"21" травня 2012 р. Справа № 5023/730/12
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І. , суддя Плужник О.В.
при секретарі Казаковій О.В.
за участю представників сторін:
позивача -ОСОБА_1, довіреність № 121-юр від 03.02.2012 р.; ОСОБА_2 довіреність б/н від 01.02.2012 р.
відповідача -не з'явився.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх. № 1396 Х/3-9) на рішення господарського суду Харківської області від 02.04.2012 р. по справі № 5023/730/12
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Винфорт" м. Одеса
до Приватного підприємства "Торгівельна мережа "Добрий Купець", м. Харків
про стягнення 43835,83 грн.
У лютому 2012 року позивач -Товариство з обмеженою відповідальністю "Винфорт" м. Одеса звернувся до господарського суду з позовною заявою в якій просив суд стягнути з відповідача -Приватного підприємства "Торгівельна мережа "Добрий Купець", м. Харків 43835,83 грн. заборгованості та судові витрати по справі, з посиланням на неналежне виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати переданого позивачем товару за видатковими накладними № РкС1 35568 від 25.06.11 р., № РкС1 38989 від 12.08.11 р., № РкС1 40009 від 26.08.11 р.
Рішенням господарського суду Харківської області (суддя Інте Т.В.) від 02.04.2012 р. по справі № 5023/730/12 позов задоволено, стягнуто з Приватного підприємства "Торгівельна мережа "Добрий Купець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Винфорт" 43835,83 грн. заборгованості та витрати по сплаті судового збору в сумі 1609,50 грн.
Рішення мотивоване з посиланням на законність та обґрунтованість заявлених позивачем позовних вимог, з тих підстав, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, тому позовні вимоги визнані правомірними та обґрунтованими, підлягаючими задоволенню та ін.
Відповідач з рішенням господарського суду Харківської області не погоджується, вважає його незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права, подав апеляційну скаргу в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові в повному обсязі, з мотивів та підстав, зазначених в апеляційній скарзі.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, посилаючись на законність та обґрунтованість рішення суду, з мотивів викладених у відзиві та ін.
Представник відповідача у призначене судове засідання не з'явився, надав клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з терміновим відрядженням за межі м. Харкова.
Розглянувши дане клопотання, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає, що воно задоволенню не підлягає, оскільки відповідач не скористався своїм процесуальним правом та не направив в судове засідання іншого свого представника.
Враховуючи факт належного повідомлення відповідача про час та місце розгляду апеляційної скарги, та те, що норми ст. 38 ГПК України, щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, судова колегія вважає, що судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за можливе розглядати справу за наявними у справі документами.
Неявка в судове засідання представника відповідача не перешкоджає розгляду апеляційної скарги по суті.
Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила наступне:
Як свідчать матеріали справи, 01.12.2010 р. між сторонами укладений договір поставки № 10567 (надалі -договір) (а. с. 11-15), відповідно до умов п. 1. 1 якого, постачальник (позивач) бере на себе зобов'язання поставити покупцю (відповідачеві) продовольчі товари (надалі - товар), а покупець зобов'язався прийняти товар та своєчасно здійснювати оплату на умовах, передбачених договором.
Відповідно до п. 2.1. договору, доставка товару здійснюється транспортом постачальника та за його рахунок. Адреса доставки товару вказується покупцем у заявці на поставку товару.
Як свідчать надані до справи, на підтвердження поставки товару відповідачеві, товарно-транспортні накладні, товар доставлявся на адресу покупця силами постачальника.
Відповідно до п. 9.1 договору визначено, що договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами та діє до 01 червня 2012 року.
01.12.10 р. між сторонами підписано додаткову угоду № 2 до договору поставки № 10567 від 01.12.10 р. (а. с. 20)
Пунктом 2 вищевказаної додаткової угоди сторонами змінено п. 8.1 договору та вказано про те, що договір діє до 01.06.11 р.
