квітня 2012 року в даній справі залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий
Судді