Як зазначає позивач, внаслідок проведення усних переговорів з відповідачем він поставив на адресу останнього в період з 25.06.11 р. по 26.08.11 р. товар (алкогольні напої) на загальну суму 43867,04 грн., факт поставки товару підтверджується видатковими накладними: № РкС1_35568 від 25.06.11 р., № РкС1_38989 від 12.08.11 р., № РкС1_40009 від 26.08.11 р. (а. с. 21-23) та товарно -транспортними накладними, копії яких залучені до матеріалів справи (а. с. 24-26).
Як зазначає у позовній заяві позивач, що 20.08.2011 р. відповідач частково повернув товар на суму 31,21 грн., який поставлений за видатковою накладною № РкС1_38989 від 12.08.2011 р.
Як зазначає позивач, відповідачем не здійснено жодної оплати за поставлений йому товар, внаслідок чого у відповідача перед ним існує заборгованість на загальну суму 43835,83 грн.
Позивач звернувся до відповідача з претензією за вих. № 1270-юр від 17.11.2011 року, в якій запропонував відповідачу протягом 7 (семи) календарних днів сплатити суму заборгованості, перерахувати вказану суму в повному обсязі на його рахунок № 26007312351 в АБ «ПІВДЕННИЙ», (МФО 328209), але відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не сплатив.
Обставини щодо несплати заборгованості стали підставою для звернення позивача до суду з позовом по даній справі.
З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення крім іншого виходив з того, що відповідач не надав суду жодного доказу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, тому позовні вимоги визнані правомірними та обґрунтованими, підлягаючими задоволенню та ін.
Викладені вище висновки господарського суду, на думку колегії суддів, повністю відповідають фактичним обставинам спору та матеріалам справи, їм надана правильна та належна правова оцінка, в зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги і скасування прийнятого по справі рішення.
Відповідно до вимог ст. ст. 32, 34 ГПК України, доказами у справі є будь -які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі статтею 43 цього ж кодексу, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 205 Цивільного кодексу України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Згідно з ст. 206 Цивільного кодексу України, усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір, як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до п. 1 ст. 175 ГК України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій та повинні бути складені під час здійснення цієї операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.
В ст. 1 цього Закону встановлено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Кожною стороною (підприємством), що брала участь у здійсненні господарської операції, мають бути отримані первинні документи для записів у регістрах бухгалтерського обліку, інформація в яких ідентично засвідчує зміст господарської операції. Первинні документи складаються на бланках типових форм, затверджених Міністерством статистики України, а також на бланках спеціалізованих форм, затверджених міністерствами і відомствами України.
Отже, обставини щодо поставки товару, можуть підтверджуватися первинними документами в розумінні вищезазначених положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" складеними при виконанні певної господарської операції в рамках зазначеного договору.
Факт отримання відповідачем певної кількості товару, підтверджується видатковими та товарно -транспортними накладними (а. с. 21-26), в яких містяться підписи, печатки або штампи відповідача під позначкою щодо отримання товару.
Разом з тим слід зазначити, що у вищевказаних накладних немає посилань на договір № 10567 від 01.12.2010 р. строк дії якого закінчився на момент поставки товару, що підтверджує факт поставки товару саме за усною домовленістю між сторонами.
Зразок печатки покупця (відповідача) на укладеному договорі № 10567 від 01.12.2010 року та печатки покупця (відповідача) на накладних ідентичні печаткам на вказаному договорі.
Відповідач не посилається ні на незаконне використання печатки товариства, ні на те, що підписи на товарно -транспортних накладних не відповідають підписам матеріально-відповідальних осіб. Тобто, не спростовує їх належним та допустимими доказами. Також, не надано відповідачем доказів повідомлення ані правоохоронних органів, ані позивача про втрату чи викрадення печатки.
Згідно з п. 201.4. Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товару.
Одночасно, поставка товарів (робіт, послуг) здійснюється за договірними (контрактними) цінами з додатковим нарахуванням податку на додану вартість.
Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг).
Платник податку веде реєстр виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума постачання та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку - продавця, який видав податкову накладну такому платнику податку.
Надані податкові накладні мають аналогічні до вище перелічених накладних реквізити (номери, дати, сторони, суми) та додаткові, зокрема графа - вид цивільно-правового договору, де у кожній з накладних вказано, що товар поставлявся саме за договором поставки № 10567 від 01.12.2010 р
Посилання скаржника на те, що підстави поставки зазначені у податкових накладних, апеляційний суд вважає безпідставним оскільки, податкові накладні відображають податкову звітність підприємства, але не підтверджують факту поставки товару відповідачу саме на підставі договору № 10567 від 01.12.2010 р.
Отже, факт виконання позивачем умов зазначеного договору та наявності заборгованості на загальну суму 43835,83 грн. підтверджується залученими до матеріалів справи первинними документами, а саме, вказаними накладними за якими відбувалася поставка товару, на яких містяться печатки або штампи відповідача.
Зазначені обставини відповідачем, всупереч вимог ст. 33 ГПК України, жодним чином не спростовані, належні та допустимі докази сплати заборгованості в розумінні ст. 34 ГПК України не надані.
Пунктами 1-2 Ст. 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Таким чином, між сторонами існували правовідносини з купівлі-продажу (поставки), згідно з якими позивач передав у власність відповідача певний товар, а відповідач вказаний товар прийняв та зобов'язаний сплатити його вартість.
Відповідно до вимог ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Враховуючи викладене, а також те, що відповідач не надав доказів погашення заборгованості, в т.ч. не виконав відповідних вимог позивача про його сплату за відповідною вимогою № 1270-юр від 17.11.2011 р. оплатити за отриманий товар, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову про стягнення з відповідача на користь позивача 43835,83 грн. заборгованості.
Таким чином, враховуючи, що позивачем були надані суду всі необхідні докази на підтвердження своїх вимог, суд першої інстанції правомірно вважав позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 43835,83 грн. заборгованості обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.
При цьому, з урахуванням дій сторін вбачається, що між ними склалися певні правовідносини. Більше того, вказані правовідносини відносяться до таких саме зв'язків, які існували. Але господарські відносини продовжились у 2011 році, що підтверджується видатковими, товаротранспортними накладними на отримання товару.
Як свідчать матеріали справи, поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків, в т ч. поведінка (конклюдентні дії) відповідача щодо прийняття товару і який він був зобов'язаний оплатити.
Проте, відповідач на порушення вищенаведених норм не оплатив отриманий від позивача товар і також, не оплатив його після надсилання йому претензії № 1270-юр від 17.11.2011 р. оплатити отриманий товар.
Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновками господарського суду про задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 43835,83 грн.
З матеріалів справи також вбачається, що господарський суд приймаючи оскаржуване рішення з огляду на задоволення позову та з посиланням на ст. 49 ГПК України зазначив про розподіл судових витрат, та стягнув з відповідача на користь позивача 1609,50 грн. судового збору.
З урахуванням викладеного, суд визнає доводи відповідача позбавленими фактичного та правового обґрунтування, а так само такими, що не відповідають, як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, у зв'язку з ненаданням всупереч вимогам ст. 33 ГПК України доказів в підтвердження обставин, на існуванні яких наполягає відповідач.
На підставі вищевикладеного, рішення господарського суду Харківської області від 02.04.2012 р. по справі № 5023/730/12 прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та чинного законодавства.
Таким чином, висновки, викладені в рішенні господарського суду відповідають вимогам законодавства та фактичним обставинам справи, а мотиви заявника скарги, з яких вони оспорюються не можуть бути підставою для його скасування.
Керуючись ст. ст. 101, п. 1 ст. 103, ст. ст. 105 ГПК України, судова колегія
Рішення господарського суду Харківської області від 02.04.2012 р. по справі № 5023/730/12 залишити без змін, а апеляційну скаргу -без задоволення.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції Вищого господарського суду України.
Повний текст постанови складено 28.05.2012 р.
Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.
Суддя Пушай В.І.
Суддя Плужник О.В.